Читайте также:
|
| Тип м’язового волокна | Швидкісні можливості | Силові можливості | Прояв витривалості |
| ПС | низькі | низькі | високі |
| ШС а | високі | високі | середні |
| ШС б | високі | високі | низькі |
2. Взаємозв’язок структури м’язових тканин і спортивної спеціалізації. В спортсменів високого класу спостерігається різне співвідношення м’язових волокон в м’язах, що несуть основне навантаження в певному виді спорту. В спринтерів високий відсоток ШС волокон, в лижників, бігунів на довгі дистанції – перевага ПС волокон. В бігунів на середні дистанції спостерігається рівномірне співвідношення волокон різних типів.
У видатних спортсменів спостерігається не просто переважання, а значне переважання відповідного типу волокна. За даними Д.Каунсілмена (1980) у відомого плавця-стаєра співвідношення швидко та повільно скорочувальних волокон складає 9 та 91 % відповідно. Серед легкоатлетів відмічені випадки, коли кількість ШС волокон в литкових м’язах бігунів-спринтерів досягало 92%, а в бігунів-стаєрів ці м’язи на 92-99% складалися з ПС волокон (Уілмор, Костілл, 2001).
В спортсменів, які показують високі результати у видах спорту з проявом витривалості, відмічається достатньо високий відсоток ШС волокон а типу та незначний відсоток ШС волокон б типу в м’язах, що несуть основне навантаження в тренувальній та змагальній діяльності. В той же час, в м’язах, що не несуть навантаженння в цьому виді спорту, відмічається нормальний вміст ШС волокон б типу. Наприклад, в литкових м’язах бігуна-стаєра 67,1% ПС волокон, 28,0% ШС волокон а типу та 1,9% ШС волокон б типу. В дельтоподібному м’язі 68% ПС волокон, 14% ШС волокон а типу та 17% ШС волокон б типу. Це є достатньо вагомим доказом для передбачення, що зникнення ШС волокон б типу частина адаптаційної реакції організму на тренування на витривалість.
Тісний кореляційний зв’язок (r=0,73) виявлений між швидкістю бігу та кількістю ШС волокон. Збільшення довжини дистанції пов’язане зі зниженням рівня кореляційних зв’язків. При збільшенні довжини дистанції понад 2000 м зв’язок між цими показниками негативний. Тобто наявність швидко скорочувальних волокон негативно позначається на результаті.
Функціонально волокна різних типів забезпечують наступні види роботи:
ШС б типу – спринт, швидкісно-силова робота (біг 100м, біг на ковзанах 500м, легкоатлетичні стрибки тощо).
ШС а типу – біг 400-800 м, плавання 100-200м.
ПС – стаєрські дистанції в різних видах спорту.
Структура м’язового волокна залежить від кваліфікації спортсменів. Так, наприклад, у важкоатлетів різної кваліфікації різний відсоток швидко скорочувальних волокон: в спортсменів низької кваліфікації – 45-55%, а спортсменів вищої кваліфіакації – 60-70%.
3. Адаптація м’язових тканин до навантажень різної спрямованності. Посилення активності м’язів пов’язано з включенням в роботу необхідного обсягу рухових одиниць та посиленням стимуляції вже працюючих. Кожен тип волокон тренується специфічним навантаженням і навпаки, специфічне навантаження викликає зміни в певному типі волокна.
В теперішній час загальновизнаною теорія послідовного включення рухових одиниць. Згідно з цією теорією, спочатку в роботу включаються малі мотонейрони та відповідні рухові одиниці. Зі збільшенням інтенсивності роботи в роботу включаються рухові одиниці більшого розміру. При збільшенні напруження в роботу включається менша кількість рухових одиниць. При граничних чи біляграничних напруженнях активізація м’язів не послідовна, а майже одночасна.
Підключення м’язевих волокон до роботи залежить від сили стимумуляції мотонейроном. Мінімальна величина стимуляції, при якій волокно скорочується максимально, називають порогом збудження. Мінімальний поріг збудження мають ПС волокна (10-15 Гц). В ШС волокон поріг збудження в 2 рази вищий. Усі типи волокон включаються в роботу при високій частоті подразнення – 45-55 Гц. Це потрібно враховувати при побудові методики силової підготовки.
Головним чинником, що визначає кількість і тип волокна, що включається в роботу є величина опору. Мозок регулює діяльність м’язів незалежно від швидкості, а залежно від сили, що необхідно розвинути.
Таким чином, першими включаються в роботу повільно скорочувальні волокна, які є малими за розмірами. Якщо їх недостатньо для розвитку необхідного зусилля, мозок дає сигнал та підключаються волокна інших типів. Послідовність рекретування (залучення) волокон різних типів наступна: ПС – ШС а типу – ШС б типу.
При роботі з високою інтенсивністю (90%) основне навантаження виконують ШС б типу. Вважається, що ПС та ШС а типу максимально включаються в роботу при інтенсивності до 80-85%. Для максимальної активізації ШС б типу необхідна більша інтенсивність. Однак, навіть при максимальній інтенсивності в роботу включаються не усі волокна: в нетренованих людей – не більше 55-65 %, в висококваліфікованих спортсменів силових видів спорту – в роботу можуть включатися 80-90% рухових одиниць. Слід також відзначити, що активація ШС волокон відбувається не тільки при виконанні роботи з високою інтенсивністю, але і при роботі з відносно невеликою інтенсивністю, коли вичерпуються запаси глікогена в ПС волокнах.
Тривале навантаження в разі ефективної адаптації пов’язане з перемінним включенням в роботу різних м’язових одиниць за умови, що характер роботи допускає таку компенсацію. При зниженні можливостей м’язів, підтримання працездатності пов’язане із посиленням нервової імпульсації. Тобто, не менш важливою є адаптація ЦНС до мобілізації рухових одиниць.
В наукових джерелах наголошується на дискусійності питання про перетворення (конверсію) типу м’язового волокна. Але доведено, що волокно міняє свої морфологічні, фізіологічні та біохімічні властивості під впливом інтенсивного та тривалого спеціалізованого тренування. При спеціалізованому тренуванні на витривалість послідовність зміни типу волокна виглядає наступним чином: ШС б типу – ШС а типу – ПС. При спеціазізованому тренуванні силового характеру послідовність адаптації наступна: ПС – ШС а типу – ШС б типу.
Основний шлях адаптації м’язового волокна до фізичних навантажень – гіпертрофія. Адаптація повільно скорочувальних волокон полягає в збільшенні розмірів міофібрил, збільшенні щільності митохондрій. Це призводить до збільшення питомої ваги цих волокон в м’язах і, як наслідок, збільшення витривалості та зменшення швидкісниз здібностей м’язового волокна. При тренуванні на витривалість оксидативний потенціал (здатність до утилізації кисню) збільшується в 2-4 рази. Цей процес забезпечується за рахунок двох механізмів: 1) збільшення кількості капілярів та, у разі вичерпання першого механізму 2) зменшення розмірів м’язового волокна.
Розміри та обсяг швидкоскорочувальних волокон збільшується при тренуванні швидкісного та швидкісно-силового характеру, в результаті чого збільшується їх відсоткове співвідношення в площині поперечного перетину м’язів. Одночасно підвищується гліколітична здатність м’язів.
Таким чином, гіпертрофія призводить до збільшення питомої ваги м’язевих волокон певного типу. Адаптація полягає в тому, що один тип волокна гіпертрофується, а інший – атрофується. (Наприклад, в кваліфікованого велосипедиста м’язи, що беруть участь в педалюванні на 70% складаються з ПС волокон, які займають 90% перетину м’язу).
Дискусійним є питання про те, що силове тренування з великим навантаженням та невеликою кількістю повторень призводить до гіперплазії – збільшення кількості м’язевих волокон. Як адаптаційні зміни слід також розглядати зміни в інервації м’язового волокна – збільшення сили та швидкості передачі імпульсів. Адаптаційні зміни пов’язані також з кількість рухових одиниць, що одночасно працюють при м’язовому скороченні (до 90%). Трансформація типу м’язового волокна надзвичайно важливе питання для спортивної практики.
Таблиця 2.
ВМІСТ РІЗНИХ ТИПІВ ВОЛОКОН В М’ЯЗАХ НИЖНІХ КІНЦІВОК ЛЮДИНИ (%)
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 86 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ | | | Особенности проведения актуарных расчетов при вложении инвестиций |