Читайте также:
|
Перевага монологічного навчання у вузівській практиці приводить до того, що випускники вищої педагогічної школи не завжди готові діяти в практичних педагогічних ситуаціях. Невміння підключити до активних дій учнів ледве не типово для майбутніх педагогів.
Необхідно ще у вузі навчити студентів діяти в нестандартних ситуаціях, бачити суперечливість педагогічних фактів, сперечатися, доводити, відстоювати власну точку зору, формулювати проблеми, шукати нестандартні їх рішення. На заняттях повинні бути створені умови, які стимулювали б потребу студентів у дискусії, суперечці, діалозі, активне включення в дію. Великі можливості спонукання студентів до активної розумової діяльності містить діалогічний підхід до організації вузівського навчання.
Діалогічний підхід до навчання вдало був реалізований Сократом. Його педагогічна діяльність здійснювалася в формі діалогу – бесід і спорів, які вели «спонукаючий» (учитель) і «визначальний» (учень). Учитель у діалозі не обмежувався передачею учневі певної суми інформації. Істина й знання нікому не даються в готовому виді. Вони постають як проблема, рішення якої невідомо навіть для «спонукаючого». Задачу вчителя Сократ бачив у «наведенні» співрозмовника (учня) на шлях розкриття змісту понять, усвідомлення проблеми й шляхів її рішення. Істина й знання «проясняються» у свідомості учасників діалогу. Якщо як слід вчитися, «просвітлювати» свідомість, уважав він, то ідеї пробудяться, стануть «матеріальною силою». Навчальні діалоги Сократа орієнтували на самопізнання, самоосвіту.
Заслуга Сократа полягає у відкритті питально-відповідного способу знаходження істини. Він був переконаний у тім, що для «просвітління» свідомості треба використати різноманітні методи мислення: індукцію й дедукцію, аналогію, гіпотези. На його думку, тільки знання про людину на шляху самопізнання і визначення свого місця у світі обумовлюють правильний вибір дій. Головну цінність знань Сократ бачив у їх безпосередній дієвості і активності, у прямому впливі на свідомість людини. Розглядаючи діалог як форму спілкування, він був переконаний у тім, що відносини вчителя й учня не повинні бути суб'єкт-об'єктними відносинами. Вони повинні бути суб'єкт-суб'єктними. Засобами встановлення цих відносин є безперервний пошук, підтримка стану інтелектуального пильнування у формі діалогу.
В літературі діалог розглядають як спосіб пізнання, знаходження істини (Платон, Сократ); спосіб самосвідомості й самопізнання людини (Ф. Шлейєрмахер). М. Бубер, К. Яксперс розглядають діалог як засіб духовного єднання й просвітління людей. М. Беркаш і Л. Л. Гураль вважають, що діалог – це вираження логічної мети взаємозалежних по змісту сполучень думок і суджень; мовна побудова, у якому два мовці як би створюють одну думку. З. В. Валюсинська вважає, що діалог – це продукт мовного обміну, що являє собою звучний і зафіксований єдиний текст особливого роду, що належить не одній особі. С. Б. Біблер, В. Оконь розглядають діалог як форму спілкування окремих людей і як спосіб взаємодії їх з об'єктами культури та мистецтва в історичній перспективі.
М. М. Бахтін говорить про діалог у різних аспектах. «Діалогічні відносини... це майже універсальне явище, що пронизує... всі відносини людського життя» (9, С. 56). Діалог, на його думку, є розмова рівноправних особистостей. Найважливішою його рисою є рівноправне відношення особистостей один до одного. Саме цей емоційно-вольовий зв'язок (спрямованість) взаємної події «Я» і «Іншого» відрізняє діалог від інших форм навчання. Тільки в діалозі особистість існує як особистість. У ньому вона знаходить своє розуміння, що переходить у взаєморозуміння. Діалог у процесі взаємного спілкування виникає в типових ситуаціях:
· один з партнерів спілкування випробовує недолік відомостей, а його співрозмовник намагається заповнити інформаційний пробіл;
· існує необхідність узгодження різних підходів до рішення навчально-виховних проблем;
· рішення навчально-виховної задачі не може бути реалізоване одним співрозмовником у зв'язку з необхідністю поетапної перевірки висловлюваних положень;
· партнери відчувають потребу у взаємному обміні думками.
Діалогічний підхід до навчання припускає включення в навчальну роботу гіпотез, питань, моделей; створення образу-питання, образу-варіанта, які розхитують уявлення-штампи, виступають інструментом створення наочних образів протиріччя, парадоксів, труднощів. Цей підхід до навчання реалізується за допомогою питань і міркувань у формі діалогу, допомагає студентам знайти власне рішення проблемної задачі. Це орієнтація навчально-пізнавальної діяльності на часткове відтворення послідовності міркування, методів пошуку й рішення поставлених проблем.
Діалог дозволяє студентам проектувати нове знання, віднесене до змістовної сторони досліджуваної інформації спираючись на особистий освітній досвід і відповідні педагогічні технології. Основною ознакою діалогічного навчання є наявність недостатньої інформації про об'єкт пізнання, креативні ситуації, тобто навмисно створені умови, що стимулюють проектування особистого освітнього продукту, рефлексія над власними пізнавальними діями в евристичному процесі.
Введення діалогу в навчання припускає:
· вибір ситуації найцікавішої й корисної для студентської аудиторії;
· прив'язку ситуації до раніше вивченого навчального матеріалу;
· наявність в аудиторії доброзичливої обстановки;
· консультативну роль викладача.
В ході діалогічного навчання забезпечується рівність викладача й студентів у діях, думках, висновках. Діалог забезпечує появу в навчальному процесі гіпотез, питань, моделей. Специфіка діалогічного навчання полягає в тому, що викладач спонукає студентів до створення образу-питання, образу-варіанта. Важливо навчити студентів бачити навчальну проблему, шляхи її рішення, активно включатися в ситуацію діалогу.
Діалогічний підхід до організації занять припускає наявність ситуацій вибору, професійних питань, дозвіл яких допомагав би студентові вивчити себе й інших, визначити власні переваги, симпатії й антипатії, самостійно робити висновки, приходити до певних висновків й узагальнень.
Діалогічне пізнання навколишнього світу починається з визнання його багатогранності, наявності безлічі істин, серед яких необхідно знайти ті, які допомагають зрозуміти самого себе, усвідомити необхідність погоджувати свої цінності й інтереси з потребами й установками інших людей.
У педагогічному процесі необхідно створити такі умови, в яких студент вчився б співвідносити себе, свої можливості й погляди з іншими людьми, з їх точкою зору, думками, поглядами, випробовувати співучасть, симпатію, прагнення знайти способи взаємодії, бажання співпрацювати з людьми, незважаючи на розходження в поглядах, установках, прагненнях. Діалог у навчальному процесі дозволяє майбутнім педагогам усвідомити необхідність керуватися у своїх думках і вчинках гуманними мотивами.
Діалогічний підхід доцільно використати в організації пізнавальної діяльності для того, щоб озброїти студентів уміннями будувати навчальний процес як діалог носіїв різних культур у часі й просторі. Особистісне спілкування й передача особистісного духовного досвіду учасників діалогу один одному становить основу діалогу.
Діалогічна робота в ситуаціях формує в майбутніх педагогів культуру педагогічного спілкування, навички творчого моделювання можливих життєвих ситуацій і виходу з них за допомогою аналізу педагогічних явищ, процесів, фактів; знижує психологічну напруженість, що має місце в обстановці, максимально наближеної до реальної педагогічної діяльності.
Діалогічні ситуації в навчальному процесі розвивають творчу уяву, інтуїцію, навички комунікації, уміння передбачати й прогнозувати педагогічні події. Діалог несе в собі елемент несподіванки, що супроводжує реальне спілкування. Студенти в ході діалогу повинні слухати, швидко думати й адекватно реагувати на зміну в ситуаціях, що моделюють педагогічну реальність.
Діалогічний підхід до організації навчальної роботи дозволяє майбутнім педагогам усвідомити специфіку діалогічного навчання. Основу такого навчання становить урок-діалог. Особливості уроку-діалогу:
· наявність дитячих гіпотез, питань, проблем, які, відбиваючи точку зору, індивідуальне бачення розглянутої проблеми, характеризують позицію того, кого навчають;
· образи-питання розхитують стереотипні подання й служать засобом створення наочних образів-протиріч, парадокса, тобто стимулюють нестандартне мислення школярів;
· образи-питання розвивають творчу уяву, вміння бачити у звичайному явищі незвичайне;
· дотримання рівності в думках, діях, рішеннях, висновках учителів й учнів.
Результативність уроку-діалогу забезпечується в тому випадку, якщо вчитель приходить зі своїми особистими питаннями й проблемами, оскільки якщо у вчителя немає проблем, то навряд чи вони з'являться в учнів. Кожне явище розглядається на уроці як діалог різних думок, способів пізнання; створюються умови для спілкування в системі «учитель – учень», обміну думками, поглядами, судженнями, що сприяє формуванню світоглядної позиції учнів.
Навчальна проблема повинна бути злободенною як для учня, так і для вчителя, що не може пропонувати готових рішень. При підготовці уроку-діалогу вчитель повинен враховувати те, що навчальний діалог адекватний діалогічному мисленню. Суперечка, що виникла на уроці, сполучається із внутрішнім діалогом учня із самим собою. Учитель не може нав'язувати свою точку зору або спосіб рішення. У ході діалогу вчитель повинен вчити учнів бачити проблеми й самостійно шукати шляхи їх вирішення. Результативність діалогічного навчання визначається рівнем готовності вчителя до ведення діалогу на уроці. Діалогічний підхід до організації вузівського навчання дозволить майбутнім педагогам оволодіти методикою й технологією діалогічного навчання, постановки й вирішення навчальних проблем, способами грамотного керівництва дискусією, суперечкою, діалогом. Діалогізація вузівського навчання позитивно впливає на розвиток творчого мислення, діалогічних умінь майбутніх педагогів.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |