Читайте также:
|
Принцип свідомості і активності. В основі цього принципу лежить положення, що істинну сутність людської освіти складають глибоко і самостійно засвоєні знання, які здобуваються шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності (мотиви, організація, управління, методи і засоби навчання).
ПРАВИЛА:
1. Розуміння цілей і завдань роботи: показати їх, пояснити важливість і значення, розкрити перспективи.
2. Навчати так, щоби учень розумів, що, чому та як потрібно робити, і щоби ніколи механічно не виконував навчальних дій, попередньо їх не усвідомивши.
3. Використовувати всі види пізнавальної роботи: аналіз + синтез; індукція + дедукція; співставлення з протиставленням. Частіше використовувати аналогію: чим молодше вік, тим частіше з індукції.
4. Розкривати зміст кожного слова, операції, поняття. Розкривати спираючись на досвід учнів, використовувати образні порівняння.
5. Залучати взаємонавчання учнів: колективні форми пошуку відповіді: те, що говорить товариш краще сприймається, ніж пояснює вчитель.
6. Виховувати активність.
7. Те, що невідомо логічно пов’язуйте з тим, що відомо. Якщо немає цього зв’язку немає свідомого навчання.
8. Головне не предмет, який Ви викладаєте, а особистість, яку Ви формуєте. Учень не “доповнення”, а суб’єкт активного засвоєння. Предмет формує учня.
9. Ставте учнів в ситуації, які вимагають від них пояснення розходжень між фактами, що спостерігаються і вже відомими знаннями.
10. Приклади!
11. Вчіть розпізнавати головне від другорядного.
12. Нічому не треба вчити спираючись на авторитет: всьому вчити при допомозі доказів, які ґрунтуються на почуттях і розумі.
13. Використовувати частіше питання “Чому?”
14. Використовувати практичні ситуації, думати і діяти самостійно.
Принцип наочності. Органи зору пропускають в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, в 15 раз, ніж тактильні. Форми наочності залежать від особливостей психофізичного розвитку учнів, від умов і методів навчання, від умінь проводити самостійні спостереження і фіксувати результати вимірювань, робити правильні висновки.
ПРАВИЛА:
1. Запам’ятовування в малюнках, схемах краще, ніж в словесній формі.
2. Все, що можна помацати, понюхати, послухати... тільки завдяки аналізаторам можна досягти ефекту наочності. Поняття та абстрактні положення доходять до свідомості краще, якщо є підкріплення фактами, прикладами, образами.
3. Наочні посібники демонструються: в цілому, потім головне та другорядне, а потім знову в цілому.
4. Забагато наочності - гальмується абстрактне мислення.
Принцип систематичності і послідовності. Головним способом формування системи наукових знань є організоване навчання; система знань і вмінь створюється в такій послідовності яка визначається внутрішньою логікою навчального матеріалу; процес навчання протікає успішніше, чим менше перерв.
ПРАВИЛА:
1. Систематизація навчального матеріалу: логічні кроки.
2. Розробка структурно-логічних схем.
3. Частіше повторювати: до коротких повторів на початку заняття, в середині, і в кінці.
4. Виправляти помилки учнів, аналізувати відповіді або виконання.
Принцип міцності. У цьому принципі закріплені закономірності засвоєння змісту освіти та розвитку пізнавальних сил учнів - дві взаємопов’язані сторони процесу навчання; міцність засвоєння учнями навчального матеріалу залежить не тільки від об’єктивних факторів: змісту і структури цього матеріалу, але також від суб’єктивного відношення учнів; обумовлюється організацією навчання, використанням видів і методів навчання, а також залежить від часу навчання; пам’ять учнів має вибірковий характер; чим важливіший і цікавіший матеріал, тим міцніше цей матеріал закріплюється і довше зберігається.
Процес досить складний: нові результати дослідження показують, що запам’ятовування довільне є більш продуктивним.
ПРАВИЛА:
1. Мислення головує над пам’яттю. Економте сили учнів на запам’ятовування малоцінних знань. Не допускати перевантаження пам’яті за рахунок мислення.
2. Привчати користуватися словниками, довідниками, тощо.
3. Матеріал для запам’ятовування - в короткі ряди (пам’ять не повинна мати великі розміри).
4. Частота повторення повинна відповідати кривій запам’ятовування. Найбільша кількість повторів відразу після ознайомлення, тобто в момент максимальної втрати інформації.
5. Не приступайте до вивчення нового не створивши позитивного відношення до нього і інтересу.
6. Дотримуйтесь логіки подачі матеріалу.
7. Не зловживати довільною увагою.
8. Розвивайте пам’ять (прийоми розвитку).
Принцип доступності. Закономірності, які лежать в основі цього принципу: доступність визначається віковими особливостями учнів і залежить від їх індивідуальних особливостей; доступність залежить від організації навчального процесу, методів навчання і пов’язана з умовами протікання навчання; доступність визначається його передісторією; чим вище рівень розумового розвитку і запас уявлень і понять, тим успішніше вони можуть просунутися вперед при вивченні нових знань; поступове наростання труднощів навчання; навчання на оптимальному рівні труднощів позитивно впливає на темпи і ефективність навчання, якість знань.
Нагадати принцип доступності у Я.А. Коменського, а насамперед правила: від простого до складного, від відомого де невідомого. Теорія розширила перелік правил доступності навчання.
ПРАВИЛА:
1. Все, що вивчається потрібно розподілити по ступеням віку.
2. Розум учня повинен бути готовим до вивчення будь-якого предмета.
3. Виходити від рівня підготовленості і розвитку учнів, спиратися на можливості учнів, враховуючи їх життєвий досвід, їх інтереси, особливості розвитку.
4. Враховувати вікові особливості так, щоби зміст і способи навчання трошки випереджували їх розвиток.
5. Враховувати індивідуальність навчання кожного учня, об’єднувати в підгрупи учнів з однаковим рівнем навченості.
6. Дотримуватися оптимального темпу навчання.
7. Навчання вимагає напруженості.
8. Доступність пов’язана з працьовитістю: підвищуючи працьовитість - знижуємо бар’єр доступності.
Принцип науковості. Принцип науковості вимагає щоби на кожному кроці навчання пропонувалися для засвоєння уставлені наукою знання і при цьому використовувалися методи навчання, що за своїм характером наближаються до методів науки, яка вивчається.
ПРАВИЛА:
1. Навчати на основі новітніх досягнень педагогіки, психології, методики передового досвіду.
2. Розкривайте логіку предмета.
3. Систематично інформуйте про новітні досягнення в науці.
4. Розглядайте все у взаємозв’язках.
5. Застосовуйте новітню наукову термінологію.
6. Руховим навичкам навчати в конфліктній ситуації (одноборства), на тлі невеличкої втоми (циклічні види спорту).
ІІ. Метод навчання (від грец. metodos - шлях до чогось) це діяльність педагога і учнів направлена на досягнення заданої цілі навчання, вирішення завдань навчання.
В структурі методів навчання виділяють прийоми. Прийом - це елемент метода, його складова частина, разова дія, окремий крок в реалізації метода або модифікація метода, коли він невеличкий за об’ємом, або простий за структурою.
Класифікація методів навчання - це упорядкована за ознакою їх система. Існують десятки класифікацій, але ми розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.
Традиційна класифікація. За основу джерело знань: практика, наочність, слово. В ході культурного прогресу додається ще книга, а в останні десятиліття - відео і комп’ютерні системи.
Практичний метод: вправи, досліди, навчально-виробнича практика. Наочний метод: ілюстрація, демонстрація, спостереження учнів. Словесний метод: пояснення, роз’яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія, диспут. Відеометод: перегляд, навчання, вправи під контролем “електрон. вчителя”, контроль.
Класифікація методів по призначенню (Данилов М.А.): в якості загальної ознаки - послідовні етапи, через які проходить процес навчання на уроці. Виділяють наступні методи: а) надбання знань; б) формування умінь та навичок; в) застосування знань; г) творчої діяльності; д) закріплення; е) перевірки знань, умінь і навичок.
Ця класифікація узгоджується з класичною схемою організації навчального заняття та підкоряється завданню допомогти педагогам в здійсненні навчально-виховного процесу.
Класифікація методів по типу (характеру) пізнавальної діяльності (Лернер). Тип пізнавальної діяльності (ТПД) - це рівень самостійності пізнавальної діяльності учнів. Ця характеристика пов’язана з рівнями мислительної діяльності: пояснювально-ілюстративний; репродуктивний; проблемного викладення; частково пошуковий; дослідницький.
Класифікація методів по дидактичним цілям: поділяються на дві групи - методи, які сприяють первинному засвоєнню навчального матеріалу і методи, які сприяють закріпленню і удосконаленню знань (Щукіна). До першої групи відносяться: інформаційно-розвиваючі методи (усний виклад, бесіда, робота з книгою); евристичний (бесіда, диспут, лабораторні роботи); дослідницький. До другої групи відносяться: вправи (по зразку, вправи з коментарем, варіативні, тощо); практичні роботи.
Найбільш поширена класифікація Ю.К. Бабанского. В ній виділяються три великі групи методів навчання:
1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності: по аспекту передачі інформації - словесні, наочні, практичні; по аспекту логіки - індуктивні і дедуктивні; по аспекту мислення - репродуктивні і проблемно-пошукові; по аспекту управління - самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача.
2. методи стимуляції і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання і методи стимулювання і мотивації відповідальності до навчання.
Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності: методи усного контролю і самоконтролю, методи письмового контролю і самоконтролю.
Жодна з приведених класифікацій не позбавлена недоліків. Практика набагато складніше будь-яких схем і надбудувань. Тому пошуки більш досконалих класифікацій продовжуються.
В психолого-педагогічній літературі виділено велику кількість причин, які впливають на вибір методів навчання. Можна виділити шість загальних умов, які визначають вибір методів:
1. Закономірності і принципи навчання, які витікають з них;
2. Зміст і методи науки взагалі, предмета, теми зокрема;
3. Цілі і задачі навчання;
4. Можливості учнів (вікові, рівень підготовленості, особливості класного колективу);
5. Зовнішні умови;
6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовленості, знання типових ситуацій процесу навчання).
III. Необхідним компонентом правильно побудованого процесу навчання є дидактичні засоби. Д.З. - предмети, які надаючи учням сенсомоторні стимули, впливаючи на їх зір, слух, відчуття полегшують безпосереднє пізнання дійсності. Таким чином дидактичні засоби виконують в процесі навчання наступні функції: пізнавальна; формуюча; дидактична. Дидактичні засоби вбирають в себе як навчальні посібники так і індивідуальні засоби учнів. В число Д.З. включають також спортивне обладнання, пришкільні ботанічні ділянки тощо, з чим пов’язана робота як вчителів так і учнів.
Існує велика кількість класифікацій Д.З. Найчастіше використовують класифікацію основою якої є вплив цих засобів, саме візуальний, аудіальний і аудіовізуальний. До переліку слід додати дидактичні машини і тренажери.
Призначення аудіальних засобів навчання в спорті це:
- створення уяви про техніку та варіанти тактики;
- забезпечити організацію дій учнів і керівництво ними;
- передати необхідні знання.
До вимог використання ілюстративних матеріалів відносяться:
- краще використовувати кінострічки та відеоматеріали, де є техніка видатних спортсменів і майстрів;
- поєднувати показ “уповільненний” та звичайної швидкості по схемі: звичайна- “уповільнена” - звичайна;
- викладачу необхідно зазделегідь вивчити матеріали, які будуть демонструватись, зробити помітки, де звернути увагу учнів;
- кількість фігур на схемі не більш 12-15; час перегляду кожної фігури 34-40 сек.; корисно, фіксувати увагу учнів не більш ніж як на двох складових ланок рухів тіла; не слід користуватися більш ніж 5-6 ілюстративними матеріалами на одному занятті;
- матеріали, які будуть демонструватися на теоретичному занятті не можна виставляти зазделегідь, оскільки це знижує інтерес до того, що буде обговорюватися на занятті;
- давати малюнки або схеми додому для детальнішого перегляду.
До допоміжних засобів відносяться: звуки, які виникають під чає виконання рухів; сліди, які залишаються від них на землі, снігу, на льоду; орієнтири; спеціальні технічні пристрої.
Література:
1. Баранов С.П. Принцыпы обучения.-М., 1975.
2. Дидактика современной школы /Под ред. В.А.Онищука.-К.,1987.
3. Подласый И.П. Педагогика. –М.,1999.
4. Подласый И.П. Исследование закономерностей дидактического процеса. –К.,1991.
ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ
ЛЕКЦІЯ № 7 НА ТЕМУ:
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |