Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА Й РИНКОВА КОН’ЮНКТУРА В ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПЕРІОД В УКРАЇНІ

1.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ЕКОНОМІЧНІЙ ОСВІТІ

1.1.1. ВИМОГИ ДО ФАХІВЦЯ ТА РОЗВИТОК
ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ У СУЧАСНИХ
УМОВАХ РИНКУ ПРАЦІ

Для нашого часу характерні кардинальні зміни в політиці, економіці, суспільному житті. Надзвичайно динамічний світ навколо нас більше ніж будь-коли потребує ефективного керівництва в усіх сферах взаємозалежного життя. Нині економіці України особливо необхідні люди, здатні працювати активно, зацікав­лено, з високою професійною майстерністю та новаторським підходом. Важливим у цьому плані є формування в молоді нового наукового економічного мислення, прагнення до аналізу результатів власної та колективної праці.

Зміни в розвитку продуктивних сил, економічних відносин вимагають постійного оновлення шляхів, форм і методів економічної освіти й виховання молоді. Поєднання «навчання — освіта — праця» зумовлене сучасними умовами господарювання та прогресом науки і спрямоване, насамперед, на розвиток у кожного з нас дбайливого ставлення до власності, вироблення вміння раціонально використовувати наявні ресурси для задоволення різ­номанітних потреб, на формування таких якостей, які б відповідали суспільним інтересам і сприяли всебічному розвиткові особи (рис. 1.1).

Зі здобуттям державної незалежності, з корінними змінами економічної ситуації в Україні, переходом на рейки ринкової економіки постають проблеми формування сучасної економічної культури нації взагалі й удосконалення та переорієнтації економічної освіти зокрема. Гуманістична сутність проведення в Україні економічних перетворень полягає в тому, щоб зробити кожну людину активним учасником господарчого життя країни. Для послідовного втілення цієї мети організовано економічну освіту не тільки фахівців з економіки, а й усієї української молоді. Особливо важливо це в умовах постсоціалістичного розвитку, коли в більшості представників старшого покоління немає відповідного економічного мислення.

Рис. 1.1. Основні напрямки оптимізації навчального
процесу в економічній освіті

Економічна освіта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати в громадян України не тільки знання, діловитість, підприємництво, а й найголовніше — економічну культуру. Економічна освіта сприяє розвитку економічного мислення на основі глибокого розуміння економічних процесів, що дає змогу аналізувати факти і явища економічного життя, фактори та способи вирішення економічних завдань, установлювати зв’язки й відношення між ними. Саме вона уможливлює створення та функціонування ефективного ринкового простору, який є важливою складовою суспільного життя країни.

Вища й середня загальноосвітня школи покликані в межах базової освіти формувати в молодих людей економічне мислення на основі глибокого розуміння явищ, процесів, відношень в економічній системі суспільства, а також факторів, способів і засобів вирішення економічних проблем. Ідеться передусім про економічну освіту, бо вона найтісніше пов’язана зі створенням власної високоефективної економіки, яка є важливою умовою соціальної та державної безпеки. Економіка є живою системою, особливим простором, у якому постійно перебуває кожен із нас. Саме це й зумовлює необхідність формування економічного мислення й культури, що досягається в процесі здобування економічної освіти.

Людина, яка є носієм економічної культури, виявляє її через вчинки. Економіка є творчою й поведінковою наукою, тому її вивчення сприяє розвитку вмінь осмислювати й систематизувати безліч економічних процесів, відношень, подій, фактів, явищ, спостережень економічного життя, а також приймати відповідні рішення.

Незалежно від профілю освіти кожна доросла людина протягом життя вирішує безліч економічних питань. Наслідки цих рішень відображаються в її повсякденному житті, роботі, участі в громадських організаціях, у соціальному аспекті, на її діяльності як суб’єкта економічних відносин. Вдумливе й осмислене ставлення до явищ економічного середовища передбачає не лише розуміння основних концепцій у даній економічній системі, а й здат­ність до самовираження й оволодіння соціальними ролями за розв’язання економічних завдань, уміння застосовувати в різних поєднаннях елементи економічних знань до конкретних життєвих ситуацій, розуміти економічний зміст власної праці, бачити своє місце в економічному середовищі.

На даному етапі розвитку українського суспільства економічна освіта сприяє формуванню особистості, яка свої дії може коригувати відповідно до існуючих ринкових законів. Головне завдання економічної освіти — формувати активних економічних суб’єктів (індивідів, здатних на мікрорівні впливати на економічні процеси, і на макрорівні — адекватно оцінювати дії держави), а не тільки пасивних споживачів і виробників продукції.

Структурні зміни в національній економіці безпосередньо впливають на попит на кваліфікованих працівників на ринку праці. У зв’язку з цим зміст багатьох професій значно змінився. Чимало нових професій, пов’язаних із сучасними технологіями та функціонуванням ринкової системи, є дефіцитними. Серйозні проблеми стосуються підготовки працівників для малих і середніх підприємств, особливо неінструментального профілю. Завдяки економічним перетворенням попит на освіту й навчання змінився залежно від їхнього рівня, змісту, якості й спеціалізації. Багато професій застаріло, а нові користуються попитом.

Професійна освіта й підготовка реагують на ринкові зміни, напрями й потреби. У сучасних умовах реформування економіки України до фахівців висувають певні вимоги, оскільки за недосконалого законодавства робота підприємств та організацій дуже ускладнюється як об’єктивними економічними законами, так і недосконалістю роботи самого підприємства. Фірми функціонують для отримання прибутку, і тому від фахівця вимагають професійних дій, які базуються на чіткому розрахунку, глибоких знаннях та аналізі економічної ситуації.

Різноманітні статистичні джерела свідчать про те, що сьогодні в Україні є значний потенціал людських ресурсів. Населення має високий рівень освіти: близько 800 чоловік із 1000 у віці від 15 років і більше мають середню або вищу освіту[1]. У кінці ХХ ст. в Україні з усіх працюючих 38,5 % мали середню загальну освіту, 20,9 % — середню професійну, 29,6 % — вищу. Частка шукачів роботи з вищою освітою становила 36,4 %, з повною середньою — 30,5 %, загальною середньою — 27,6 %, неповною середньою освітою — 5,5 %. Однак зміни в попиті на знання зроблять більшість видів освіти й навчання застарілими, і тому виникає необхідність навчати людей іншій професії або підвищувати їхню кваліфікацію. Значна частина тих, хто навчається, — жінки та молодь.

Особливих підходів потребують висококваліфіковані працівники, які мають ригідне мислення й часто не здатні набувати нових навичок.

Негнучкість багатьох навчальних закладів і навчальних цент­рів, їхня неспроможність як слід реагувати на новий попит на знання призводять до того, що багато випускників не можуть знайти роботу за спеціалізацією й потребують перенавчання, тому що в них не сформовані або не розкриті професійно важливі риси. Додаткове навчання дуже важливе для осіб, які не мають необхідних умінь для певної роботи.

Ринкові умови діяльності підприємств та організацій, з одного боку, і надлишок фахівців-економістів — з іншого, ставлять випускників відповідної професійної спеціалізації в жорсткі конкурентні умови на ринку праці. Щоб досягти успіху, вони повинні мати високу професійну підготовку та вміти виявляти свої професійно важливі якості під час проходження виробничої практики, стажування чи випробування за вступу на роботу. Тільки в такий спосіб, викликавши зацікавлення з боку роботодавця до себе як до прекрасного майбутнього працівника, випускник може отримати хорошу роботу за спеціальністю.

В умовах конкуренції на ринку праці випускник вищої школи потребує не лише високого кваліфікаційного рівня. Сучасний молодий спеціаліст-економіст повинен творчо використовувати здобуті знання в роботі, повсякчас збагачувати їх, уміти самостійно розв’язувати будь-яку проблему. Конкурентоспроможність випускників значною мірою залежить від якості оволодіння сучасними економічними знаннями, ступеня економічної культури, уміння мислити й діяти в категоріальній системі ринкової економіки.

Роботодавці висувають певні вимоги до потенційних працівників, основними з яких є глибока теоретична підготовка, комунікабельність, здатність до швидкого «реагування», здатність мис­лити на перспективу, організованість, трудова дисциплінованість. У сучасному індустріально-інформаційному суспільстві актуальною лишається важливість основної (базової) освіти. Найпоширенішою ознакою певного рівня кваліфікації спеціалістів є диплом про вищу освіту, який свідчить про наявність необхідної суми знань для виконання тих чи інших обов’язків та про порівнянні переваги випускника. Потенційний роботодавець визначає абсолютність переваг, достатність знань випускника за допомогою різних показників, зокрема й тих, які характеризують роботу навчального закладу.

Зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів підвищує вимоги до якості професійної підготовки спеціалістів, чинить тиск на системи освіти та є сильним фактором їхніх змін та адаптації. Згадані вище вимоги формуються державними інституціями відповідно до потреб суспільного розвитку, проте все важливішу роль у цьому процесі відіграють роботодавці та профспілки, які окреслюють потреби в професійній освіті («революції майстерності»), пропонують навчальні цілі для досягнення мінімальних стандартів, необхідних для збільшення конкуренто­спроможності країни, певним чином беруть участь у регулюванні процесу підготовки, планування, забезпечення, коригування освіт­ніх можливостей. Описи посадових обов’язків, які існують сьогодні, є надзвичайно структурованими, у їхній основі лежать особливості виконання головної функціональної ролі працівника (Work-role).

Для зростання ефективності організації відбувається вдосконалення вимог до фахівця за критеріями «типові — екстремальні». Частковий аналіз вимог до спеціаліста на сучасному ринку праці в Україні наведено в табл. 1.1^*. Безумовно, без глибокої базової освіти людина не зможе реалізувати себе як спеціаліст та отримати відповідну винагороду. Сьогодні роботодавця мало цікавить колір диплома та середній бал. Знати все неможливо, а вміти швидко розбиратись у проблемному питанні та вирішувати його — цілком реально. Але без глибоких теоретичних знань працювати складніше, оскільки в пізнанні теорії можна розвинути свої інтелектуальні здібності. Існує тісний взаємозв’язок між хорошою роботою та здатністю до навчання.

Потенційний працівник повинен уміти відповідно спілкуватися. Цінується його здатність відстоювати свою думку, підтверджувати її фактичними даними, підбирати зрозумілі аргументи, пояснювати всі питання вдало та зрозуміло. Якщо в гарного спеціаліста немає цієї риси, йому буде дуже складно не тільки знайти спільну мову з іншими, а й зробити кар’єру.

Роботодавці велику увагу приділяють так званій «здатності до швидкого реагування». Вони бажають, щоб працівник швидко відстежував зміни та пристосовувався до них. Фахівець повинен мислити на перспективу, аналізувати тенденції розвитку організації, виявляти пріоритетні напрями роботи, покращувати позитивні сторони й наслідки та здійснювати заходи з ліквідації негативних. Співробітнику необхідно вміти грамотно протистояти негараздам, які виникають у процесі професійної діяльності, не опускати рук за певних помилок, аналізувати їх, відповідати за них і вирішувати проблему. Для цього знадобляться вольові якості. Серед особливих вимог — надійність у роботі та спроможність витримувати її рутинність (як правило, ці риси притаманні старшим працівникам), а також гнучкість та мобільність. Звичайно, ці та багато інших вимог взаємодіють у різних пропорціях і залежать від специфіки конкретної трудової діяльності. Реальна можливість підвищити ефективність роботи найманих працівників пов’язана з удосконаленням їхньої теоретичної підготовки, розвитком практичних умінь і навичок аналізу проблемних ситуацій.

________

* Результати досліджень автора.

Таблиця 1.1