Читайте также:
|
Історія Православної Церкви на Русі починається з формування власної церковної організації — Київської митрополії на чолі з митрополитом. У канонічному відношенні Православна Церква в Древній Русі довгий час перебувала в залежності від Константинопольської патріархії. З більш як 20 київських митрополитів з 988 по 1240 р.р. тільки двоє були русичами, поставленими без благословення константинопольського патріарха. Як видно, уже тоді руські князі думали про можливість мати незалежну від Константинополя Церкву.
Київська Церква була розділена в 992 р. на єпархії. Спочатку єпархій було шість: у Києві, Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимирі–Волинському і Білгороді. До середини ХІІІ ст. єпархій стало 15. Їхні межі збігалися з кордонами удільних князівств.
Осередком християнського життя були монастирі. Спочатку монастирі будувалися в самих містах або на їх околицях. Ставили монастирі князі, будували і бояри. Першим таким монастирем з’явився Києво–Печерський, заснований святими Антонієм (пом. 1073 р.) і Феодосієм (1074 р.).
Другий етап в історії Православної Церкви в Україні (XIV — середина XV ст.) — період розпаду єдиної Київської митрополії. Він пов’язаний з роздрібненістю колись єдиної держави — Київської Русі — на окремі самостійні князівства. Ці князівства виявилися неспроможними протистояти монголо–татарській навалі (середина XIII ст.), були сплюндровані й упродовж двох з половиною століть сплачувати важку данину монголо-татарам. З XIV ст. на території колишньої Київської Русі новим центром, який стрімко зміцнював свою могутність, стало Московське князівство. Українські ж землі ввійшли до складу сусідів — Польського королівства та Великого князівства Литовського.
У цей період в межах колишньої митрополії фактично діяли одразу три митрополити — у Москві, Галичі й Києві. Поділ єдиної митрополії пояснювався виключно політичними мотивами — кожна з держав, що не завжди перебувала одна з одною в дружніх стосунках, прагнула зосередити в своїх руках духовну владу над місцевим населенням..
На противагу автокефалії московської митрополії з 1458 р. відновлюється й значення митрополичої кафедри в Києві, де з’являється митрополит Григорій Болгарин (1458—1473), визнаний і константинопольським патріархом, і Папою Римським, і сеймом Великого князівства Литовського. Під його юрисдикцією опинилися 9 єпархій на власне українсько–білоруських землях — Чернігівська, Смоленська, Полоцька, Пінська і Турівська, Володимиро–Брестська, Луцько–Острозька, Холмська, Галицька, Перемиська.
Так відбувся поділ давньої Київської Церкви й утворення двох незалежних Церков — Московської (Руської) і Київської (Української).
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 75 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |