Читайте также:
|
Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадуванняпо гр. амнезис душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Розглядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе життя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають, вва-жати ці тіні справжніми предметами. Тіні — це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності — світу ідей можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика особливо геомет-рія,здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.
50. Розкрийте значення та взаємозвязок таких понять як матерія і форма у філософії Арістотеля. Єдність форми і матерії. Аристотель виділив дві основні властивості речей: матерія, форма і їх співідношення: -матерія і форма існують тільки разом їх єдність; -але в їх єдністі є матерія 1 і матерія 2. Матерія 2 яка має форму, базується на внутрішній матерії 1 створюючи форму. Таким чином на будь-яку форму не можна накласти любу матерію,так як там вже є своя форма і матерія. і навпаки, форма активно впливає на матерію. З однієї матерії можна зробити декілька форм Таким чином є форма всіх форм. Тільки розум має можливість створювати форми. Ним є світовий розум, тобто розум який працує сам на себе,створюючи чисті інтелектуальні форми, які далі самі створюють форми.
51. Антропологічна проблематика у філософії Арістотеля. У концепції Арістотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. Лише людина з усіх живих істот володіє мовою, — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.
52. Охарактеризуйте основні риси філософії стоїцизму. Стоїцизм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє імя школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле грец., букв. розписний портик, де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове фруктові деревоа, а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних зумовлено-визначених принципах і обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.
53. Розкрийте сутність та значення філософії епікуреїзму. Епікуреїзм дістав назву по імені свого засновника Эпикура з41 — 270 рр. до н.е.. Представниками напряму були Лукреций Кар і Горацій. Школа розташовувалася в передмісті Афін, в сільській глушині, будова знаходилася в саду. Звідси і назва — філософи з Саду. Основні положення епікурейської філософії: — реальність піддається осмисленню людським розумом; — в реальності є місце для щастя; — щастя — це витіснення страждання і занепокоєння; — для досягнення щастя і спокою людина не потребує ні чого, окрім самого себе; — для цього також зайві держава, багатство і навіть боги. Представники епікуреїзму виходять з того, що будь-якому відчуттю, почуттю повинна передувати відчутність як деяке первосвойство. Цими первосвойством являються атоми, які були розумовими конструкціями, що утілюють відчутність буття. Джерело руху атомів знаходилося в них самих.
54. Основні ідеї філософії неоплатонізму. Неоплатонізм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що зєднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації випромінювання матеріального світу з духовного першоджерела. Основне філософський зміст неоплатонізму становить розробка діалектики платонівської Тріади: Єдине — Розум — Душа. Неоплатонізм представляє ієрархію буття по низхідно-висхідній ступенями: над усім існує невимовне, сверхсущее Єдине, Благо. Неоплатонізм визнає вчення про переселення душ метемпсихоз.
55. Провідні ідеї філософських поглядів Піфагора. Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість і краса, а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася почуттєва природа цього мистецтва, його звязок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як мистецтва мистецтв, але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфагор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, специфіки сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою. Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз — можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для оживлення, переселення душі треба пройти через очищення — катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Космосу.
56. Специфіка філософських поглядів софістів. Софісти — це старогрецькі філософи середини V — першої половини ІV ст. до н.е. Слово софіст означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого обєктивного а значить, і істинного змісту в людських знаннях. Основна проблема, котру вирішують софісти — це реальність сущого. Характер діяльності софістів полягав у тому, вони повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і обєктивних цінностей Відносність понять добра і зла, суто формальне вміння маніпулювати словами приводило до таких тверджень: хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря; Смерть — зло для померлого, а для могильників — благо.
57. Дайте загальну характеристику та визначте специфічні риси первісних релігійних вірувань. Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Його дослідження відіграли вирішальну роль у становленні релігієзнавства як самостійної наукової дисципліни. Мюллер поставив завдання — зрозуміти, що таке релігія, яке підґрунтя вона має в душі людини, які закони вона наслідує у своєму історичному розвитку. М. Мюллер був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, повязані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них. Так само як людина володіє даром мови незалежно від усіх її історичних форм, — писав М. Мюллер, — вона має здатність вірити незалежно від усіх історичних релігій. Говорячи про те, що релігія відрізняє людину від тварини, ми не маємо на увазі яку-небудь окрему релігію; але ми маємо на увазі розумову здатність чи схильність, що незалежно від почуття і розуму, а іноді навіть усупереч їм, дають можливість людині осягати Нескінченне під різними іменами й у різноманітних формах
58. Розкрийте сутність та значення тотемізму. Тотемiзм — віра у містичний звязок, тобто кровну спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин тотемом. Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким звязували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплеменній стадії розвитку. Багато які племена індіанців Північної Америки в момент появи там європейців носили імена своїх тотемів. У світі тотемів звичними були такі самоназви, як люди-леопарди, люди-антилопи. У різних народів відношення до тотемних тварин було різним. Полювання на тотемну тварину і вживання її мяса в їжу могли бути суворо заборонені. Але у інших народів існував особливий ритуал поїдання мяса тотема. Відгомони тотемізму легко можна побачити в світі фольклору. У чарівних казках тварини мають надзвичайні здібності. Вони часто уподібнюються людині, стаючи її другом, заступником
59. Розкрийте сутність та значення фетишизму. Фетишизм фр. fetichisme — релігійне поклоніння матеріальним предметам — фетишам, яким приписуються надприродні властивості. [1] Фетишем міг стати будь-який предмет, чому-вразив уяву людини: камінь незвичайної форми, шматок дерева, частини тіла зуби, ікла, шматочки шкури, висушені лапки, кістки і т. д.. Пізніше зявилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І якщо його власнику супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді й карати фетиші. До наших днів дійшло безліч фетишів у формі амулетів-оберегів та ікон. Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберіг мав оберігати свого власника. Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованого тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі.
60. Розкрийте сутність та значення анімізму. Одними з перших зявилися вірування первісних людей в духів, які виникали з міркувань про природу, сон, хворобу, смерть, потойбічне життя. Такі вірування називають анімістичними анімізмом. Анімізм лат. аnimа — душа або animus — дух — віра в існування самостійної духовної сутності сили чи істоти, здатної вселятися в людину, тварину, рослину тобто у щось живе чи полишати їх. Найпростішою формою анімізму була віра в духів. її появу етнографи в першу чергу пояснюють своєрідним тлумаченням первісними людьми цілої низки оптичних і акустичних явищ: тіні, луни, відображень, шумів і т. п., в реальності яких вони зовсім не сумнівалися. Адже існування цих явищ щоразу підтверджувалося чуттєвим сприйманням, яке примушувало їх прийти до висновку, що у навколишньому світі поруч із тілесними є й істоти, що мають здатність бути невловимими у своїй тілесності. Ці істоти — духи.
61. Характерні риси шаманізму як первісної форми релігії. В умовах пізнього родового ладу склався шаманізм, який був вірою в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу — шаманів. Шаманізм виник приблизно 6 тис. років тому, коли почався поступовий перехід до патріархату. Саме тоді завдяки розвиткові виробничих сил суспільство набуло можливість утримувати людей, які самі нічого не виробляли. Вперше в історії релігії виникла група людей, яка існувала за рахунок здійснення релігійних обрядів. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в рамках родоплемінної організації, підкоряючись вождям роду або племені. Шаманізму властива така риса, як вирізнення головних обєктів релігійного поклоніння. Ними були шаманські духи. Люди вважали, що шаманські духи служили шаманові, виконували його доручення, допомагали пізнавати таємниці, відганяли злих духів. Другою рисою шаманізму було використання психологічного впливу на людину. Шамани в процесі здійснення обрядів входили в екстаз і впливали на настрій юрми. Третя риса — використання обманних дій як засобу здійснення релігійних обрядів
62. Дайте загальну характеристику та визначте специфічні риси ранніх національних релігій. Ранні національні релігії — це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літературі позначають за допомогою префіксів старо-, давньо-: староєгипетську, староіндійську, старогрецьку, староперсидську, староримську та інші. Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства рабів у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій: 1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. 2. Порівняна маложивучість. 3. Обовязковість і складність жертвоприношень
63. Дайте загальну характеристику та визначте специфічні риси пізніх національних релігій. Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на однонарод-жених і двічінароджених. Друга риса — довга живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу. Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя. До останніх належать іудаїзм і сикхізм. Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень. П’ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення. Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. до н. е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії і нараховує сьогодні, згідно з даними ООН, близько 14 млн своїх прихильників.
64. Розкрийте сутність, значення філософської антропології. Філософська антропологія, в широкому сенсі — вчення про природу, суть людини. Ідейними джерелами філософської антропології стала філософія німецького романтизму та філософія життя. Представники філософської антропології широко застосовували принципи трансценденталізму Іммануїла Канта. Сьогодні можна говорити, що філософсько-антропологічний рух став масовим у звязку з певними глибинними процесами в розвитку сучасної західної і вітчизняної свідомості, у звязку зі змінами в характері активності індивіда.
65. Специфіка поглядів на сутність людини Ф.М.Достоєвського. У Достоєвського був тільки один всепоглинаючий інтерес, тільки одна тема, якій він віддав усі свої творчі сили. Тема ця людина і її доля. Не може не вражати винятковий антропологізм Достоєвського. У поглиненості Достоєвського людиною є несамовитість і винятковість. Людина не є для нього явище природного світу, не є одне з явищ у ряді інших, хоча б і вища. Людина мікрокосм, центр буття, сонце, навколо якого все обертається. Все в людині і для людини. У людині загадка світового життя. Вирішити питання про людину означає вирішити питання і про Бога. Вся творчість Достоєвського є предстательство про людину та її долю, доведене до богоборства, але дозволяється врученням долі людини Боголюдині-Христу. Таке виняткове антропологічне свідомість можливо лише у християнському світі, лише у християнську епоху історії. Стародавній світ не знав такого ставлення до людини. Це християнство звернуло весь світ до людини і зробило людину сонцем миру. І антропологізм Достоєвського глибоко християнський антропологізм. І саме виключне ставлення Достоєвського до людини робить його християнським письменником
66. Значення російської релігійної філософії у переосмисленні становища людини у Всесвіті. Не можна не згадати російських релігійних філософів кінця XIX — першої половини XX століття В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Булгакова. Словянофільство — оригінальна російська філософсько-соціологічна консервативна течія 40-60-х років XIX ст. її численні представники виступили з обґрунтуванням самобутнього історичного шляху Росії, відмінного від західноєвропейського. Самобутність Росії, на думку словянофілів, — у відсутності в її історії класової боротьби, у поземельній общині й артілях, у православї як єдино істинному християнстві. Значним філософським потенціалом серед словянофілів виділялися Іван Киреєвський, Олексій Хомяков, Юрій Самарін та ін. Словянофіли переконані в тому, що повна і вища істина буття осягається не винятково лише раціональною діяльністю, а одночасно розумом, почуттями і волею, тобто духом у його живій цілісності. Цілісний дух, що забезпечує істинне й адекватне пізнання, невіддільний від віри, релігії. Духовним джерелом релігійної філософії стало православя. У центрі її уваги знаходилася тема Бога і людини, взаємини між ними. Вона носить всеосяжний характер. У неї з релігійних позицій були осмислені такі проблеми, як: -природа людини, її свобода, смерть і безсмертя; -гуманізм і його криза; -сенс людської історії; -ряд важливих соціальних питань. Центральною фігурою у всій російської релігійної філософії є В.С. Соловйов. Соловйов в основу своєї філософської концепції ставив релігію і прагнув підпорядкувати їй філософію, науку, етику, майбутнє державний устрій. Він різко критикував матеріалізм і атеїзм, представляючи їх як вчення аморальні, спустошувальні природу людини і провідні людей у глухий кут. Питання про взаємовідносини матеріального і духовного Соловйов вирішував з позиції обєктивного ідеалізму. Початок всього сущого — абсолютна, тобто бог.
67. Сучасні тенденції у філософській антропології. Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, у якій майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості — найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії зявилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії після класичної німецької виділяють такі періоди її становлення: І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. У цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм. II період: з 70-х років XIX ст. по 1914 p. До зазначених напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм — емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя. III період: з 1917 p. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом — структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.
68. Проект всезагального спасіння людства у філософських поглядах Федорова. Думка Федорова була звернута на пошуки конкретних шляхів воскресiння. Перший з них повязаний з необхiднiстю титанiчної працi людства у збираннi розпорошених часток пилу померлих i складанню їх в тiла. Тут вiн простував за Арiстотелем, який вважав, що кожна матерiальна частинка тiла людини зберiгає її iндивiдуальнiсть в нашi часи на цьому грунтується наукова iдея i започаткована практика клонування, створення цiлого органiзму з однiєї клiтини, що, як вiдомо, мiстить в собi всю генетичну iнформацiю про нього. Разом з тим Федоров мислив воскресiння у родиннiй низцi, тобто буквально син воскрешає батька неначе з себе, батько — свого батька тощо, аж до праотця i пралюдини. Проте головне завдання — повернути вiдновленiй людинi її унiкальну самосвiдомiсть. Новий, вищий рiвень свiдомостi воскреслих, зокрема, i прямих злодіїв, немов би розкриє перед ними як i перед усiма, тiльки рiзною мiрою всю безодню їх земних грiхiв, так що вони неминуче пройдуть етап морального очищення. Iз своїм закликом До Справи! мислитель звертався як до вiруючих, так i до невiруючих.
69. М.Бердяєв про Епоху Духа в християнстві. Бог є дух. Він реально присутній у житті святих, містиків, людей високого духовного життя і в людській творчій діяльності. Ті, хто мав духовний досвід, не потребують раціонального доказу існування Бога. У своїй сутності божество ірраціональне та надраціональне. Воно виходить за межі природного світу і може розкрити себе тільки символічно. Символи в релігійній філософії повязуються з міфами — такими, як, наприклад, міф про Прометея, про гріхопадіння, про спасителя.
70. Дайте загальну характеристику сучасної філософії і визначте її відмінні риси від класичної філософії. Для сучасної філософії характерні такі суттєві риси:1.Сучасна філософія характеризується наявністю різноманітних шкіл. Найбільш відомими є такі: герменевтика, екзистенціалізм, неопозитивізм, неофрейдизм, неотомізм; 2. Сучасна філософія, як правило, відмовляється від раціоналізму; 3. Більшість сучасних філософських систем має антропологічний характер. Характерна ознака класичної філософії — безмежна віра в розум. Філософам-класикам властивий пізнавальний оптимізм, упевненість у тому, що раціональне пізнання, наука є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством.
71. Розкрийте сутність і значення ірраціоналістично-песимістичної філософії А.Шопенгауера. У перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер 1788-1860. За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля — сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства. Ірраціоналістично-песимістична філософія А.Шопенгауера була одним із основних джерел філософії життя, а також попередницею деяких сучасних психологічних концепцій.
72. Специфіка аналітичної психології К.Г.Юнга. Аналітична психологія — одна зі шкіл глибинної психології,базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом. Познайомившись ж з теорією Фрейда, він почав застосовувати її в психіатричній клініці. Через декілька років Юнг розійшовся з Фрейдом, висунувши власну систему, названу ним аналітичної психологією. Одним з її центральних пунктів стало вчення про колективному несвідомому. Подібно інстинктам тварин, у людини, згідно з Юнгом, вродженими для різних рас є архетипи, що представляють не індивідуальна, а колективне несвідоме. Архетипи — апріорні організатори нашого досвіду, невидимий ультрафіолетовий кінець психічного спектра. Вони виявляються в сновидіннях, фантазіях,галюцинації, психічний розладах, а також у творах культури.
73. Охарактеризуйте основні риси філософії неотомізму. Неотомізм — офіційне філософське вчення католицької церкви. Серед найвідоміших представників неотомізму — колишній посол Франції у Ватикані ЖакМарітен, акаДемік Етьєн АнріЖільсон. Ідейними джерелами неотомізму є вчення філософа-схолас-тика XIII століття Фоми Аквінського Предмет філософії неотомізму — буття Бога. Це відкрита релігійна філософія. Вона протиставляє абсолютне, надприродне буття — буттю конкретних речей. Бутгя саме по собі — це чисте буття Бог. Неотомізм проголошує існування аналогії між Богом і його творінням: Творець протилежний світові, але його творіння дозволяє судити про нього. Мета філософії неотомізму — раціональне обґрунтування буття Бога
74. Охарактеризуйте філософію структуралізму. Структуралізм виник як напрям в звязку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до наступного:1. виділення певної множини обєктів масиву, корпусу текстів, в яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта. 2. Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення звязують однорідні пари елементів. 3. Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання. 4. Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на. практиці.
75. Специфіка розуміння людини в біологічному напрямі філософської антропології. Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина — це біологічно недосконала тварина, непристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження. Людина є біологічно недостатньою, бо вона захищена інстинктами, не завершена і незакріплена в своїй тваринно-біологічній організації. Звичайно, що це складне науково-світоглядне питання, розвязання якого залежить від рівня розвитку науки — аналізу великого масиву фактичного матеріалу, що підтвердить або спростує уявлення про еволюцію людини. Достовірно стосовно цього можна сказати, що завдяки успіхам медицини, соціальної гігієни, прогресу взагалі адаптичні потенції людини значно знизились, а деякі з них зовсім не функціонують
76. Специфіка розуміння людини в функціональному напрямі філософської антропології. Філософська антропологія від філософія і антропологія; філософія людини в широкому сенсі — філософське вчення про природі й сутності людини; у вузькому — напрям школа у західноєвропейській філософії переважно німецької першої половини XX століття, що виходив з ідей філософії життя Дільтея, феноменології Гуссерля та інших, яка прагнула до створення цілісного вчення про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — психології, біології, етології, соціології, а також релігії та ін. Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через працю, як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.
77. Особливості філософії ірраціоналізму. Ірраціоналізм — нерозумний, несвідомий. На відміну від раціоналізму, філософи — ірраціоналісти обмежують або заперечують можливості розуму у пізнавальному процесі, вважають основою світорозуміння дещо недоступне розуму або неприродне йому — волю, безпосереднє споглядання, інтуїцію, містичне осяяння, уяву, інстинкт, несвідоме. Ірраціоналізм був особливою реакцією на надмірний гегелівський логізм, який поширювався і на розуміння людини. Філософи — ірраціоналісти протиставили йому глибокий психологізм, виявлення пластів людської психіки пристрастей, емоцій, хвилювань, які важко піддаються раціональному аналізу. Концентрація уваги на різноманітті і багатоплановості внутрішнього життя людини, виявлення у ньому таких важливих аспектів, які могли не розглядатися за раціонального підходу, значною мірою зумовлювало тривалий і стійкий вплив у суспільстві цього філософського напряму. Соціальною базою такого роду філософствування є крах ілюзій сучасного суспільства, неспроможність його економічної і політичної системи задовольняти потреби й інтереси людей, що постійно зростають, перебороти відчуження пращ, реалізувати гасла свободи і рівності громадян.
78. Охарактеризуйте філософію епохи Середньовіччя. Існує думка, що епоха середньовіччя не створила в філософії нічого принципово нового, але це не зовсім так. У нових історичних умовах переосмислювалися досягнення античної філософії, вдосконалювалася й розвивалась арістотелева логіка, закладалися підвалини науки й філософії епохи Відродження й Нового часу. Розроблявся погляд на людину і світ цілком відмінний від погляду античної епохи. Основною рисою всієї середньовічної філософії, на відміну від античної, було те, що вона розвивалася в межах виключно релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов`язковим. Якщо мова йшла й про природу, то тільки заради розв`язання проблем, пов`язаних із Богом. Уся філософія була підпорядкована теології, і якщо хтось із філософів пробував проявити самостійність, переслідувався церквою.
79. Основні думки твору Августина Блаженного Про град Божий. Це, перш за все, критика язичництва римської міфології і релігійних установлень, супроводжувана теологією історії, що зробила сильний вплив на богословську думку Заходу. Історія відображає боротьбу між Божим і Земним градом.Спасіння можливе лише у лоні церкви.Історія необхідна Богу для втілення царства Божого,для виховання людини знищенні зла.
80. Розкрийте сутність філософії Августина Блаженного. Для Августина людина — це душа, якій служить тіло. Але людина — це єдність душі і тіла. Однак саме його темперамент і постійна боротьба проти моралі того часу привели до надмірного звеличування божественної благодаті і одержимості ідеєю про приречення. Перш ніж Бог створив світ,ідеї про нього існували в свідомості Бога. Зло — це ухиляння від Бога,не існує саме по собі,а являє нехватку добра.,обумовлене непокорою людей. Світ відділений від Бога нездоланною прірвою,але через наявність душі людина здатна пізнати Бога. Твір — Про град Божий Спасіння можливе лише у лоні церкви.
81. Охарактеризуйте погляди Ф.Аквінського на буття та пізнання. Вчення про буття. Під буттям Ф.Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф.Аквінського існує чотири рівня буття: Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначенність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав рослинною душею — це рослини. Третій рівень — тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух або розум, розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена самосущою. Великого значення надавав Ф.Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум — це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 54 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |