Читайте также:
|
|
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, в українських землях виник гетьманат «Українська держава». Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Призначав отамана Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія, старе чиновництво, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соц.-екон. політику гетьманського уряду, яка вела до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції. У липні—серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині - селянська боротьба проти гетьманщини. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон. Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві, формування організованої опозиції.
30. Директорія УНР
Директорія УНР- найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Володимир Винниченко - голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року). Симон Петлюра - Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року). Політика Директорії: 1. Прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників (частину з них притягнули до судової відповідальності) 2. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборних прав і планував установити національний варіант ряднської влади. 3. Владу на місцях передбачалось передати Трудовим радам селян, робітників й трудової інтелігенції, законодавчу владу – Трудовому конгресу. 4. Продекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Поміщикам було обіцяно виплатити компенсації. За землевласниками залишались будинки, племінна худоба, виноградники тощо. 5. Оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали землі іноземців. 6. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Не вдалось налагодити стосунки з Радянською Росією, країнами Антанти, Польщею. Наслідки політики: Директорія залишилась без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників, без яких неможливе нормальне існування державного апарату; здійснюючи перебудову всіх структур гетьманської держави, уряд Директорії не мав чіткого уявлення, чим їх замінити; поміщики і буржуазія були незадоволені політикою Директорії, які ігнорували їх станові інтереси; розгортання отаманщини; єврейські погроми; захоплення півдня України військами Антанти; розмежування у стані українських партій – членів Директорії; встановлення радянського контролю. 22 січня 1919 р. – у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР (президент – Петрушевич) (остання стала Західною областю УНР (ЗоУНР). Історичне значення полягає в тому, що вперше за багато років український народ зробив спробу об’єднатись в єдину державу й будувати власну національну державність.
31. ЗУНР
В жовтні 1918 р. почався процес розпаду Австро-Угорської імперії. Основні народи, що входили до її складу, у повний голос заявили про своє самовизначення. Гостро постало питання і про долю західноукраїнських земель. У Галичині існували дві сили, що претендували на всю повноту політичної влади, - українці та поляки. Перші прагнули до створення самостійної української держави, а інші бажали приєднання західноукраїнських земель до Польщі, яка знов відродилася.
18 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд представників усіх західноукраїнських політичних партій і церковних ієрархів, на якому був створений представничий орган влади - Українська Національна Рада на чолі з Є. Петрушевичем. У своєму першому маніфесті Рада проголосила створення Української держави на українських етнічних землях Австро-Угорської імперії. Ця подія була повною несподіванкою для поляків, проте дуже скоро вони опам'яталися і почали активно готуватися до встановлення свого контролю над усією Галичиною. У цей час румунські війська зайняли велику частину Буковини, а Закарпаття продовжувало залишатися під контролем Угорщини.
10 листопада було проголошено створення західно-української Народної Республіки (ЗУНР) на чолі з президентом Є. Петрушевичем. Нова республіка займала територію близько 70 тис. кв. км., 71 % її населення складали українці, 14 % - поляки, 13 % - євреї.
Поляки, що продовжували вважати Галичину невід'ємною складовою частиною Польщі, активно протидіяли. У Львові загони Польської організації військової (ПОВ) на чолі з Ю. Пілсудським вже в ніч з 3 на 4 листопада почали бойові дії проти українців. Запеклі бої велися за головні стратегічні пункти міста - поштамт, вокзал, сейм, цитадель, арсенал. 11 листопада 1918 р. регулярні польські війська оволоділи Перемишлем, що зрештою визначило долю Львова. 21 листопада українські частини залишили Львів, уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а потім до Станіслава. До кінця
1918 року польські війська зайняли 10 з 59 повітів ЗУНР і продовжували наступ.
Розуміючи, що сили дуже нерівні, й поодинці вистояти не вдасться, уряд ЗУНР направив свою делегацію до Східної України для переговорів про взаємодопомогу. Спочатку переговори велися з гетьманом, а потім - із Директорією. 22 січня 1919 р. в Києві відбулося підписання "Акту злуки" між УНР і ЗУНР, який декларував об'єднання двох українських держав.
У цих умовах на перший план висувалося завдання формування озброєних сил ЗУНР, здатних протистояти польській агресії. Уряд приступив до створення Української Галицької армії (УГА), яка до весни 1919 р. вже налічувала до 100 тис. бійців, проте, тільки 40 тис. з них мали необхідну військову підготовку. У свою чергу поляки, заручившись підтримкою Антанти, перш за все Франції, що прагнула створити сильну Польщу як противагу Німеччині^ на сході, добилися відправки до Польщі 60-тисячної армії генерала И. Геллера, сформованої на території Франції з польських військовополонених і добре оснащеної французами. Перевага польських сил стала переважаючою. 16 липня 1919 р. Галицька армія була вимушена перейти прикордонну річку Збруч і вступити на територію УНР.
Об'єднана українська армія налічувала 80 тис. чоловік, причому з них 50 тис. складали галичани. Проте незабаром виявилися серйозні суперечності в політичних орієнтирах урядів УНР і ЗУНР. Петрушевич був націлений на боротьбу з Польщею і більшовиками і готовий до союзу з білогвардійцями генерала Денікіна, які влітку
1919 р. вели активний наступ на Україні, витісняючи звідси Червону армію. С. Петлюра схилявся до переговорів з більшовицьким урядом Леніна для спільної боротьби із білою армією Денікіна, а також був готовий до співпраці з поляками для відстоювання незалежності УНР.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |