|
Читайте также: |
а) оптимальный размер закупаемой партии товаров (у0)
б) оптимальная периодичность поставок (П)
Где С – удельные складские расходы по содержанию единицы запаса;
О – годовой объем поставок;
К – затраты по завозу одной партии.
а) уравнения регрессии вида:
,
где у – темп роста товарных запасов, %,
х1- темп роста товарооборота, %
х2 – временной тренд.
б) уравнения регрессии вида:
,
где у- товарные запасы в днях,
х – фактор времени.
С целью повышения эффективности товарных запасов путем ускорения их оборачиваемости необходимо при разработке прогноза добиваться выполнения условия, при котором оборот растет быстрее, чем запасы, а именно:
,
где IT –индекс оборота розничной торговли;
Iz – индекс товарных запасов.
Тема: Оптовый товарооборот
К вопросу 1: Экономическая сущность, состав и структура оптового товарооборота
Объем оптового товарооборота представляет собой стоимость товаров (продукции) несобственного производства, фактически отгруженных без их видоизменения сторонним организациям и индивидуальным предпринимателям с целью их дальнейшей перепродажи или собственного использования (переработки), независимо от того, произведен расчет за эти товары (продукцию) или нет.
Объем оптового товарооборота отражается в фактических отпускных ценах, включая налог на добавленную стоимость, акцизы и прочие налоги, а также торговую надбавку, входящие в отпускную цену товара.
Не включается в объем оптового товарооборота:
1. стоимость товаров (продукции), отпущенных для переработки в собственном производстве, а также на внутрихозяйственные нужды организации оптовой торговли;
2. стоимость товаров (продукции) собственного производства, отпущенных своим структурным подразделениям, включая собственные розничные (торговые) объекты;
3. стоимость сырья, материалов, отпущенных на давальческих условиях в сторонние организации для промышленной переработки или доработки;
4. стоимость товаров, отпущенных для закладки в государственный материальный резерв;
5. стоимость тары, проданной с товаром (продукцией), на которую установлены залоговые цены;
6. стоимость возвращенных покупателем товаров (продукции) (вычитается из объема оптового товарооборота по моменту возврата товара (продукции) покупателем);
7. стоимость услуг в размере вознаграждения от торговой посреднической деятельности.
К вопросу 5: Резервы роста товарооборота оптовой организации и пути рационализации товародвижения
Организация каналов товародвижения должна базироваться на следующих принципах:
1. Отдача предпочтения специализированному посреднику.
2. Выяснение и учет финансового положения посредника, источников его финансирования. Оптовый посредник не должен являться одновременно посредником организации-конкурента.
3. Выявление степени оснащенности материально-технической базы посредника.
4. Заключение пробных, краткосрочных соглашений с оптовыми посредниками.
5. Необходимость учета местоположения, специализации и маркетинговой программы посредника.
Формирование каналов товародвижения требует учета следующих факторов:
1. Особенности конечных потребителей товаров народного потребления.
2. Имеющиеся возможности организаций-изготовителей товаров народного потребления.
3. Характеристика и потребительские свойства самого товара.
4. Уровень конкуренции и сбытовая политика конкурентов.
5. Характеристика и особенности потребительского рынка и его основных сегментов.
6. Сравнительная стоимость различных сбытовых систем и каналов сбыта.
Позови про збитки
Громадяниабокомпанії, якізазнализбитківврезультатідійабобездіяльностіСпівтоваристваабойогоспівробітників, можуть подати позов до Суду першоїінстанції про одержаннякомпенсації.[4]
№8
1. Правова природа Європейських співтовариств
Концепціяфедеративноїприродиєвропейськихінтеграційнихоб'єднаньвиниклаще у 50-і роки минулогостоліття. До кола юристів, якіїївідстоюють, належать Л. Карту, Н. Каталано, Ф. Карлі, Д. Сидянскітощо. Середукраїнськихюристів-міжнародниківконцепціюєвропейськихспівтовариств як специфічногоутворення, щоеволюціонує у бікстворенняфедерації, підтримує В. Василенко. Науковцівважають, щоєвропейськіспівтовариствамаютьосновніознакидержавоподібнихутвореньфедерального типу. Для обґрунтуваннясвогопідходу "федералісти", як правило, висувають як основніаргументинаднаціональний характер інститутівєвропейськихспівтовариств, конституційну природу установчихдоговорів про європейськіінтеграційніоб'єднання, формування засад співробітництва федерального характеру міжінститутамиспівтовариств та національнимисуверенітетами.
2. Основні єлементи інституційної системи ЄС
Институты Европейского союза — учреждения Европейского союза, представляющие и обеспечивающие интересы, общие для всех стран-членов ЕС. На данный момент по всем соглашениям, связывающим все страны-члены на общих основаниях, сформировались семь самых главных и руководящих органов ЕС:
1. Европейский совет — высший политический орган Европейского союза, состоящий из глав государств и правительств стран-членов ЕС.
2. Совет Европейского союза — наряду с Европейским парламентом, один из двух законодательных органов Европейского союза.
3. Европейская комиссия — высший орган исполнительной власти Евросоюза. Отвечает за выполнение решений Союза, контролирует соблюдение его законов в странах-членах и, если требуется, возбуждает в суде Европейского союза иск против стран-членов за нарушение членских обязательств.
4. Суд Европейского союза — высший суд ЕС.
5. Европейский парламент имеет три важнейшие задачи: законодательство, бюджетирование и контроль Европейской комиссии. C 1979 года избирается населением.
6. Европейская счётная палата — институт, осуществляющий аудиторскую проверку бюджета Союза и его учреждений.
7. Европейский центральный банк — центральный банк Евросоюза и зоны евро.
3. Acteclair/acteaclair
Наконец, необходимость обращения отпадает при существовании доктрины «acteclair» (очевидное положение). Эта доктрина означает, что юридическая настолько ясна по своему содержанию, что не допускает двоякого толкования, и поэтому суд, применяющий такую норму, не нуждается в помощи Суда ЕС. Доктрина была поддержана Судом ЕС в деле CILFIT, но он продолжил, устанавливая следующее: «Прежде чем прийти к выводу, что это тот самый случай, национальный суд или трибунал должен убедиться, что предмет в равной степени очевиден и для судов других государств-членов, и для Суда справедливости. Только при удовлетворении этих условий национальный суд или трибунал может воздержаться от постановки вопроса перед Судом справедливости и взять на себя ответственность по разрешению вопроса.»[xviii]
Нетрудно заметить, что подобные требования приводят к немалым затруднениям в работе судов. Сюда можно включить и особенности толкования права Сообществ, и многоязычность государств-членов, аутентичность текстов договоров на различных официальных языках, существование различных подходов к терминологии и общим понятиям права в разных правовых системах и т.д.. Поэтому редко когда перед судом в государстве-члене возникнет такая идеальная ситуация, когда все эти условия будут соблюдены, и он почувствует себя в достаточной степени компетентным принять решение самостоятельно.
В заключение необходимо сказать, что преюдициальная процедура оправдала себя в качестве механизма взаимодействия Суда ЕС и национальных судов стран-участниц Европейского Союза. Во многом это заслуга Суда, который часто выходил за рамки обычного толкования норм права сообществ. Многие основополагающие принципы права ЕС впервые были сформулированы именно в предварительных решениях. Суд ЕС иногда формулирует их таким образом, что у национального суда не остается пространства для другого мнения при принятии собственного решения. Важным остается фактор желания обратиться за разъяснением в Суд ЕС. Здесь, несомненно, лидируют Германия, Дания и Бельгия. В настоящее время Суд получает более 250 запросов в год и отвечает приблизительно на 100 из них, правда, исследователи отмечают, что процедура рассмотрения теперь существенно удлинилась и занимает в среднем двадцать месяцев. И это несмотря на тот факт, что Суд ЕС при преюдициальной процедуре не решает вопросы права, не исследует факты дела и не принимает решения за национальный суд - он просто отвечает на вопросы.
№9
Правова природа єс
На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що розпочалося після Другої світової війни.
За Паризьким договором 1951 р. було засноване Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Таким чином був створений спільний для шести держав-засновниць (Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, ФРН, Франції) ринок вугілля та сталі — стратегічних для військової економіки ресурсів, що, як планувалося, мало попередити війни між європейськими країнами. Економічний успіх Співтовариства спонукав ці держав створити ще дві подібні організації. У 1957 р. були укладені договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) — так звані Римські договори).
Спочатку співтовариства були організаціями із досить вузькою сферою діяльності, обмежувались суто економічними питаннями, а основний наголос робився на усунення національних бар’єрів. Але згодом увага зосередилася на позитивному співробітництві — проведенні єдиної політики з надзвичайно широкого спектру питань з метою створення єдиного економічного ринку і монетарного союзу. Зрештою з метою поширення співробітництва на інші сфери (зокрема, політичну, військову, боротьби зі злочинністю) у 1992 р. за Маастрихтською угодою був створений Європейський Союз. На сьогодні до складу Європейського співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського Союзу входять 25 держав-членів.
Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз — це особливий різновид міжнародної міждержавної організації; специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; новий тип політико-правового утворення.
Більшість науковців не вважають Союз різновидом держави, навіть конфедерації, оскільки він не має класичних ознак держави, що використовуються в міжнародному публічному праві (власної території та населення, суверенної влади).
Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як “компонентна (багаторівнева) конституційна система”, “консоціативна федерація” та ін. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав-членів і громадян ЄС. Значення останнього джерела постійно зростає внаслідок посилення усвідомлення європейської ідентичності громадянами ЄС і формування європейського політичного простору. Ця точка зору має не лише політичне, але і правове підґрунтя. У Договорі про ЄС однозначно визначено, що він повинен стати “як ніколи тісним союзом між народами Європи” (ст. 1). Завдання ж Союзу полягає в тому, щоб “організовувати у спосіб, що демонструє послідовність і солідарність, відносини між державами-членами та між їхніми народами” (ч. 3 ст. 1). Утім по суті ці положення декларативні, оскільки в Договорі ідея не отримала подальшого розвитку: народи не фігурують як суб’єкти політичних і правових відносин.
На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об’єднання міжнародно-правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, водночас численні правові інститути ЄС не завжди можна пояснити категоріями та поняттями міжнародного публічного права.
Європейська рада.роль у інституційній природі єс.
Європейська Рада — це орган, який повністю відрізняється від Ради Міністрів. Вона регулярно збирається з часу прийняття на саміті 1974 р. рішення про те, що глави держав і урядів, а також голова Комісії мають зустрічатися на регулярній основі в менш офіційній обстановці, на відміну від тієї, що домінує на засіданнях Ради, для обговорення найважливіших питань Співтовариства. З 1986 р. присутніми можуть бути також міністри закордонних справ та інші члени Комісії. Зараз правовою основою діяльності Ради є ст. D Договору про Європейський Союз, щоправда, і досі не існує задовільного пояснення щодо її формального включення до положень про інституції Співтовариства Договору про заснування Європейського Співтовариства.
Європейська Рада збирається щонайменше двічі на рік, її очолює глава держави чи уряду країни, яка головує у Раді Міністрів. Ст. D Договору про Європейський Союз зазначає про неї в найбільш загальних термінах:
Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає його загальні політичні орієнтири.
Таке широке трактування забезпечує можливість Європейській Раді включати до порядку денного своїх засідань майже всі без винятку питання, пов'язані з політикою Співтовариства. Вона не приймає рішень у формальному значенні цього терміна, але робить заяви і декларації, які потім, як правило, втілюються в законодавство Співтовариства відповідно до положень Договору органами, які мають на це повноваження. Але не всі оглядачі вітали створення Європейської Ради, стверджуючи, що через свою міжурядову природу вона має тенденцію до підриву наднаціонального характеру Союзу.
Процедура прийняття актів ЄС
Звичайна законодавча процедура[6] це основна процедура, яка використовується для створення директив та інших документів. Раніше вона називалася процедурою спільного прийняття рішень, який протиставляється міжурядовому методі, що базується на косультативній процедурі або методі координації.[7][8]
В Договорах Європейського Союзу звичайна законодавча процедура описується таким чином. Комісія вносить законодавчу пропозицію до Парламенту або Ради. У першому читанні Парламент висловлює свою позицію. Якщо Рада погодиться з думкою Парламенту, то такий акт вважатиметься прийнятим. Якщо ні, то Рада має висловити свою власну думку з цього приводу та відправити такий акт назад до Парламенту зі своїми поясненнями. Комісія, також, інформує Парламент про свою позицію щодо даного питання. У другому читанні, акт вважається прийнятим, якщо Парламент затвердить текст, поданий Радою, або не прийме ніякого рішення. Парламент може відхилити текст, поданий Радою, що призведе до відхилення акту, або вдосконалити його та передати назад до Ради. Комісія висловлює свою думку вдруге. Ті поправки, які Комісія відхилила, Рада може прийняти тільки одноголосно, а не більшістю голосів.[4]
Якщо протягом трьох місяців з моменту отримання нового варіанту тексту Парламенту Рада його прийме, то такий акт вважається прийнятим. Якщо ні, то Голова Ради за погодженням Голови Парламенту скликає Комітет Примирення, що складається з Ради та відповідної кількості представників Парламенту (з присутністю наглядача з Комісії). Комітет складає спільний текст на основі двох висловлених позицій.Якщо протягом шести тижнів спільний текст не буде погоджено, тоді акт буде відхилено. Якщо буде прийнято і комітет погодить текст, тоді Рада та Парламент (голосуючи більшістю) мають прийняти даний текст у третьому читанні. Якщо вони цього не зроблять, акт буде відхилено.[4]
Процедура вперше з'явилася у Маастрихтському договорі і представлена була як процедура спільного прийняття рішень і була створена, щоб замінити кооперативну процедуру. Процедура спільного прийняття рішень була покращена Амстердамським договором та іншими актами, зокрема Ніццький договір. Процедура змінила звичайну законодавчу процедуру, а її застосування було поширено на майже всі сфери діяльності, як сільське господарство, рибництво, транспорт, бюджетна сфера тощо.[6]
Договори містять положення щодо використання спеціальних законодавчих процедур у певних сферах. Процедури, на які варто звернути увагу це консультативна та процедура згоди, однак використовуватися можуть і інші.
Консультаційна процедура[]
Згідно з цією процедурою, Рада, діючи або одноголосно, або кваліфікованою більшістю, може приймати законодавство, запропоноване Європейською комісією після погодження з Європейським парламентом.
Процедура погодження
Процедура погодження передбачає, що рада може приймати законодавчі акти за пропозицією Європейської Комісії після отримання погодження від Парламенту.
Комісія та Рада діють одноособово
Ця процедура передбачає, що Рада може приймати закони запропоновані Комісією без врахування думки Парламенту. Процедура використовується, коли встановлюється Єдиний зовнішній тариф, а також для переговорів, що стосуються торгових угод у Зовнішньо - торгівельному просторі.
Комісія діє одноособово
У деяких сферах комісія може приймати регулятивне та технічне законодавство без погодження з іншими органами.
№10
Цілі та принципи ЄС
Головною метою Європейського Союзу проголошується спри-яння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле дляподальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі змістуголовної мети випливають такі основні цілі:
досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості;
утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;
створення економічного й валютного союзу;
здійснення спільної зовнішньої політики;
здійснення в майбутньому спільної оборонної політики;
захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запроваджен-ня спільного громадянства.
Функциональные принципы права ЕС]
К функциональным принципам относятся принцип верховенства права и принцип прямого действия.
Принцип верховенства права ЕС означает приоритет норм права ЕС над нормами национального законодательства государств-членов. Правовые нормы национального права государств-членов не должны противоречить нормам права ЕС. Указанный принцип распространяется не только на учредительные договоры Европейского союза, но и на ряд других нормативных актов Европейского союза. Гарантом соблюдения данного принципа выступает Европейский суд.
Принцип прямого действия права ЕС означает непосредственное применение права ЕС на территории государств-членов. Для вступления в силу норм Европейского права нет необходимости в их трансформации в национальный правопорядок. Принцип прямого действия права является отличительным признаком права ЕС отмеждународного права. Нормы международного права регулируют отношения государств и международных организаций. Нормы права ЕС непосредственно регулируют отношения с участием физических и юридических лиц. Так, например, положения регламентов, издаваемых институтами ЕС, становятся непосредственно действующими на всей территории государств Евросоюза с момента их утверждения. В свою очередь правила, содержащиеся в статьях договора о ЕС для прямого действия, должны быть изложены ясно, в императивной форме и не должны быть дополнительно обусловлены результатами будущей деятельности государств-членов и институтов ЕС. В то же время если статья имеет характер общего принципа или декларации, устанавливает цели и программу деятельности институтов и государств ЕС, если в ней нет точного и безусловного указания на конкретные права и обязанности, возникающие у государств членов ЕС, физических и юридических лиц, то такая статья прямым действием обладать не будет.
Указанные выше принципы были выработаны практикой Европейского суда в результате толкования учредительных договоров.
Общие принципы права ЕС
К числу общих принципов права ЕС относятся: принцип охраны прав и свобод личности, принцип правовой определённости, принцип пропорциональности, принципнедискриминации, принцип субсидиарности, а также ряд процессуальных принципов.
Склад та повноваження Європейської Ради
Європейська Рада — це орган, який повністю відрізняється від Ради Міністрів. Вона регулярно збирається з часу прийняття на саміті 1974 р. рішення про те, що глави держав і урядів, а також голова Комісії мають зустрічатися на регулярній основі в менш офіційній обстановці, на відміну від тієї, шо домінує на засіданнях Ради, для обговорення найважливіших питань Співтовариства. З 1986 р. присутніми можуть бути також міністри закордонних справ та інші члени Комісії. Зараз правовою основою діяльності Ради є ст. D Договору про Європейський Союз, щоправда, і досі не існує задовільного пояснення щодо її формального включення до положень про інституції Співтовариства Договору про заснування Європейського Співтовариства.
Європейська Рада збирається щонайменше двічі на рік, її очолює глава держави чи уряду країни, яка головує у Раді Міністрів. Ст. D Договору про Європейський Союз зазначає про неї в найбільш загальних термінах:
Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає його загальні політичні орієнтири.
Таке широке трактування забезпечує можливість Європейській Раді включати до порядку денного своїх засідань майже всі без винятку питання, пов'язані з політикою Співтовариства. Вона не приймає рішень у формальному значенні цього терміна, але робить заяви і декларації, які потім, як правило, втілюються в законодавство Співтовариства відповідно до положень Договору органами, які мають на це повноваження. Але не всі оглядачі вітали створення Європейської Ради, стверджуючи, що через свою міжурядову природу вона має тенденцію до підриву наднаціонального характеру Союзу.
Консультативна процедура прийняття актів ЄС
Згідно з цією процедурою, Рада, діючи або одноголосно, або кваліфікованою більшістю, може приймати законодавство, запропоноване Європейською комісією після погодження з Європейським парламентом. Не дивлячись на те, що Рада має порадитися з Парламентом щодо законодавчої пропозиції, Рада не зв'язана позицією Парламенту. На практиці Рада зазвичай проігнорує думку Парламенту або навіть приймає рішення до того, як Парламент висуне пропозиції. Однак Європейський судвидав рішення, що Рада зобов'язана дочекатися позиції Парламенту, а рішення, що були прийняті без участі Парламенту були скасовані. Діючи таким чином, Парламент іноді саботує прийняття законодавчих актів, що йому не подобається.
До прийняття Єдиного Європейського Акту консультативна процедура була найбільш вживаною законодавчою процедурою у Європейській спільноті. Консультація досі використовується для законодавчих цілей у сфері виключень з внутрішнього ринку та законодавства щодо конкуренції.
№11
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 71 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |