Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час".

Екзистенціалізм (лат. exsistentia – існування) – найвпливовіший ірраціоналістичний напрямок у західній філософії ХХ століття. Виникає екзистенціалізм у своїй ранній формі напередодні Першої світової війни в Росії (Лев Шестов, Микола Бердяєв), після війни – у Німеччині (М. Хайдеггер, К. Ясперс) і в період Другої світової війни у Франції (Ж. П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель та ін.) Усі названі мислителі нині вважаються класиками філософії ХХ століття. Своїми попередниками вони вважали С.Кьеркегора, Ф. М. Достоєвського, Ф.Ніцше, Е. Гуссерля. У центр уваги екзистенціалісти рішуче ставили індивідуальні смисложиттєві питання (вини і відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до свого покликання і до смерті). Проблеми науки, моралі, релігії їх цікавили переважно у зв’язку з цими питаннями й значно меншою мірою. Вони відмовляються від раціоналістичного, теоретично розвиненого знання і виявляють прагнення вслухатися, проникнути в мінливі історичні переживання людини, особистості, що існує тут і тепер. Екзистенціалізм, будучи спробою осмислення соціальних потрясінь, які спіткали європейську цивілізацію в першій половині ХХ століття, звернувся до проблеми кризових ситуацій, критичних обставин, в яких опиняється людина. Буття ними представляється як деяка безпосередня нерозчленована цілісність суб’єкта і об’єкта, людини і світу. В якості справжнього буття, початкового буття виділяється власне переживання, а саме – переживання людиною свого «буття-в-світі». При цьому буття розуміється як безпосередньо дане людське існування, як екзистенція, яка непізнавана ні науковими, ні раціоналістично-філософськими засобами. Екзистенція кінцева, тобто вона сама є тимчасовість, точкою відліку якої є смерть. У розумінні людини екзистенціалізм виходить з реальних індивідів, спільних умов людського існування (бути у світі, бути за роботою, бути серед інших, бути смертним тощо) та суб’єктивності індивіда (з того, що схоплюється безпосередньо, подібно до Декартового – “Я мислю, а отже, існую”). Саме ці ідеї викладено в роботі представника іррелігійного напряму німецького філософа М. Гайдеґґера “Буття і час” (1927).

За М. Гайдеґґером, центральна проблема класичної онтології, проблема реальності: чи існує зовнішній світ як дане – у принципі неможлива, не має розв’язання. Буття і реальність, про які запитує філософія, існують лише у свідомості людини як її суб'єктивний світ. Те, що може дослідити філософія, – це механіка "трансформації" зовнішнього світу в основу індивідуального людського буття, у структуру особистісного ставлення до світу. Гносеологічна традиція, накладаючи на світ суб'єкт-об'єктну схему, протиставляла свідомість буттю. В Гайдегера ж «У кожному висловлюванні людини “світиться” буття, розкриваючи самого себе». Розуміння буття, згідно з Гайдегером, можливо лише шляхом аналітики структур людського "буття-свідомості". Для філософів-екзистенціоналістів суб'єктивний світ людини постає для філософів-екзистенціоналістів як вихідний пункт усієї філософської проблематики, цей світ Гайдеґґер називає " Dasein ", що можна перекласти як "наявна свідомість, яка є аналізованою як буття." (буквальний переклад – “тут-буття" – слід розуміти так: це буття людини, схоплене "тут і тепер"). Світ так виявляє себе через людину, через її переживання цього світу. Тому людське буття постає онтологічно первинним стосовно всього сутнього, воно є вихідним пунктом онтології, накладає на все сутнє суто людську специфіку – смисл. Тому головне питання онтології – питання про смисл буття, а не про його сутність.

Головне питання основоположної роботи Гайдеґґера “Буття і час” – це питання про те, як з’ясовується смисл буття. Базовим поняттям для цього він бере час, оскільки, на його думку, лише час виражає фундаментальний шар буття людини. У ньому вчасовується (sich zeitig), тобто утверджує себе в часі “тут-буття”, воно стверджує наш “життєвий світ”, тобто в часі людина та світ постають єдністю (das Eins). Усе ж буття стосовно людини є таємничою сутністю; проникнення в неї здійснюється через нескінченне осягнення його (буття) смислу. У кожному висловлюванні людини “світиться” буття, розкриваючи самого себе. Тому мова для людини – це єдиний спосіб проникнути в його сутність. Ще одне завдання автора в тому, щоб розкрити зв’язок між буттям, часом і людиною. Стверджуючи єдність часу і буття, Хайдеггер доводить, що ніщо суще, крім людини, не знає про свою кінечність, а значить тільки людині відома тимчасовість, а з нею і саме буття. Причому час нерозривно пов’язаний не просто з буттям, а саме з людським буттям. Сутність часу можна розкрити лише в його відношенні до людини. Час, який відносять до людини, Хайдеггер називає «початковим», а час, не пов’язаний безпосередньо з людиною – «похідним». Іншими словами, поділ ним часу на «початковий» і «похідний» відповідає розрізненню психологічного, що переживається людиною, часу, і об’єктивного, фізичного часу. Час пережитий людиною Хайдеггер називає «тимчасовістю». Ця тимчасовість виступає в нього навіть не як спосіб буття людини, а як саме це буття, тобто перетворюється ним у суб’єкт. Джерелом часу є конечність людини, її життя лежить між народженням і смертю. Виходить, що не існує світу поза і незалежно від людського існування. Тимчасовість завжди «наша» і «в нас», завдяки тимчасовості розкривається буття. Тимчасовість Хайдеггер характеризує такими властивостями, як кінечність, екстатичність, горизонтальність, спрямованість до смерті.

Гайдегер робить різницю між буттям і сущим. Суще – це об'єкт, те, що протиставляється суб'єктові пізнання, всі предмети нашого світу. Я — суб'єкт. А все разом, злите в деяке непізнаване ціле, це є буття. Суще й буття — ключові поняття для розуміння філософії Гайдегера. Раніше філософи не робили різниці між цими двома поняттями, і перетворювали буття в суще, тому філософія ставала технічною філософією. Вона пізнавала світ як суще (йдучи за наукою), цим філософи зробили помилку — вони ототожнили суще і буття. Тому людина і вислизає від науково-філософського пізнання. Ця філософія могла відповідати на які завгодно питання, крім головного: питання про людину, про її сутність, про зміст її життя і т.п.

Найсерйознішою проблемою для Гайдегера є пошук такого способу індивідуального існування, коли людина входить у культурно-історичний світ, не втрачаючи інтимного відношення до буття, не стаючи річчю серед інших речей. У просторі феноменологічної онтології Гайдегера народжується образ людини-речі. У строгих, відточених судженнях Гайдегера такого роду несправжнє існування іменується усередненим. Такий індивід "у середньому роді" забуває про свою тимчасовість, стає подібнм до речі в пориві "бути як всі".