|
Читайте также: |
Громадяни або компанії, які зазнали збитків в результаті дій або бездіяльності Співтовариства або його співробітників, можуть подати позов до Суду першої інстанції про одержання компенсації
29 білет
1. Нормативні приписи, що визначають набуття членства в ЄС, встановлені в ст. 49 ДЄС:
«Будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, зазначені в ст. 2, та віддана їх поширенню, може подати заявку на набуття членства у Союзі. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку. Держава, що подає заявку, надсилає її до Ради, що діє одностайно після проведення консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє більшістю складу своїх членів. Умови прийнятності, що погоджені Європейською Радою, мають бути враховані.
Умови приєднання та зумовлені ним зміни до Договорів, на яких заснований Європейський Союз, є предметом угоди між державами-членами та державою, що подає заявку. Ця угода подається на ратифікацію усіма державами, що є договірними сторонами, згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами».
Насамперед слід вказати, що ст. 49 ДЄС чітко вказує, що приєднатися до Союзу може лише держава. Відповідно, інші різновиди політичних організацій людських спільнот не можуть претендувати на членство. Утім, поки що ця вимога жодного разу не набувала практичного значення.
При цьому ст. 49 ДЄС гарантує лише право на подачу заявки про вступ, оскільки Рада ЄС не може відмовитися її прийняти. Але на Союз чи його держав-членів не покладено юридичного обов’язку прийняти державу-заявницю. Тому остання не має юридичного права на членство, навіть якщо повністю відповідає усім критеріям членства. Таким чином, вступ залежить виключно від розсуду держав-членів, їхньої політичної волі. Саме тому Копенгагенська Європейська Рада 1993 р. мала всі підстави застерегти, що не все залежить лише від виконання умов вступу:
«Здатність Союзу увібрати нових членів, водночас підтримуючи рушійну силу європейської інтеграції, також є важливим чинником у загальних інтересах як Союзу, так і держав-кандидаток».
За цією ж логікою свого часу Суд Співтовариств постановив, що його юрисдикція не поширюється на питання про умови вірогідного приєднання держави-кандидатки. Вони повинні визначатися згідно з процедурами, визначеними установчими договорами.
2. Європе́йська комі́сія — унікальна інституція Європейського Союзу, що не має аналогів у національних системах урядування.
Відповідно до записаного в угодах комісія має:
· розробляти й пропонувати законодавчі акти;
· керувати запровадженням політики Співтовариства;
· розпоряджатися бюджетом;
· підтримувати зовнішні відносини;
· наглядати за дотриманням законів Співтовариства;
· вказувати шляхи та перспективи розвитку.
Комісія є інститутом Союзу, виконуючим виконавчо-розпорядчі функції, вона володіє також деякими контрольними повноваженнями і відіграє значну роль у правотворчості Союзу. p> Комісія - постійно діючий орган, що складається з незалежних міжнародних чиновників, якими є члени Комісії та службовці її департаментів. Комісія складається з 20 членів, які вибираються з урахуванням їх загальної компетентності та незалежність яких не викликає сумнівів, включаючи Голови, які призначаються на п'ятирічний термін.
Серед них має бути не менше одного і не більше двох громадян кожної держави-члена. На практиці по два члени Комісії призначаються від 5 найбільших країн ЄС: Великобританії, Німеччини, Іспанії, Італії та Франції.
3. Процедура спільного прийняття рішень посилює законодавчі повноваження Парламенту навіть у більшій мірі, ніж процедура співробітництва. Головна різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що процедура спільного прийняття рішень надає Парламенту право в разі недосягнення згоди з Радою за допомогою Погоджувального комітету накладати абсолютною більшістю вето на норму на останній стадії її прийняття. Погоджувальний комітет — це орган, який складається з рівної кількості представників від Парламенту і Ради. Процедура, яка нещодавно була спрощена і доповнена, проходить у три стадії.
Процедура спільного рішення дозволяє урівноважити законодавчі повноваження Парламенту та Ради через запровадження двох важливих елементів:
1) можливості скликання паритетного комітету узгодження між Радою та Парламентом;
2) права вето Парламенту на текст законопроекту в другому читанні.
Отже, на відміну від процедури співпраці, Рада не може нав'язати Парламенту свою волю одностайним рішенням держав-членів. У свою чергу, на стадії комітету узгодження Єврокомісія не має права ані зняти свою законодавчу пропозицію, ані змусити Раду голосувати одностайно при несхваленні внесених поправок.
Таким чином, у даній схемі прийняття рішень Парламент та Рада взаємодіють на зразок двох палат бікамерального парламенту, тоді як Комісії відводиться в основному роль посередника між цими двома законодавчими інституціями.
30 білет
1. Днем народження Європейського Союзу вважається 9 травня 1950 року, коли міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман озвучив підготовлену Жаном Монне пропозицію, в якій закликав Францію й Німеччину об’єднати свої вугільні й сталеливарні промисловості під єдиним наднаціональним управлінням. Тоді, понад півстоліття тому, годі й пробувати уявити собі, що це означало – поступитися суверенітетом у базових для військової промисловості галузях для двох запеклих „кревників”, якими були на той час Франція й Німеччина! Теоретично саме з цього дня почала свій відлік об’єднана Європа, тому з 1985 року 9 травня відзначається в Європейському Союзі як офіційне свято.
В результаті підписання у 1951 р. Паризького договору утворилось дві міжнародні організації – Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке об’єднувало кам’яновугільну, залізорудну і металообробну промисловості Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН, та «Євроатом» – організація, яка об’єднувала країни для розробки і використання атомної енергії в мирних цілях. Ці дві організації були попередниками утворення Європейського спільного ринку. Подальший розвиток ЄС отримав після Мессінської конференції (червень 1955 p.), на якій був обговорений меморандум Бенілюксу про європейську інтеграцію. Мова йшла про створення єдиної Європи шляхом розвитку спільних інституцій, поступового злиття національних економік, створення Спільного ринку й успішного узгодження соціальної політики. Європейську Економічну Співдружність (ЄЕС), або «Спільний ринок», було утворено на основі Римської угоди від 25 березня 1957 р.
Спочатку до складу ЄС входило шість країн: Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди. Право приймати рішення з питань, які стосувалися вугільної та сталеливарної промисловості у цих країнах, було передано незалежному наднаціональному Верховному органу, першим президентом якого став Жан Монне. ЄОВС функціонувало настільки успішно, що за кілька років його шість країн-учасниць вирішили піти далі та об’єднати також інші галузі економіки. У 1957 р. вони підписали Римські договори, якими було засновано Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом) і Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Країни-учасниці цих співтовариств домовилися про скасування торговельних бар’єрів між ними та формування „спільного ринку”. У 1967 р. інституції трьох європейських співтовариств злилися. З того часу почали діяти єдина Комісія, єдина Рада Міністрів і єдиний Європейський Парламент. Починається подальше розширення об’єднання. Данія, Ірландія та Велика Британія вступили в ЄС у 1973 p., Греція – у 1981 p., Іспанія та Португалія -у 1986 p., Австрія, Фінляндія та Швеція – у 1995 p., а у 2004 р. відбулося найбільше розширення ЄС, коли до нього приєдналися 10 нових країн – членів. Це такі як Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина. Болгарія та Румунія стали членами ЄС в 2007 р. У 2005 р. Хорватія та Туреччина розпочали переговори щодо вступу.
2. Засідання Європейського ради збираються не менше двох разів на рік. Можливий також скликання позачергових сесій. Саме на цих засіданнях приймаються всі найбільш значущі і важливі рішення. Головує глава держави або керівник уряду тієї країни, яка відповідно до установчих договорів здійснює в даний шестимісячний період головування в Союзі. Відповідно, хоча б одне засідання Європейської ради проходить на території тієї країни, до якої належить головуючий. Він же забезпечує скликання як чергових, так і позачергових засідань, а одно підготовку всіх необхідних для цього документів і матеріалів. Роль голови особливо значна, так як він забезпечує здійснення не тільки організаційної підготовки проведення сесій Європейської ради. У період між сесіями і в рамках термінів свого головування він здійснює представництво Союзу та Співтовариства в сфері міжнародних відносин. Зазвичай він особисто бере участь у найбільш важливих зустрічах та переговорах, в яких представлені інтеграційні об'єднання.
Голова грає важливу роль в попередньому узгодженні можливих рішень, проводить необхідні неформальні зустрічі, переговори на двосторонній основі або переговори з обмеженим числом учасників, домагаючись підготовки збалансованого підготовленого рішення, яке влаштувало б усіх його учасників. Це тим більше необхідно, оскільки рішення у самому Європейському раді приймаються найчастіше консенсусом, тобто в результаті згоди всіх й ого членів. Головуючий у Європейській раді в попередньому порядку погоджує і знаходить формулу або формулювання, яка влаштувала б усіх членів ЄС. Крім того, сама процедура роботи Європейської ради, який засідає зазвичай два дні, побудована таким чином, що початку пленарних засідань передують зустрічі у вузькому складі, свого роду неформальні бесіди, даючи можливість підготувати рішення. У такого роду неформальних зустрічах не бере участь не тільки допоміжний персонал, але і деколи навіть міністри закордонних справ. На пленарне офіційне засідання виносяться зазвичай ті питання і проекти рішень, які пройшла попередню апробацію і за якими був досягнутий консенсус. Це не виключає, однак, можливість дискусії і вельми гострих дебатів.
Головуючий формулює програму роботи на майбутній шестимісячний строк. Він визначає ті ключові теми, які будуть перебувати в центрі уваги ЄС в період головування даної держави. Така програма діяльності викладається вступив на посаду головуючим політичним лідером на Пленарному засіданні Європейського парламенту. Обов'язки головуючого вимагають максимальної делікатності і стриманості у відносинах з інститутами Союзу і з колегами. Будь-які особисті конфлікти можуть завдати серйозної шкоди і позначитися на ефективності роботи головуючого та здійснення його програми діяльності. Такого роду прикладів дуже конфліктних відносин з іншими інститутами практика останніх років знає чимало.
У цих умовах особливої актуальність набуло питання про зміну порядку головування в ЄС, пропонований Конституцією ЄС. Він передбачає скасування системи ротації і установа поста постійного Президента ЄС, що обирається кваліфікованим більшістю членів Європейської ради строком на два з половиною роки. Постійний президент не може обіймати жодних посад в державах-членах. Таким чином, в засіданнях Європейської ради крім керівників держав-членів беруть участь Постійний Президент як голова, а одно Голова ЄК. У них також може брати участь міністр закордонних справ ЄС.
3. Європейські філософи епохи Просвітництва розвинули теорію природного права, під впливом якої були сформульовані такі документи, як англійський Білль про права 1689, американський Білль про права та французькаДекларація прав людини і громадянина.
Під час Другої світової війни потреба в прийнятті міжнародного білля щодо прав людини. У своєму звертанні до нації 1941 президент США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма свободами:свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-их, за якими захист прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни.Статут ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти і зобов'язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії.
Коли по Другій світовій війні злочини Нацистської Німеччини стали відомими світовій громадськості, склався консенсус щодо того, що Статут ООН недостатньою чітко визначає права, про які йдеться. Виникла потреба прийняття загальної декларації, яка б уточнила перелік прав людини, щодо яких діяли б положення Статуту ООН
Заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста в 1864 та перші Женевські конвенції 1864 року заклали основу міжнародного гуманітарного права, що отримало подальший розвиток після двох світових воєн.
Світові війни, великі втрати життя та значні порушення прав людини в них призвели до створення нових інституцій, що повинні стояти на захисті прав людини. Ліга Націй була утворена в 1919 році разом із підписанням Версальського договору. Перед нею ставилася мета роззброєння, запобігання війнам через колективну безпеку, врегулювання конфліктів між державами методами дипломатії, покращення життя людей у всьому світі. В її мандат була закладена значна кількість прав людини, які пізніше були проголошені в Загальній декларації прав людини.
На Ялтинській конференції 1945 року союзні держави домовилися створити новий орган, який успадкував би роль Ліги — Організацію Об'єднаних Націй. Одразу після заснування ООН стала виконувати важливу роль у встановленні міжнародного права, зокрема щодо прав людини.
Насамперед це право на життя, вільну працю, освіту.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |