Читайте также:
|
В умовах перехідної економіки, спаду виробництва та зростання безробіття, особливої уваги вимагають соціально-економічні проблеми молодого покоління, і, перш за все, це стосується трудової діяльності.
Зарубіжний досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менш ніж 30%, але безробітних у віці до 25 років понад 15%. В Україні в структурі безробітних 15,3% - не працевлаштована молодь після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації [9].
Безумовно, в цьому плані необхідні комплексні рішення, і, перш за все, організація професійного навчання, яка сприяє як тимчасовому виходу з ринку праці працездатної молоді, що навчається, так і забезпечення для неї кращих перспектив працевлаштування.
Тому необхідність активного впливу на формування нової системи життєвих цінностей, подолання стійких стереотипів свідомості і поведінки підтверджує динаміка соціальних і професійних орієнтацій молоді, адаптація якої до ринкових умов визначає як перспективи якісного оновлення робочої сили, так і успіх реформування суспільних відносин в цілому. Разом з тим, не дивлячись на існуюче зниження значення праці як базової соціальної цінності, перспективи свого соціального становлення молодь достатньо чітко пов'язує із вирішенням проблем професійного вибору, можливістю самореалізації у вибраній сфері трудової діяльності.
Ринкові відносини вимагають вагомої зміни традиційних підходів до організації роботи з молоддю в напрямку її гуманізації, посилення гнучкості і динамічності відповідно до зміни суспільних умов.
Так, наприклад, в Італії молоді люди за контрактом, який укладається на 4 роки, одночасно працюють у компанії, відвідують курси з професійної підготовки, які організовуються регіональною владою (майже 70% учнів залишаються на постійну роботу на тих самих підприємствах). У Німеччині та Швеції програми сприяння зайнятості молоді передбачають для неї той самий рівень заробітної плати, що і для інших працівників, зайнятих на аналогічних роботах [7, 103].
Враховуючи світовий досвід і власну специфіку, вважаємо, що перспективними напрямками регулювання молодіжної зайнятості можуть бути:
- формування в рамках державної системи професійної освіти необхідної правової, соціально-економічної, інформаційної, матеріальної бази її розвитку;
- якісне оновлення форм і методів роботи з молоддю та включення системи профорієнтації молоді в структури управління на всіх рівнях;
- забезпечення цілісності функціонування різних структур у системі професійної освіти, включаючи навчальні заклади, служби зайнятості, соціальні служби, молодіжні організації.
Реалізація даних напрямків забезпечить органічне включення системи орієнтації молоді в господарський механізм ринкової економіки як невід'ємної частини.
Необхідність трансформації української економіки в соціально-ринкову передбачає вивчення та розумне використання досвіду тих країн, де сформувалися ринкові відносини, котрі поєднуються з діючим механізмом державного регулювання. В цих країнах досягнення більш повної зайнятості є однією із центральних макроекономічних цілей.
Так, наприклад, у ФРН, Великій Британії, Франції, Нідерландах державне регулювання зайнятості здійснюється з урахуванням «пасивних» заходів. У Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії регулювання зайнятості здійснюється, головним чином, шляхом «активних» заходів. У Франції із загальних витрат на політику зайнятості 74% витрачається на пасивні заходи, в той час як у Швеції 69% загальних витрат спрямовано на проведення активної політики зайнятості [3, 92].
Слід звернути увагу на те, що регулювання ринку праці досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких:
- по-перше, політика зайнятості є складовою частиною загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;
- по-друге, заходи державної політики зайнятості здійснюються не тільки виключно діями державної служби зайнятості, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;
- по-третє, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти
стимулювання попиту на робочу силу, а також регулювання заробітної плати,
посилення трудової мотивації.
Програми зайнятості, що розроблені в українській економіці, як правило, розраховані на проведення заходів, що сприяють профорієнтації, працевлаштуванню і практично не передбачають профілактичних заходів щодо попередження безробіття. Серед них можна виділити наступні [9]:
- збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг незайнятим та безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості;
- підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості.
- у громадських роботах брали участь 378,6 тис. незайнятих громадян, що на 9,7% більше ніж у 2002 p., однак в основному це малопрестижні та некваліфіковані робочі місця.
Основними завданнями вдосконалення залучення до виконання громадських робіт повинні бути:
- економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;
- стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;
- розробка та запровадження комплексу заходів щодо мотивації безробітних, що беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості)
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 96 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |