Читайте также:
|
А)Проаналізувати наступний уривок (за Г. Абрамовою):
«Якісні зміни у змісті взаємодії людини з іншими людьми в різні вікові періоди життя людини дозволяють характеризувати їх як проявлення змін до концепції Іншої людини і Я- концепції. Однак обидві концепції є необхідними елементами психічної реальності і забезпечують її існування (див. рис. «Будова психічної реальності»). У різні періоди життя людини ступінь диференціації Я - концепції і концепції Іншої людини є різною, що дозволяє виділяти якісно своєрідні періоди в житті людини (1-6 на схемі), об'єднані, однак, наявністю Я і інших людей, а також відношенням між ними. Розвиток концепції Іншої людини передбачає встановлення психологічної дистанції за ознакою диференціації інших людей на своїх, близьких і чужих, далеких. Ця ознака диференційованості наповнюється конкретним змістом за рахунок збагачення досвіду взаємодії з конкретними іншими людьми і його узагальненням. Кульмінацією у розвитку узагальненого знання про інших людей є узагальнення їх сутнісних характеристик в понятті «людина», яке в подальшій життєвій історії визначатиме розуміння конкретних інших людей як своїх і чужих, визначати ступінь близькості з ними як зі своїми або чужими».
Б) Проаналізувати нижченаведену схему будови психічної реальності:
Переживання фізичного віку з точки зору іншого є найважливішим моментом, фіксуючим для людини існування меж його психічної реальності як особливого предмета, як того, що пов'язано з властивостями її організму, але в той же час до них не зводиться. На початку життя психічна реальність для дитини структурується, організується іншою людиною - дорослим. Він бере на себе здійснення прав і обов'язків дитини з побудови його душі - по організації його місця (у тому числі і фізичної) в системі людських відносин. Вже немовля виявляється, зобов'язаний, наприклад, спати в ночі. Вже немовля, наприклад, має право на соціальний захист з боку держави, специфічні властивості психічної реальності в дитині підтримує і зберігає дорослий, реагує в силу своїх можливостей "морфогенетичні властивості самого життя" в активності дитини.
Дорослий своїм впливом, заснованим на його концепції іншої людини, позначає місце дитини в системі відносин як з собою, так і з іншими людьми, так як виступає на початку життя для дитини узагальненим персоніфікатом іншої людини, тобто це не просто доросла людина, а представник Всіх людей.
Отже, оборотність як найважливіша властивість психічної реальності можна представити як рух назад, повернення до початку, вже став в якийсь момент кінцем. Думаю, що приблизно так можна ще раз спробувати уявити собі цю властивість психічної реальності і побачити, що на початку життя кожного з нас інша людина - дорослий багато в чому визначає це "рух до початку", організовуючи і направляючи активність дитини (як фізичну, так і психічну) через систему дозволів і заборон. Перетворена дорослим активність повертається до дитини у перетвореному вигляді, умовно це можна було б описати приблизно так в переживаннях дитини: "Я хотів, але мені не можна", "Я відчував, але не знав", "Я міг, але не вийшло" тощо. Хотілося б підкреслити важливий для нашого міркування момент, який полягає в тому, що дорослий може перетворити вектор активності дитини і повернути йому в новій якості.
Таким чином, дитина отримує один з найважливіших джерел переживання обмеженість своєї активності, що Ж.Піаже називав "межею зміни". До числа інших таких джерел можна віднести фізичне тіло дитини, предметний світ, у тому числі і тіло дорослого як предмет. Всі ці джерела обмежень активності володіють важливою властивістю, яке хотілося б назвати фізичним терміном, - вони мають опором, що передбачає їх щільність, непроникність. Саме воно, здається, дозволяє розвиватися того змісту психічної реальності, яке ми позначали як концепцію іншої людини, але його можна розширити до концепції іншого взагалі. Переживання, проживання опору іншого дозволяє дитині в процесі життя провести диференціацію між Я і не-Я (нагадаємо, що це відбувається завдяки Дорослому), визначити місце в просторі і в часі для цих переживань.
В) Переглянути ретельно кожний з нижченаведених малюнків та зробити висновок, які модальності психічної реальності впливають на поведінку персонажів.
Завдання 3. Описати основні закони психічного розвитку дитини за Л. С. Виготським:
— дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовляти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;
— розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якісні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень. Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у дорослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;
— нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;
— закон розвитку вищих психічних функцій, які виникають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю, формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з навчанням.
Тема 1. Сущность, функции и механизм финансового менеджмента.
1.1.Сущность, предпосылки возникновения и направления развития науки «Финансовый менеджмент»
На федеральном и территориальном уровнях управление финансами именуется как «Государственное и муниципальное управление» (менеджеры, осуществляющие это управление называются администраторами), а на уровне предприятия (организации) – «Финансовый менеджмент». Употребление последнего термина подразумевает, что управление осуществляют наемные менеджеры (специально подготовленные управленцы), работающие на крупных корпоративных предприятиях (8). Известно несколько определений сущности финансового менеджмента.
Основная масса исследователей единодушны в том, что финансовый менеджмент связан с: разработкой и реализацией управленческих решений (1, с. 55; 4, с. 20), критериями принятия финансовых решений (12, с. 8), эффективным управлением (15, с. 23), процессом управления (13, с. 15), системой управления (5, с. 14; 8, с. 10) и т.д.
В качестве объекта финансового менеджмента большинство из перечисленных выше авторов рекомендуют использовать финансовые ресурсы, денежные фонды, финансы предприятия, финансовые отношения и т. д.
На основании сравнения и обобщения различных подходов к сущности предмета финансового менеджмента нами предлагается следующее его определение – это система управления (включающая в себя объекты, субъекты, организационную структуру, функции, финансовые инструменты, прогнозно-аналитические методы и т. д.), связанная с формированием, распределением и использованием ограниченных финансовых ресурсов и организаций денежного оборота с целью реализации миссии предприятия (фирмы). Общепризнанно, что финансовый менеджмент как наука сформировался в конце XIX в.
Основными предпосылками для выделения финансового менеджмента в самостоятельную научную дисциплину являются следующие (рис.3).
Крупномасштабное (на рубеже XIX-XX вв.) производство потребовало значительных объёмов финансовых ресурсов, которые следовало, во-первых, привлечь и, во-вторых, эффективно ими распорядиться.
Расцвет и повышение роли финансового капитала дало мощный импульс развитию финансового (фондового) рынка, который выступал связующим звеном всех элементов финансовой системы.
В системе общей экономической теории началось формирование теории финансов (монетаристы, неокейнсианцы) и теории фирмы (О. Уильямсон, А. Алчиан, Р. Коуз и др.).
В 1885-1920гг. оформилась школа научного управления (Ф. У. Тейлор, Франк и Лилиан Гилберт, Генри Гантт), основополагающие принципы которой могли быть применены к управлению функциональной, а именно финансовой сферой деятельности организации.
Существенный вклад в методологию управления финансами внесли маржиналисты (К. Менгер, Э. Бем-Баверк, англичанин У. Джевонс, американец Дж. Б. Кларк, швейцарец В. Парето), которые предприняли попытку с помощью математического аппарата изложить экономические идеи и придать экономической науке строго доказательную форму.
Таким образом, становление финансового менеджмента как самостоятельной научной дисциплины было обусловлено необходимостью, в связи с расширением финансовых отношений, и возможностью, обусловленной теоретическим заделом в смежных науках.
За более чем столетний период своего существования финансовый менеджмент в своём развитии, по мнению И. А. Бланка (1) прошёл четыре этапа (см. рис. 3).
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |