Читайте также:
|
Серед українських письменників було чимало тих, які успішно поєднували в одній особі дві грані обдарованості: видатного оригінального письменника і перекладача, назвемо кількох з них, які увійшли в цьому відношенні в історію української літератури. Таким прикладом був Михайло Старицький - видатний письменник і театральний діяч кінця XIX - початку XX ст. Він успішно переклав багато сторінок сербського народного епосу, переклав байки І. Крилова (сильно поглибивши їхнє соціальне звучання), переклав поезії О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, чимало переклав з лірики відомого польського поета-демократа середини XIX ст. Владислава Сирокомлі, а із західноєвропейських літератур переклав: казки Г.-Х. Андерсена, трагедію Шекспіра «Гамлет», поетичні твори Джорджа-Гордона Байрона і Генріха Гейне. Старицький зробив декілька переробок з прози М. Гоголя («Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч, або Утоплена») і з прози видатних польських письменниківдемократичного спрямування: оповідання Елізи Ожешко «Зимовий вечір» (у Стариці кого під тією ж назвою) і повість Юзефа-Ігнація Крашевського «Хата за селом» (у Старицького - мелодрама «Циганка Аза»). Своїм перекладам і переробкам Старицький неодмінно надавав українського національного колориту і глибини соціального звучання в демократичному дусі.
Талановитими перекладачами стали й відомі сучасні українські письменники: Максим Рильський, Микола Бажан, Павло Тичина, Леонід Первомайський, Дмитро Павличко. М. Рильський прекрасно перкладав з Пушкіна (поему «Євгеній Онєгін») і з польської поезії - його переклад великої лірико-епічної поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» справедливо вважається найкращим у світовій літературі. М. Бажан блискуче переклав з грузинської мови поему Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», зробив чимало дуже вдалих перекладів у галузі польської романтичної поезії XIX -XX ст.ст. (з Юліуша Словацького, Ципріяна-Каміля Норві-да, Ярослава Івашкевича). Леонідові Первомаиському належать дуже вдалі переклади з сербського народного епосу. Що стосується П. Тичини й Дмитра Павличка, то вони більше переіспадали з болгарської й польської романтичної поезії XIX ст. (твори Христо Ботева й Адама Міцкевича). П. Тичині, зокрема, належать своєрідні й художньо цікаві сучасні «переспіви» творів згаданих авторів. Щоб переконатися в тому, у чому ж полягає різниця між перекладацьким методом (максимальної наближеності до оригіналу) і сучасним свідомим високохудожнім переспівом, зупинимося детальніше на перекладах Максима Рильського і Павла Тичини з творчості великого польського поета XIX ст. Адама Міцкевича.
В українському, та й світовому літературознавстві, велику увагу привернула перекладацька діяльність Максима Тадейовича Рильського (це стосується не тільки його перекладів з творчого доробку видатних польських авторів XIX-XX століть: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Леопольда Стаффа, Юліана Тувіма, а і з французької поезії ХУІІ-ХХ століть: віршованої драматургії П’єра Корнела («Слід»), Жана Расіна («Федра»), Мольєра («Мізантроп»), Едмо-на Ростана («Сірано де Бержерак»), Віктора Гюго («Король бавиться» і «Ернані»), а також поезії Гюго, Нікола Буало-Депрео («Мистецтво поетичне»), Вольтера («Орлеанська діва») і лірики численних французьких та бельгійських франкомовних поетів: П’єра Жана Беранже, Альфреда де Мюссе, Теофіля Готьє, Стефана Малларме, Жозе-Марія де Ередіа, Поля Верлена, Жана Рішлена, Альбера Самена, Шарля ван Лерберга, Моріса Метерлінка, Фернана Мазада, Анрі де Реньє, Франсіса Жамма.
Досить тільки сказати, що у 20-титомному виданні творів М. Рильського його переклади з польської і французької літератур складають кожна по два томи. Проте кількість - це ще не найвизначальніший показник. Рильський, будучи при цьому і відомим теоретиком перекладацького мистецтва слова, неодноразово у своїх індивідуальних і колективних працях переконливо висловлювався з цього приводу. Він вважав, що при аналізі перекладацької майстерності того чи іншого поета, насамперед, постає проблема повноти й точності відтворення оригіналу. Близькість, зокрема, слов’янських мов, яка, на перший погляд, повинна була б полегшити роботу перекладача, становить якраз специфічні труднощі.
Що ж стосується нечисленних, але напрочуд виразних перекладів Павла Тичини з лірики Адама Міцкевича, то він якраз блискуче уникає такої небезпеки. Він вибирає головне, визначальне в поезії польського поета, надаючи йому при цьому індивідуального образно-емоційного забарвлення, але з неодмінними врахуваннями провідної «стильової атмосфери» твору в його «первописному» звучанні. При такому підході його переклад є лише авторизованим українським варіантом оригіналу, проте, орієнтованим не на самодостатні формалістичні вправи, а на сучасного українського читача, який має бути гідно ознайомлений з інослов’янським поетичним шедевром.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 159 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |