Читайте также:
|
Лекція 26: Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
Зміст
1.Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю.
2.Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
3.Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.
Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про державну таємницю» (Про державну таємницю [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 16. - Ст. 93.) під останньою розуміється вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому вказаним законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
З цією метою законодавством України передбачено комплекс заходів: організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв незалежно від сфери, де вона циркулює. Не є винятком і кримінальне судочинство.
Крім зазначеного закону, до основних нормативно-правових актів, що регламентують режим обігу інформації, яка становить державну таємницю, належать: КК, КПК, ЗУ «Про інформацію», Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).
Основним підзаконним нормативним актом, який детально регламентує умови і процедури роботи із секретними відомостями, є Порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (Про інформацію [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України.-1992.- №48.- Ст. 650; Звід відомостей, що становлять державну таємницю [Текст]: затв. наказом СБУ від 12.08.2005 № 440; Порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях [Текст]: затв. постановою КМУ від 02.10.2003 № 1561-12.).
Використання у межах кримінального провадження таємної інформації, необхідної для вирішення завдань кримінального провадження, зумовлює певні особливості процесуальної форми, пов’язані насамперед з процедурою проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій порядком залучення осіб до участі у провадженні, оформленням процесуальних документів і режимом їх зберігання, забезпеченням права на захист тощо.
Питома вага кримінальних проваджень, які містять державну таємницю, у загальній масі є порівняно невеликою. Це перш за все провадження щодо кримінальних правопорушень, предметом яких є відомості, що становлять державну таємницю: статті 111, 114, 328, 329, 422 КК. Але секретні матеріали можуть міститись і в кримінальних провадженнях щодо інших злочинів. З урахуванням впровадження законодавцем нового інституту негласних слідчих (розшукових) дій, відомості про факт або методи проведення яких є таємними, необхідність належного унормування порядку здійснення кримінальних проваджень, які містять відомості, що становлять державну таємницю, набула ще більшого значення.
Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, врегульовано гл. 40 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 517 КПК досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. Це загальна норма, яка відсилає до нормативних актів, що регулюють встановлений згідно з вимогами ЗУ «Про державну таємницю» єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці.
Ключовими поняттями у цьому аспекті є «гриф секретності», «допуск» і «доступ» до державної таємниці. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про державну таємницю» гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації. Відомостям може бути присвоєні грифи секретності «Таємно», «Цілком таємно» і «Особливої важливості», яким відповідають форми допуску № 3, № 2 та № 1. Посадовою особою, яка є відповідальною за надання грифу секретності матеріалам кримінального провадження, є слідчий, прокурор та співробітник оперативного підрозділу щодо встановлення грифу обмеження доступу до матеріалів, отриманих ним на підставі доручення слідчого або прокурора. А під час судового провадження - відповідний суддя. Підставою для надання матеріалам кримінального провадження відповідного грифу секретності може бути долучення до них матеріального носія секретної інформації, який вилучений у ході проведення слідчої дії, або повідомлення такої інформації під час допиту.
Закон вказує, що процесуальні рішення не повинні містити відомостей, які становлять державну таємницю (ст. 517 КПК), що відображає усталену практику діяльності правоохоронних і судових органів у таких категоріях проваджень. Втім, протоколи процесуальних дій, під час яких отримуються або формуються носії секретної інформації (тимчасового доступу і вилучення, огляду, обшуку, допиту особи, яка повідомила відомості, що становлять державну таємницю), мають бути оформлені відповідно до вимог секретного діловодства - крім реквізитів, передбачених КПК, містити також інші: гриф секретності, номер примірника, загальну кількість примірників, список адресатів, статтю ЗВДТ, на підставі якої документ засекречено, прізвище виконавця та ін. Складені документи підлягають обов’язковій реєстрації у встановленому порядку, зберігаються і знищуються з дотриманням режимних вимог.
Основною умовою забезпечення національної безпеки в аспекті охорони державної таємниці є обмеження кола осіб, які можуть ознайомлюватись з відповідними відомостями, встановлення спеціальних вимог та обмежень до них. Потенційна можливість ознайомлюватись із секретною інформацією встановлюється для особи шляхом оформлення їй допуску до державної таємниці - права громадянина на доступ до секретної інформації. За своєю сутністю оформлення допуску є результатом комплексу перевірочних дій, за підсумками яких особа визнається такою, якій може бути довірена державна таємниця.
За загальним правилом, допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами СБУ після проведення їх перевірки, яка проводиться у двомісячний строк. В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням з СБУ громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності «цілком таємно» та «таємно», а віком від 17 років - також до державної таємниці із ступенем секретності «особливої важливості». Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов’язана з місцем роботи, служби або навчання, документи про надання допуску до державної таємниці можуть оформлятися за місцем провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею
Доступ до державної таємниці - це надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею. Доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким попередньо надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання. Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у яких виконуються роботи, пов’язані із державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації. Іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВР України, або письмового розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України. Дещо інший порядок надання доступу встановлено для окремої категорії посадових осіб. Президентові України, Голові ВР України, Прем’єр-міністрові України та іншим членам КМУ, Голові ВСУ, Голові КСУ, Генеральному прокурору України, Голові СБУ, народним депутатам України доступ до державної таємниці всіх ступенів секретності надається за посадою після взяття ними письмового зобов’язання щодо збереження державної таємниці.
Виходячи з порядку, встановленого ЗУ «Про державну таємницю», ч. 4 ст. 517 КПК уточнює, що доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених КПК, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом. Отже, брати участь у кримінальному провадженні мають право лише особи, які успішно пройшли спеціальну перевірку, за результатами якої їм надано допуск до державної таємниці відповідної форми. Це правило стосується й участі понятих, які залучаються до проведення окремих слідчих (розшукових) дій.
Документи, якими підтверджуються повноваження захисника, передбачені ст. 50 КПК. Однак з урахуванням змісту ч. 4 ст. 517 КПК слід пам’ятати, що у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, додатковою умовою участі захисника є наявність у нього допуску до державної таємниці.
Новелою в українському законодавстві і винятком із загальних вимог статей 22-27 ЗУ «Про державну таємницю» є норма КПК, яка дозволяє підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні у спрощеному порядку - без проходження стандартної процедури оформлення допуску до державної таємниці. Для цього достатньо роз’яснити зазначеним суб’єктам вимоги ст. 28 ЗУ «Про державну таємницю» та попередити про кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці.
Обмеження, які накладає наявність у кримінальному провадженні секретної інформації, пов’язані з можливостями учасників щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Так, потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання і судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Порівняно з названими суб’єктами представники сторони захисту наділені дещо ширшими правами. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник та законний представник також позбавлені права робити копії з матеріалів, що містять державну таємницю (КПК не містить прямої заборони робити копії з секретних матеріалів підозрюваному та обвинуваченому, але вона випливає із загального порядку здійснення секретного діловодства), але їм дозволяється робити виписки з них. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом, і зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або в суді. Вони надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у приміщенні суду. Крім особи, яка зробила виписки, ознайомлення з їх змістом будь-кого іншого не допускається.
Специфічні риси провадження, пов’язані з державною таємницею, встановлюються й іншими статтями КПК. Зокрема, ст. 163 КПК передбачає особливості надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Він не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону. Ця норма відображає загальне положення, закріплене у ч. 3 ст. 517 КПК, відповідно до якого до участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються лише особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв.
З урахуванням положень ст. 28 ЗУ «Про державну таємницю», яка встановлює обов’язки осіб-секретоносіїв, зокрема щодо нерозголошення державної таємниці та повідомлення посадових осіб, які надали їм доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, допит особи-секретоносія щодо обставин, інформація про які є державною таємницею, має здійснюватись з відповідним погодженням її допиту з керівником установи, в якій особі надано доступ до носіїв секретної інформації.
Необхідність дотримання режимних вимог зумовлює особливості застосування технічних засобів. Технічні пристрої, за допомогою яких здійснюється фіксація секретних фактичних обставин, що мають значення для кримінального провадження (в тому числі під час судового засідання), повинні бути зареєстровані і перебувати на обліку в режимно-секретному органі. Вони повинні мати гриф секретності, який має відповідати ступеню секретної інформації, що фіксується. Проведення кіно-, відео-, фотознімальних робіт, пов’язаних із закріпленням інформації з грифом секретності «Особливої важливості», за загальним правилом, забороняється. Значно утруднене проведення допиту учасників провадження щодо питань, відомості про які становлять державну таємницю, у режимі відеоконференції (ст. 232 КПК). Якщо це і можливо, то лише із використанням захищених телекомунікаційних ліній та спеціально сертифікованого обладнання.
Особливості встановлені і щодо проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю (ст. 518 КПК). Йдеться про особливий вид експертиз - щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовки висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації.
Така експертиза здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У разі доручення проведення експертизи на цю особу поширюються обов’язки і права, передбачені для експертів. Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць, затверджується на підставі закону Президентом України (Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць [Текст]: Указ Президента України від 01.12.2009 № 987/2009). Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експерта ці відомості не зазначаються.
Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
Стаття 4 КПК встановлює територіальні межі чинності кримінального процесуального закону, які тісно пов’язані із суверенітетом держави і державною територією.
Державний суверенітет означає верховенство державної влади щодо будь-якої влади всередині країни і її незалежність від будь-якої іншої влади за її межами (Конституція України. Науково-практичний коментар [Текст] / редкол. В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав, наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - X.:Право,2011.-С.8.).Держава в межах своєї території здійснює верховенство, яке називають територіальним і яке є невід’ємною частиною державного суверенітету. З точки зору норм і принципів міжнародного права державну територію можна визначити як частину простору земної кулі й атмосфери, що є надбанням народу, який проживає на цій території та знаходиться під суверенітетом створеної ним держави (Міжнародне право [Текст]:навч. посіб./за заг. ред. М. В. Буроменського. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 96).
Відповідно до ч.1 ст.4 КПК кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Територія України визначається внутрішнім законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами. До неї належать: суходіл у межах державних кордонів, у тому числі острови у відкритому морі, що належать Україні (наприклад, острів Зміїний у Чорному морі); внутрішні територіальні води; надра в межах кордонів України, у тому числі надра під територіальним морем (на глибину, яка є доступною для геологічного освоєння); повітряний простір над суходолом та водним простором, у тому числі над територіальним морем, у межах державних кордонів; територіальне море - смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, які належать Україні (одна морська миля - 1853 метри); континентальний шельф України (дно та надра під територіальним морем), у тому числі континентальний шельф островів, які належать Україні.
Умовною державною (квазідержавною) територією прийнято вважати військові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, перебувають вони у відкритому морі, у територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; військові повітряні об’єкти, що перебувають в будь-якому місці за межами повітряного простору України; невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі, що перебувають поза межами державної території у відкритому повітряному просторі та несуть прапор або знак якоїсь держави; космічні кораблі; трубопроводи, інші спорудження й устаткування (бурові установки, кабелі, штучні острови і т. п.). Особливий статус мають дипломатичні представництва та консульські установи держави за кордоном (Пронюк, Н. В. Сучасне міжнародне право [Текст]: навч. посіб.-К.:КНТ,2008). На ці об’єкти поширюється суверенітет України та її юрисдикція. У той же час міжнародними нормативними документами(Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 p.; Конвенція ООН з морського права 1982 p.; Конвенція про відкрите море 1958 p.; Конвенція про злочини та деякі інші акти, які вчинюються на борту повітряних суден 1963 p.; Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1964 p.; Віденська конвенція про консульські зносини 1967 p.; Конвенція про попередження і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 p., та ін.) встановлюються особливі правові режими, які допускають у певних випадках поряд із законодавством держави прапора, акредитуючої держави, застосування законодавства інших держав, у тому числі кримінального та кримінального процесуального.
Саме суверенітет України щодо об’єктів, територіально віддалених від системи національних державно-владних інституцій, спеціально уповноважених на здійснення кримінального судочинства, зумовлює особливості організації кримінального провадження на них, покладення окремих специфічних обов’язків на суб’єктів, для яких воно не є основним завданням, з метою своєчасного вжиття заходів, необхідних для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства.
Слід звернути увагу на певну особливість ч. 2 ст. 4 КПК, яка закладає основи територіальної чинності кримінального процесуального закону. Буквально текст зазначеної норми (з урахуванням ч. 1 цієї ж статті) вказує лише на те, що на території України кримінальне провадження здійснюється відповідно до норм КПК, у тому числі щодо кримінальних правопорушень, які були вчинені на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. Мова у цій статті не йде про можливість застосування порядку, встановленого КПК, при здійсненні на вказаних територіях дій уповноважених осіб, спрямованих на припинення кримінального правопорушення і встановлення його обставин. Втім, саме ідея, пов’язана з екстериторіальною дією кримінального процесуального закону, закладена законодавцем у зазначене правило, що підтверджується змістом гл. 41 КПК, яка встановлює особливості початкового етапу кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
Порівняно із загальним порядком особливості стосуються: а) категорії кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження; б) кола уповноважених суб’єктів; в) переліку дозволених процесуальних дій, виняткового порядку їх проведення; г) строків провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 520 КПК зазначені особливості поширюються на всі кримінальні правопорушення, які вчинені на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
До числа суб’єктів, яких закон наділив повноваженнями щодо здійснення необхідних процесуальних дій, спрямованих на припинення правопорушень, виявлення і фіксацію фактичних даних щодо обставин їх вчинення, а також забезпечення кримінального провадження, належать (ст. 519 КПК):
1) керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України - у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном. Керівники дипломатичних представництв і консульських установ призначаються залежно від класу Президентом України або МЗС. Керівниками дипломатичних представництв відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Положення про дипломатичне представництво України за кордоном(Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном [Текст]:розпорядження Президента України від 22.10.1992 № 166/92-рп.) є посли, посланники та повірені у справах України. Відповідно до ст. 9 Віденської конвенції про консульські зносини встановлено такі класи голів консульських установ: генеральний консул (очолює генеральне консульство); консул (очолює консульство); віце-консул (очолює віце-консульство або тимчасово заміщує консула); консульський агент (очолює консульське агентство);
2) капітан судна України - у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. Особами, які уповноважені керувати повітряними судами, є командири, призначені з числа екіпажу, а водними - капітани.
Зазначені особи є суб’єктами, які здійснюють досудове провадження, з обмеженнями і особливостями, передбаченими гл. 41 КПК. З урахуванням цього вони мають дотримуватися всіх вимог щодо процесуальної форми кримінального провадження.
Так, незважаючи на те, що у ст. 110 КПК вказані особи не згадуються, вважаємо, що про прийняття всіх рішень, пов’язаних із ходом провадження, повинна складатись постанова, результати ж проведених процесуальних дій мають бути оформлені відповідними протоколами.
Частина 2 ст. 519 КПК фактично містить норму, аналогічну підставам для відводу, передбаченим §6 гл. 3 КПК. Відповідно до неї, якщо керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан судна України є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення, він не має права здійснювати провадження. У такому випадку він зобов’язаний призначити іншу службову особу, яку уповноважує на вчинення процесуальних дій. При недотриманні цього припису особа вважатиметься неналежним суб’єктом, що буде тягти за собою визнання одержаних у ході проведених нею процесуальних дій документів і матеріалів недопустимими доказами відповідно до ст. 86 КПК. Видається, що про рішення щодо призначення особи для вчинення процесуальних дій має складатися відповідна постанова. При цьому можливість давання доручень про проведення окремих процесуальних дій іншим особам не передбачена.
Необхідно загострити увагу на тому, що перелічені посадові особи не замінюють собою органи досудового розслідування, а лише виконують суворо обмежене коло початкових процесуальних дій, які є необхідними для вирішення завдань кримінального судочинства, після завершення яких отримані матеріали передаються у відповідні правоохоронні органи для проведення досудового розслідування у загальному порядку. Предметна підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представництв, консульських установ України та суден України, визначається ст.216 КПК. Особливості визначення територіальної підслідності регламентовано ст.523 КПК. Так, досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України, яким відповідно до ст. 6 ЗУ «Про дипломатичну службу» є МЗС (Про дипломатичну службу [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 5. - Ст. 29).
Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.
Порт приписки судна не визначається довільно його власником або капітаном (командиром). Визначаючи статус суден, Конвенція ООН з морського права вказує (статті 91, 92), що судно повинне плавати під прапором тільки однієї держави й, крім виняткових випадків, прямо передбачених у міжнародних договорах, підкоряється його винятковій юрисдикції у відкритому морі. Не дозволяється переміна його прапору під час плавання або стоянки при заході в порт, крім випадків дійсного переходу права власності або зміни реєстрації. Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності судам, реєстрації суден на його території й права плавати під його прапором. Судна мають національність тієї держави, під прапором якої вони мають право плавати, що підтверджується відповідними документами.Порядок державної реєстрації суден, їх приписки, підняття на них Державного прапору України, нанесення розпізнавальних знаків держави регулюється Повітряним кодексом України, Кодексом торгового мореплавства України та іншими нормативно-правовими актами.
Підставою для здійснення уповноваженими особами кримінальних процесуальних дій є отримання ними відомостей, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Ці відомості можуть бути одержані з заяв, повідомлень, у результаті самостійного виявлення або з будь-якого іншого джерела (ч. 1 ст. 520 КПК).
Кримінальний процесуальний закон не містить окремих приписів щодо порядку реагування осіб, зазначених у ст. 519 КПК, на отримання заяв і повідомлень про злочини. Вбачається, що загальні вимоги КПК та Положення про порядок ведення ЄРДР щодо прийняття заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення (зокрема п. 1 розд. І Положення) поширюються і на вказані випадки.
Таким чином, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Про самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення уповноважена особа має скласти рапорт або аналогічний документ. Про прийняття усної заяви уповноваженою особою має бути складений протокол, який підписується заявником. При цьому особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, повинна бути під розпис попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв’язку. Слід пам’ятати, що заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення вважаються поданими з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність (за винятком випадків, коли таке попередження неможливо зробити з об’єктивних причин: надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв’язку, непритомний стан заявника, відрядження тощо). Відповідно до ст. 60 КПК особі, яка подала заяву, необхідно видати документ про її прийняття, а якщо особа є потерпілим, то також пам’ятку про його процесуальні права.
Передбачений гл. 41 КПК порядок провадження є винятковим, оскільки встановлює відмінні від загальних умови провадження процесуальних дій, у тому числі пов’язаних з обмеженням прав і свобод людини. За загальним правилом, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до реєстру дозволяється проводити лише огляд місця події. Однак у разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, тобто з моменту отримання відомостей про ознаки кримінального правопорушення. Це пов’язано з необхідністю вжиття невідкладних заходів, які потрібні для встановлення обставин кримінального правопорушення, фіксації його слідів і недопущення їх втрати, припинення протиправної діяльності та унеможливлення спроб перешкодити досудовому розслідуванню.
У зазначених випадках відомості про кримінальне правопорушення вносяться до ЄРДР при першій можливості, зокрема при поверненні судна на територію України. Крім того, повідомлення про ознаки кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичних представництв, консульських установ або судні, може бути передане до відповідних органів досудового розслідування або прокуратури України засобами зв’язку (ч. 3 ст. 214 КПК, підп. 2.4 розд. II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Під час провадження у порядку, передбаченому гл.41 КПК, дозволяється проводити лише такі процесуальні дії:
1) тимчасове вилучення майна;
2) законне затримання особи;
3) обшук житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді;
4) особистий обшук без ухвали слідчого судді;
5) огляд місця вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням особливостей розташування об’єктів, про які йдеться у гл. 41 КПК, обшук житла чи іншого володіння особи та особистий обшук дозволяється здійснювати без ухвали слідчого судді. У той же час вбачається, що з урахуванням положень Конституції України, зокрема ст. 30, питання про законність і обґрунтованість рішення про проведення слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з обмеженням права на недоторканність житла чи іншого володіння, повинні стати предметом подальшого судового контролю за аналогією з правилами ч. 3 ст. 233 та ст. 521 КПК.
Слід також зазначити, що зазначені слідчі (розшукові) дії можуть бути проведені лише у разі, якщо володіння відповідної особи або її житло знаходиться на території дипломатичного представництва, консульської установи України або на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Проведення процесуальних дій поза межами зазначених об’єктів є винятковою прерогативою відповідних органів держави перебування.
Аналіз літератури вказує на те, що підходи до питання про співвідношення юрисдикцій держав щодо зазначених територій є досить суперечливими як у науці міжнародного права, так і у практиці міжнародних відносин. Приміщеннями дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права вважаються будинки, споруди, що зайняті представництвом і його службами, а також земельна ділянка, на якій вони розташовані. Недоторканність приміщень пов’язана з необхідністю забезпечити умови для здійснення представництвом його функцій і не є наслідком вилучення цієї території з-під суверенітету країни перебування. Тому дипломатичне представництво не має екс-територіальності незалежно від того, чи є власністю акредитуючої держави земельна ділянка, приміщення (будинок), чи вони взяті в оренду. Тому на території дипломатичного представництва діє юрисдикція держави перебування з винятками, встановленими в міжнародному праві та національному законодавстві. Для правильного його вирішення необхідно враховувати положення численних міжнародних нормативних актів, у тому числі двосторонніх угод, які регулюють обсяг і порядок реалізації повноважень діяльності дипломатичних і консульських установ у конкретній країні (Міжнародне право [Текст]: навч. посіб./за заг. ред. М. В. Буроменського. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 148; Литвишко, П. А. Осуществление уголовно-процессуальной юрисдикции консульскими должностными лицами на территории дипломатических представительств и консульских учреждений (на примере некоторых стран Евросоюза) [Текст] / П. А. Литвишко // Вестн. МГИМО-Университета. - 2011. - № 5. - С. 251-257).
Процесуальні дії під час кримінального провадження, що проводиться згідно із гл. 41 КПК, докладно описуються у відповідних процесуальних документах, а також обов’язково фіксуються за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження, крім випадків, коли таке фіксування неможливе з технічних причин (абз. 2 ч. 2 ст. 520 КПК).
Тимчасове вилучення майна відповідно до ст. 168 КПК може бути здійснено особами, вказаними у ст. 519 КПК, під час обшуку житла або іншого володіння особи, особистого обшуку, огляду місця вчинення кримінального правопорушення та затримання. Одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи тимчасово вилучене майно має бути передане їй, про що складається окремий протокол. Відповідно до ст. 521 КПК тимчасове вилучення майна, як і у випадку здійснення цього заходу на території України, передбачає отримання згоди слідчого судді на арешт цього майна. Прокурор повинен звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після доставлення на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Якщо прокурор визнає таке вилучення безпідставним, він вправі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 КПК винести постанову про повернення тимчасово вилученого майна.
Затримання особи здійснюється відповідно до вимог КПК. У статтях 520 та 522 КПК застосовується термін «законне затримання особи», під яким відповідно до ст. 207 КПК визнається затримання особою, яка не є уповноваженою службовою особою. Аналіз статей 207 та 519, а також § 1 гл. 18 КПК дозволяє побудувати такий порядок дій у зазначеному випадку. Здійснивши затримання правопорушника, особи, вказані у ч. 1 ст. 519 КПК, вживають заходів щодо унеможливлення спроб перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема: сховатись від органів досудового розслідування; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих тощо); продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
Відповідно до ч. 3 ст. 207 КПК вказані особи зобов’язані негайно повідомити слідчому органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслідування в Україні про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (як тільки з’явиться така можливість) і у межах встановлених строків забезпечити її доставлення до уповноваженого державного органу України.
Стаття 522 КПК встановлює такі строки законного затримання:
- керівником дипломатичного представництва чи консульської установи - на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин. При цьому встановлено обов’язок надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги;
- капітаном судна України - на строк, необхідний для доставления особи на територію України.
Отже, якщо особа затримана керівником дипломатичного представництва чи консульської установи, вона має бути доставлена до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, не пізніше сорока восьми годин з моменту законного затримання. Якщо таке затримання здійснене капітаном судна, то строк доставлення має бути найкоротшим з урахуванням об’єктивних обставин, пов’язаних з рухом судна, маршрутом, погодних умов тощо. У будь-якому разі затримана особа має бути передана уповноваженим органам не пізніше дня прибуття у найближчий порт України.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Затриманою особа вважається з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК). Отже, затриманий у порядку статей 207,520 та 522 КПК, на наш погляд, набуває статусу підозрюваного з моменту його доставлення до уповноваженої службової особи підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб.
Після цього негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством (ч. 1 ст. 210 КПК), складається протокол про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. У такому випадку письмове повідомлення про підозру має бути вручене особі не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її доставления.
Згідно з ч. 3 ст.519 КПК службові особи, які здійснювали процесуальні дії, в обов’язковому порядку залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов’язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій. Це положення є додатковою гарантією забезпечення законності, обґрунтованості дій та рішень посадових осіб, вказаних у ст. 519 КПК, достовірності отриманих відомостей.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 384 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |