Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Додаткова. 5. Трезубов В.Н., Штейнгарт М.З., Мишнев Л.М

4. Рожко М.М, Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. Київ, „Книга-плюс”, 2003

5. Трезубов В.Н., Штейнгарт М.З., Мишнев Л.М. „Ортопедическая стоматология. Прикладное материаловедение". Санкт-Петербург. СпецЛит. 2001.

6. Гаврилов Е.И., Оксман И.М. Ортопедична стоматологія. Медицина, 1978

7. Криштаб С.И. Ортопедична стоматологія. Київ, “Вища школа”, 1986

Модель - це позитивне відображення рельєфу тканин протезного ложа і прилеглих до нього ділянок, отриманих за відбитком. Моделі служать як для уточнення або підтвердження діагнозу, так і для виготовлення протезів або апаратів за ними. Відомі діагностичні, контрольні, робочі та допоміжні гіпсові моделі. Діагностичними називають моделі, що підлягають вивченню для уточнення діагнозу і планування конструкції майбутнього протеза. Робочою називають модель, на якій безпосередньо виготовляють зубний протез. Допоміжною називають модель, на якій відтворена форма оклюзійної поверхні зубного ряду протезної щелепи. Гіпсові моделі мають недостатню міцність, тому в деяких видах протезування (виготовлення пластмасових, фарфорових та металокерамічних протезів), коли в процесі виготовлення необхідне неодноразове накладання певної конструкції на модель протеза, отримують комбіновані моделі.

Щоб зробити поверхню гіпсової моделі більш міцною, її кип'ятять протягом 5—10 хв у 10 — 30% водному розчині бури або змочу­ють 2—3 рази гарячим насиченим розчином бури, нано­сячи його тампоном на поверхню моделі. Можна зміц­нити поверхню моделі (наприклад, музейної), покри­ваючи її розчином стиролу в акриловому мономері, зви­чайним меблевим лаком чи побутовою фарбою.

Міцну модель, яка витримує кип'ятіння за темпера­тури до 120 °С, можна отримати зі звичайного зуботехнічного гіпсу, коли додати до нього 4% суміші тартрату калію і натрію (КNaС4Н406 • 4Н20) і 0,2-0,4% тетраборату натрію. Таку суміш замішують більш густо, що також підвищує міцність моделі при мінімальному кри­сталізаційному розширенні.

Гіпсову модель підвищеної міцності можна вигото­вити заповненням зліпка високоміцним гіпсом (марму­ровим, автоклавованим, супергіпсом). В окремих ви­падках потрібні моделі великої міцності (більшої, ніж гіпсові). За цих умов виготовляють моделі з амальга­ми, цементу (фосфат-цементу, "Еркодонту") та металеві (легкоплавкі сплави, цинк, амальгама) або комбіновані.

Зазвичай з амальгами і цементу виготовляють неве­ликі моделі одного чи двох зубів. Металеві моделі за­стосовують для штампування металевих базисів при ви­готовленні знімних пластинкових протезів, іноді — в незнімному протезуванні (коронки, півкоронки).

Комбіновані моделі виготовляють із двох матері­алів: окремі ділянки моделі (найчастіше препаровані зуби) — з міцного гіпсу (супергіпс, мармуровий гіпс), металу, амальгами або цементу, а основну масу моде­лі — зі звичайного гіпсу. Останнім часом для виготов­лення комбінованих моделей застосовують також само-твердіючі пластмаси. Розроблено спосіб зміцнення гіп­сових моделей покриттям їх поверхонь тонким шаром металу шляхом гальванопластики та ін.

Цементні моделі застосовують для виготовлення про­тезів із пластмаси (коронки, вкладки, мостоподібні про­тези). Для виготовлення цементної моделі використо­вують цементи, які складаються з порошку і рідини.

Для виготовлення комбінованих моделей викорис­товують легкоплавкі олов'янисті розплавлені сплави, якими заповнюють ділянки відбитків, де розміщені опор­ні зуби. Іншу частину відбитка заповнюють звичайним гіпсом.

Комбіновану модель із протезним полем із самотвердіючої пластмаси можна виготовити, покриваючи від­биток тонким шаром пластмаси тістоподібної консис­тенції. Потім, не чекаючи дозрівання і полімеризації пластмаси, основу моделі відливають зі звичайного гіп­су. Такі моделі застосовують при виготовленні бюгельних протезів.

Металізовані комбіновані моделі. Моделі з абсолютно гладенькою і твердою поверхнею можна виготовити методом гальванічного покриття відбитка шаром металу (зазвичай застосовують мідь), завтовшки 0,5 мм Потім відбиток заливають основною моделю-вальною масою. Такі моделі служать для виготовлення півкоронок, вкладок, знімних протезів, а також для ви­готовлення електролітичним методом базису протеза із золота.

Нині широко застосовують методи лиття металевих сплавів (нержавіюча сталь, КХС та ін.) на вогнетрив­ких моделях, зокрема при виготовленні високоточних складних ортопедичних конструкцій із високою чисто­тою поверхні. Вогнетривкі моделі виготовляють із різних модифікацій оксиду кремнію, здатних під час нагріван­ня розширюватися, з додаванням до них зв'язувальних речовин на основі фосфатів або силікатів.

Перед відлиттям гіпсової моделі склеєний гіпсовий відбиток занурюється у воду кімнатної температури, або мильний розчин для утворення плівки і для заповнення дрібних пор водою. Це запобігає щільному з'єднанню гіпсу відбитка з гіпсом відлитої моделі. Через 15 хвилин відбиток виймають із води, воду струшують, відбиток заповнюється гіпсом консистенції густої сметани невеликими порціями. Для запобігання утворення пор у моделей постукують ложкою з відбитком по краю гумової чашки, в якій замішували гіпс. Після заповнення гіпсом відбитка на стіл наливають трохи гіпсу, що почав гуснути, у вигляді пагорбка і притискують до нього ложку з перевернутим донизу відлитим відбитком. При цьому необхідно стежити, щоб поверхня ложки була паралельною площині столу і товщина шару гіпсу між відбитком і столом була не менше 2 см. Видавлений під час притискання ложкою гіпс пригладжується шпателем до країв відбитка. Після затвердіння гіпсу ложка шляхом легкого удару по ручці шпателем видаляється і гіпс відбитка звільняється від ложки. Відділення моделі від гіпсу нагадує відділення гіпсового відбитка від щелепи. Відділення моделі розпочинається від гіпсових зубів, але це полегшується тим, що є лінії зламу, куди вклинюються технічним шпателем і обережно відділяють гіпс відбитка від моделі. Відділенню допомагають легкі удари молоточком по гіпсовому відбитку. Якщо зламаються гіпсові зуби, їх приклеюють із дотриманням точного прилягання до моделі ацетон-целулоїдним клеєм або фосфат-цементом. Отримання моделей з альгінатного або силіконового відбитка простіше. Після промивання відбитка водою та його дезінфекції відливається модель так само, як і для гіпсового відбитка, крім замочування у воді. Для виготовлення гіпсової моделі, крім ручного способу використовується вакуумний змішувач, який працює в автономному режимі. В якості рідини при замішуванні особливо твердих гіпсів крім води може використана спеціальна рідина, застосування якої забезпечує й затвердіння гіпсу. Заповнення відбитка гіпсом краще проводити з використанням спеціального пристрою-вібростолика. Формування цоколя моделі проводиться крім шпателя ще з використанням стандартної резинової форми для цоколя,в яку, після її заливки гіпсом, занурюють заповнений гіпсом відбиток. Також формування цоколя проводять з використанням елементів артикуляційних цоколів, які входять в комплект артикуляторів. Після кристалізації гіпса проводять видалення відбиткової ложки та відбиткового матеріалу з моделі. При цьому:

- у випадку використання еластичних відбиткових матеріалів – послідовно, з використанням інструментів(шпателя, скальпеля, пінцета) видаляють відбиткову ложку, а далі й відбитковий матеріал, розрізаючи його на фрагменти;

- у випадку використання термопластичних матеріалів – проводиться попереднє нагрівання відбиткового матеріалу теплою водою. При цьому ложка видаляється разом з відбитковою масою.

- механічну обробку цоколя гіпсової моделі проводять із допомогою ріжучих інструментів та спеціальних пристроїв(обрізний станок) щоб надати йому рівномірної товщини і паралельності бокових поверхонь за рахунок видалення залишків гіпсу.

Для виготовлення металокерамічних конструкцій використовується комбінована модель з опорними зубами з високоміцних сортів гіпсу. У відбитки препарованих зубів установлюють штифти і фіксують їх у відбитку. Щоб видалити бульбашки повітря із міцного гіпсу, рекомендується для його заміщування використовувати спеціальні вакуумні установки. Другий шар звичайного гіпсу залишавається після встановлення ретенційних пристосувань, які забезпечують механічне з’єднання першого і другого шарів. Для виготовлення металокерамічних коронок на декілька сусідніх зубів, а також мостоподібних протезів треба забезпечити паралельне розташування штифтів у корпусі моделі. Для цього розроблені спеціальні прилади – фіксатори. Двошарові відбитки фіксуються на нижньому столику технічним оптозилом. Хвостовики, які закріплені на спеціальних спицях паралельно один одному, встановлюються у відбитках препарованих зубів. Перед заповненням відбитка високоміцним гіпсом верхній фіксатор із спицями і хвостовиками відводять убік на 90⁰, потім заливають відбитки зубів і частину альвеолярного відростка супергіпсом і повертають столик із спицями у попереднє положення, тобто точно над відбитками препарованих зубів. Після затвердіння гіпсу видаляються спиці. Відбиток із відлитими із супергіпсу зубами та фіксованими в ньому хвостовиками остаточно заливається звичайним гіпсом. Після затвердіння гіпсу відбиток видаляється, а модель розпилюється лобзиком між опорними зубами на всю товщину супергіпсу. Модель кожного опорного зуба знімають, обробляють бокові поверхні кореневої частини до уступу або шийки, чітко дотримуючись її периметра і профілю поперечного перерізу, і знову встановлюють на своє місце після перевірки якості виготовлення і точності встановлення на моделі.

Апарат, що фіксує гіпсові моделі щелеп лише в центральній оклюзії, але не допускає відтворення природних рухів щелеп в повному обсязі, називається оклюдатором. Він становить собою найпростіший апарат, за допомогою якого можна відтворити лише вертикальні рухи нижньої щелепи, що відповідає відкриванню та закриванню рота. Інші рухи в цьому апараті неможливі. Апарат складається з двох дротяних або литих рам, з’єднаних одна з одною за допомогою шарніра. Нижня рама вигнута під кутом 100-110 градусів, верхня рама розташована в горизонтальній площині і має вертикальний штифт для фіксації міжальвеолярної висоти. В оклюдаторах рухомою є верхня рама. Моделі в положенні центральної оклюзії гіпсують в оклюдатор. Замішують гіпс, накладають невелику кількість його на гладку поверхню столу і занурюють в нього нижню раму оклюдатора. Накладають ще невелику кількість гіпсу і на ньому розміщують, центруючи скріплені між собою моделі за допомогою паличок. Шпателем накривають цоколь нижньої моделі гіпсом і згладжують його зі всіх сторін. Після цього шар гіпсу накладають на модель верхньої щелепи, опускають верхню раму оклюдатора та загладжують гіпс так, щоб він повністю покривав зовнішню дугу рами та цоколь моделі. При цьому слідкують, щоб штифт висоти постійно торкався площадки та щоб моделі не змістились. Після затвердіння гіпсу знімають дерев’яні палички, які скріплюють моделі.