Читайте также:
|
У методиці словникової роботи виділяють дві групи методів: методи накопичення змісту дитячого мовлення (методи ознайомлення з навколишнім світом і збагачення словника) і методи, спрямовані на уточнення, закріплення та активізацію словника, розвиток його смислової сторони.
До першої групи методів належать: а) безпосереднє ознайомлення з довкіллям, формування та збагачення словника: розгляд та обстеження предметів, спостереження, огляди, цільові прогулянки та екскурсії; б) опосередковане ознайомлення з довкіллям, формування та збагачення словника: розгляд картин із малознайомим змістом у супроводі бесіди, читання художніх творів, показ діа-, кіно-, відео-фільмів, перегляд телепередач, показ різного роду театрів, дидактичні ігри з іграшками, предметами, картинками. В основі цих методів лежить чуттєвий досвід дитини. Всі вони обов'язково супроводжуються наочністю. Дитина має можливість сама побачити, доторкнутись, понюхати, обстежити предмет чи явище. Наявність наочного образу стимулює мовленнєву активність дітей.
Першочергове місце в ознайомленні дітей із ПМР з навколишнім оточенням та збагаченні словника належить безпосереднім методам навчання. Розглянемо деякі з них.
Розгляд і обстеження предметів, спостереження за тваринами, діяльністю людей, природою, огляди приміщень дошкільного закладу проводяться в усіх вікових логопедичних групах. Вони мають на меті дати уявлення про предмети, взаємозв'язки між ними, уточнити та поглибити знання про них. Насамперед це ті предмети, з якими дитина часто и у стрічається у повсякденному житті. При цьому використовують прийоми обстеження, порівняння, що дозволяє виділити відмінність та подібність між предметами, узагальнювати, класифікувати. Діти поступово засвоюють слова ріпного ступеня узагальнення, які виражають видові та родові поняття.
Спостереження визначають як цілеспрямований і організований процес, спрямований на пізнання, уточнення і закріплення знань про навколишнє. В основі спостереження лежать безпосередні відчуття і сприймання предметів, явищ об'єктивної дійсності та їх властивостей. У цьому процесі беруть участь усі аналізатори дитини (зоровий, слуховий, дотиковий, кінестетичний, нюховий). Це допомагає пізнати предмет з різних сторін, краще запам'ятати його назву.
Спостережливість - це особливість психічної діяльності людини, її підмічати в предметах і явищах те, що є істотним, але малопомітним у них. Це вміння дитини вдивлятися і бачити, помічати ознаки, якості, зміни, робити елементарні висновки зі спостережень. Спостереження можуть бути нетривалі (наприклад, за працею водія) і тривалі (за будівництвом; за сезонними змінами). Спостереження проводять як заняття переважно у молодшій та середній групах. У старшому дошкільному віці спостереження проводять у повсякденному житті.
До спостережень готуються заздалегідь: оглядають об'єкт спостереження, продумують розташування дітей, продумують запитання (констатуючі, причинкові, допоміжні), підбирають загадки, вірші, прислів'я. Необхідно продумати, які слова потребують пояснення, визначити конкретно, якими словами слід збагатити словник, якими активізувати, а які вимагають лише уточнення.
Важливим методичним прийомом є поєднання безпосереднього сприймання об'єктів, слова педагога та мовлення дітей. Якщо діти уперше знайомляться із будь-яким явищем, то потрібне майже повне поєднання у часі сприймання предметів, дій і слів, які їх позначають. У випадках повторного спостереження доцільно спочатку запропонувати дітям згадати відповідне слово, а потім педагогу його уточнити. Під час спостереження кожна дитина повинна мати можливість висловитися, закріпити нові слова.
Особливе значення має зразок мовлення (називання) педагога. Нові слова повинні вимовлятися чітко, зрозуміло. Використовують спеціальні прийоми привернення уваги дітей до слова: інтонаційне виділення слова, дещо посилене його артикулювання, повторне проговорювання слів і словосполучень дітьми. Це сприяє запам'ятовуванню слова, збереженню у пам'яті його звукового образу, утворенню кінестетичних відчуттів, що утворюються під час його багаторазового повторення. Мовленнєвий зразок супроводжується поясненням слів, уточненням їхнього смислу.
Серед методів опосередкованого ознайомлення з навколишнім світом та збагачення словника значне місце займає показ предметних картинок та сюжетних картин із малознайомим змістом. Вони дають дітям знання про ті об'єкти, які вони не можуть спостерігати безпосередньо (диких тварин, окремі види праці, засоби пересування, життя народів у інших країнах тощо). З фізіологічної точки зору картина забезпечує зв'язок другої сигнальної системи з першою, швидке засвоєння слів. Великого значення картині у розвитку словника надавав ще К.Д.Ушинський. За його думкою, вона спрямовує формування дару слова. Картина несе дитині разом з уявленням і слово, її розгляд супроводжується мовленнєвим зразком, поясненням і розповіддю педагога, читанням віршів, загадуванням і відгадуванням загадок, поясненням нових слів, співставлення їх із уже відомими, постановкою запитань, багаторазовим проговорюванням слів у різних контекстах.
Одним із засобів збагачення словникового запасу є художня література. Словникова робота є важливою ланкою н роботі над текстом. Якість сприймання тексту перебуває у прямій залежності від розуміння мовних засобів, особливо значень слів. Робота над лексичним значенням слів поглиблює розуміння задуму автора. Це може бути не тільки лексика, яка використовується автором, але й словник, необхідний для характеристики героїв, їх вчинків.
Особлива роль художнього твору полягає у збагаченні мовлення образними словами та виразами («Зимонько-снігуронько, наша білогрудонько, не верти хвостом...», Глібов). Великого значення у цьому процесі надають загадкам, приймакам, прислів'ям.
У зв'язку з читанням і розповіданням використовують ти к і прийоми роботи над словом:
- накопичення змісту мовлення у попередній роботі, збагачення знань дітей про довкілля з метою підготовки до сприймання твору;
- акцентування на словах, які мають основне смислове навантаження;
- виявлення значень незнайомих слів і виразів, уточнення відтінків значень слів, які використовують у переносному смислі;
- пояснення педагогом значень слів;
- проговорювання слів дітьми;
- заміна авторських слів словами, близькими за значенням;
- підбір слів для характеристики героїв;
- використання слів у різному контексті в зв'язку з бесідою за змістом твору.
До другої групи методів відносять: розгляд та опис знайомих предметів, іграшок, розгляд картин зі знайомим змістом, читання віршів та оповідань пізнавального змісту, усна народна творчість, дидактичні ігри і, особливо, словесні дидактичні ігри та вправи.
Розглядання іграшок використовують як метод уточнення, закріплення і активізації словника. Для розвитку словника використовують різні категорії іграшок: фігурки людей, житло людей, їх оточення, засоби пересування, тварини, птахи, фрукти, овочі, знаряддя праці. Під час розглядання іграшок використовують ігрові прийоми, ігрові дії, але немає суворих правил. Але іграшки можна використовувати і в дидактичних іграх, де є ігрові завдання, ігрові правила, ігрові дії.
Розглядання картин зі знайомим змістом спрямоване на уточнення дитячих уявлень і словника. Воно завжди супроводжується бесідою, яка активізує раніше засвоєний словник. Словникова робота при цьому пов'язана з розвитком діалогічного мовлення. Запитання є основним прийомом роботи над словом.
Дидактичні ігри - досить поширений метод словникової роботи. Словникові ігри проводяться з іграшками, предметами, картинками і на вербальній основі. Вони дають можливість педагогу в емоційній формі організувати вправляння дітей у вживанні раніше набутих слів, виразів, уточнювати і активізувати їх словник. Нові слова під час гри не використовують, оскільки вони відволікають дітей, порушують гру. У словникових дидактичних іграх дитина опиняється в ситуації, коли вона вимушена використовувати раніше набуті знання і словник у нових умовах. Підбір матеріалу для дидактичних ігор повинен визначатися завданнями словникової роботи (ігри «Магазин», «Кому що потрібно?», «Чарівна торбинка» тощо).
Дидактичні вправи не мають ігрових правил. Ігрове завдання полягає у швидкому підборі відповідного слова («Назви одним словом», «Назви частини предмета» тощо). Це являє для дітей певні труднощі. Тому особливу увагу потрібно приділяти підбору мовленнєвого матеріалу, поступовості в ускладненні завдань, їх зв'язкам з попередніми етапами роботи над словом. Вправи сприяють формуванню умінь вільно користуватися лексичними засобами мови, створюють умови для активного відбору слів.
Одне з головних правил введення нових слів у словник дитини - ознайомлення зі словом у певному контексті (мінімальний контекст - словосполучення, або речення), відпрацювання навичок усвідомленого і доречного використання слів у відповідності з контекстом висловлювання.
Особлива увага приділяється семантизацїї лексики. Для пояснення значень слів застосовують такі прийоми:
а) пояснення значень слів шляхом показу картинки;
б) співставлення слів з іншими словами (сміятися – з якого приводу?, насміхатися - над ким?);
в) пояснення етимології слова (чапля-болотниця; лисиця взимку мишкує...);
г) складання словосполучень і речень зі словом, яке пояснюють;
д) пояснення слова іншим, близьким за значенням (мужній - хоробрий);
ж) пояснення значення слова через його визначення (герой - людина, яка відрізняється хоробрістю);
з) порівняння слів за звучанням і значенням, підбір римованих слів.
Смислова сторона мовлення розвивається в процесі роботи над антонімами. Спочатку використовують прийоми роботи з ізольованими словами (словосполученнями), потім
- з такими ж словами у реченнях і зв'язних висловлюваннях:
а) підбір антоніма до заданого слова (через картинки і на вербальному матеріалі: високий - низький; тихо – голосно тощо);
б) відшукування слів-антонімів в оповіданнях, прислів'ях тощо;
в) договорювання речень зі словами-антонімами (влітку жарко, а взимку -....);
г) складання речень із заданою парою антонімів (весело - сумно).
В роботі над синонімами використовують такі прийоми:
а) підбір синонімів до ізольованих слів;
б) пояснення відбору слів у синонімічному ряду;
в) заміна синоніма у реченні, обговорення варіантів значень (біжить струмок - тече, ллється, журчить);
г) складання речень зі словами синонімічного ряду;
д) складання розповіді зі словами синонімічного ряду.
Розкриття значень багатозначних слів відбувається за
допомогою таких прийомів:
а) визначення багатозначності слів у конкретних ситуаціях (іде: годинник; дощ; тролейбус);
б) пояснення і порівняння значень багатозначних слів (ручка у дитини, ручка у дверцят);
в) підбір близьких за смислом слів до кожного значення багатозначного слова: гострий перець - гіркий, жагучий; гостра голка - колюча, гострокінцева;
г) підбір антонімів до кожного значення багатозначного слова: гострий - солодкий, гостра - тупа;
д) складання речень із багатозначними словами;
ж) знаходження багатозначних слів у прислів'ях, скоромовках, літературних творах.
Словникова робота на заняттях поєднується з активізацією слів у різних видах діяльності.
.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 432 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |