Читайте также:
|
|
У сфері освіти радянській владі від царського режиму дістався важкий
спадок. Приблизно 70 % дорослого населення України було неписьменне. За
цих умов в Україні розгорнулась кампанія щодо ліквідації неписьменності. У
1923 р. створено товариство „Геть неписьменність”, яке очолив Голова
ВУЦВК Г.І.Петровський, ім’я якого, до речі, носить наше місто. Протягом
1920-х років кількість неписьменних скоротилася з 76 до 43 % дорослого
населення, у 1939 році – до 25%. У наступні десятиріччя неписьменність була
практично ліквідована. У перші пореволюційні роки постала необхідність створення нової школи
на засадах безоплатної обов’язкової загальної політехнічної освіти. Така школа
мусила бути трудовою, тобто забезпечувати тісний зв’язок навчального
процесу з працею, що здається цілком виправданим в умовах високих темпів
економічного зростання.
У 1924 році було розпочато підготовку до запровадження обов’язкового
початкового чотирирічного навчання для дітей. У містах це завдання було
вирішене протягом кількох років, проте ще у 1927/28 навчальному році не
вчилося близько 35% дітей шкільного віку.
У 1932 році була запроваджена єдина структура загальноосвітньої
школи, яка у незмінному вигляді збереглася до кінця 1950-х років: початкова
(І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і середня (І—X класи).
Стандартизація торкнулася й навчальних програм. Учителі у викладанні
матеріалу повинні були дотримуватися тексту підручника. Після 1934 р.
збільшилося будівництво шкільних приміщень, що дало змогу ліквідувати
навчання у третю зміну. Середньою школою в середині 1930-х років було вже
охоплено до третини учнів, що дало підставу радянському керівництву
висунути наприкінці 1930-х років завдання переходу до загальної середньої
освіти молоді, чому, однак, завадив напад на СРСР фашистської Німеччини.
Одночасно з середньою швидкими темпами розвивалася й вища освіта.
Кількість вищих навчальних закладів в Україні зросла з 27 у 1917 році до 129 у
1938/39, а чисельність студентів у них, — відповідно, з 35 тис. до 124 тис.
Серед багатьох вищих навчальних закладів, що були створені в УРСР у 1920-
1930-ті роки й відіграли величезну роль у підготовці кваліфікованих кадрів для
народного господарства, був і Дніпропетровський будівельний інститут (1930),
який нині зветься Придніпровською державною академією будівництва та
архітектури й продовжує славні традиції студентів і викладачів минулих років.
Вперше вузівськими центрами стали 28 міст республіки.
З метою забезпечення соціальної справедливості й створення умов для
навчання представникам тих верств населення, які за царського режиму були
практично позбавлені можливості отримати вищу освіту, створювались так
звані робітфаки – підготовчі факультети для вихідців з робітників та селян. У
1925 році в Україні діяло близько 30 робітфаків при вищих навчальних
закладах. Завдяки державній полиці у галузі освіти вже в 1930-ті роки
Радянська Україна випередила за кількістю студентів найбільш розвинуті
країни Європи: Великобританію (50 тис.), Німеччину (70 тис.), Францію (72
тис.), Італію (75 тис.) та ін. підготовці спеціалістів почали більше приділяти
уваги занедбаним раніше якісним показникам. Строки навчання в навчальних
закладах подовжилися. Система короткострокової підготовки була скасована.
.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 264 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |