Злам 19 – 20-го століть ознаменований науковими відкриттями (Рентген, Кюрі, Едісон, Тесла), розвитком технологій і виробництва, сплеском мистецтва (Модерн) та суспільно-політичних змін (війни, крах імперій, революції).
Найвидатнішими теоретиками архітектури цього часу були Саллівен, Вагнер, Гропіус, Лоос, Ван де Вельде. Творчі, наукові та педагогічні формації сприяли розвитку професійної думки (Сецесіон, ВХУТЕМАС, Баугаус, Де Стійл). Від середини 20-го ст. появились відомі праці Гідіона, Кана, Дзеві, Дженкса, Кріє.
Прямим спадкоємцем теоретичних принципів архітектури Г.Земпера був його учень О.Вагнер, професор Віденьської академії. Свої теоретичні бачення він виразив у книзі „Сучасна архітектура” (1885). У системі понять „призначення – конструкція – поезія”, введених Земпером, призначення він поставив на перше місце і відстоював тезу, що непрактичне є негарним, звідки робив висновок, що нова функція повинна народити нову конструкцію, а тому й нові форми.
У кінці 19 ст. увага теоретиків архітектури скеровується на містобудування. Теорія орієнтувалася на вирішення практичних питань, при цоьму проголошувались нові художні принципи у будівництві міст, які відстоювали німецький архітектори К.Зітте та Д.М.Бьонем. Іспанець Сорія-і Мата розробив ідею „лінійного” міста. Таким чином набуває самостійності та розвитку наука про містобудування, яка зорієнтовувалась у першу чергу на технічні сторони планування і будівництва.
Новітні філософсько-природничі відкриття (Ейнштейн) розкривають нові горизонти для теорії архітектури. Математичні моделі чимраз більше застосовуються у мистецтвознавстві, архітектурі, містобудуванні (Боднар, Габрель). Міждисциплінарні дослідження в архітектурі як і в інших наукових сферах стають чимраз уживанішими (Дурманов, Черкес).
Протягом останнього півстоліття спостерігається тематичне розширення досліджень. Архітектурна наука набула конкретнішого формулювання і сама розділилася на декілька найважливіших напрямків: теорія архітектури, історія архітектури, архітектура будівель і споруд, містобудування, реставрація памяток архітектури. Відповідно у їхніх межах появилися свої сфери (наприклад, теорія композиції), які є дотичними до інших наук (мистецтвознавство). Із самого звучаня зрозумілим є напрям професійного мислення. Можна сказати, що архітектура як велике суспільно-, технічно-, економічно-, естетично- та ін. явище потребує осмислення шляхом залучення різних наук для кращого розуміння, застосування і прогнозування.
У порівнянні з науковими працями попередніх епох, помітною є відмінність у способі аналізу, методиці досліджень, подачі матеріалу. Манера „оповідання про архітектуру” змінилася строгим звязним викладом; цілі, завдання отримують конкретні відповіді – науковий стиль мислення є очевидними.
З демократизацією суспільства відбувається заповнення прогалин у знаннях, які були викликані несприятливими політичними умовами. Насамперед це стосується досліджень в області історії архітектури певних регіонів. Із поступом комунікації (транспорт, звязок), копіювальної техніки, появою всесвітньої електронної інформаційної мережі, поширення і доступ до інформації шалено зріс, чим ще більше розкриваються можливості для дослідження архітектури. Можливо це стане ще одним обєктом наукового дослідження.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |