|
Читайте также: |
Носоглотковий зонд являє собою еластичну гумову трубку довжиною 160-225 см, загальним діаметром 18-20 мм і внутрішнім просвітом 12-14 мм. При введенні його зручніше стояти з правого боку і трохи попереду від голови коня, але ні в якому разі не спереду. Для визначення місцезнаходження зонда і полегшення введення на ньому можна зробити чотири мітки (три постійні і одну рухому у вигляді гумового кільця). Першу мітку роблять для контролю проходження зонда на відстані 15 см від його кінця, другу – на відстані 45 см, що відповідає початку входу в стравохід, третю – на відстані 75 см, що відповідає відстані від крил носа до середини середньої третини шиї і служить для контролю правильності введення зонда. Четверта мітка (рухлива) - показник знаходження зонда в шлунку. Її встановлюють наступним чином: кінець зонда прикладають до ніздрі тварини, потім ведуть через основу вуха до останнього спинного хребця або середини 16-го ребра. Місцезнаходження четвертої мітки можна визначити, якщо до висоти в холці зондуємої тварини додати 20% цієї висоти.
Перед введенням зонд перевіряють на прохідність по ньому води, дезінфікують окропом або спиртом, потім змащують вазеліном. Зонд вводять через один з отворів по нижньому (вентральному) носовому ходу під контролем пальців руки, злегка притискаючи його до низу носових ходів. Коли зонд дійшов до першої мітки, пальці виймають з носового ходу.
Під час введення зонда його вільний кінець підтримує помічник або оператор, накидаючи його на відповідне передпліччя. При введенні зонда через ліву ніздрю помічник і оператор стоять праворуч, а не спереду тварини. У момент введення зонда долонею іншої руки злегка натискають на спинку носа, середнім пальцем цієї ж руки піднімають крило носа. Після вилучення пальців зонд обережно просувають до глотки (другої мітки). При правильному введенні після упору кінця зонда в стінку глотки кільцева позначка буде розташована біля носового отвору або злегка увійде в нього. Якщо ж після зупинки зонда вона виявиться далеко дo носового отвору, це свідчить, що зонд пішов по середньому носовому ходу. У цьому випадку його необхідно обережно витягти і почати введення спочатку. Спроба силою проштовхнути зонд до серединного носового ходу може закінчитися травмою слизової оболонки і навіть гратчастої кістки і викликати носову кровотечу.
В області глотки зонд зустрічає опір, що іноді посилюється спазматичними скороченнями глотки і стравоходу. При значному опорі слід призупинити введення зонда і лише при появі у тварини акта ковтання просунути його далі. При відсутності ковтання його викликають штучно, проводячи різні маніпуляції з твариною: опускають голову вниз, витягають їй язик, натискають пальцями в області глотки, подразнюють глотку зондом, розкривають рот зівником і т. д. Якщо зонд проштовхувати через глотку не в момент ковтання, то його можна ввести не у шлунок, а у трахею.
Введення зонда значно полегшується при правильному положенні голови тварини по відношенню до шиї. Найкращий стан, якщо нижня щелепа коня максимально наближена до шиї. При цьому кінець зонда впирається у верхню стінку стравоходу. Якщо ж голова витягнута, утворюється лінія, яка веде не у глотку, і у стравохід, а у гортань. Природний стан надають голові тварині тільки тоді, коли зонд увійде у стравохід. Якщо ж все зроблено за всіма правилами, але зонд потрапляє не у стравохід, а у трахею, процедуру повторюють при широко відкритій ротовій порожнині. При попаданні зонда у стравохід його просувають вглиб в момент ковтальних рухів до третьої позначки.
Знаходження зонда в стравоході або в трахеї визначають за наступними ознаками:
а) при проходженні зонда по стравоходу відчувається деяке затруднення в його просуванні, якщо він у трахеї - такі труднощі не відчуваються;
б) пальпуючи область яремного жолоба у середній третині шиї на рівні 4-5-го шийних хребців з лівого боку трахеї, коли зонд дійшов до третьої мітки, можна легко промацати довгий пружний предмет, прилеглий до трахеї, - це і є стравохід з введеним в нього зондом;
в) при правильному проходженні зонда у вільному кінці його прослуховуються звуки, характерні для шлунка, - бурчання, булькання, переливання; якщо зонд у трахеї - чути потужні повітряні струмені, що збігаються з фазою видихання. Ці звуки посилюються, якщо тварині затиснути вільну ніздрю;
г) якщо зонд знаходиться у стравоході, вставлена у нього стисла велика спринцівка не розправляється, у трахеї - у момент видиху швидко наповнюється видихуваним повітрям, однак це може відбуватися внаслідок попадання зонда у шлунок, роздутий газами;
д) при знаходженні зонда у стравоході занурення його вільного кінця у посудину з водою не буде супроводжуватися появою пухирців повітря, якщо ж він у трахеї - з нього у момент видиху тварини виходять бульбашки повітря або повітряний потік;
е) у тварин зі збереженими рефлексами першою ознакою попадання зонда у трахею є кашель і занепокоєння, а також вихід теплого видихуваного повітря.
При попаданні робочого кінця зонда у трахею його дещо відтягують назад (до появи другої кільцевої відмітки) знову впираються ним у стінку глотки і при появі ковтального руху проштовхують у стравохід.
Для остаточного вирішення питання про місцезнаходження зонду можна зробити пробне вливання через зонд дуже невеликої кількості стерильної води. Якщо зонд у трахеї, вода зазвичай викликає кашель. Цей прийом дещо небезпечний, тому що вливання у легені навіть чистої води рідко, але може викликати бронхопневмонію, однак ця перевірка виправдана перед введенням ліків.
Переконавшись у тому, що зонд увійшов у стравохід, продовжують просувати його в шлунок. Біля входу у шлунок зонд зустрічає опір з боку кардіального сфінктера. Якщо опір значне, що буває рідко, потрібно почекати, поки у тварини виникне акт ковтання. Якщо він затримується, через зонд можна влити 20 мл теплого рослинного масла, теплу воду (400 С) або 50 мл 2%-ного розчину новокаїну.
Про те, що зонд знаходиться в порожнині шлунка, можна судити також за певними додатковими ознаками. З вільного кінця виділяються гази із специфічним кислим шлунковим запахом. Чітко чутні характерні для шлунка бурчання, булькаючі і переливаються звуки, але треба враховувати, що при зануренні кінця зонда у харчові маси виходу газів може не бути, а звуки будуть ослаблені.
Іноді рідина не проходить через зонд, що буває при зануренні його кінця в харчові маси або утворенні на ньому поперечної складки. В цьому випадку виливають воду з воронки і по можливості, з зонда і тільки після цього витягують його назад приблизно на 15 см. Ще раз переконавшись, що зонд знаходиться в шлунку, можна вдруге налити в лійку воду. Тільки після повної впевненості,, що зонд знаходиться в шлунку, приступають до вливання лікарського розчину. Вельми часто лікарські рідини через зонд вводять не в шлунок, а у віддалену частину стравоходу, звідки вона самопливом переміщається в шлунок. У шлунку зонд можна залишити на 1-2 год, прив'язавши його до недоуздку.
Після потрапляння зонда в шлунок в залежності від поставленої мети можна витягти вміст і видалити гази, промити шлунок,. ввести ліки і провести інші маніпуляції.
При введенні зонда неспокійним тваринам можна використовувати-закрутку на верхню губу. Витягують зонд повільно, щоб не травмувати слизову оболонку стравоходу і носового ходу.
Введення носоглоткового зонда ВРХ суттєво не відрізняється від введення його коням. Голову великої тварини витягають трохи вперед і вгору. Використовують ті ж зонди, що й для коней. Коровам зонд вводять в середньому на глибину 133 см. Під час однієї процедури можна вводити по черзі два носоглоткових зонда: один - через одну ніздрю, інший - через іншу.
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 50 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |