Читайте также:
|
У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінюванням вартості нематеріальних активів. Зазначене оцінювання, зокрема, необхідне у таких випадках:
— приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;
— включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;
— визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;
— оцінювання та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;
— розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;
— здійснення фінансової звітності підприємства;
— оцінювання застави під отримуваний кредит;
— визначення збитків від порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності;
— організація франчайзингу тощо.
Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їх оцінювання. Складність вартісного оцінювання нематеріальних активів зумовлена:
1. різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких є оригінальним;
2. різними способами їх появи на підприємстві;
3. різними формами їх практичного використання на підприємстві;
4. імовірнісним характером отриманих результатів вартісного оцінювання;
5. відсутністю залежності між витратами на створення й економічним ефектом від практичного застосування.
Оцінювання вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:
1) обстеження нематеріальних активів;
2) правова експертиза;
3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінювання вартості;
4) формування інформаційної бази для оцінювання;
5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;
6) підготовка звіту про оцінювання.
Для оцінювання вартості нематеріальних активів відповідно до міжнародних стандартів, що розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінювання майна (TIAVSC) і набрали чинності з 1994 p., використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний) і ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виокремити кілька конкретних методів оцінювання вартості нематеріальних активів (рис. 15.4).
Рис. 15.4. Класифікація методів оцінювання вартості нематеріальних активів
В основу витратного підходу покладено ідею про те, що вартість нематеріального активу визначається сумою витрат, необхідних на його відтворення або заміну.
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається, за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років (іноді ця вартість має назву історичної). При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:
— виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;
— витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінювання;
— визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;
— вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і сумою амортизаційних відрахувань.
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.
Найприйнятнішим способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.
На практиці витратні методи оцінювання вартості нематеріальних активів використовуються у випадках, коли сферою застосування цих активів є соціальні чи оборонні програми, космос, інші програми безпеки державного або регіонального призначення.
Концепція прибуткового (дохідного) підходу ґрунтується на передбаченні, що економічна цінність конкретного нематеріального активу на поточний момент зумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. До основних метоів, які реалізують концепцію прибуткового підходу, належать метод дисконтування майбутніх грошових потоків і метод капіталізації прибутку.
У разі оцінювання нематеріальних активів за допомогою прибуткового підходу найчастіше використовується метод дисконтування майбутніх грошових потоків. Реалізація цього методу передбачає:
— оцінювання майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;
— визначення ставки дисконтування;
— розрахунки сумарної теперішньої вартості майбутніх прибутків;
— додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.
Під капіталізацією, звичайно, розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна в його вартість. Процедура оцінювання вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:
— виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;
— визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
— розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Метод капіталізації частіше використовують для розрахунку залишкової вартості нематеріальних активів і іноді для оцінювання активів, строк служби яких практично невизначений.
Ринковий підхід до оцінювання вартості нематеріальних активів базується на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Цей підхід на практиці реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає зіставлення нематеріального активу, що оцінюється, з іншими подібними за якістю, призначенням і корисністю, проданими за порівнюваний проміжок часу на ринку. Отже, вартість нематеріального активу за цього методу визначається ціною, яку на цьому ринку на момент оцінювання можуть заплатити за аналогічний об'єкт. За використання методу порівняльного аналізу продажу:
— збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;
— визначають перелік показників, за якими зіставляють об'єкти інтелектуальної власності;
— коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
— визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.
Основною умовою застосування цього методу є наявність достатньої і достовірної інформації про операції купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Такі відомості, як правило, не розголошуються й отримати їх на вітчизняному ринку дуже складно, що суттєво звужує сферу практичного застосування методу порівняльного аналізу продажу.
Метод звільнення від роялті також застосовується за наявності інформації про продаж подібних активів або, як мінімум, відомостей про ставки роялті в цій галузі. Вартість нематеріального активу згідно з цим методом визначається на підставі припущення, що оцінюваний актив, який використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину доходу підприємство мало б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину доходу підприємство залишає у себе. Цю частину доходу і вважають додатковим прибутком, який створюється цим нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу. В міжнародній практиці цей метод широко використовується для оцінювання вартості патентів і технологій.
Тема 15. Британская колонизация Индии в ХVII – первой половине ХIХ вв.
1. Первые фактории и колонии Англии в Индии. Британская Ост-Индская кампания в ХVII- первой половине ХVIII вв. (см. Дж.Тревельяна). Англо-французское соперничество в Индии. Первая и вторая англо-французские войны в Индии. Сипайские отряды.
2. Основные этапы британского завоевания Индии
- Завоевание Бенгалии и Ориссы. Акт об управлении Британской Индией 1773 г.
- Войны против маратхов конца ХVIII – начала ХIХ вв.
- Англо-майсурские войны конца ХVIII в.
- Отношения с Великим Моголом. Туземная Индия
- Войны с сикхами и завоевание Пенджаба.
3. Формы и методы экономической колонизации Индии в конце ХVIII – первой половине ХIХ в.
Поиски Индии англичанами[править вики-текст]
Первые попытки англичан проникнуть в Индию делались на северо-западе Северного Ледовитого океана: в 1496 году Джон Кабот с сыновьями, отправившись на поиски Индии, открыл Ньюфаундленд и исследовал восточное побережье Канады.
В 1553 году Хью Уиллоуби сделал неудачную попытку на северо-востоке и погиб, а его помощник Ричард Ченслер вместо Индии попал в российский Архангельск.
Затем следовал целый ряд попыток Фробишера, Девиса, Гудзона и Баффина, обессмертивших себя открытиями в арктическом поясе Северной Америки.
Первым англичанином, действительно посетившим Индию, был Томас Стивенс, ректор иезуитской коллегии в Сальсетте (1579).
В 1583 году три купца, Фитч, Ньюберри и Лидс, пытались завязать торговые сношения с Индией, но попали в португальскую тюрьму в Гоа. Двое из них остались в Индии насовсем, а Фитч после долгих странствий по Цейлону и обеим Индиям вернулся.
Британская Ост-Индская компания[править вики-текст]
Первая английская (Лондонская) Ост-Индская компания (1600 год) была вызвана торговым соперничеством с голландцами, повысившими в 1599 году вдвое цену на перец. Она насчитывала 125 акционеров и имела капитал в 72 тысячи фунтов стерлингов, который в 1612 году возрос до 400 тысяч. Ещё несколько торговых компаний, появившихся впоследствии (1635, 1655), вскоре слились с ней.
В 1698 году возникло торговое общество General Society trading to the East Indies, с капиталом в 2 млн фунтов стерлингов, но и оно слилось с первой, лондонской, компанией (1709).
Фактории и первые колонии[править вики-текст]
Первые торговые путешествия англичан были обращены на богатый пряностями Индийский архипелаг, но уже в 1611 году было основано торговое агентство в Масулипатаме, превратившееся в 1632 в факторию под охраной фирмана, данного царём Голконды.
Немного раньше (1626) была основана фактория в Армагаоне, вооружённая 12 пушками. В 1639 году М. Френсис Дей, начальник Армагаона, купил у раджи Чандрагирского более удобную землю, называемую Мадараспатам или Ченнапатам, где выстроил форт Св. Георга (ныне Мадрас (Ченнаи)). На западном берегу была основана фактория в Сурате (1612—1615).
В 1661 году португальцами уступлен остров Бомбей, как часть приданого жены Карла II, Катарины Браганцской; передача его состоялась только в 1665 году. В 1668 году Карл II продал его Ост-Индской Компании за годичную плату в 10 фунтов стерлингов.
В Бенгале колонии были заведены позднее, чем в Мадрасе и Бомбее. Небольшие агентства были открыты в Аджмире, Агре и в Патне (1620).
В 1634 году выхлопотан фирман Великого Могола, позволявший Ост-Индской компании торговать в Бенгале, но для этого был открыт только один порт Пиппли, в Ориссе.
В 1640 году основана фактория в Гугли, в Нижнем Бенгале, а в 1642 в Баласоре, в Ориссе.
В 1645 году могольский падишах Шах Джахан I дал компании право монопольной торговли в Бенгале.
В 1681 году английские фактории в Бенгале были отделены от Мадраса, и для них назначен особый губернатор. Но прочных владений в Бенгале англичане ещё не имели.
В 1686 году бенгальский наваб Шаиста-хан приказал конфисковать все английские фактории в Бенгале. Тогда англичане в Гугли спустились ниже по реке, к деревне Сутанати (теперь северная часть Калькутты), где был заложен форт Вильям.
В 1700 году у сына Ауренгзеба, Азима, были куплены три деревни: Сутанати, Каликата и Говиндпур, из которых выросла нынешняя Калькутта.
Развитие территориальных владений и борьба за колонии[править вики-текст]
См. также: Карнатические войны
Ещё в 1689 году Ост-Индская Компания решилась завести территориальные владения в Индии, чтобы иметь твердую точку опоры в борьбе с Моголами и маратхами. Тогда же Компания назначила первого «генерал-губернатора и адмирала Индии» с правом объявлять войну и мир (сэр Дж. Чайльд).
Так как португальцы были вытеснены из Индии голландцами ещё в XVII веке, то в первой половине XVIII века. англичане имели серьёзными соперниками только французов и голландцев, вдобавок иногда враждовавших между собой (голландцы, например, осаждали и даже взяли Пондишери).
Первое столкновение французов с англичанами произошло в 1746 году. Дотоле они уживались мирно, преследуя чисто коммерческие цели, даже тогда, когда их метрополии воевали друг с другом в Европе. Теперь отношения изменились. Компанейские губернаторы подняли борьбу из-за первенства, вербуя войска из туземцев и привозя их из Европы, обращая больше внимания на политические цели, чем на торговлю, и воюя ожесточенно даже после заключения мира между европейскими метрополиями. Они заключали союзы и ввязывались в войны с туземными владетелями, причём очень скоро было доказано превосходство европейских войск над туземными, а это подняло европейский авторитет в Индии и неизбежно вело к территориальным приобретениям.
В начале второй половины XVIII века Франция пользовалась властью и влиянием над обширной территорией на юге, с населением в 35 миллионов человек, а Англия — на севере над областью, превышавшей по населению и величине саму Великобританию. Когда вспыхнула война между Францией и Англией в Европе (1743), губернатором Пондишери был Жозеф Франсуа Дюпле (фр. Joseph François Dupleix), превосходный дипломат восточной школы, необыкновенно умный и хитрый, но не самый сильный полководец. Знаменитый впоследствии Роберт Клайв (англ. Robert Clive), основатель английского могущества в Индии, был тогда ещё молодым клерком в Мадрасе. Кроме Дюпле, у французов был ещё энергичный и опытный морской офицер Бертран-Франсуа Маэ де Ля Бурдоннэ (фр. Bertrand-François Mahé de La Bourdonnais). Поэтому первая англо-французская война в Индии в Карнатике (1746—1748), была неудачна для англичан. Мадрас сдался Ля Бурдоннэ почти без боя, и единственное владение, оставшееся на юге за англичанами, был форт святого Давида (несколько миль к югу от Пондишери), где искали убежища Роберт Клайв и другие беглецы.
В 1748 году английские флот и войска осаждали Пондишери, но были отбиты. Мирный договор в Ахене возвратил Мадрас англичанам. Военные успехи французов дали Дюпле смелую мысль основать в Индии французскую империю при помощи магометанских раджей. Фамильные раздоры владетелей Хайдарабада и Аркота (в Карнатике) помогли ему. Он посадил на эти троны своих креатур и на некоторое время приобрел громадный авторитет на всём юге. Англичане, в свою очередь, выставили другого претендента на престол, Аркота. В результате возгорелась вторая англо-французская война (1750—1761). Подробное описание у Orme, «History of the military transactions of the British Nation in Indostan», Мадрас, 1861), в которой особенно замечательны были взятие Клайвом и геройская защита Аркота (1751 год), скоро вернувшимся в Англию по болезни. Война после этого тянулась ещё с переменным успехом до 1760 года, когда полковник Эйр Кут (англ. Eyre Coote) разбил наголову французского генерала Лалли-Толлендаля (битва при Вандиваше) и осадил Пондишери, который капитулировал в 1761 году. Эти поражения французов вместе с интригами, соперничеством и раздорами среди их начальников и чиновников погубили возникавшее было значение Франции в Индии, и хотя Парижский мир (1763) и вернул Франции Пондишери и некоторые другие владения, но дело её в Индии с этих пор было окончательно проиграно.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |