Читайте также:
|
СПРАВЕДЛИВИЙ СУД – ФУНДАМЕНТ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ.
Який суд ми маємо?
За роки незалежності в Україні так й не створено судову владу, яка б гарантувала кожному право на справедливий суд. Довіра людей до системи правосуддя є вкрай низькою.
Система кримінальної юстиції залишається суто репресивною і спрямована на вибивання зізнань. Виправдувальних вироків суди майже не виносять. Взяття під варту продовжує бути основним запобіжним заходом. Право на захист стало швидше декларацією, ніж реальністю.
Навіть знайшовши правду в суді, домогтися виконання судового рішення часто неможливо.
Судді потрапили під повний контроль політиків. Влада імітує боротьбу з корупцією в судах, справжня ж корупція процвітає під прикриттям та за активної участі політичної влади.
Через це Україна щороку програє найбільшу кількість справ у Європейському суді з прав людини.
Ми ставимо своєю метою подолати:
- Залежність судів і суддів від політичної влади.
- Репресивність системи кримінальної юстиції та використання її в політичних цілях.
- Недофінансування судів з боку держави та як наслідок – корупцію в судах.
- Неналежне виконання судових рішень.
- Декларативність надання безоплатної правової допомоги для малозабезпечених.
Який суд нам потрібен?
Нам потрібен незалежний, професійний і відповідальний суддя, суспільна довіра до якого буде непохитною. Правосуддя має стати доступним, а судовий процес має відбуватися на принципах рівності та змагальності, публічно і в розумні строки. Судові рішення мають виконуватися неухильно.
Що це означає?
Незалежний, професійний і відповідальний суд.
Політики повинні бути позбавлені будь-яких важелів впливу і тиску на суддів.
Судді мають добиратися з професіоналів за результатами складного, але прозорого і об’єктивного конкурсного випробування. Належне фінансування судів і гідна заробітна плата суддям мають не лише гарантуватися законом, а забезпечуватися на практиці. Суддя має цінувати бездоганність своєї репутації та силу морального авторитета вище за будь-що. Недобросовісна поведінка та зловживання без зволікань має каратися звільненням та дискваліфікацією. Рішення про відповідальність суддів мають бути публічними.
Правосуддя доступне кожному.
Система судів має бути простою і всім зрозумілою. Не повинно залишитись жодного правового спору щодо захисту прав особи, який не можна було б передати до суду. Кожна затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення особа повинна отримати можливість постати перед судом у присутності адвоката.
Суд здійснюється на засадах рівності та змагальності.
Суд не надає необґрунтованих переваг жодному з учасників судового процесу. Малозабезпечені мають гарантоване державою право на безоплатну правову допомогу. Сторона захисту у кримінальних справах має рівні можливості щодо збирання доказів зі стороною обвинувачення. Досудове слідство, де воно зачіпає права людини, перебуває під контролем суду. У кримінальній юстиції функціонує суд присяжних.
Судочинство відбувається публічно і в розумні строки.
Громадськість отримує повну інформацію про діяльність будь-якого суду чи судді. Зали судових засідань завжди відкриті для доступу громадськості. Суди не перевантажені справами, немає судової тяганини. Дотримання розумних строків контролюється.
Рішення судів беззаперечно виконуються.
У рішенні суду дається переконлива і справедлива оцінка кожному доказу і вагомому аргументу сторони. В аналогічних справах закон застосовується однаково. Будь-які рішення суду доступні через Інтернет, а за запитом особи їхня копія надається в суді. Виконання судових рішень перебуває під наглядом суду.
Як зробити суд доступним і справедливим?
Напрямок головного удару – політична залежність суддів, непублічність судових процесів.
Законодавство про судоустрій, статус суддів і судовий процес необхідно привести у відповідність до європейських стандартів та вимог.
Підвищення професійності суддів вимагає впровадження прозорого, підконтрольного громадськості, централізованого конкурсу на посаду судді без впливу суб’єктивних чинників, у тому числі на посади в судах вищого рівня. Кандидати на посаду судді після здобуття ними вищої юридичної освіти та необхідного стажу роботи у галузі права проходитимуть спеціальну підготовку до роботи на посаді судді, яку має здійснювати незалежна Національна школа суддів.
Суддівський корпус має бути сформований заново. Безстрокове призначення судді слід довірити Вищій раді юстиції, склад якої має бути повністю оновленим. До Вищої ради юстиції мають прийти незалежні високопрофесійні авторитетні фахівці, більшість з яких будуть обрані суддями, як того вимагають європейські стандарти.
Система органів суддівського самоврядування буде реформована у такий спосіб, щоб уникнути «призначуваності» цих органів. Адже саме від них залежить формування іншого центру ухвалення рішень щодо призначення і кар’єри судді – Кваліфікаційної комісії суддів, яка зможе забезпечити дійсно об’єктивний добір кандидатів на посаду судді.
Поряд з Кваліфікаційною комісією суддів слід створити окрему Дисциплінарну комісію, яка б ефективно реагувала на порушення суддею вимог щодо його статусу. У законі мають бути закріплені чіткі та узгоджені між собою підстави для відповідальності суддів, забезпечена ефективна дисциплінарна процедура. Дисциплінарний розгляд стане відкритим і змагальним, а кінцеві рішення комісії регулярно оприлюднюватимуть.
Суди одержать належне фінансування. Відповідно до закону забезпечуватиметься достатнє фінансування судів і гідна зарплата суддям та працівникам судової системи.
Органи суддівського самоврядування мають брати реальну участь у бюджетному процесі. Запити щодо фінансування потреб судів включатимуться до проекту державного бюджету і подаватимуться до Парламенту без скорочення з боку Уряду, який зможе лише висловити свої зауваження та пропозиції до бюджету судів.
Потрібно забезпечити публічний розгляд судових справ. Зняти перешкоди для доступу громадськості до судових процесів, забезпечити суди достатньою кількістю залів судових засідань, налагодити ефективну співпрацю між судами і засобами масової інформації. Необхідно подбати про повноцінне інформування людей щодо судових механізмів захисту їхніх прав за допомогою сайтів судів, безкоштовних буклетів та бланків звернень до суду.
Забезпечення доступності правосуддя і розумних строків провадження вимагає зменшення навантаження на суди. Потрібно поступово вилучити з юрисдикції судів справи про накладення адміністративних стягнень, а з юрисдикції адміністративних судів – справи за позовами органів влади до особи.
Потрібен контроль за строками провадження не лише в окремій інстанції, а в кожній справі загалом. Слід запровадити ефективні механізми відшкодування збитків внаслідок порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку.
Ефективна правова допомога має бути доступною у всіх видах судочинства. Якість безоплатної державної правової допомоги та її бюджет має контролювати незалежний орган, до складу якого входитимуть представники адвокатури, правозахисних організацій, уповноваженого Урядом органу тощо. А для забезпечення рівності сторін слід обмежити участь прокуратури у некримінальних процесах – вона не дублюватиме функцій інших державних органів.
Система судів має стати більш зрозумілою і збалансованою та будуватися відповідно до потреб справедливого судочинства. Судами загальної юрисдикції мають бути цивільні, адміністративні і кримінальні суди. Якщо людина помилиться з вибором суду, то сам суд направить справу до компетентного суду, який відповідно до закону повинен розглянути цю справу.
Потрібно посилити повноваження Верховного Суду щодо забезпечення однакового застосування законів шляхом перегляду судових рішень, забезпечити можливість безпосередньо звертатися до найвищого судового органу України, встановивши чіткі критерії для звернення до Верховного Суду зі скаргою.
Для забезпечення належного виконання судових рішень слід зняти законодавчі перешкоди для виконання рішень судів, ухвалених проти держави, її органів, установ, підприємств. Для запобігання примусовій реалізації їхнього майна на виконання судових рішень необхідно передбачати відповідні витрати у державному бюджеті. Усі рішення мають своєчасно включатися до Єдиного державного реєстру судових рішень, який забезпечує їхнє оприлюднення в Інтернеті.
Через прийняття принципово нового Кримінального процесуального кодексу слід забезпечити реальну змагальність сторін на кожному етапі кримінального процесу, а також запровадити повноцінний суд присяжних, як це передбачено Конституцією. Сторона захисту повинна отримати ефективні можливості збирати докази. Втручальну у права людини діяльність слідства має контролювати слідчий суддя. Взяття під варту застосовуватиметься як винятковий запобіжний захід у найтяжчих злочинах лише за умови, що сторона обвинувачення наведе переконливі аргументи, що особа може перешкоджати слідству чи зникнути. Потрібно припинити практику спрямування справ на додаткове розслідування.
З метою гуманізації кримінального законодавства слід запровадити інститут кримінального проступку. До цього інституту перейдуть незначні злочини. За вчинення проступків застосовуватимуть штрафні санкції, і вони не матимуть наслідком судимість. Це дасть можливість поширити презумпцію невинуватості та інші гарантії кримінального процесу від необґрунтованого притягнення до відповідальності.
Прокуратура має бути реформована у такий спосіб, щоб вона стала незалежною від будь-якого політичного впливу. Статус прокурора у питаннях незалежності, добору, кар’єри, відповідальності має бути наближений до статусу судді. Слід відмовитися від жорсткої централізованості та єдиноначальності як засад організації прокуратури. Прокурорів мають добирати за конкурсом. Усі кадрові рішення щодо прокурорів прийматиме Вища рада прокуратури або окрема секція Вищої ради юстиції.
Прокуратуру слід позбавити функцій загального (тотального) нагляду та досудового слідства. Сфера її компетенції має бути обмежена кримінальною юстицією: процесуальним керівництвом розслідуванням справ, підтриманням державного обвинувачення в суді та наглядом за виконанням судових рішень у кримінальних справах. Прокуратура може звертатися до суду за захистом інтересів держави та неспроможних осіб, якщо цього не роблять уповноважені на те органи.
Органи внутрішніх справ мають бути зорієнтованими на служіння інтересам суспільства, а не обслуговування тих, хто знаходиться при владі. Необхідно суттєво демілітаризувати ці органи. Можливість носіння уніформи та зброї залишиться лише за особами, які виконують безпосередні поліцейські функції (патрулювання, охорона, перепинення злочинів тощо). Поліція має виконувати також функції щодо розслідування кримінальних справ, але за це мають відповідати окремі демілітаризовані слідчі підрозділи. У процедурі прийняття на службу, просування по службі, дисциплінарних провадженнях і під час звільнення зі служби слід забезпечити участь зацікавлених представників громадськості, правозахисників, адвокатів. Це підвищить прозорість діяльності поліції і її підконтрольність суспільству. Такі рішення здатні підвищити внутрішньовідомчу самостійність поліцейських при здійсненні своїх повноважень, яка наразі майже відсутня. Зміцненню статусу кожного поліцейського може слугувати також закріплення на рівні закону розміру гарантованої заробітної плати і необхідних гарантій.
Створення місцевої поліції необхідно гармонізувати з процесом реформи місцевого самоврядування. Частину функцій органів внутрішніх справ слід передати місцевій поліції. Завданням місцевої поліції стане підтримання громадського порядку, що здійснюватиметься в інтересах територіальної громади, надання необхідної інформації мешканцям міста, селища, села та його гостям, розкриття дрібних правопорушень. Керівництво місцевої поліції буде обиратися і звільнятися територіальною громадою на певний строк. Воно буде підзвітне і підконтрольне територіальній громаді.
9. Економічна політика
ЕКОНОМІКА РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ.
ЩО МИ МАЄМО?
Соціально-економічна модель, яка склалася в Україні на руїнах радянської економіки, не дозволяє більшості громадян реалізувати свої здібності. Такому устрою притаманні висока корупція, клієнтизм, низька економічна ефективність, величезне розшарування доходів; гігантська неформальна складова влади, яка реалізується передусім шляхом вибіркового впровадження нездійснених законів на розсуд окремого посадовця, а монополізм і брак можливостей для самореалізації лежать у самій його основі. Все це унеможливлює розвиток ефективної ринкової економіки, підриває конкурентоздатність вітчизняного бізнесу, а також призводить до хронічного недофінансування бюджетної сфери. Відсутні широкі можливості реалізації підприємницького потенціалу суспільства – одного з найголовніших ресурсів розвитку будь-якої економіки.
Дієвий захист прав власності у сучасній Україні неможливий. За індексом захисту прав на фізичні об’єкти наша держава посідає в рейтингу одне з найнижчих місць у світі. Слабкі права власності стримують інвестиції у розвиток капіталомістких галузей, в оновлення та модернізацію існуючих основних фондів, унеможливлюють поширення венчурного (інноваційного) фінансування – головного інструменту розвитку інновацій у сучасній економіці.
В основі податкової системи України – так зване конфіскаційне оподаткування з надзвичайними зловживаннями. Це система, у якій держава, використовуючи податкову адміністрацію як каральний орган, намагається зібрати стільки, скільки їй на даний момент потрібно. Структура податків викривлена. Найбільші податки сплачуються шляхом домовленостей.
Держава однією рукою створює загалом непридатні умови для ведення бізнесу, а іншою - вибірково підтримує певні галузі або окремі підприємства, за якими зазвичай стоять олігархічні групи. Держава в особі чиновників та високопосадовців вирішує, кого придушити податками та митами, а кому надати привілеї – пільги, субсидії, державні кредити тощо. Внаслідок штучної підтримки економічно неефективних галузей та окремих підприємств економіка втрачає конкурентоздатність.
За збереження такої системи економічних відносин Україна не лише не має перспективи долучитися до Європейського Союзу чи взагалі стати заможною та вільною країною, але й приречена на подальше відставання від цивілізованого світу, якщо не абсолютне збідніння і навіть крах.
Виходом є реалізація в політичній та економічній сферах принципів рівних можливостей. Основою державного устрою, притаманного всім розвинутим країнам, є відкрита та переважно рівна конкуренція у політиці та економіці.
Потрібен керований злам старої системи з одночасною прискореною розбудовою нових інститутів. Чим швидше і комплексніше це буде зроблено, чим краще підготовлені та продумані реформи – тим меншими втратами обійдеться Україна і кожен із нас.
ЧОГО МИ ПРАГНЕМО?
Ми прагнемо створити в Україні економіку рівних можливостей, котра базуватиметься на соціально-ринкових принципах, а саме поєднуватиме ринкову конкуренцію та відбір найсильніших із соціальним захистом тих, хто цього об’єктивно потребує. Саме така економічна система є найбільш сприятливою для розкриття суспільного потенціалу в інноваційній економіці, оскільки забезпечує максимальні можливості для самореалізації максимальній кількості людей.
Ми виходимо з того, що держава існує виключно для своїх громадян. Отже, її інтерес – це сукупний інтерес усіх громадян: і підприємців – роботодавців, і найманих працівників, і непрацездатних, і тих, хто ще навчається. Завдання держави – гармонійно поєднати ці інтереси.
Досвід успішних країн свідчить, що оптимальна економічна система при спільних базових принципах має враховувати національну специфіку, в тому числі, по можливості, компенсувати її негативні складові.
Відповідно до цього, ми бачимо майбутню Україну такою:
Закон виконуватиметься всіма без виключень та викликатиме повагу. Закон буде максимально наближеним до потреб людей; елемент примусу буде простим та жорстким, аби його неможливо було обійти.
Чиновник служитиме суспільству. Він дотримуватиметься виключно законодавства та буде позбавлений зайвих повноважень.
Підприємництво та конкуренція будуть по-справжньому вільними. Кожен зможе не лише легко розпочати свій бізнес (і легко піти з нього у разі невдачі), але й матиме повноцінний шанс розвинутися, наскільки вистачить здібностей та можливостей. Для економіки це означатиме пришвидшення темпів зростання у півтора-два рази.
Структура економіки буде гнучкою та висококонкурентною. Більшу частину, не лише за зайнятістю, але й за обсягами створеної доданої вартості, будуть складати приватні підприємці, малі та середні підприємства.
Найсприятливішими стануть умови для малих інноваційних підприємств. Завдяки відкритості, оптимальній вартості проживання та перспективам самореалізації, талановиті люди не будуть більше покидати Україну.
Державний сектор економіки буде повністю прозорим та підзвітним. Будь-хто і в будь-який момент зможе дистанційно перевірити звітність і поточну діяльність, пов’язану з виконанням державою своїх функцій, підприємствами та підприємцями – державних замовлень, природними монополіями – формуванням тарифів тощо.
Соціальна допомога буде відповідати своєму призначенню: забезпечуватиме від падіння на соціальне дно та стимулюватиме повернення до суспільної економічної активності. Для тих категорій населення, котрі, в силу обставин, ніколи не зможуть бути задіяними в економічному житті, вона забезпечуватиме гідні умови життя.
Пенсії будуть забезпечувати достойне життя завдяки персональній накопичувальній системі. Кожна людина сама буде вирішувати, коли їй іти на пенсію, зіставляючи свої можливості з розміром надбавки за кожен додатковий рік.
Україна знаходиться на півшляху до такого соціально-економічного устрою. Але остаточний перехід потребує зміни засадничих, системотворчих, принципів та підходів.
ЯК МИ СПОДІВАЄМОСЯ ЦЬОГО ДОСЯГТИ?
Напрямок головного удару – зарегульованість економіки і перешкоди для бізнесу.
Реформи мають бути продумані та здійснені максимально комплексно та одночасно. Лише у такий спосіб можна подолати інерцію старої системи. Змінювати закон та кадри, які його мають впроваджувати, треба одночасно. В жодному разі ми не можемо довірити реформи існуючій бюрократії – вона не здатна змінитися сама та не здатна здійснити необхідні суспільні перетворення.
Ми будемо підходити до економічних реформ як до суспільного проекту. Все, що ми будемо робити, буде спиратися на підтримку суспільства. Реформи потребують широкого громадського та експертного обговорення. А реформатори повинні взяти на себе повну відповідальність за наслідки реформ, а не перекладати її на обставини та умови.
Головне завдання - реформування законодавчої бази з метою наближення її до умов реального життя та радикальне спрощення процедур.
Рамки закону повинні бути встановлені чітко, зрозуміло, прозоро, без жодних зайвих обтяжень, але жорстко. В межах визначеного правового поля будуть створені максимально комфортні та сприятливі умови для бізнесу. Втім, до тих, хто буде порушувати закони, ставлення буде жорстким, а покарання – невідворотним.
Права власності – повноцінні та захищені.
Сильні (в тому числі, чітко визначені) та захищені права власності – основа ринкової економіки. Приватна власність є основною рушійною силою сучасної ринкової економіки. Вона забезпечує безпосередній зв’язок рівня та якості життя людини з суспільним ефектом її підприємницьких, творчих, трудових зусиль. Розвиток підприємництва, яке базується на приватній власності, має забезпечити якнайповніше застосування набутих громадянами знань, навичок, досвіду, створення сприятливих умов для прояву їхньої ініціативи та утвердження активної громадянської позиції; забезпечення громадянам права вибору напрямів реалізації свого творчого трудового потенціалу для досягнення рівня доходу, адекватного трудовому внеску.
Аби зробити їх такими в Україні ми:
- Налагодимо чітку роботу з реєстрації формальних прав власності. Кожна земельна ділянка та об’єкт нерухомості мають бути закріплені за певним власником. Реєстрація переходу власності повинна тривати кілька днів або, навіть, годин, і діяти за принципом «єдиного вікна». Органи землеустрою та бюро технічної інвентаризації повинні позбутися повноважень, що сприяють корупції, і не матимуть безпосереднього контакту з клієнтами. Плата за переоформлення повинна покривати фактичні витрати на перереєстрацію.
- Одночасно з податковою реформою проведемо амністію - дозволимо добровільно задекларувати все майно за його реальною поточною ціною, звільнивши власників від загрози переслідування за несплату податків у минулому за умови сумлінної сплати податків у подальшому (в тому числі запроваджених податків на володіння елітною нерухомістю, іншими предметами розкоші, що підлягають реєстрації).
- Скасуємо податки та держмита на купівлю-продаж будь-якого майна. Податок на доходи фізичних осіб буде нараховуватися лише на суму перевищення ціни продажу над ціною купівлі (чи задекларованою при амністії вартості).
- Підсилимо захист прав кредиторів, за умов вичерпання всіх можливостей договірного та цивілізованого стягнення та реструктуризації боргу.
Запровадимо дієві правові механізми, спрямовані на посилення захисту прав міноритарних акціонерів та співвласників товариств з обмеженою відповідальністю, покращення їхньої спроможності щодо контролю найманих менеджерів. Створимо умови для прозорої діяльності бізнесу та безперешкодного доступу громадян до відкритої інформації про фінансовий стан підприємств.
- Вживемо заходів щодо протидії рейдерству та захопленню підприємств за допомогою сили та погроз, сприятимемо поверненню відповідних об’єктів їхнім законним власникам та покаранню винних у судовому порядку.
Особливого ставлення потребує земля як об’єкт власності. Ми вважаємо, що ринок землі сільськогосподарського призначення має бути запроваджений на наступних принципах:
Власниками сільськогосподарських угідь можуть бути виключно фізичні особи – громадяни України.
На засадах відкритості та доступності має бути створений постійно діючий торговельний майданчик (наприклад, у формі Інтернет-аукціону) з купівлі-продажу земельних ділянок. Пропозиції мають прийматися повсюдно, в тому числі, в обов’язковому порядку, у сільських радах.
З метою заохочення розвитку фермерських господарств необхідно спрямувати субсидії аграрному сектору на часткове відшкодування відсотків за іпотечними кредитами для первинного придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в межах певного ліміту, який відповідає оптимальному розміру фермерського господарства у відповідній аграрно-кліматичній зоні.
Порядок зміни цільового призначення земель, розташованих у приміських зонах та поблизу автошляхів, має бути суттєво лібералізованим. Також повинно бути знято обмеження на використання малородючих земель.
Чітка, ефективна, необтяжлива регуляторна політика.
Перетворити державні органи та відповідні підрозділи місцевого самоврядування на медіаторів, які узгоджуватимуть інтереси громади та бізнесу.
Необхідно скоротити регуляторне навантаження на бізнес за рахунок:
- Інвентаризації фактично існуючих дозволів, ліцензій, обов’язкової сертифікації тощо. Суттєвого скорочення кількості дозволів або ліцензій (за єдиною формою). Всі інші обмеження, не передбачені законом – повинні бути негайно оголошені недійсними, а за встановлення таких обмежень посадовці мають притягатися до відповідальності за перевищення повноважень.
- Дієвого впровадження відповідальності чиновників за порушення термінів узгоджень і видачі дозволів/ліцензій, та можливі збитки у разі початку діяльності без належних умов. Такі дозвільні терміни мають бути радикально скорочені.
- Впровадження системи «єдиного вікна» у всіх типах відносин між владою і бізнесом – від реєстрації до митного оформлення.
- Переходу до добровільної атестації самоврядними організаціями чи спеціалізованими компаніями у всіх випадках, де йдеться суто про добросовісність виконавця чи якість продукції, та немає істотної загрози життю та здоров'ю громадян. Стандарти безпеки мають затверджуватися на державному рівні. Враховуючи катастрофічну ситуацію з дотриманням стандартів щодо безпеки продукції в Україні, масовим поширенням неякісних та шкідливих продуктів харчування, ліків, товарів для дітей, необхідно здійснити реформування системи стандартизації та сертифікації згідно європейських норм з метою забезпечення належного рівня техногенної безпеки та захисту прав споживачів при зменшенні її обтяжливості для бізнесу.
- Реального запровадження самосертифікації та дієвості принципу «мовчазної згоди» всюди, де це можливо.
- Реформи системи перевірок, яка б запровадила особисту відповідальність перевіряючих за шкоду, завдану в результаті їхньої упередженості чи некомпетентності. Перевірки мають відбуватися за чіткими та прозорими процедурами, на підставі оцінки ризику. Дотримання таких процедур повинно бути предметом постійного контролю відповідних державних органів. Всі дані про перевірки та їхні результати повинні оприлюднюватися в Інтернеті.
Конкурентоздатність через конкуренцію
Економічна політика має зосередитися на наступних напрямках:
Напрямок І: Захист чесної конкуренції на внутрішньому ринку. Це включає, зокрема:
- Посилення судового захисту від нечесної конкуренції.
- Підсилення антимонопольної політики з метою запобігання картельним змовам, зловживання монопольним становищем тощо. Антимонопольний комітет має бути незалежним органом, що функціонує виключно на підставі відповідних законів, а його дії чи бездіяльність – підлягати судовому оскарженню.
- Дієвий захист внутрішнього ринку від демпінгу, зокрема субсидованих товарів та послуг, а також від продукції країн з неринковою економікою.
Напрямок ІІ: Державне фінансування некомерційної діяльності, яка створює фундамент для конкурентоздатності – насамперед, освіти та фундаментальної науки, а також інфраструктури.
Напрямок ІІІ: Всебічне сприяння вітчизняному бізнесу у просуванні на зовнішні ринки, зокрема через організаційну допомогу, проведення виставок, надання інформації тощо. Особливо важливою має бути роль держави у подоланні неконкурентних практик урядів інших країн, таких як протекціонізм, субсидії та інші преференції.
Напрямок ІV: Відмова від усіх видів вибіркової підтримки окремих галузей чи підприємств.
Напрямок V: Перехід до ринкового курсоутворення із запровадженням відповідних механізмів страхування валютних ризиків, а також управління грошовою масою з метою недопущення у майбутньому завищення реального ефективного курсу гривні.
Відповідно до цих пріоритетів, митна політика має полягати у максимальній лібералізації зовнішньої торгівлі із одночасним зосередженням зусиль на неухильному стягненні податку на додану вартість, акцизів та можливих компенсаційних мит. Основою для обрахунку митної вартості при імпорті мають стати дані про відшкодування податку на додану вартість у країні-експортері, отримані через пряму кореспонденцію з її митними службами. Для спрощення та прискорення процедури слід широко застосовувати автоматизовані системи, основані на оцінці ризику, а також сучасні методи контролю.
Конкуренція та прозорість зроблять економіку ефективнішою. Бізнес змушений буде удосконалюватися та впроваджувати інновації. Все це створить передумови для піднесення конкурентоздатності країни.
Податки – прості, помірні та передбачувані.
Для запровадження європейського підходу до оподаткування треба одночасно перезавантажити і законодавство, і адміністрацію податкової сфери на принципах прозорості, кардинального спрощення та рівномірного розподілу податкового навантаження.
Податки мають бути простими, помірними та передбачуваними - такими, від яких важко ухилитися.
Саме на таких принципах працюватиме спрощена система оподаткування для малого бізнесу та фізичних осіб-підприємців. Спрощена система оподаткування буде удосконалена для малого та мікробізнесу, з обов’язковим звільненням останнього від ведення обліку, та максимально спрощеним адмініструванням для першого. Загальна система оподаткування за своїми принципами роботи повинна наближатися до спрощеної системи оподаткування.
Податок на додану вартість потребує найбільшої уваги. Необхідно подолати зловживання при сплаті цього податку та ухилення від його сплати.
Для цього ми пропонуємо:
- Укладення договорів між митними службами про відстеження проходження всіх цінних вантажів та сплати податку на додану вартість у країні призначення, або отримання відшкодування у країні походження з усіма торговельними партнерами, що мають товарообіг з Україною вищий за певний поріг (який має поступово знижуватися, відповідно розширюючи коло таких країн). Негайне відшкодування податку на додану вартість на експорт до таких країн після підтвердження сплати у країні призначення, та перевірка сплати цього податку при імпорті на базі порівняння з вартістю товару, за якою він був компенсований експортерові у країні походження.
- Запровадження автоматичної аналітичної процедури оцінки ризиків для визначення необхідної ретельності перевірки чи запобіжників проти шахрайства при відшкодуванні податку на додану вартість всім іншим його платникам.
При цьому адміністрування податку буде спрощено за рахунок:
- Віднесення на податковий кредит усіх документально підтверджених виплат податку на додану вартість при здійсненні платежів за товари та послуги, віднесені на затрати згідно бухгалтерському обліку.
- Використання електронних накладних замість паперових, за окремими винятками.
Податок на прибуток підприємств потребує найглибшого реформування. Ми пропонуємо лібералізувати та кардинально спростити його: зокрема, звільнити від оподаткування будь-які інвестиції всередині країни; скасувати поняття податкового обліку як окремого від бухгалтерського (і відповідним чином розраховувати прибуток для оподаткування); зняти інші обмеження. Натомість, встановити нижню межу податкових зобов’язань у відсотках від залишкової вартості основних фондів підприємства з вищими ставками для землі, дещо меншими – для нерухомості та найменшими – для рухомого майна. При цьому передбачити можливість часткової розстрочки на випадок тимчасової збитковості, запровадити податкові канікули для новостворених основних фондів, а саму цю межу податкових зобов’язань (так само, як і ставку податку на прибуток) зменшувати з часом.
Також варто запровадити спеціальний пенсійний податок на активи, створені за часів Радянського Союзу, з метою створення первинної ресурсної бази для накопичувальної пенсійної системи. Підвищення зобов’язань за цим податком буде компенсоване зниженням нарахувань на заробітну плату. Додаткові надходження мають покрити дефіцит Пенсійного фонду.
Також для забезпечення додаткових бюджетних надходжень слід запровадити економічно доцільне підвищення рентних платежів за видобування та використання корисних копалин.
Складні норми залишатимуться актуальними лише для фінансового сектору та операцій з цінними паперами. У виключно виграшному становищі опиняться швидко зростаючі інноваційні підприємства, які не мають великих основних фондів, але, натомість, активно інвестують свої великі прибутки. Для них такий податок на прибуток буде мінімальним.
Розмір єдиного соціального внеску підлягає зниженню вдвічі. При цьому більша частина внеску має сплачуватися працівником.
Окрім цього, буде проводитися цілеспрямована політика детінізації заробітної плати та заохочення до сплати податків, в тому числі соціальних внесків. Зокрема, для заохочення сплати пенсійних внесків буде встановлений тісний взаємозв'язок між накопиченими внесками, віком виходу на пенсію, розміром майбутньої пенсії тощо.
Прозорий та ефективний бюджет.
На сьогодні державний бюджет є справжньою «чорною діркою» української економіки. Розкрадання бюджетних коштів, корупція при проведенні державних закупівель та у роботі державних підприємств, нецільове та неефективне витрачання грошей, тотальна непрозорість стали хронічними хворобами нашої держави. Значні збитки бюджету пов’язані з державними закупівлями. Світовий досвід доводить, що підвищення прозорості є головною запорукою успішної боротьби з корупцією при закупівлях. Другий за важливістю чинник – конкуренція. Ми максимально задіємо обидва важелі – як прозорість, так і конкуренцію - аби зменшити та поступово викорінити корупцію при державних закупівлях.
Для цього Україна потребує надзвичайних заходів із впровадження прозорості всіх державних грошей. Витрати розпорядників бюджетних коштів мають розміщуватися в режимі реального часу та необмеженого доступу в Інтернеті.
Так само прозорими мають стати державні підприємства та монополії, органи місцевої влади та самоврядування.
Потрібно запровадити планування та здійснення бюджетних видатків на основі програмно-цільового методу з визначенням чітких пріоритетів та обмеженням кількості бюджетних програм. Планування бюджетних програм реалізовувати на середньо- та довгострокових засадах, передбачити відповідальність держави за виконання зобов’язань щодо їхнього фінансування.
Необхідно впровадити ефективні схеми державного фінансування, що забезпечать покращення якості надання бюджетних послуг без збільшення обсягів фінансування. Разом з податковою реформою, ці дії дозволять сформувати бездефіцитний бюджет для вирішення проблеми державного боргу, а в майбутньому - поступово знижувати податкове навантаження.
Податкова реформа перемістить тягар оподаткування з працемістких підприємств на капіталомісткі, що є найбільш сприятливим для інноваційного малого бізнесу та інвестиційних компаній, які використовують висококваліфіковану робочу силу. Збільшення пропозиції робочих місць – а отже, і конкуренції роботодавців – за рахунок розвитку підприємництва сприятиме випереджаючому зростанню заробітних плат і, зрештою, забезпечить достойну винагороду за сумлінну працю. Кількість малозабезпечених зменшиться, а більшість громадян України сформують середній клас.
Податок на основні фонди, разом із вивільненням від оподаткування інвестиційних коштів та канікулами для оподаткування новостворених основних фондів, стимулюватиме технічну модернізацію і заміну застарілих, неефективних основних фондів, з одночасним збільшенням необхідної для цього ресурсної бази фондового ринку і взагалі ринкових інвестицій.
Спрощення сплати податків та дерегуляція є особливо актуальними для сіл та малих міст, де важче здобути відповідну кваліфікацію та отримати інформацію, а також малого бізнесу, для якого відповідні витрати є суттєвими.
Запропонований нами комплекс кроків сприятиме створенню в Україні ефективної, швидко та стійко зростаючої, сучасної інноваційної економіки, здатної забезпечити достойні соціальні стандарти для всіх - добробут для працюючих, перспективи для підприємців та основу економічної незалежності для держави. У такій економіці стрімко зростатиме середній клас, зменшуватиметься бідність та крайні форми соціального розшарування - і справедливо перемагатимуть дійсно найталановитіші.
10. Соціальна політика
НОВА СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ.
Якою є соціальна політика сьогодні? чому вона неефективна?
Сучасна економічна політика створює багато соціальних проблем, котрі залишаються актуальними протягом тривалого часу. Суспільство страждає від значної майнової нерівності, низького рівня забезпечення літніх людей, незадовільних умов для самореалізації молодих сімей та мізерної державної допомоги малозабезпеченим. Та на фоні такого скрутного становища, дві третини громадських соціальних фондів потрапляють до заможних громадян.
Головними причинами такої неефективної соціальної політики є існуюча в Україні економічна система, для якої є характерними застаріла система пенсійного забезпечення, несправедлива система пільг, марнотратство при розподілі громадських соціальних фондів та популізм при вирішенні проблем молодих сімей.
ЕФЕКТИВНА ПЕНСІЙНА СИСТЕМА – ДОСТОЙНА ПЕНСІЯ КОЖНОГО.
Якими є недоліки існуючої пенсійної системи?
«Фінансова піраміда» замість сучасної пенсійної системи.
Через низьку народжуваність існуюча в Україні солідарна пенсійна система перетворились на своєрідну «фінансову піраміду» із невідворотною перспективою банкрутства.
У сучасній Україні пенсійне забезпечення коштує суспільству майже п’яту частину валового внутрішнього продукту, причому лише дві третини пенсійних зобов’язань покривається пенсійними внесками, в той час як решта субсидується. Однак навіть за таких масштабних витрат, середня пенсія залишається незначною.
Саме тому заміна солідарної пенсійної системи є одним із ключових пріоритетів сучасної соціально-економічної політики.
Якою ми бачимо пенсійну систему?
Основною альтернативою існуючим проблемам солідарної пенсійної системи є запровадження механізму індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків. Сильною стороною індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків є встановлення зв’язку між тим, скільки пенсіонер заощадив, і тим, скільки він отримує. За такої системи усі працюючі громадяни зацікавлені накопичувати собі на пенсію.
Держава виступає гарантом виплати накопичених коштів та виконує функції нагляду за механізмами накопичення на рахунках пенсіонерів та діяльністю розпорядників коштів, які зобов’язані індексувати ці накопичення на рівень зростання валового внутрішнього продукту (або на відсоткову ставку державних цінних паперів).
Крім цього, держава також несе відповідальність за підтримання рівня добробуту пенсіонерів вище рівня бідності. Хоча індивідуальні накопичувальні рахунки повинні стати основою пенсійного забезпечення, держава залишається гарантом мінімального рівня добробуту. У випадках, якщо пенсіонер не зміг накопичити на індивідуальному рахунку достатньо коштів, він отримуватиме доплату від держави у вигляді соціальної допомоги, достатньої для підтримки свого добробуту на мінімальному рівні.
Як цього досягти?
В процесі поступового відходу від солідарної системи держава повинна відокремити заощадження на індивідуальних пенсійних рахунках від солідарних зобов’язань і при цьому продовжувати фінансувати поточні пенсії у повному обсязі.
Для цього необхідно збалансувати солідарну пенсійну систему, гарантувати фінансування солідарних пенсійних зобов’язань на перехідний період та встановити дієві механізми накопичувальної пенсійної системи.
Напрямок головного удару – пенсійна система, яка функціонує як «фінансова піраміда»
Збалансування солідарної пенсійної системи.
Збалансування солідарної пенсійної системи має відбуватися:
За рахунок обмеження максимальних пенсій та скасування пенсій (за рахунок солідарних фондів) для громадян, чиї статки (окрім пенсійних виплат) в рази перевищують середній рівень доходів населення в країні.
Внаслідок розширення бази збору внесків на пенсійне страхування за рахунок зменшення рівня податків з фонду оплати праці (з одночасним посиленням контролю за платіжною дисципліною).
Рівний розподіл відповідальності за утримання пенсіонерів між трудовим населенням та власниками капіталу
Фінансування солідарної пенсійної системи протягом перехідного періоду буде здійснюватись за рахунок відновлення паритету оподаткування між трудовими доходами та капіталом.
Сьогодні працюючі громадяни сплачують із своєї заробітної плати близько 50% з кожної заробленої гривні у вигляді податків та відрахувань. Водночас заможний прошарок суспільства вносить до бюджету в кращому випадку лише 15% свого доходу, а за деякими фінансовими операціям – взагалі нуль. За таких умов існує необхідність рівномірного розподілу відповідальності за утримання літніх громадян між трудовим населенням та власниками капіталу.
Виробничі потужності, які зараз генерують багатомільярдні прибутки новим власникам, були створені за радянських часів, тобто зусиллями та коштом сучасних пенсіонерів. Нові власники підприємств повинні взяти відповідальність за людей, які створили ті заводи, будівлі та інші багатства, якими нові заможні українці тепер повноцінно володіють.
Перерозподіл відповідальності за допомогою оподаткування виробничих потужностей, створених за часів існування Радянського Союзу, дасть можливість отримати достатні кошти для фінансування солідарної системи на період переходу до системи індивідуальних пенсійних рахунків.
СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА – ГАРАНТОВАНА ПІДТРИМКА САМЕ ТИХ, ХТО ЇЇ ПОТРЕБУЄ.
Соціальна допомога сьогодні: що не так?
Нехтування майновим критерієм при розподілі соціальної допомоги.
Громадські кошти є цінним та обмеженим ресурсом, тому дуже важливо, щоб цей ресурс розподілявся саме серед тих громадян, які дійсно опинились у скрутному становищі та потребують допомоги.
В Україні адресність – на дуже низькому рівні. Близько 70% соціальних коштів (соціальні фонди – це третина зведеного бюджету) потрапляють до заможних громадян, які фактично не потребують цієї допомоги. Така ситуація обумовлена тим, що держава не вважає за потрібне оцінювати майновий стан отримувачів державної допомоги.
У подібній ситуації для збільшення рівня матеріальної підтримки дійсно малозабезпечених прошарків населення наявних соціальних фондів більш ніж достатньо. Для цього лише потрібно упорядкувати механізм розподілу громадських фондів.
Якими мають бути принципи соціальної допомоги?
Сучасна система соціальної підтримки повинна бути простою, зрозумілою для користувачів, прозорою для платників податків та доступною для усіх громадян.
Адресність має стати основним принципом функціонування механізмів соціальної підтримки.
Усі без винятку соціальні фонди (у тому числі – програми допомоги інвалідам) повинні розподілятись з урахуванням майнового критерію.
Поточний обсяг фінансування соціальних програм (майже десята частина валового внутрішнього продукту) повинен залишатись незмінним або при потребі збільшуватися, а усі грошові ресурси, які вивільняються в результаті застосування майнового критерію, повинні спрямовуватися на збільшення матеріальної підтримки саме тих громадян, що дійсно є малозабезпеченими.
Як цього досягти?
Напрямок головного удару – лазівки у законодавстві, які дозволяють отримувати соціальну допомогу забезпеченим людям.
Для досягнення найвищого рівня адресності потрібно зробити наступні кроки:
- Провести роз’яснювальну роботу серед громадян про основні принципи адресності та необхідність застосування майнового критерію й у такий спосіб заручитись широкою громадською підтримкою необхідності врахування доходів при наданні соціальної допомоги.
- Запровадити єдині критерії оцінки доходів та майнового стану для призначення усіх видів соціальної підтримки за кошти державного бюджету.
- За рахунок зекономлених коштів збільшити рівень забезпечення незаможних громадян.
ПІЛЬГИ – НЕ ПРИВІЛЕЇ МОЖНОВЛАДЦІВ, А ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ.
Якими є проблеми нарахування пільг?
Несправедлива система надання соціальних пільг.
Основна проблема полягає у тому, що пільгами у сучасній Україні користуються в основному заможні прошарки населення – чим більший дохід, тим більше пільг отримує громадянин.
Водночас значна частина дійсно незаможного населення або взагалі ніколи не використовує своє право на пільги (сільське населення), або користується ними вкрай обмежено.
Як реформувати систему пільг?
Україна залишилась єдиною країною на пострадянському просторі, що утримує занадто витратну та неефективну систему пільг. Необхідно провести ефективне перетворення системи пільг на сучасну систему адресної допомоги, яка закриє заможним верствам доступ до соціальних фондів та дасть можливість збільшити фінансову підтримку саме тих громадян, які її конче потребують.
Що потрібно зробити?
Напрямок головного удару – надання пільг не тим, кому вони необхідні
Для того, щоб повернути систему пільг на службу незаможним громадянам та заборонити несправедливий доступ до системи пільгових знижок для тих, хто їх насправді не потребує, необхідно зробити наступне:
- Провести моніторинг отримувачів пільг та затвердити вичерпний перелік громадян, які мають виключні заслуги перед Батьківщиною.
- Запровадити мораторій на встановлення нових пільг і введення нових категорій пільговиків.
- Реалізувати на практиці механізми обліку наданих пільгових послуг для уникнення необґрунтованих витрат громадських коштів.
- Впровадити критерій майнового стану, що визначатимуть право на знижку (пільгу) при користуванні певними послугами.
- Перерозподілити кошти, які вивільнились через заборону використання знижок (пільг) заможними громадянами, на користь адресних програм соціальної допомоги малозабезпеченим.
ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА: ПІДТРИМКА НАРОДЖУВАНОСТІ.
Якими є основні проблеми підтримки НАРОДЖУВАНОСТІ, материнства та дитинства?
Популізм політики щодо збільшення народжуваності.
Низька народжуваність у нашій державі поєднується з високою смертністю та значним еміграційним відтоком населення – переважно добре освіченої молоді, котра не може реалізувати своїх здібностей в Україні. Демографічні перспективи нашого суспільства катастрофічні – за прогнозами науковців до 2050 року населення країни може становити лише близько 36 млн. осіб. При цьому державна політика у питанні стимулювання народжуваності здебільшого реалізується в контексті популістських кроків. Матеріальна допомога сім’ям з дітьми є невід’ємним елементом здійснення політики у справах материнства та дитини. Однак сама лише грошова стимуляція, без забезпечення прийнятних умов виховання дитини до досягнення нею повноліття, має досить обмежений і навіть спотворений вплив.
Важливою стороною здійснення соціальної політики у питанні права дитини є захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вирішення цієї проблеми повинно здійснюватись за допомогою активізації виконання програми розвитку дитячих будинків сімейного типу.
Якою повинна бути підтримка НАРОДЖУВАНОСТІ?
Без комплексної підтримки молодих сімей з боку громади народжуваність у нашій державі залишатиметься стабільно на низькому рівні.
Т Власне житло, надійна робота з достойним заробітком, можливість вільного підприємництва, якісні навчальні та медичні заклади, перспективи для дитини у державі – саме ці питання турбують молодих батьків, коли вони приймають рішення про народження дітей. Неможливість реалізувати свої здібності, відсутність відповідних соціальних та економічних передумов сприяють еміграції здібної молоді. З огляду на цю комплексну багатогранну проблему, головним завданням є створення комфортних умов для молоді і молодих сімей та, в перспективі, подолання негативних демографічних тенденцій.
ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?
Напрямок головного удару – соціальна система, несприятлива для молодих сімей та народжуваності.
Ми маємо здійснити наступні кроки:
- Збільшити рівень фінансування та обсяг виплат за програмами, які передбачають регулярну підтримку сім’ям з дітьми: на даний момент існує певна диспропорція щодо підтримки самого факту народження дитини та подальшого її виховання. Система потребує виправлення даної диспропорції, оскільки вже зараз чітко помітні негативні наслідки занадто щедрих одноразових виплат.
- Подовжити виплати допомоги на дитину до досягнення нею 15 років (а у окремих випадках - до 18 років). На відміну від України, у більшості країн орієнтуються на підтримку дитини до того моменту, коли вона набуває правоздатність. Достойна підтримка з боку громади протягом усього періоду виховання дитини повинна стати одним із елементів захищеності молодих сімей та позитивним фактором у прийнятті рішення про народження дітей.
-Запровадити гнучку систему врахування доходів сімей із новонародженими у виплаті допомоги. Хоча переважна більшість молодих сімей потребує матеріальної підтримки, система соціального захисту повинна зберігати елемент справедливості і не надавати приводу для зловживань з боку заможних громадян.
- Збільшити фінансування та відпрацювати дієві механізми вільного та справедливого доступу до програм доступного житла для молодих сімей.
- Створити сприятливі умови для декретної відпустки чоловіків.
- Впроваджувати програми розвитку дитячих будинків сімейного типу для вирішення проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
ЕФЕКТИВНИЙ СУСПІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗПОДІЛОМ ГРОМАДСЬКИХ КОШТІВ – ШЛЯХ ДО ВИРІВНЮВАННЯ ДОХОДІВ.
ЧОМУ ДЕРЖАВА НЕ ЗДАТНА ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГіДНИЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ ВСІМ ГРОМАДЯНАМ?
Поляризація суспільства за рівнем доходів.
Існуюча в Україні економічна система створює можливості для отримання надприбутків для невеликої групи людей, в той час як держава та суспільство стабільно перебувають у зубожілому стані.
Ключовим елементом підвищення рівня добробуту є ефективний суспільний контроль за розподілом громадських коштів (державного бюджету) і, зокрема, за розподілом соціальних фондів.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТОЙНОГО РІВНЯ ЖИТТЯ?
Справедливий розподіл національного продукту між працівниками та власниками капіталу також повинен стати запорукою високих стандартів життя в країні. Хоча оплата праці найманих працівників у національному продукті займає значну частину, світовий досвід демонструє, що подальший перерозподіл на користь працівників також має сенс. Це тим більше актуально для країни, де широко застосовуються монополістичні та корупційні схеми для отримання надприбутків.
ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?
Напрямок головного удару – найвище в Європі розшарування доходів між заможними та малозабезпеченими.
Для втілення конституційного права на гідний життєвий рівень необхідно здійснити наступні кроки:
- Створити систему економіки рівних можливостей, в межах якої громадяни зможуть самостійно забезпечити себе належними доходами.
- Посилити дієвість політики вирівнювання доходів за допомогою оподаткування розкоші та надприбуткових видів діяльності, у тому числі - за рахунок оподаткування елітного нерухомого майна та застосування прогресивної шкали оподаткування.
- Запровадити адресний механізм використання соціальних громадських фондів та перерозподілити заощаджені кошти на підвищення матеріального забезпечення незаможних громадян.
ПРАВО НА ПРАЦЮ: СТВОРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ПРАЦІ І ГІДНОГО ЗАРОБІТКУ ЗАМІСТЬ «ПРОДУКУВАННЯ» УТРИМАНЦІВ.
ЯКИМИ Є НЕДОЛІКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ?
Нерівність регіонів з точки зору можливостей працевлаштування.
Крім низького рівня заробітних плат, основною проблемою працевлаштування є відсутність можливостей реалізації права на працю у різних регіонах країни. Значна частина відповідальності за такий стан справ лежить на слабкому розвитку програм субсидованої праці (громадських робіт).
Оскільки основну роль у цьому процесі відіграватиме місцеве самоуправління, субсидовані робочі місця будуть створюватися для забезпечення саме тих потреб, які є дійсно важливими для місцевих громад. Програми професійної підготовки та перекваліфікації, які вже існують на даний момент, слугуватимуть оптимальним доповненням механізму субсидування нових робочих місць.
Працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями.
Важливим питанням політики зайнятості є працевлаштування інвалідів. Підтримка облаштування спеціальних робочих місць, стимули для працевлаштування інвалідів – це ті кроки, які повинна робити держава для створення умов повноцінної реалізації громадян з певними фізичними обмеженнями.
Відсутність гарантій щодо отримання першого робочого місця
Створення умов для працевлаштування молоді є одним з пріоритетів соціальної політики. Держава повинна забезпечити першочергове працевлаштування молоді за допомогою квотування робочих місць на підприємствах та установах.
Якою має бути політика працевлаштування?
Політика працевлаштування має бути спрямована на створення громадянам економічних умов та відповідних стимулів для пошуку зайнятості. Громадяни, які бажають працювати, повинні мати можливість здійснювати це право – або на ринкових умовах, або через програму субсидованого працевлаштування.
Держава має пильно відслідковувати справедливість розподілу створеної додатної вартості між працівником та власником підприємства.
Ефективна політика працевлаштування також повинна спрямовуватися на працевлаштування інвалідів та молоді. Держава повинна підтримувати цікавість до працевлаштування цих категорій громадян як з боку приватних власників, так і з боку державних установ.
ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?
Напрямок головного удару – відсутність перспектив працевлаштування для найбільш вразливих верств населення
З метою формування повноцінної ефективної політики зайнятості потрібно:
- Здійснити кроки для розбудови економіки рівних можливостей та створити сприятливі умови для ведення підприємництва.
- Кардинально посилити та розширити програми субсидованої зайнятості для підвищення пропозиції робочих місць в першу чергу у депресивних регіонах.
- Зробити обов’язковою умовою отримання державної допомоги (по безробіттю, соціальної допомоги для малозабезпечених) активний пошук роботи або участь у програмах субсидованої зайнятості.
- Сприяти мобільності працюючих в межах України за допомогою поширення інформації про ситуацію на регіональних ринках праці, розвитку вахтових методів працевлаштування, забезпечення тимчасовим житлом на період працевлаштування.
- Забезпечити дієвість стимулів та умов для працевлаштування громадян із певними фізичними обмеженнями (фінансова підтримка з боку держави для облаштування робочих місць, помірні податкові стимули).
Впровадити обов’язкові квоти для працевлаштування молоді.
11. Реформи сфери охорони здоров’я
СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я – СУЧАСНА, ЕФЕКТИВНА, ДОСТУПНА.
ЯКУ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МИ МАЄМО?
Україна має найвищі в Європі темпи скорочення кількості населення.
Середня тривалість життя в Україні набагато нижча, ніж у решті країн Європи, значна частина чоловіків не доживає до пенсійного віку. Половина дорослого населення України страждає від одного або декількох хронічних захворювань. Україна є лідером серед країн Співдружності Незалежних Держав за показниками захворюваності на серцево-судинні хвороби, туберкульоз, травматизм, інвалідність.
Швидкі темпи зростання захворюваності та інвалідності вже у дітей шкільного віку, недотримання гігієнічних нормативів щодо якості навколишнього середовища, незбалансованість харчування за основними харчовими речовинами, макро- і мікроелементами, гіподинамія, шкідливі звички (тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, токсичних, наркотичних речовин), раннє статеве життя, недостатній рівень гігієнічної культури (розповсюдження венеричних хвороб, ВІЛ-інфекції, туберкульозу) вимагають посилення профілактичного напряму в роботі з населенням, особливо з дітьми всіх вікових груп щодо формування навичок здорового способу життя.
Сучасна модель медичної допомоги існує на принципах, запроваджених ще за радянських часів. Серед її основних недоліків – недостатня якість медичних послуг, низька доступність медичної допомоги та неефективне використання бюджетних коштів у галузі, низький рівень розвитку профілактичної медицини. Незважаючи на те, що більшість передчасних смертей в Україні викликана захворюваннями, які можна було б попередити або вилікувати, українська система охорони здоров’я все ще залишається орієнтованою на невідкладну медичну допомогу та лікування епізодичних захворювань і не готова до роботи, спрямованої на подолання кризи смертності. У нашій державі немає досить ефективної ні державної, ні приватної медицини, що свідчить про необхідність термінового реформування галузі.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я?
Для успішного зниження рівня передчасної смертності та захворюваності загалом система охорони здоров'я України має бути переорієнтована з моделі надання невідкладної медичної допомоги на модель комплексного ведення хворих, яка є більш придатною для профілактики неінфекційних хвороб та боротьби з ними. Медичні працівники повинні виявляти осіб, які належать до груп ризику, інформувати їх про можливі наслідки їхньої неуважності до власного здоров’я, ставити своєчасний діагноз і проводити належне лікування. Громадяни мають усвідомлювати свою роль у прийнятті рішень під час лікування хронічних захворювань. Розуміння необхідності лікування та залучення хворих до обрання відповідної стратегії лікування матиме великий вплив на виконання лікарських приписів і знизить ризик передчасної смерті.
Реформування охорони здоров’я в Україні має проводитись за такими основними напрямами:
- Впровадження нових стандартів надання медичних послуг і, відповідно, критеріїв їхньої якості.
- Здійснення суттєвих змін механізму фінансування закладів охорони здоров’я.
- Впровадження системи стимулів для покращення роботи медиків.
- Створення ефективної моделі координації роботи приватних і державних установ охорони здоров’я.
- Виведення на перший план екстреної медичної допомоги та пріоритету надання первинної медичної допомоги.
- Реалізація структурної перебудови.
- Ефективна профілактика захворювань різної етіології, реформа кадрового складу та пропагування здорового способу життя.
Приватні та державні заклади охорони здоров’я мають працювати в одному напрямі для зміцнення здоров’я наших громадян. Тому необхідно поставити їх у рівні умови, сплачуючи з бюджету за лікування хворого від конкретної хвороби незалежно від форми власності лікувального закладу.
Основні концептуальні напрями реформування системи охорони здоров’я в Україні сьогодні передбачають розмежування функцій між первинним (медико-санітарним), вторинним (спеціалізованим) і третинним (високоспеціалізованим) рівнями медичної допомоги.
До основних завдань у структурній перебудові закладів охорони здоров’я необхідно віднести проведення їхньої інвентаризації та аудиту на місцях, після завершення яких складатиметься генеральний план оптимізації лікувальної мережі в кожному регіоні.
На первинному рівні медичної допомоги у сільській місцевості та містах потрібно визначити підрозділи, які надаватимуть первинну медико-санітарну допомогу.
На вторинному рівні медичної допомоги мережа центральних районних та районних лікарень, центральних міських, міських і дільничних лікарень, самостійних міських поліклінік має бути спеціалізована відповідно до потреб населення, територіальної доступності, особливостей захворюваності та інших критеріїв. Доцільним є створення однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, яка буде забезпечувати надання спеціалізованої медичної допомоги, а також усієї допомоги у регіоні.
На третинному рівні медичної допомоги функціонує її високоспеціалізований рівень, який забезпечуватиметься обласними лікарнями, кафедрами вищих медичних навчальних закладів, а також клініками науково-дослідних інститутів.
Надання екстреної медичної допомоги у переважній більшості випадків має здійснюватися фельдшерськими бригадами. Машини швидкої медичної допомоги повинні бути оснащені відповідно до табеля, який надасть можливість дотримуватися стандарту надання екстреної медичної допомоги.
Перебудова мережі лікувально-профілактичних закладів неминуче призведе до реформування їхнього кадрового забезпечення.
Використання в реформі охорони здоров’я індикаторів і стандартів якості медичних послуг значно покращить якість акредитації медичних закладів, а також укладання і продовження угод про надання медичних послуг лікувально-профілактичними закладами.
ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?
Напрямок головного удару – зруйнована система охорони здоров’я та нездоровий спосіб життя. Загальновизнаним напрямом якісного реформування медицини має бути забезпечення прозорого багатоканального фінансування, яке дозволить вирішити економічні, організаційні, кадрові та технологічні проблеми сфери охорони здоров’я шляхом:
Поступового запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (з відрахуваннями страхових сум за рахунок роботодавців та працівників).
Подальшого розвитку приватного медичного страхування.
Створення суспільно-солідарного сектора, що є об’єднанням муніципальних медичних закладів, медичних підприємств і лікувальних установ, інших організаційно-правових форм, а також лікарів з приватною практикою, пов’язаних між собою єдиним замкненим лікувально-діагностичним, технологічним процесом надання медичних послуг і єдиною системою фінансування з позабюджетних (страхових, суспільно-солідарних цільових фінансових і благодійних фондів) та комерційних джерел.
Нова модель фінансування закладів охорони здоров’я має передбачати самостійність вирішення фінансово-господарських питань, зокрема щодо штатної чисельності медичних працівників, виходячи з потреб населення у медичній допомозі, їхнього матеріального стимулювання, можливість отримання додаткових джерел фінансування за рахунок залучення донорських коштів, надання платних послуг та інших не заборонених законом джерел.
Обсяг оплати медичної допомоги має визначатися кількістю пацієнтів, закріплених за кожним лікарем. Таким чином лікар, до якого приходить більше пацієнтів, отримуватиме вищу винагороду.
На первинному рівні у сільських районах необхідно першочергово створити доступну мережу поліклінічно-амбулаторних закладів, відкрити пункти швидкої медичної допомоги, залишити центральні районні лікарні з відповідним переоснащенням.
На вторинному рівні з коштів, акумульованих на обласному рівні, безпосередньо буде фінансуватися кожний заклад охорони здоров’я чи станція швидкої медичної допомоги в залежності від асортименту, якості та ефективності надання медичних послуг.
На третинному рівні заклади охорони здоров’я, залежно від покладених на них функцій та норм бюджетного кодексу, будуть фінансуватися з обласного чи державного бюджету.
Доцільно створення на базі дитячих поліклінік медико-санітарних і діагностичних центрів, в яких лікарі різних спеціальностей залишаться в статусі фахівців первинного контакту. Особливої уваги потребує відновлення удосконаленого комплексного медичного обслуговування дітей в організованих колективах (дошкільні, професійно-технічні навчальні заклади, загальноосвітні школи).
Реформа охорони здоров’я може бути успішною лише за умов покращення економічної ситуації в Україні. Ми свідомі того, що вирішення проблем у медичній сфері може бути здійснене лише внаслідок зміни політичних та економічних умов – тіньова економіка, тотальна корупція та зубожіння більшості населення в жодному разі не спроможні покращити ситуацію у сфері охорони здоров’я. Тому запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування для працюючих категорій громадян має бути поетапним. Також реформи медичної сфери мають розпочатися зверху через відмову еліти від безкоштовного доступу до медичних послуг.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 83 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |