Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Виникнення і діяльність українських політичних партій.

Читайте также:
  1. Автоматизована система раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення
  2. Активізація державотворчих процесів на західноукраїнських землях та утворення ЗУНР. Об’єднання УНР та ЗУНР.
  3. Аналіз політичного спектру українських політичних партій Наддніпрянської України початку XXст.
  4. Березневі парламентські вибори 1998 р. та подальша діяльність Верховної Ради України
  5. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні тривалих вправ великої і помірної потужності
  6. В умовах незавершеності політичних трансформацій
  7. В) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.
  8. В) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.
  9. Важливу роль у праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.
  10. Виникнення емісійних банків

В умовах посилення об'єктивних суперечностей, пожвавлення суспільно-політичного руху у всіх верствах населення, зростань, революційної кризи розпочався, набирав силу процес утворення політичних партій та громадсько-політичних формувань, це 6уло наслідком теоретичної і практичної роботи опозиційних кіл до імперської влади Росії і Австро-Угорщини.Східна Україна. Політичні платформи загальноросійських буржуазних партій відображали ліберально-реформістські підходи до розв'язання соціально-економічних проблем. На початку XX ст. в Росії виникла дискусія щодо конституційних варіантів перетво­рення імперії. Російські ліберали П. Струве і П. Мілюков розроби­ли проект, що ґрунтувався на громадянських правах та законнос­ті і повністю відкидав ідею децентралізації та федералізму, вчені С. Фортунатов і М. Ковалевський навпаки відстоювали ідею амери­канського федералізму і повної автономії національних територій, зокрема, України. М. Грушевський активно включився в обгово­рення конституційного питання в Росії і розробив конституційний проект в 1905 році. В статті «Конституційне питання і українство в Росії» він виклав проект майбутнього конституційного ладу в Ро­сійській імперії, а також визначив місце українського руху в кон­тексті загально російського. Конституційний проект базується на двох головних принципах: репрезентаційний уряд і національно- територіальна децентралізація. Свій проект запропонувало і націонал-радикальне крило українського руху. Це був «Основний закон «Самостійної України» Спілки народу українського» (1905р) української народної партії. В основу проекту покладено принцип повної самостійності України, яка мала складатися з 9 земель, пропонува­лося створення президентської республіки з законодавчою владою - радою представників та Сенату. На украінпі початку хх століття конституційно окреслилися два напрямки політико-правової думки: народницько-федеративний та консервативно-державницький. Український федералізм був складовою самодержавницької думки, представники якої бачили Україну демократичною, з само­врядуванням на своїй етнічній території в межах демократичної Російської або Австрійської, або Слав'янської держави (державного об'єднання).Перша партія на східноукраїнських землях - Революційна Укра­їнська Партія (РУП). була заснована у 1900 році групою студентів Харкова, вона об'єднала представників 20 громад, а її філії виникли у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Львові. РУП відстоювала ін­тереси селян1, вважала їх основою української нації. Її засновники - Д. Антонович, М. Русов, М. Міхновський, який написав програм­ний документ «Самостійна Україна», розійшлися у поглядах щодо майбутнього України, це призвело до розколу та виділення у 1902 році Народної Української партії, а у 1904 «Спілки», Української Де­мократичної Партії та Української Радикальної Партії.У грудні 1905 року відбулася реорганізація РУПу і вона з цього часу увійшла в історію як Українська соціал-демократична робітни­ча парія (УСДРП) і стала провідною партією в національно визволь­них змаганнях наступного періоду. Після лютневої револю­ції 1917 року брала участь у роботі Центральної ради. Жовтневі по­дії змінили її програму, вона стала виступати за створення незалеж­ної Української республіки. З кінця 1917 по 1920 рік була партійною фракцією в уряді УНР, була в опозиції до режиму П. Скоропадсько­го, виступала проти федерації з Радянською Росією, за цілковиту самостійність України

На украінпі початку хх століття конституційно окреслилися два напрямки політико-правової думки: народницько-федеративний та консервативно-державницький. Український федералізм був складовою самодержавницької думки, представники якої бачили Україну демократичною, з само­врядуванням на своїй етнічній території в межах демократичної Російської або Австрійської, або Слав'янської держави (державного об'єднання).Перша партія на східноукраїнських землях - Революційна Укра­їнська Партія (РУП). була заснована у 1900 році групою студентів Харкова, вона об'єднала представників 20 громад, а її філії виникли у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Львові. РУП відстоювала ін­тереси селян1, вважала їх основою української нації. Її засновники - Д. Антонович, М. Русов, М. Міхновський, який написав програм­ний документ «Самостійна Україна», розійшлися у поглядах щодо майбутнього України, це призвело до розколу та виділення у 1902 році Народної Української партії, а у 1904 «Спілки», Української Де­мократичної Партії та Української Радикальної Партії.У грудні 1905 року відбулася реорганізація РУПу і вона з цього часу увійшла в історію як Українська соціал-демократична робітни­ча парія (УСДРП) і стала провідною партією в національно визволь­них змаганнях наступного періоду. Після лютневої револю­ції 1917 року брала участь у роботі Центральної ради. Жовтневі по­дії змінили її програму, вона стала виступати за створення незалеж­ної Української республіки. З кінця 1917 по 1920 рік була партійною фракцією в уряді УНР, була в опозиції до режиму П. Скоропадсько­го, виступала проти федерації з Радянською Росією, за цілковиту самостійність України Українська партія соціал-революціонерів - УПСР (1906). Теоретична основа програми - ідея інтегрального соціалізму, соціальна революція, встановлення диктатури революційної демократії, за­хист єдиного трудового класу.. Партія приймала участь у роботі Центральної Ради і УНР, припинила свою діяльність у 1921 р.Українська партія соціал-федералістів - УПСФ (1905 р.) в своїй програмі виступала за автономію України з представницькою установою І Українською народною Радою, яка мала видавати місцеві закони, відала місцевим бюджетом, народною освітою, місцевими судами. Україна мала займати місце окремого штату в Російській демократичній федеративній.Народна українська парія - НУП (1902 p.), у грудні 1917 року увійшла до складу партії соціал-самостійників. Головними засадами програми були: самостійність і суверенність Соборної Укра­їни, Українські Установчі Збори, які мають визначити державний устрій і забезпечити правовий порядок і законність, законодавча ' влада мала належати парламенту, виконавча і Раді Міністрів. Ідеал партії і національний соціалізм, теза «Україна для українців», лад соціалізм, як єдина альтернатива для українських трудящих мас. Після розгрому УНР партія розпалася.Українські партії (близько ЗО) напередодні Лютневої револю­ції і виходу на політичну арену та розбудову української держави мали чітко розроблені програми, які б у разі об'єднання їх зусиль у практичному вирішенні селянського і робітничого питань могли би забезпечити існування незалежної української держави. Парті­ями, які діяли тоді на політичній арені було висунуто принаймні чотири варіанти майбутнього Української держави.1. Україна невід'ємна частина Російської держави, форма устрою якої визначається майбутніми Установчими зборами. 2.Українська Республіка - автономне утворення у складі Ро­сійської демократичної федеративної республіки. Партії: РСДРП ,УСДРП, ПСР.3. Українська Федеративна Демократична Республіка виступає одним із фундаторів конфедерації на території земель колишньої імперії. Партія УПСФ (С. Єфремов, А. Ніковський).

Західноукраїнські партії. В цей час тут виділилися три основні течії політичної думки - москвофільська, австрофільська, незалежницька. В Австро-Угорщині соціал-демократія існувала, як федера­ція партій, утворених за національним принципом.Радикальна партія (1890 рік), національно-демократична (1899 рік), соціал-демократична (1899 рік), католицько-руський союз (1899 рік), вони діяли на Галичині. В програмах цих партій головна увага приділялася земельним селянським проблемам, пропонувався ево­люційний шлях до встановлення колективної організації праці й колективної власності на землю, завоювання громадських свобод; ставка робилася на пропагандистску роботу. І. Франко, засновник Радикальної партії розробив «Радикальну тактику». У 1910 р. ця партія проголосила «Ми хочемо, щоб український народ здобув собі якнайскоріше самостійність, або мав свою власну державу... Сама Україна окрема і незалежна».У 1896 р. виникла соціал-демократична партія Буковини, яка увійшла у Австрійську соціал-демократичну партію і прийняла її помірковану програму. І тільки в 1906 р. вона стала існувати під гас­лом «Пролетарі усіх країн єднайтесь!». У тому ж році була заснована Радикальна партія, вона вимагала у уряду економічних і культур­них поступок. У 1907 р. була заснована Буковинська Національно- демократична партія, вона була лояльною до уряду.1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій: Національно-демократична Радикальної і Соціал-демократичної. Завданням Ради була охорона інтересів українського народу в Австрії та їх репрезентація під час війни. Рада створила військову організацію - Легіон Українських Січових Стрільців - для боротьби з російськими військами під час першої світової війни.

74. Участь українських політичних партій в першій буржуазно- демократичній революції в Росії. Думська діяльність. Перша буржуазно-демократична революція в Росії була викликана гли­бокими соціально-економічними і політичними протиріччями, які дійшли свого апогею. Головним завданням революції було по­валення самодержавства, встановлення демократичної республіки, введення 8-ми годинного робочого дня, знищення поміщицького землеволодіння. Під ударами народних мас захиталася «тюрма на­родів» - російське самодержавство. На Україні відбулися виступи, демонстрації, страйки, збройні сутички, в яких приймали активну участь робітники Донбасу та Подніпров'я, прогресивна інтеліген­ція, військовослужбовці, мільйонні маси селянства, вони вимагали від царизму радикального поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в країні загально­людських прав і свобод. Зі зброєю в руках виступили чорномор­ські моряки крейсера «Потьомкін», 18 листопада повстали київські сапери поручика Б. Жаданівського, 23 листопада відбувся виступ солдат Харківського гарнізону, які разом з робітниками організува­ли 15-тисячну демонстрацію, бастували робітники Донбасу. Тільки в січні - березні 1905 р. в Україні відбулося 177 страйків, а в квітні -червні їх було вже 200. Революційна боротьба в жовтні переросла в загальноросійський політичний страйк. В Україні він почався 7 жовтня з виступів робітників і службовців Катеринославської за­лізниці, до нього приєдналися робітники Києва, Харкова, Одеси, Полтави. В Україні в страйку взяло участь 120 тис чоловік. Бороть­ба з царизмом продовжувалася, йшов процес підготовки до зброй­ного повстання, яке розпочалося 9 грудня і продовжувалося до 17 Грудня. Основним районом збройної боротьби в Україні стала Катеринославська губернія, за нею піднялося Придніпров'я, Донбас, Харків. Але воно було жорстоко придушене, почався спад революції- Революційні події мали сильний вплив селянський

Рух. Під час революції, в країні одночасно виникли зародки двох нових типів влади - Державна Дума, яка являла собою форму пар­ламентаризму (шлях політичної еволюції, властивої для високо розвинутих країн) та Ради робітничих депутатів. Вони були специ­фічною організацією класового змісту. Більшовики розглядали Ради, як органи революційно-демократичної диктатури мас і відповідно вимагали будувати їх на всіх рівнях від районного до загальнодержавного. Поряд з Радами стали створюватися про­фесійні союзи робітників за професіями, або родом діяльності, з ме­тою захисту своїх економічних інтересів. Першим в Україні виник у 1905 р. Комітет Південно-Західного відділення Всеросійського за­лізничного союзу. У Миколаєві до кінця 1905 р. налічувалося 20 ор- Щ ганізацій, в Одесі І ЗО, у Києві -18, Катеринославі - 8, Харкові -13. Загалом в Україні налічувалося в цей час близько 80 профспілок. Буржуазно-демократична революція (1905-1907 pp.) в Росії призвела до еволюції державної влади. 17 жовтня Микола II підпи­сав Маніфест, яким «дарував» народу громадянські свободи - не­доторканність особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Було зроблено рішучий крок до конституційної монархії, замість само­державства - декларувалося скликання законодавчої Державної Думи, тобто російського парламенту. Від України до І Думи було об­рано 92 депутати за мандатами російських партій, так як українські партії разом з більшовиками бойкотували вибори. Була створена українська громада на правах парламентської фракції, яка добива­лася політичної автономії України в її етнографічних межах, щодо аграрного-питання не було єдності. У II думі українці видали свій орган «Рідна справа» В ІІІ Думі було 37 представників від України і вони висунули питання про українське шкільництво та про мову навчання в початкових школах. Але цей проект не був прийнятий. В IV Думі не виникло української фракції Український народ був віднесений до «чужеродного», були закриті українські організаційні школи, «Просвіта» та ін. Проте партії набули досвіду парламентської діяльності.

75. Столипінські реформи. Царизм прийшов до висновку - одних репресій не досить у боротьбі з революційним рухом. Необхідно було сприяти буржуазному розвитку країни, здійснивши ряд реформ. Ці реформи пов'язані з іменем міністра внутрішніх справ, і потім з головою царського уряду П. Столипіним. Він зібрав з усіх відомств всі розроблені до того проекти і склав цілеспрямовану про­граму перетворень, розраховану на 10 років (1910-1920 рр.), але істо­рія йому відвела тільки 5 років (1906-1911рр.). 24 серпня 1906 р. була опублікована декларація про намір провести важливі соціально- політичні реформи.Столипінська земельна реформа почалася у 1909 році і склада­лася з ряду законодавчих актів та серії указів царського уряду, час­тина яких була прийнята в надзвичайному порядку, спрямованні на переропозділ селянської землі, введення свободи виходу з общини, зміцнення приватної власності на землю, ліквідацію обмежень у відчуженні селянських земель. Указ 1906 року «Про доповненні деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського леволодіння і землекористування» скасував з 1 січня 1907 стягнення з селян викупних платежів за наділені землі.Був прийнятий і закон «Про зміни та доповнення деяких постанов стосовно селянського землеволодіння» ВІД червня 1910 року.Реформа Столипіна передбачала зруйнування общини в ім'я двох великих цілей; створення нової опори на селі в особі «міцного мужика» і виселення неспокійних селян до Сибіру, де багато віль­ної землі. Всі селяни, на основі законодавчих актів, отримали пра­во виходу з общини, яка в такому разі виділяла їм землю у власне володіння замість черезполосних земель окрему компактну ділян­ку - відруб, а сам селянин лишався жити в общинному селі. Пе­редбачалось також відселення на хутори, коли селянин виїздив із села і будував новий будинок на своїй приватній землі. Реформа передбачала і право продажу селянам за викупною ціною (1861 р.) общинної землі (не більше 6 наділів в одні руки) у приватну влас­ність на сплату під позичку спеціально створеного урядом Селян­ського банку. Банк сам скуповував поміщицькі землі і отримував для продажу селянам удільні землі та частину казенних земель. Земля купувалась заможними селянами, які цим отримували нову можливість для розширення господарства. В Україні з 1906 по 1910 р. через банк було продано понад 480 тис. десятин переважно помі­щицької землі. Останнім актом реформи був закон 29 травня 1911 р. про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпоряд­них комісій всіх рівнів,' створених указом 1906 р. Столипінська реформа в Україні принесла найбільш вагомі ре­зультати. Як свідчать статистичні дані, близько 1/4 дворів в Україні, чи 26% вийшло з общин: на Правобережжі - 48 %, на Півдні - 42 %, на Лівобережжі 116,5 %. З 1907 по 1911 рр. на відруби і хутори ви­йшло 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн. дес. землі. Це показує, Що капіталізація сільського господарства в Україні проходила зна­чно швидше, ніж у Росії. На селі розвивалася кооперація, ремісничі артілі. Реформа прискорила і процес розшарування селянства.Складовою частиною реформи була переселенська політика, виходячи з общини значна частина селян продавала землю і їхала до повернулась, не знайшовши там відповідних умов для життя. Процент українських переселенців становив від 70 до 80% по імперії.Реформа з самого початку наштовхнулася на опір, як реакції них правих сил, так і ліворадикальних партій. Праві не були заці­кавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, а соціалісти, розраховуючи на майбутню революцію не бажали зменшувати со ціальну напруженість на селі. Селянські маси, побоюючись ||И рення, теж опиралися реформі. Усього 8 років проводилася аграрні реформа, з початком першої світової війни вона була відкладі Аграрне питання не було вирішене.Програма Столипіна передбачала і реформи, які мали важлі ве значення як законодавчий захист громадянських прав - гаран­тія свободи слова, зборів, преси, свободи совісті, недоторканність житла, свободи місце проживання і право без перешкод виїздити за кордон, таємниця кореспонденції; демократизація місцевого самоврядування, виборні муніципалітети в губерніях, повітах і волостях при координаційній ролі комісара (префекта) в кожному повіті; реформа судової системи - адвокат на попередньому слід­стві, загально громадська карна відповідальність чиновників за­лежно від чину, виборні мирові судді першої інстанції. Ці основні реформи доповнювалися пропозиціями П. Столипіна щодо соці­ального захисту промислових робітників: страхування, медична допомога (лікарняні каси), заборона використання праці підлітків і жінок на нічних і підземних роботах, скорочення тривалості ро­бочого дня для всіх.

76. Українській народ в роки першої світової війни (19ц. 1918).

І серпня 1914 р. спалахнула перша світова війна, в яку було втягнуто 48 із 59 держав світу. Приводом для війни було вбивство 1 ерц-герцога Франца Фердінанда у столиці Боснії - Сараєво.Причини війни. З одного боку нерівномірність економічного 1 розвитку імперіалістичних держав, а з другого - боротьба за пере­діл вже поділеного світу, за колонії та сфери впливу. Виникли серйозні протиріччя між набираючою сили Німеччиною і Францією, і Росія також мала свій інтерес. Супротивники розбилися на два блоки Антанту, до якої входили Англія, Франція, Росія, США та Тро­їстий союз, у який входили Німеччина, Австро-Угорщина, а пізніше Туреччина та Болгарія.Українські землі, особливо Галичина, стали ареною найбільш кривавих битв на східному фронті. Понад 3,5 млн. українців у ро­сійській армії і 250 тис. в австро-угорській змушені були воювати за чужі їм інтереси один проти одного. В цьому полягав трагізм ситу­ації для українського народу.Позиція політичних сил. Як в Росії, так і у Австро-Угорщині, розпочалася кампанія, яка мала на меті замаскувати несправедли­вий характер війни, надати їй в очах народних мас вигляду оборон­ної, національної, вітчизняної. Парламенти Західної Європи і Дер­жавна Дума підтримали уряди своїх країн, а соціал-демократичні партії закликали робітничий клас згуртуватися навколо урядів. Винятком стала партія більшовиків, яка висунула лозунг перетво­рення війни імперіалістичної у війну громадянську. Москвофіли- емігранти утворили в Києві «Карпаторуський визвольний комітет», який звернувся до українців Галичини із закликом зустрічати ро­сійську армію хресними ходами і дзвоном у церквах. У Галичині почала діяти Головна українська рада, яка створила національ­ну військову організацію - Легіон січових стрільців і звернулася до населення із закликом визволити Україну, сприяючи австро- угорським військам на полі бою. 4 серпня група діячів україн­ського визвольного руху, змушених емігрувати з Росії (Д. Донців, В. Дорошенко, М. Меленевський та ін.) заснували Союз визволення України (СВУ). Головною вимогою цієї позапартійної організації, ш мала представляти, за думкою їх засновників, інтереси україн­ка в Росії, було утворення самостійної держави з конституційним "вварюй - гетьманом. СВУ мав своїх представників у країнах ні- вцмюго блоку, а також у Швейцарії та Швеції Австрійський уряд пропонував фінансові послуги, маючи на увазі використати цю організацію суто утилітарно, аж до сприяння шпигунству в Росії. Серед українців по інший бік державного кордону практичо не знайшлося співчуваючих програмі і діяльності СВУ. Зокрема, Товариство українських поступовців поставилося д0 І ру емігрантів різко негативно.Галичина і Північна Буковина стали ареною бойових дій. Східний фронт простягнувся на 450 кілометрів - від Івангорода до Кам'янця-Подільського. 6 серпня розгорнулася одна з найбільших битв - Галицька за участю з обох боків 1,5 млн. солдат і офіцерів Російські війська зайняли більшу частину краю і майже всю Буковину. Взимку 1915 р. війська Південно-Західного фронту продовжували боротьбу за оволодіння Карпатами. У березні 1915 р. Пала фортеця Перемишль. З вересня був захоплений Львів.Політика царського уряду в Галичині. Своїм головним ням на відвойованій території царська адміністрація вважала боротьбу з «мазепинцями». Мережа українських шкіл і культуру освітніх установ, яка утворювалася протягом кількох десяток була одразу ліквідована (польські установи продовжували існу­вати). На посади в адміністративному апараті призначалися або приїжджі з Росії, або москвофіли. Понад 12 тис. представший місцевої інтелігенції, які до війни проявили себе борцями за КЦІ ональне відродження, були депортовані в Сибір. Одним з перши заарештували митрополита графа А. Шептицького, який очолим» греко-католицьку церкву Галичини. Шовіністична політика цар­ської окупаційної адміністрації у Галичині шокувала демократій ну громадськість Росії, П. Мілюков назвав її у Державній думі єв­ропейським скандалом». Перший російський генерал-губернатор Галичини граф О. Бобринський заявив «Галичина і Лемківщина- споконвіку корінна частина однієї великої Русі. Весь устрій пови­нен бути заснований на російських засадах. Я буду запроваджував тут російську мову, закон і устрій.» Дійсно насильницька русифіка­ція регіону, який жив більш-менш вільним національним життя" за цісарської влади, почала здійснюватися з неймовірною енергій- Політика австрійського окупаційного режиму. У 1915 р. почався контрнаступ австро-угорських і німецьких військ, який докорінно змінив ситуацію. До осені 1915 р. російська армія мусила залишити Польщу, Литву, Буковину,, більшу частину Галичини.Було зруйновано десяток містечок, спалено 650 шкіл, знищено півмільйона житло­вих господарських будівель.Австрійська влада, повернувшись на ці землі, почала терор. Тисячі галичан були звинувачені цісарською владою у москвофільстві, цілими сотнями заарештовували й страчували без суду, відправ­ляли до Австрії й там кидали до концтаборів у Талергофі, Гмюнді, главі, де в жахливих умовах тримали близько ЗО тисяч чоловік.Навесні 1916 р. відбувся новий наступ військ Південно- Злхідного фронту під командуванням генерала О. Брусилова. Ро­сійська армія знову підійшла до карпатських перевалів, повністю линяли Буковину й південні райони Галичини. Далі війна набула позиційного характеру. У 1917 році її хід був визначений революці­єю в Росії і приходом більшовиків до влади, які стали на шлях ви­ходу з імперіалістичної війни. Після укладення Брест-Литовського виру з Радянською Росією, Німеччина почала вирішальний наступ на Західному фронті. 23 березня 1918 року вона знову підійшла до р. Марна, але в липні ініціатива повністю перейшла до Антанти. По­ложення Німеччини і її союзників стало безнадійним.

Закінчилася перша світова війна не перемогою однією з сто­рін, а в наслідок революційних подій спочатку в Росії, а пізніше А Німеччині, коли була скинута монархія і розвалилася Австро- Угорська імперія. Першою вийшла з війни Болгарія, яка 29 вересня яка уклала перемир'я. ЗО жовтня капітулювала Туреччина, 3 листопа­ді представники Габсбургської династії підписали умови миру. 11 листопада 1918 року у Комп'єнському лісі представники Антанти і німецького генералітету підписали договір, головними умовами «кого були: евакуація німецьких військ з Бельгії, Франції, Люк­сембурга, Ельзасу і Лотарингії протягом 15 днів, відмова від Брест- Литовського договору, передача всього озброєння переможцям, повернення на батьківщину полонених, заборона Німеччині мати військовий флот та інші. Була започаткована Версальська договірна система, яка мала юридично оформити статус держав колишньої імперії. Так закінчилася перша світова війна.


Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав