Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Схема 7-1. Історичні форми діалектики

діалектика стародавніх філософів — наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

В епоху середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використову­вались панівними верствами для насадження і закріплення у свідо­мості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійс­нено у філософії Нового часу (РенеДекарт,Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Регелем. її назива­ють другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку — боротьбу про­тилежностей, сформулював основні закони та категорії діалекти­ки. Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Мо­деллю гегелівської діалектики була не об'єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, в межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології

(Ч.Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта — Яапласа та ін.

Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступ­ної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новийлсрок — поєднати мате­ріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині XIX століття з'явилася третя історична форма діалектики, що було об'єктивно зумовлено розвитком наукового пізнання. До 40-х років XIX століття були зроблені нові відкриття в різних галузях науки, що дали природничонаукове обґрунтування діалектико-матері-алістичного погляду на природу. Серед них.- відкриття закону збереження та перетворення енергії у фізиці, який обґрунтував взаємозв'язок багатоманітних форм руху матерії; створення клі­тинної теорії — у біології, що розкрила структурну єдність всієї живої природи (як рослинного, так і тваринного світу), а також еволюційна теорія Дарвіна, яка обґрунтувала ідею розвитку стосов­но всієї живої природи. За цих умов матеріалістична діалектика ви­явилась формою філософського мислення, найбільш адекватною до науки, являючи собою аналог самої дійсності, тобто даючи змо­гу мислити і пізнавати її відповідно до неї самої.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло від­криття Марксом матеріалістичного розуміння історії, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матеріалізмом, а й з гуманізмом. Діалектика почала розглядатись не сама по собі, а з точки зору вирішення конкретно-історичних проблем люд­ської життєдіяльності.

Що ж характерно для такої діалектики?

По-перше, діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв'яз­ках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а лише однієї форми змін — розвитку. Матеріалістична діалектика дає най­глибшу, всебічну й найбагатшу за змістом теорію розвитку. Вона вчить, що ні в природі, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватись, набирати нових форм, розвиватись.

По-друге, матеріалістична діалектика визнає існування діалек­тики об'єктивної та суб'єктивної.

Об'єктивна діалектика — це взаємозв'язок та розвиток природ­них і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб'єкта, від люди­ни та людства. Суб'єктивна діалектика — це діалектика мислення

суб'єкта і пізнання ним об'єктивного світу. Яке ж їх співвідношення? Суб'єктивна діалектика відображає об'єктивну. Об'єктивна і суб'єк­тивна діалектика збігаються за змістом (в них загальним є зміст — єдина діалектична закономірність розвитку дійсності). Водночас вони розрізняються за формою, тому що мислення, у свою чергу, має свої особливості порівняно з іншими сферами дійсності, свою внутрішню логіку розвитку. Об'єктивна діалектика відображається в мисленні: суб'єктивній та ідеальній формах.

Об'єктивна і суб'єктивна діалектика — протилежності, але їх протилежність зникає у сфері суспільно-історичної практики. Оскільки суб'єктивна діалектика відображає об'єктивну, людина може пізнати об'єктивну діалектику і на основі цього будувати свою цілеспрямовану практичну діяльність, у ході якої змінювати об'єк­тивний світ і саму себе. У практиці людини, суспільства знання пе­ретворюються із форми відображення на форму діяльності.

По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Тоді діалектика визна­чається як система принципів, законів і категорій, що у своїй су­купності відображає цілісність об'єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні та розвитку. При цьому під принципами ро­зуміють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводить­ся принципу зв'язку і принципу розвитку. Закони діалектики виража­ють всезагальні суттєві зв'язки в процесі розвитку. Вони виконують важливу методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалек­тиці три: закон діалектичної протилежності, закон взаємного пере­ходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Ка­тегорії діалектики — це найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Принципи, закони і категорії діалектики ми розглянемо далі.

По-четверте, діалектика як наукова система виконує три голов­них завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онто­логією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його за­конів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Буду­чи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика, як вчення про загальні закони розвит­ку, водночас є логікою і гносеологією. Це пов'язано з тим, що зако­ни об'єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними

законами об'єктивного світу. Розкриваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через ви­вчення пізнання і його законів виявляються закони об'єктивного світу. При такому способі розгляду матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і теорії пізнання.

Нарешті, по-п'яте, особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку проце­су пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб'єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієн­тири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оп­тимальний шлях дослідження, уникнути багатьох помилок, відхи­лень, не витрачати даремно сили і засоби, а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля і непотрібні дії.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об'єк­тивний процес розвитку явищ на підставі виникнення, бо­ротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філо­софська наука про універсальні закони руху і розвитку при­роди, суспільства і мислення; метод пізнання і перетворення світу. Знання загальних законів розвитку, які надає діалектика, ство­рює можливість розібратися в минулому, правильно зрозуміти про­цеси, що відбуваються в наш час, передбачити майбутнє.

§2