Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Структура, види і норми юридичної етики

Ще на початку минулого століття видатний англійський письменник Б. Шоу в одному з інтерв‘ю для преси вимовив таку сентенцію: “Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає лише одного: навчитися жити як люди”. Геніальний англієць мав на увазі доконечну потребу опанування кожним homo sapiens (людиною розумною) системою норм і правил поведінки, тобто феноменом, який є предметом вивчення такої науки, як етика. Цей термін походить від давньогрецького ethos, що за часів Гомера означало місце перебування, спільне житло, а згодом його значення трансформувалося в означення звичаю, вдачі, характеру.

За сучасним визначенням, етика – це сукупність знань, що дозволяють аналізувати й оцінювати людські стосунки, свого роду довкілля духовного світу та душевних почуттів людини [62, с. 12]. Складовою цієї сукупності знань є ділова етика, яка дає можливість оцінити з огляду на загальновизнані моральні критерії та параметри поведінки, що є доброю або ж неприйнятною у ділових стосунках між людьми, а також між конкретним індивідом і спільнотою. У різних професійних сферах (наприклад, бізнесу) за нормами ділової етики визначаються особливості (за міркою моральних критеріїв) стосунків між службовцями і менеджерами організацій, з якими доводиться мати справу, між підприємствами, установами і державними органами у налагодженні специфіки виконання збов‘язань, домовленостей і т.п. Отже, на ділову етику покладається виконання функцій не тільки морального судження, а й важливого засобу прийняття виважених рішень, що дає змогу компетентно і правильно розв‘язувати суперечливі етичні проблеми.

Ділова етика великою мірою пов‘язана з людською діяльністю. Є такі види цієї діяльності, де висуваються надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно цією діяльністю займаються. У таких випадках можуть досить часто виникати моральні проблеми і конфлікти, що пов‘язується нерідко з можливостями вирішення важливих для життєдіяльності людей питань. Головна ознака цих професій – можливість “вторгнення” у духовний світ людини, її долю. Тут моральне “обличчя” суб‘єкта, причетного до таких дій, відіграє вирішальну роль.

Професійна діяльність – це складна система моральних взаємостосунків, якими визначається ставлення конкретної людини до своїх трудових обов‘язків, до праці, до колег, до суспільства. Через зростання рівня професіоналізації, а також через ринкові особливості працевлаштування, перед кожним пересічним працівником виникає безліч проблем, зокрема морального порядку, котрі доводиться вирішувати, не лише опираючись на професіоналізм, а й значною мірою на знання у галузі етики, насамперед професійної, яка регулює відносини у сфері певної професійної діяльності.

Б. Леко, автор навчального посібника з юридичної етики, запропонував таке визначення: “ Професійна етика – це сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечує моральний характер взаємин, зумовлених або пов‘язаних із професійною діяльністю, а також галузь науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності. Професійна етика поширюється на ті соціальні групи, до яких зазвичай висуваються найбільш високі моральні вимоги” [43, с. 41]. Професійна етика, досліджуючи специфіку конкретної професії крізь призму моральних принципів суспільства, практику відхилення від норм моралі у певних сферах суспільних відносин, закономірності і наслідки, що виникають при цьому, дозволяє виробити деонтологічні правила поведінки членів того чи іншого професійного співтовариства, що відповідають етичним вимогам суспільства і держави.

Існує чимало професій, де такі поняття, як обов‘язок, справедливість, відповідальність не є головними в професійній діяльності. Можна бути чудовим музикантом або ж фізиком-ученим, інженером чи висококваліфікованим токарем, при цьому наділеним нестерпним характером (зарозумілість, пиха і т.п.), та незважаючи на ці особистісні особливості користуватися репутацією відмінного фахівця. Набуваючи подобних професій, входячи у колективи як виконавці, ці люди не приймають якихось присяг, не “обтяжують” свою професійну діяльність вимогами кодексів честі тощо. Головне, що визначає їх цінність як фахівціі, – талант, майстерність, працьовитість. На першому місці – професіоналізм. Однак для професіоналів, які обрали діяльність, пов‘язану з постійним спілкуванням з людьми й їх особистою участю у вирішенні питань, що торкається життєдіяльності суб‘єктів їх ділових відносин, найважливішим критерієм професіоналізму є ступінь внутрішнього сприйняття і розуміння ними таких етичних категорій, як справедливість, совість, почуття обов‘язку, чесність та ін. У таких професіях об‘єктом діяльності стають право і законні інтереси людини. Поєднання можливості й обов‘язку впливу на чужі долі накладає на представника такої професії підвищену відповідальність за свої дії та вчинки. Тут усе має певний сенс і значення – від манери одягатися до прояву властивостей високого професіоналізму.

Діяльність професіонала-юриста – це сфера, що торкається найрізноманітніших сторін людських відносин, втручання в які обумовлюються низкою обставин, що стосуються життя, здоров‘я, свободи, прав і законних інтересів людини і громадянина. Всі вимоги моралі, властиві суспільству, повністю без будь-яких висновків поширюються на представників юридичної професії. Ці вимоги визначають всю поведінку юриста, як у сфері службової діяльності, так і в повсякденному житті. Отже, професійна етика юриста повинна включати й специфічні моральні норми, що визначають поведінку людей цієї професії у властивих тільки для неї ситуаціях. Специфічні моральні правила, адресовані юристам, не можуть суперечити спільним для всіх принципам і нормам моралі. Вони лише доповнюють і конкретизують їх стосовно умов юридичної діяльності.

Як відомо, до юристів, у якій сфері людських взаємин вони не працювали б, ставляться підвищені моральні вимоги, що зумовлюється особливою довірою до них з боку суспільства й відповідальним характером виконуваних ними функцій. Адже юристи, які причетні до вирішення доль інших людей, які стоять на сторожі закону, вимагають дотримання норм моралі й права, повинні мати на це не тільки формальне, службове, а й моральне право. Саме з цим і пов‘язується юридична етика як вид професійної етики. Це – сукупність правил поведінки працівників юридичної професії, що забезпечують моральний характер їхньої трудової діяльності й позаслужбового поводження. Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Називаючи юридичну етику “духовним інструментом юриста”, автор цитованого посібника підкреслює: “Юридична етика як соціальне явище – це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння” [43, с. 45]. Далі він констатує: “… Майже всі підрозділи юридичних професій розробили і затвердили корпоративні правила поведінки, кодекси честі” [43, с. 46]. Прикладом можуть служити Правила поведінки працівника суду, затверджені Радою суддів України 06.02.2009 р. У них (Розділ 2. Особиста етика), зокрема, зазначається: “Стандарти етичної поведінки працівника суду ґрунтуються на нормах життя в суспільстві та повазі до гідності людини. Кожен вчинок працівника суду, який принижує гідність людини, може негативно вплинути на його авторитет і довіру до нього у професійній сфері, а також довіру до суду як конкретної державної установи і як інституту судової влади в цілому” [74, с. 15].

Очевидно є підстави називати юридичну етику моральним кодексом юристів різних спеціалізацій. Предметом юридичної етики є ставлення фахівця до смислу і цінностей права, законодавчих норм, правил і реалізація цього ставлення у професійній діяльності; професійно-моральні стосунки юриста з колегами, клієнтами, державою.

У структурі юридичної етики виділяють загальну й особливу частини (судову етику). Загальна частина вивчає предмет, метод, систему категорій та завдання юридичної етики, моральний зміст норм права, проце­суальних дій. Особлива частина пов‘язана з реалізацією функцій юриста, вивчає умови застосування та специфіку функціонування моралі при виконанні ним службових обов‘язків.

Юридична етики – галузь знань про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів; про дотримання моральних принципів і ви­мог у розслідуванні й вирішенні справ суду. Її предмет – вивчення практики застосування норм моралі у правовому процесі та всіх сферах діяльності правоохоронних органів, зокрема судів.

Завдання юридичної етики, як визначає автор навчального посібника, полягають у тому, щоб: а) гуманізувати мораль юристів; орієнтувати їх на дотримання моральних вимог, забезпечення справедливості, захисту прав, свобод, честі та гідності громадян і своїх власних; б) дати теоретичне обґрунтування принципам загальнолюдської моралі (обов‘язок і відповідальність) у праві; в) з‘ясувати моральний зміст таких принципів правосуд­дя, як законність, презумпція невинуватості, прилюдність, незалежність суддів, інших працівників правосуддя, їх підкорення закону; г) обґрунтувати моральні засади діяльності юриста взагалі та прокурора, адвоката, слідчого, судді зокрема; д) виробити рекомендації щодо розвитку в них моральної свідомості; е) обґрунтувати шляхи підвищення правової культури у судочинстві; є) вивчити моральні стосунки учасників кримінального процесу [43, с. 54].

Категорії професійної етики юриста можна розділити на три класи: сутнісний, структурний і функціональний.

Сутнісний включає основні моральні цінності: професійний обов‘язок юриста, його справедливість, доброту, совісність і чесність.

Структурний характеризує моральні засади діяльності юри­ста з боку внутрішнього взаємозв‘язку компонентів, що її утво­рюють: професійна моральна свідомість юриста, моральні сто­сунки, моральна практика, моральні погляди, ідеї, переконання, норми, правила, принципи поведінки.

Функціональний розглядає мораль як процес регулюван­ня суспільних відносин, встановлює критерії моральності у поведінці та діях особистості через моральну практику, показує рівень морального розвитку юриста і правоохоронних органів: професійні моральні якості юриста, професійна мста юриста, моральна відповідальність, моральний вибір, моральна свобода, моральна істина, моральні засоби діяльності.

Моральні якості юриста: гуманність, терпимість, спра­ведливість, витримка, патріотизм, вірність громадянському, професійному обов‘язкам, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності; безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи.

Отже, діяльність юриста базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму (визнання людини найбільшою цінністю, вимога поваги до неї, піклування про неї, її захист), справедливості (до речі “justitio” з лат. – “справедливість”), що змушує встановлювати відповідність між заслугами та їх визнанням, правами і обов‘язками, злочином і по­каранням, метою і засобами), законності (підкорятися лише закону, керуватися тільки законом, не піддаватися тиску), патріотизму (любов до Батьківщини, народу, гордість за культуру і досягнення, захист народу і закону), незалежності, гласності тощо. Принципи моралі – це світоглядні орієнтири моральної свідомості. Вони об‘єднують моральні норми і є основою сталої поведінки людей. Вітчизняний курс юридичної етики не може сьогодні роз­виватися поза найважливішими деонтологічними документами Міжнародної Асоціації Юристів (МАЮ) і європейських форумів правознавців, центром уваги яких, в основному, є захист прав людини. Найбільш активною фігурою у сфері надання допомоги у захисті прав людини визнається адвокат.

Етичні принципи діяльності суддів, слідчих і адвокатів мають істотні особливості, які необхідно враховувати при вивченні основ юридичної етики, адже виникає необхідність систематизації цієї дисципліни за спеціалізацією, за рівнем регулювання і фор­мальними ознаками.

Особлива частина дає уявлення про значення і роль етичних категорій стосовно спеціалізованих інститутів юридичної професії. Тому за ознаками спеціалізації юридичну етику потрібно поділити на: слідчу етику, що досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання поведінки слідчого стосовно учасників слідчо-оперативного процесу, з колегами, а також поза межа­ми служби; суддівську етику, що досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання офіційних стосунків судді з учасни­ками судового процесу, з колегами по роботі і професії, з клієнтами суду, а також поза службою; адвокатську етику, яка досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання поведінки адвоката з коле­гами, суддями, слідчими, процесуальними супротивниками у слідчо-судовому процесі; відносини з клієнтами; етику нотаріуса, присвячену досить делікатній і прискіпливій роботі спеціалістів цієї галузі; етику юрисконсульта, який виконує схожі функції, однак має відмінні ознаки, притаманні лише цій професії.

Статус і функції судді та слідчого визначаються Законами “Про судочинство”, “Про статус суддів”, цивільним процесуаль­ним і кримінально-процесуальним кодексами, що докладно ре­гламентують кожен крок у процесі виконання ними службових обов‘язків. Найчастіше ці офіційні акти містять і етичні вимоги, що дозволяє визнати наявність офіційної етики. У Законі України “Про статус суддів”, прийнятому 15 грудня 1992 p., міститься ви­мога до судді “не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді й можуть викликати сумнів у його об‘єктивності, неупередженості і незалежності”. Це – норма Закону. Однак ця вимога має й етичний характер, вимагаючи від судді високої моралі та честі. У попередньому КПК України (п. 16 ст. 48) встановлювалося, що “захисник не має права розголошува­ти інформацію, що стала йому відомою у зв‘язку з виконанням професійних обов‘язків”. Безперечно, що ця офіційна вимога мала не тільки юридичний зміст, а й ґрунтувалася на етичних нормах.

Певною мірою це знайшло відображення у нових редакціях законів про адвокатуру, у Цивільному процесуальному кодексі та інших правових актах.

Етичні вимоги, що стосуються правил поведінки учасників судового розгляду, заторкнуті п. 6 ст. 364 нового КПК України: “Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характерe”… У коментарі з цього приводу наголошується на тому, що під час судових дебатів найбільшою мірою проявляється така загальна стадія кримінального провадження, як змагальність у доведенні перед судом переконливості їхніх правових позицій, що у свою чергу, сприяє всебічному й об‘єктиваному дослідженню всіх обставин кримінального провадження…” [40, с. 115–116]. Безперечно, така змагальність повинна проходити на виважених і толерантних етичних засадах, коли не порушуються норми офіційної етики, тобто етичних вимог, що містяться у право­вих нормах, невиконання яких може мати юридичні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від справи).

Поряд з етичними вимогами, адресованими офіційною ети­кою юристові будь-якої спеціалізації, існують правила, що регу­люють взаємини всередині груп юристів кожної професії – корпо­ративна етика (суддівська, слідча, адвокатська).

Корпоративна етика – це сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих добровільно представниками будь-якої професії, галузі, громадського об‘єднання, й обов‘язкові для виконання особами, що є членами професійного, галузевого чи іншого локального об‘єднання, яке ухвалило цей документ.

За рівнем формальних вимог юридична етика може бути представлена документами таких рівнів:

- міжнародний – вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на міжнародних форумах юридичної громадськості, що обов‘язкові для правових відомств і співтовариств країн, які підписали ці акти (Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку, прийнятий на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 р. у м Нью-Йорку) та ін.;

- європейський – вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на європейських форумах юридичної громадськості й обов‘язкові для правових відомств і співтовариств держав, що підписали ці акти (Деонтологічний кодекс – Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р. та ін.): вітчизняний – вимоги якого сформульовані та викладені у відповідних актах українського значення: “Правила адвокатської етики” (2001 p.), “Кодекс професійної етики судді” (2002 p.), “Основні засади професійної етики юристів України” (2001 р.) та ін.; регіональний – вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на колегіальних зборах представників конкретної професії регіону, які мають рекомендаційний харак­тер лише для представників цієї професії в певному регіоні.

Етична норма, на відміну від норми правової, не спричиняє санкцій, передбачених законом, якщо порушення етичних вимог не переростає в правопорушення. Етичні норми містять переваж­но рекомендаційний характер. Однак за деякі етичні порушення передбачені та застосовуються санкції корпоративного впливу, що можуть мати правові наслідки.

Основна відмінність між правовою й етичною нормою полягає в тому, що перша забезпечується державним примусом, а етична – громадським, корпоративним впливом і, в основному, має на меті підтримку високоморального клімату в середовищі професіоналів, причетних до судочинства.

Юридична етика як галузь філософського вчення постійно розвивається і підживлюється з численних міжнародних, офіційних та інших джерел. Єдність законності й моральності знаходить своє втілення в законодавстві щодо правосуддя, його основних документах, прийнятих світовим співтовариством, а також у конституційному національному законодавстві.

Існує більше десятка міжнародних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери. Деякі з них визнані ще наприкінці 80-х рр. ХХ ст., а до більшості Україна приєдналася після здобуття власної незалежності. Це, наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 р., Деонтологічний кодекс (Страсбург, жовтень 1988 р.).

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України, у ст. 62 якої закріплено презумпцію невинувагості як найважливіший принцип судочинства. У цьому ряду стоїть і положення про звільнення від відповідальності осо­би за відмову від дачі показань проти себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє вираження в ст. 63.

До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України “Про адвокатуру”, прийнятий 19 грудня 1992 p.), Укази Президента (Указ Президента від 30 вересня 1999 р. “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокату­ри”, що затвердив Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постано­ва КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 “Про затвердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомо­ги в кримінальних справах за рахунок держави”).

До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести Рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за № 13-рп/2000, що розширило коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи суто правовим за своєю суттю, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регу­лювання.

Корпоративні деонтологічні документи. Сюди потрібно віднести рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії та дис­циплінарну практику місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.