Читайте также:
|
Сучасна історична наука виходить з того, що в силу різноманітності оточуючого світу неможливий повний опис його під одним кутом зору, неможливим є і створення єдиної і вичерпної теорії всього. Автор підручника при такому підході займає позицію незаперечного авторитета, здатного побачити те, що не можливо побачити іншому.
Тому підручник історії, що претендує на науковість, не може спиратися на єдину теорію. Мова йде про використання різних інструментів для пізнання і показу різнобічних аспектів історії. Треба уникати закритого викладення минулого. У цьому зв’язку доречно згадати слова Девіда Ловентгаля ”Історія і те, як ми її інтерпретуємо, не висічена з граніту, так що минуле не може бути повністю відновлене і вивчення історії завжди залишається незавершеним”.
Мета підручника історії – запропонувати учням і вчителям засоби для роботи із різними інтерпретаціями минулого. В Україні з’являються вже підручники, що пропонують різні наукові інтерпретації та первинні історичні джерела, щоб практикувати цей підхід. В таких умовах учням надається можливість розвивати зріле критичне ставлення до всіх матеріалів. Такі підручники відкриті для відгуків та особистісного розвитку учнів.
Зокрема, в українських підручниках нового покоління з’являються спроби уникнення однозначно ідеологізованих оцінок, нерідко наводяться альтернативні кути зору на події (так автор підручника Всесвітня історія П.Полянський, характеризуючи приреченість Веймарської республіки у темі „Нацистська диктатура”, наводить аргументи прихильників та опонентів, а також подає матеріали, що показують на можливість інших, альтернативних варіантів розвитку (Наприклад, у темі „СРСР у 20-30 рр. ” у цьому ж підручнику, автор характеризує не лише адміністративний шлях розвитку країни, але й подає характеристику ліберальної моделі як його альтернативи).
Вивчення історії включає набагато більше, ніж пасивне засвоєння фактів, дат, імен, та місць. Історія за своєю суттю є процесом мислення, що опирається на свідчення з минулого. При правильному викладанні історія розвиває уміння аналізу та оцінки. Тому окрім визначення того, що учні повинні знати – тобто, історичного розуміння – дуже важливо також брати до уваги, що учні повинні вміти для ефективного застосування цих знань на практиці.
Слід пам’ятати слова видатного німецького педагога А.Дістервега „Поганий вчитель пропонує істину, добрий вчитель вчить її знаходити”. Вчителі не повинні забувати, що їхній головний обов’язок – у привчанні учнів до розумової праці і цей обов’язок є більш важливим, аніж передача самого предмету.
Як зазначає відомий методист Н.Г.Дайрі, на уроці краще всього запам’ятовується той фактичний матеріал, котрим учні оперують (аналізують, порівнюють, узагальнюють) з метою самостійного пояснення якоїсь події, явища. Зроблені в результаті цього висновки, виступають як переконання школярів і засвоюються міцно.
Цьому сприяє використання в підручниках історичних джерел (документи, спогади, свідчення очевидців тощо). Тому певним досягненням нового покоління підручників є те, що документи включені у всі підручники основної школи. Вони віднайшли своє місце в тексті або в кінці параграфу, часто супроводжуються питаннями чи завданнями. Призначення цих матеріалів в шкільній освіті – допомагати створювати яскраві, виразні образи подій, особистостей, епох, а також засвоєння навичок історичного аналізу.
У багатьох сучасних українських підручниках покращений підбір питань і завдань, спрямовані вже не на механічне відтворення тексту, а на систематизацію, аналіз, оцінку інформації, вирішення проблемних ситуацій, творчих завдань тощо. Це створює передумови для активнішого та зацікавленого вивчення школярами історії, розвитку важливих світоглядних уявлень, соціалізації особистості.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 108 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |