Читайте также:
|
Законодавча влада ЄС розділена між Радою і парламентом. Оскільки відносини та повноваження цих двох установ розвивалися, різні законодавчі процедури були створені для прийняття законів. Переважна більшість законів приймаються звичайною законодавчою процедурою, це означає, що для того, щоб закон був прийнятий, його повинні схвалити і парламент і Рада.[4]
Згідно з цією процедурою, комісія подає пропозицію парламенту та Раді. Після першого читання парламент може запропонувати поправки. Якщо Рада прийме ці поправки, то закон буде схвалено. Якщо цього не відбудеться, то вона приймає «спільну позицію», і направляє нову версія до парламенту. Під час свого другого читання, парламент може або прийняти текст, або ж запропонувати додаткові поправки до пропозиції Ради. Якщо Рада як і раніше не схвалює позицію парламенту, то законопроект беруть до «погоджувального комітету», що складається з однакової кількості членів Ради і Європарламенту. Якщо комітету вдається прийняти спільний текст, то він бути схваленим у третьому читанні і парламентом і Радою, в іншому випадку законопроект буде відхилений.
В деяких випадках: в питаннях правосуддя і внутрішніх справ, бюджету і податків та деяких аспектах інших областей політики: наприклад, фінансового аспекту екологічної політики, Рада або парламент можуть приймати рішення самостійно.[5]
Рада голосує трьома різними способами: одностайність, проста більшість або ж кваліфікована більшість. У більшості випадків, Рада голосує кваліфікованою більшістю, що означає те, що повинна бути більшість голосів (255 з 345) і більшість держав-членів (дві третини). Одностайність використовується тоді, коли розглядаються питання зовнішньої політики, і в ряді випадків, пов'язаних зі співпрацею поліції і суду.
Процедура співробітнитства прийняття актів ЄС
№12
Особливості права ЄС та його співвідношення з міжнародним правом
Ця процедура була введена Договором про заснування Європейського Союзу й описана в ст. 18%. До того часу вона зовсім не застосовувалася. Як зазначалося вище, вона охоплює більшість галузей, які спочатку охоплювалися процедурою спільного прийняття рішень: норми, що приймаються відповідно до ст. 100а (гармонізація актів, спрямованих на створення і функціонування внутрішнього ринку); ст. 57 (взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших офіційних свідоцтв професійної підготовки); ст. 54(2) (норми для впровадження загальної програми, спрямованої на досягнення свободи облаштування); ст. 49 (свобода пересування працівників). Крім того, вона включає в себе питання щодо розвитку культури (ст. 128), охорони здоров'я (ст. 129), досліджень та технічного розвитку (ст. 130і).
Амстердамський договір ще більше розширив обсяг цієї процедури, увівши до сфери її застосування:
а) певні нові положення ДЗЄС, які були введені Амстердамським договором, такі як ст. 5 нового розділу про зайнятість (заохочувальні
заходи), ст. 119 (соціальна політика — рівні можливості й ставлення), ст. 19 Іа (загальні принципи прозорості документів європейських інституцій), ст.
209а (протидія шахрайству та будь-якій іншій нелегальній діяльності, що впливає на фінансові інтереси Співтовариства);
б) галузі, які до того були предметом регулювання процедури співробітництва, такі як заборона дискримінації на підставі національності (ст. 6), напрями
політики професійної підготовки (ст. 127(4)), заходи для втілення рішень щодо Європейського фонду регіонального розвитку (ст. ІЗОе), політика
захисту навколишнього середовища (ст. 130s(1)) і розвиток у галузі співробітництва;
в) заходи соціального забезпечення для працівників-мігрантів (ст. 51) і координація норм про початок та продовження самостійної професійної
діяльності (ст. 57(2)), що до цього охоплювалися консультаційною процедурою.
Процедура спільного прийняття рішень посилює законодавчі повноваження Парламенту навіть у більшій мірі, ніж процедура співробітництва. Головна різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що процедура спільного прийняття рішень надає Парламенту право в разі недосягнення згоди з Радою за допомогою Погоджувального комітету накладати абсолютною більшістю вето на норму на останній стадії її прийняття. Погоджувальний комітет — це орган, який складається з рівної кількості представників від Парламенту і Ради. Процедура, яка нещодавно була спрощена і доповнена, проходить у три стадії.
Рада ЄС, її роль в інституційній системі ЄС
Повноваження ЄС:
1) Рада ЄС забезпечує координацію загальної економічної політики государствчленов;
2) Рада ЄС має право прийняття обов'язкових рішень. Він може делегувати повноваження у виконання прийнятих ним рішень Єврокомісії. У цьому Рада ЄС зберігає у себе право у разі, якщо він визнає це, безпосередньо забезпечувати виконання прийнятих ним рішень;
3) розробка й затвердження Радою ЄС протистоянню з питань зовнішньої та політики безпеки;
4) повноваження на сфері посилення співробітництва поліцій і пасажирських суден в уголовноправовой сфері.
Порядок роботи: засідання ЄС созываются Головою з його власної ініціативи, на прохання однієї з держав-членів чи з пропозиції комісії з мері необхідності. Порядок денний засідань, подготавливаемая відповідними службами, визначається головуючим у Раді. Вона містить дві категорії питань (категорії Проте й У) залежно від цього, досягнуто чи попередньо згоду з цих питань чи ні. Проведення відповідних переговорів всередині ради цілях досягнення злагоди і пошуку компромісу, так само як підготовки відповідального спільним і національних інтересів рішення покладається насамперед головуючого у Раді.
Процедура прийняття рішень: рішення приймає більшістю голосів. Простим більшістю голосів приймають рішення з питань процедурного характеру, що мав переважно другорядний і технічний характер. На інших питанням рішення приймає кваліфікованим більшістю чи більшістю, заснованим на принципі одноголосності. При застосуванні принципу одноголосності кожна з государствчленов наділяється одним голосом; рішення вважається неприйнятою, якщо хоча одне з государствчленов проголосує проти. При застосуванні процедура прийняття рішення кваліфікованим більшістю кожна з государствчленов володіє Раді певної сумою зважених голосів.
Процедура спільного прийняття рішень у процесі прийняття нормативно правових актів
Ця процедура була введена Договором про заснування Європейського Союзу й описана в ст. 18%. До того часу вона зовсім не застосовувалася. Як зазначалося вище, вона охоплює більшість галузей, які спочатку охоплювалися процедурою спільного прийняття рішень: норми, що приймаються відповідно до ст. 100а (гармонізація актів, спрямованих на створення і функціонування внутрішнього ринку); ст. 57 (взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших офіційних свідоцтв професійної підготовки); ст. 54(2) (норми для впровадження загальної програми, спрямованої на досягнення свободи облаштування); ст. 49 (свобода пересування працівників). Крім того, вона включає в себе питання щодо розвитку культури (ст. 128), охорони здоров'я (ст. 129), досліджень та технічного розвитку (ст. 130і).
Амстердамський договір ще більше розширив обсяг цієї процедури, увівши до сфери її застосування:
а) певні нові положення ДЗЄС, які були введені Амстердамським договором, такі як ст. 5 нового розділу про зайнятість (заохочувальні
заходи), ст. 119 (соціальна політика — рівні можливості й ставлення), ст. 19 Іа (загальні принципи прозорості документів європейських інституцій), ст.
209а (протидія шахрайству та будь-якій іншій нелегальній діяльності, що впливає на фінансові інтереси Співтовариства);
б) галузі, які до того були предметом регулювання процедури співробітництва, такі як заборона дискримінації на підставі національності (ст. 6), напрями
політики професійної підготовки (ст. 127(4)), заходи для втілення рішень щодо Європейського фонду регіонального розвитку (ст. ІЗОе), політика
захисту навколишнього середовища (ст. 130s(1)) і розвиток у галузі співробітництва;
в) заходи соціального забезпечення для працівників-мігрантів (ст. 51) і координація норм про початок та продовження самостійної професійної
діяльності (ст. 57(2)), що до цього охоплювалися консультаційною процедурою.
Процедура спільного прийняття рішень посилює законодавчі повноваження Парламенту навіть у більшій мірі, ніж процедура співробітництва. Головна різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що процедура спільного прийняття рішень надає Парламенту право в разі недосягнення згоди з Радою за допомогою Погоджувального комітету накладати абсолютною більшістю вето на норму на останній стадії її прийняття. Погоджувальний комітет — це орган, який складається з рівної кількості представників від Парламенту і Ради. Процедура, яка нещодавно була спрощена і доповнена, проходить у три стадії.
Перша стадія
Варто зазначити, що початкові стадії є схожими на ті, що перелічені стосовно процедури співробітництва. Комісія подає свої пропозиції до Європейського Парламенту і Ради. Рада після винесення висновку Європейським Парламентом може кваліфікованою більшістю вчинити одну з трьох дій. Якщо вона схвалить усі поправки, які ввійшли до висновку Парламенту, акт може бути прийнятий незмінним. Якщо Парламент не висунув будь-яких поправок, Рада може прийняти запропонований документ. Якщо ж не пройшов жоден із цих варіантів, вона має прийняти спільну позицію, яка потім передається до Парламенту. Водночас Рада докладно інформує Парламент про причини прийняття спільної позиції, а Комісія — про свою позицію.
Друга стадія
· Повторне обговорення спільної позиції триває протягом трьох місяців. Під час цього виникають такі можливості:
· Парламент затверджує спільну позицію. У цьому випадку Рада без проблем приймає зазначений акт відповідно до спільної позиції;
· Парламент не приймає рішення. У такому разі Рада приймає акт, про який ідеться, відповідно до своєї спільної позиції;
· Парламент відхиляє спільну позицію абсолютною більшістю своїх членів. У цьому випадку запропонований акт вважається не прийнятим;
· Парламент висуває поправки до спільної позиції. Виправлений текст передається до Ради і Комісії, які роблять висновок стосовно цих поправок.
Якщо протягом трьох місяців Рала затверджує всі поправки Парламенту, акт, про який ідеться, вважається прийнятим у вигляді виправленої спільної позиції. Якщо Рада не затверджує всіх поправок, Голова Ради і Голова Парламенту повинні скликати засідання Погоджувального комітету і розпочати друге читання.
Третя стадія
На цій стадії бере участь Погоджувальний комітет, завданням якого є досягнення згоди щодо єдиного тексту. Комісія бере участь у роботі Комітету, традиційно виконуючи роль "добросовісного агента". Якщо єдиний текст узгоджується протягом шести тижнів, Парламент і Рада мають ще шість тижнів для прийняття зазначеного акта відповідно до єдиного тексту. Якщо жодна з інституцій не зробить цього, акт вважатиметься не прийнятим. Запропонований акт також вважатиметься неприйнятим, якщо Погоджувальний комітет не затвердить єдиного тексту. І знову тримісячний і шеститижневий періоди за спільною згодою Парламенту і Ради можуть бути продовжені максимум на один місяць і два тижні відповідно.
Процедура погодження
Цей механізм був введений ЄЄА (ст. 8 і 9). Незважаючи на те, що процедура охоплює лише деякі сфери, ймовірно саме вона надає Європейському Парламенту найширші можливості в процесі прийняття рішень, оскільки наділяє останній необмеженим повноваженням відкладати й абсолютним повноваженням відхиляти. Відповідно до ЄЄА процедура погодження була введена в ст. 237 і 238 ДЗЄС. Договір про Європейський Союз і Амстердамський договір змінили і розширили обсяг дії цієї процедури, охопивши такі питання, як застосування стягнень у разі значного і тривалого порушення основоположних прав державами-членами (ст. "Fa" Договору про Європейський Союз), процедуру приєднання нових держав-членів (ст. "О" Договору про Європейський Союз), функціонування структурних фондів (ст. 130d(l) ДЗЄС), створення Фонду згуртування (ст. I30d(2), там само), процедуру прямих виборів до Європейського Парламенту (ст. 138(3) там само), певні міжнародні угоди (ст. 228(3), там само).
№13
Сфера дії права ЄС
Дія норм права ЄС в просторі нерозривно пов'язана з такою категорією, як територія Європейського Союзу.
Відповідно до Договору про Європейський Союз, останній володіє своєю власною територією, що утворять території держав-членів Союзу. Це означає, що національна територія держав-членів, що знаходиться під їхньою суверенною владою, одночасно є складовою частиною території Європейського Союзу. Звичайно, юридичний статус останньої далеко не цілком аналогічний статусу національної державної території. Європейський Союз не має суверенної влади по відношенню до цієї території, він не вправі вести переговори щодо територіальних змін, він не може переглядати територіальні межі Європейського Союзу. Однак Союз може регулювати просторову сферу застосування права ЄС за допомогою встановлення вилучень і обмежень.
Що стосується визначення просторових меж дії права ЄС, наявність чи відсутність у Союзу суверенної влади у відношенні території не має істотного значення. Справа в тому, що в цілому територія Європейського Союзу, незалежно від її конкретного статусу, буде завжди потенційно просторовою сферою дії права ЄС. Це обумовлено в першу чергу тим, що, відповідно до загальних принципів цієї системи права, норми права ЄС мають пряму дію і, отже, підлягають застосуванню на території всіх держав-учасників.
Зовнішні кордони Євросоюзу утворюють кордони держав-членів із третіми державами чи кордони, що відокремлюють відповідну територію від відкритого моря. Визначення поняття зовнішніх кордонів Європейського Союзу має істотне юридичне значення, зокрема в тому, що стосується створення єдиного внутрішнього ринку. Саме зовнішні кордони Європейського Союзу є одночасно кордонами Митного союзу, створеного ЄС, з моменту його виникнення.
Складний склад національної державної території поширюється і на територію Європейського Союзу. До складу території Європейського Союзу входять всі ті територіальні зони, що знаходяться під юрисдикцією, під суверенітетом держави-члена Союзу. Щодо Європейського Союзу можна також говорити про те, що право ЄС повинно діяти і на так званій території, що плаває чи літає, на об'єктах, що належать членам чи Європейському Союзу в цілому і знаходяться у відкритому морі, у повітрі над відкритим морем чи у космосі. Однак деякі проблеми, зв'язані зі складною територіальною структурою окремих держав-членів, все-таки існують, і повний автоматизм поширення норм права ЄС на всю територію держав-членів не має місця.
Особливий статус встановлюється для заморських територій, що знаходяться під керуванням держав-членів Європейського Союзу. Перелік відповідних заморських країн і територій даний у Додатку 2 до Договору про заснування Європейського Співтовариства. Він містить у собі такі території, як Гренландія, Нова Каледонія, Французька Полінезія, Голландські Антильські острови і ряд інших. Усього в цьому переліку значиться 21 територія.
Особливий правовий режим цих територій, що характеризується як режим асоціації, закріплений у тексті установчого договору, зокрема, у статтях 182-188 Договору про заснування ЄС. Варто звернути увагу на те, що в даному випадку мова йде про спеціальний режим асоціації, що не аналогічний режиму асоціації, передбаченому в інших положеннях Договорів про ЄС і Європейський Союз.
Таким чином, у рамках Європейського Союзу діє загальний принцип, який встановлює, що територіальна сфера застосування права ЄС визначається зовнішніми кордонами Союзу. Разом з тим, характеризуючи дію європейської правової системи, варто взяти до уваги специфіку правового режиму окремих категорій територій, що встановлена безпосередньо в установчих договорах і яка зв'язана або з певними політичними, або з певними економічними умовами й інтересами територій, що займають особливе положення й утворюють особливу категорію територіальних зон у складі держав-членів Європейського Союзу.
В установчих договорах поряд з поняттям території Європейського Союзу використовуються іноді й деякі інші близькі за змістом, але менш чіткі за своїм юридичним змістом категорії. Їх, однак, необхідно мати на увазі при аналізі просторової сфери застосування права ЄС. Так, згідно ст. 5 Амстердамського договору Європейський Союз ставить однією із своїх цілей створення "простору волі, безпеки і законності..."
З цим формулюванням перегукується і положення ст. 6, яке зазначає, що "Європейський Союз заснований на принципах свободи, демократії, поваги прав людини, правової держави, принципах, що є загальними для всіх держав-членів". Оскільки названі принципи є, відповідно до рішення Суду ЄС, абсолютно обов'язковими для всіх держав-членів і поширюють свою дію на всі території незалежно від специфіки їхнього правового статусу всередині ЄС, можна вважати, що в даному випадку мова йде про застосування відповідних положень ЄС на всіх територіях, які знаходяться під юрисдикцією держав-членів, незалежно від особливостей правового статусу тих чи інших територіальних зон.
Порядок роботи та процедура прийняття рішень у Раді ЄС
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 135 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |