Читайте также:
|
Наприкінці 1920 р. на території колишньої Російської імперії виникли 13 держав, з яких тільки п'ять — Латвія, Литва, Естонія, Польща та Фінляндія — здобули незалежність. Українська СРР, проголошена у 1919 p., формально була самостійною республікою, яка разом із Російською Федерацією фактично утворювала єдину державу. 30 грудня 1922 року УСРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично втратила «незалежність», яку мала доти.
Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажеш яєшні».Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30 %). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. В СРСР наприкінці 1920-х на поч. 1930-х рр. індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення. У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явишся величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблем. У ході індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсування індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти (запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку..
43.1. Складовою ознакою сталінського режиму був масовий терор. Щоправда, його вже в перші роки радянської влади започаткував Ленін. Організований ним першим червоний терор 1918—1920 pp., як і сталінські масові репресії кінця 20—30-х pp., мали на меті знищення справжніх і потенційних противників більшовицького режиму, створення атмосфери страху та абсолютної покори. З 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша — у 1929—1931 pp., друга — у 1932—1934 pp., третя — у 1936—1938 pp. Першою жертвою масового терору стало селянство. Дотримуючись, як завжди, класового підходу Сталін розпочав кампанію "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголосили найбільш працьовитих господарів. Зрозуміло, що вони були рішучими противниками колективізації. Тому величезні зусилля й засоби радянської держави спрямовувалися на те, щоб економічно, а то й фізично нищити "куркулів". За підрахунками демографів, постраждало близько 1 млн. людей. Отже, народи колишнього СРСР будували не соціалізм з його гуманним принципом "Все для людини, все в ім'я людини!", а тоталітарно-бюрократичну систему, сталінську імперію зла і насильства. Причому будували проти людини, на
43.2.
людських кістках. Бо чи можна назвати соціалістичним суспільство, в якому людина відчужена і від влади, і від засобів виробництва?! Словом, одне проголошували і зовсім інше будували.
Культурная революция в СССР — совокупность изменений в духовной жизни общества, осуществленных в СССР в 20-30-е гг. XX в., «составная часть социалистического строительства, создание социалистической культуры». Термин «культурная революция» введен В. И. Лениным в 1923 году в работе «О кооперации»: Культурная революция была направлена на «перевоспитание» масс — на «коммунизацию» и «советизацию» массового сознания, на разрыв с традициями исторического (дореволюционного) культурного наследия через большевистскую идеологизацию культуры. На передний план выдвигалась задача создания так называемой «пролетарской культуры», основанной на марксистско-классовой идеологии, «коммунистическом воспитании», массовости культуры, ориентированной на низшие слои общества.
Культурная революция обусловлена такими преобразованиями в экономике и политике как установление диктатуры пролетариата, обобществление средств производства, социалистическая индустриализация и коллективизация сельского хозяйства.
Культурная революция с одной стороны предусматривала ликвидацию неграмотности среди рабочих и крестьян, создание социалистической системы народного образования и просвещения, формирование нового социального слоя — «социалистической интеллигенции», перестройку быта, развитие науки, литературы, искусства под партийным контролем. С другой стороны — в системе народного образования ликвидировалась трехзвенная структура средних учебных заведений (классическая гимназия — Реальное училище — Коммерческое училище) и заменялась на «политехническую и трудовую» среднюю школу. Таким образом, такие школьные предметы, как: логика, богословие, латинский и греческий языки, и другие гуманитарные предметы — из системы народного образования были удалены.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 85 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |