Читайте также:
|
|
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
Форми організації навчання, їх становлення. Класно-урочна форма навчання в її історичному розвитку. Вимоги до сучасного уроку в школі. Типи уроків, їх структура. Позаурочні форми навчання. Підготовка учителя до уроку. Педагогічний аналіз уроку. Програма спостереження і аналізу уроку. Література. Завдання для самостійної роботи. Завдання для самоконтролю.
Форми організації навчання, їх становлення
Форма (від лат. forma — зовнішність, устрій) — з філософського погляду, зовнішнє вираження певного змісту. Форма організації навчання — це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність учителя й учнів.
В історії розвитку школи складались різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно-економічного розвитку, з одного боку, і рівнем розвитку педагогічної науки, з другого боку. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки.
![]() |
Рис. 2.25. Форми організації навчання в історичному аспекті |
Впродовж останніх століть на освітянській ниві найбільш помітний слід залишили такі форми організації навчання: індивідуальна, групова, класно-урочна, белл-ланкастерська, дальтон-планівська, бригадно-лабораторна (рис. 2.25).
Теорія навчання (дидактика) __________________________________ 165
Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась у Європі в період середньовіччя. Сутність цієї форми навчання в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально. Це давало змогу враховувати індивідуальні можливості учнів і відповідно до цього визначати зміст, форми і методи навчальної роботи. Це сприяло ефективності навчального процесу. Проте з погляду соціально-економічної діяльності індивідуальне навчання не стало домінуючим. По-перше, воно не давало можливості охопити навчанням великої кількості дітей і, по-друге, було надто дорогим. Елементи індивідуального навчання використовуються і нині (індивідуальні консультації, навчання гри на музичних інструментах, вокалу та ін.).
Групова форма навчання набула значного поширення в період середньовіччя і залишалась в багатьох школах Європи і у XIX ст. (церковно-парафіяльні). Учитель навчав групу дітей, які перебували на різних рівнях вікового й інтелектуального розвитку. Таке навчання давало змогу навчити основам грамоти (читати, писати, рахувати) чималу кількість дітей (порівняно з індивідуальним навчанням). Та все ж воно було примітивним, оскільки в одній кімнаті треба було навчати дітей, які перебували на різних ступенях освіти (перший, другий або третій роки навчання).
Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусії. Там відпрацьовувались елементи урочної форми. Сутність класно-урочної системи полягала в тому, що учитель одночасно навчав чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебували приблизно на однаковому рівні анатомо-фізіологічного і психічного розвитку, заняття проводились у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.
Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці "Велика дидактика" (1657 p.). Після цього урок став провідною формою навчання в усіх школах світу. Педагоги постійно працювали і продовжують працювати над його удосконаленням.
Белл-ланкастерська форма навчання виникла в кінці XVIII — і на поч. XIX століття в Англії, її назва пов'язана з іменами її авторів — священика Л. Белля і вчителя Дж. Ланкастера. На той час в Англії активно розвивався капіталізм, з'являлись все нові й нові фабрики, куди залучалась велика кількість ко-
Розділ 2
лишніх селян. Постала потреба масової освіти робітників іїх дітей. А вчителів не вистачало. Тому одному вчителеві доручали навчати 250—300 учнів різного віку. Але одноосібно учитель не міг це зробити. Ця ідея реалізовувалась так: учнів поділяли на групи по 25—30 осіб; до кожної групи прикріпляли старшого учня (монітора); учитель спочатку навчав певним елементам грамоти старших учнів, а вони розходились по своїх групах і навчали цьому своїх товаришів; монітори відповідали за порядок і дисципліну у групах. Таке навчання ще називали "взаємним".
Зрозуміло, що така система навчання була малоефективною, охоплювала лише дітей робітників. Багаті батьки мали змогу вчити дітей у пристойних школах з класно-урочною формою навчання. Тому белл-ланкастерська форма навчання проіснувала недовго. Була спроба застосувати її і в Росії, але тут вона не набула поширення.
Певний інтерес становить дальтон-планівська форма організації навчання. Вона виникла на початку XX ст. у США під впливом філософської концепції екзистенціалізму з метою формування у дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Вперше описала і запровадила цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст. Технологія навчання була такою: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у формі плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітувався, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. Учитель відігравав роль організатора, консультанта. Учнів з класу до класу переводили не по закінченні навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмним матеріалом (3—4 рази на рік).
Таке навчання сприяло формуванню самостійності, ініціативності, позитивно впливало на інтелектуальний розвиток особистості. Разом з тим розвивало "нездорове" суперництво, індивідуалізм, та це відповідало формуванню менталітету співучасників ринкової економіки.
Бригадно-лабораторна форма навчання виникла у 20-х роках в радянській школі. Це була спроба модернізувати систему дальтон-плану, але будувати навчання на колективістських засадах. Учнів класу розділяли на бригади (по 5—9 осіб), на чолі яких були обрані бригадири; навчальні завдання у вигляді пла-
Теорія навчання (дидактика)
нів давались на бригаду, яка й мала працювати над його виконанням; через певний період часу бригадир звітував перед педагогом про виконання завдання, виходячи з чого оцінювалась робота членів бригади. Передбачалось у такий спосіб розвивати колективну пізнавальну діяльність, формувати почуття колективізму. Ця форма наполегливо впроваджувалась державними органами як універсальна не лише в загальноосвітніх школах, але й в середніх та вищих професійних навчальних закладах. Насправді це призводило до знеособлення навчальної праці значної частини учнів, зниження рівня знань, породжувало конфлікти в бригадах.
У той же час були спроби запровадити у школах систему проектів, систему комплексів. Але все це не давало бажаних результатів, руйнувало класно-урочну форму навчання.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |