Читайте также:
|
У XIX ст. набула розвитку монументальна скульптура. Найвидатнішим є пам’ятник Богдану Хмельницькому, створений Михайлом Микешиним. Виходець з України Іван Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії мистецтв, створив пам’ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві та Дюку Рішельє в Одесі. Видатні російські митці В.Демут-Малиновський та П.Клодт є авторами пам’ятника кн. Володимиру Хрестителю, встановленому в Києві. З поміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем створив пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові.
Чимало російських художників, зокрема В.Тропінін, працювали в Україні, використовуючи у своїх картинах українську тематику. Водночас й вихідці з України І.Сошенко, А.Мокрицький, В.Боровиковський та багато інших художників збагатили як українське, так і російське образотворче мистецтво. Особливо видатне місце в українському мистецтві належить Т. Шевченку, який у 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, був учнем самого Карла Брюллова, автора знаменитої картини «Останній день Помпеї». Т.Шевченко створив низку живописних творів з життя селянства («Циганка-ворожка», «Катерина», «Селянська родина» тощо), чимало портретів та офортів (гравюр на міді). За серію офортів Петербурзька Академії мистецтв надала Т.Шевченкові звання академіка гравірування.
Поетична і художня спадщина Т.Шевченка мала величезний вплив на розвиток української культури і, зокрема, образотворчого мистецтва. Вона визначили його демократичну спрямованість, яка яскраво відбилася в творчості випускників Петербурзької Академії мистецтв Л.Жемчужникова і К.Трутовського. Обидва росіяни, що багато років жили на Україні й більшу частину своєї творчості зв’язали з Україною, відстоювали впродовж свого життя право українців на національну культуру. Обидва брали участь у створенні альбому «Живописна Україна», написали чимало картин з життя і побуту простих українців. Костянтин Трутовський також відомий своїми ілюстраціями до творів М.Гоголя, Т.Шевченка, Марко Вовчка, а також до біографії Т.Шевченка.
У подальшому більшість прогресивних українських художників поділяли ідеї створеного 1870 р. Товариства пересувних художніх виставок та його лідерів: І.Крамського, В.Сурікова, І.Репіна, В.Перова. Беручи приклад з російських «передвижників», українські митці прагнули у своїй творчості використовувати реалістичну художню мову, яку розуміє народ, і показувати свої картини жителям різних міст. Зокрема, в Одесі було створено Товариство південноросійських художників, яке активно займалося виставочною справою.
Художня довершеність і високий реалізм притаманні картинам Миколи Пимоненка. Найбільш відомі його роботи - «Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Суперниці», «Свати». У історичному жанрі виявив свій талант О. Мурашко. Він є автором відомої картини «Похорони кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький. В пейзажному живописі найбільше обдарування проявив Сергій Васильківський, творчість якого тісно пов’язана з Харківщиною. Він відкрив український живопис Європі, де був удостоєний честі виставляти свої картини у паризькому салоні «поза чергою». Васильківський був справжнім співцем українського степу з його задумою, епічною величчю, грайливістю барв. Все це розкривають його картини: «Козаки в степу», «Отара в степу» «В Запорізькому степу». Неповторним явищем у світовому мистецтві стали морські пейзажі художника-мариніста
І.Айвазовського. Неперевершеним ефектом місячного сяйва відзначалася картина «Ніч над Дніпром» Архипа Куїнджи. Чудовими майстрами пейзажного живопису були також С.Світославський, К.Костанді, В.Орловський, І.Похитонов.
Постійно підтримував свій зв’язок з Україною Ілля Репін, який народився у Чугуєві на Слобожанщині. Серед багатьох творів видатного майстра особливе місце посідає його картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував художнику його товариш - історик Дмитро Іванович Яворницький, який все своє життя присвятив вивченню історії запорозьких козаків і якого за це називали Нестором Запорозької Січі. Кошовим отаманом Іваном Сірком в картині зображений генерал Михайло Драгомиров.
На Галичині душею національного мистецького життя був талановитий художник (пейзажист-лірик і портретист) Іван Трупі, зять М.Драгоманова. Він є автором портретів відомих діячів української культури І.Франка, Л.Українки,
В.Стефаника, М.Лисенка та інших.
Таким чином, увесь культурний розвиток України відбувався в нерозривному зв’язку з прогресивною культурою російського народу. Багато хто з провідних російських науковців, письменників, митців мали великий вплив на наукову й художню творчість українців. Так само, як і чимало українців робили внесок в загальноросійський культурний розвиток. Особливо показовими в цьому плані є життя й творчість Т.Шевченка. Його викупили на волю з кріпацтва видатні росіяни, освіту він отримав у Петербурзі, присвятив свій талант рідній Україні, боротьбі за волю українського й російського народів. Водночас творчість найкращих українських культурних діячів стала здобутком світової культури.
7.Архітектура та образотворче мистецтво
У першій половині XIX ст. розвиток архітектури України, як і Росії, визначали класицизм, тобто використання античних канонів і прийомів, і ампір як різновидність класицизму, що орієнтується переважно на традиції стародавнього імператорського Риму, характеризується монументальністю й урочистістю архітектури. Російська імперія прагнула втілити в архітектурні форми свою велич і могутність, що зросли після перемоги над Наполеоном. Серед найкращих зразків класицизму та ампіру в архітектурі можна назвати такі споруди, як церква-ротонда на Аскольдовій могилі архітектора
А.Меленського, головний («червоний») корпус Київського університету архітектора О.Беретті, Потьомкінські сходи на Приморському бульварі в Одесі архітектора Ф.Боффо, садово-парковий комплекс графів Потоцьких під Уманню («Софіївка») тощо.
У другій половині XIX ст. набуває поширення так званий неоренесанс або еклектизм - суміш елементів різних стилів. У оздобленні фасадів та інтер’єрів надмірно використовуються різноманітні ліпні прикраси, скульптура, розпис, позолота тощо. Усе це не вважається проявом високого естетичного смаку. Тим не менш багато хто з пересічних людей у захваті від архітектури Одеського оперного театру, збудованого за проектом віденських архітекторів Г.Гельмера і Ф.Фельнера та Київської опери архітектора В.Шретера, Прикрасою Києва став також Володимирський собор архітекторів І.Штрома,
О.Беретті, А.Прахова, які використали канони середньовічних візантійських храмів. Внутрішній розпис собору здійснений у стародавньому руському стилі групою видатних митців. Один з них - російський художник В.Васнєцов, автор відомої картини «Три богатиря». Примітними спорудами Львова стали оперний театр, який спроектував архітектор З.Горголевський та будинок Галицького крайового сейму (нині - Національний університет імені І.Франка), збудований в дусі віденського неоренесансу за проектом Юліуса Гохберга.
На межі ХІХ-ХХ ст. на характер архітектурних форм сильно впливали нові будівельної технології й широке застосування таких будівельних матеріалів, як метал, залізобетон, скло. З’являється стиль «модерн», який відзначався поєднанням архітектурних образів середньовіччя (готики, візантійського, московських стилів), і новаторських архітектурних ідей. У модерновому стилі побудовані будинок архітектора Владислава Городецького («будинок з химерами» - нині резиденція Президента України) та Бесарабський критий ринок у Києві (арх. Г.Гай), залізничні вокзали Києва, Харкова, Львова. Художник В.Кричевський спроектував будинок Полтавського губернського земства (нині - краєзнавчий музей) і оформив Канівський музей-заповідник «Могила Т.Шевченка».
У XIX ст. набула розвитку монументальна скульптура. Найвидатнішим є пам’ятник Богдану Хмельницькому, створений Михайлом Микешиним. Виходець з України Іван Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії мистецтв, створив пам’ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві та Дюку Рішельє в Одесі. Видатні російські митці В.Демут-Малиновський та П.Клодт є авторами пам’ятника кн. Володимиру Хрестителю, встановленому в Києві. З поміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем створив пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові.
У розвитку української художньої літератури визначне місце належить Г.Ф. Квітці-Основ’яненку, Є.П. Гребінці. Григорій Квітка-Основ’яненко довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори. Найвідомішими прозаїчними творами Г.Квітки-Основ’яненка є повісті «Пан Халявський», «Маруся», «Конотопська відьма», а також та п’єси «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик».
Досить різноманітна творча спадщина Євгена Гребінки - вірші, історичні поеми, повісті, байки, переклади. Талант Євген Гребінки виявився й у ліричних віршах, які він писав українською та російською мовами і які стали піснями, серед них відомі «Очи черньїе, очи жгучие» та «Помню, я еще молодушкой была». Але найбільшої слави здобув письменник завдяки байкам, які стали окрасою української літератури.
Полтавщина - мала батьківщина геніального письменника Миколи Гоголя, який завжди пишався своїм «малоросійським» походженням. Перший літературний успіх М. Гоголю приніс цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». В них змальовано поетичний образ України, овіяний народними повір’ями і легендами. Українській тематиці присвячені його збірка «Миргород» і передусім повість-епопея «Тарас Бульба», що присвячена героїчній визвольній боротьбі українського (руського - у Гоголя) народу проти польських поневолювачів. Вершиною творчості М. Гоголя вважаються поема «Мертвые души» та комедія «Ревизор».
Одним з найбільш видатних синів українського народу по праву вважається Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 рр.). Т. Шевченко збагатив українську культуру такими високохудожніми творами, як поетична збірка «Кобзар», поеми «Гайдамаки», «Катерина», «Сон», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим, і не ненародженим землякам...», дев’ять повістей, написаних російською мовою, яку він до речі шанував не менше, ніж українську. Справжнім гімном визвольної боротьби народних мас став Шевченків «Заповіт». Шевченко разом з такими видатними російськими літераторами, як Некрасов, Чернишевський, Добролюбов, Салтиков-Щедрин та ін., започаткував критично-реалістичний напрям у художній літературі, змістом якого стала допомога народу в пошуках відповідей на питання «хто винен?» і «що робити?». У своїх чисельних творах Т. Шевченко висловлював глибоке співчуття і палку любов до свого народу, викривав і засуджував самодержавство і кріпосництво. Шевченкові належить провідна роль у формуванні національної самосвідомості українців, духовних засад визвольного руху в Україні, в історії української культури XIX ст. Іван Франко писав, що Т. Шевченко «був сином мужика - і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком - і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим... Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду...».
У розвитку української художньої літератури визначне місце належить Г.Ф. Квітці-Основ’яненку, Є.П. Гребінці. Григорій Квітка-Основ’яненко довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори. Найвідомішими прозаїчними творами Г.Квітки-Основ’яненка є повісті «Пан Халявський», «Маруся», «Конотопська відьма», а також та п’єси «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик».
Досить різноманітна творча спадщина Євгена Гребінки - вірші, історичні поеми, повісті, байки, переклади. Талант Євген Гребінки виявився й у ліричних віршах, які він писав українською та російською мовами і які стали піснями, серед них відомі «Очи черньїе, очи жгучие» та «Помню, я еще молодушкой была». Але найбільшої слави здобув письменник завдяки байкам, які стали окрасою української літератури.
Полтавщина - мала батьківщина геніального письменника Миколи Гоголя, який завжди пишався своїм «малоросійським» походженням. Перший літературний успіх М. Гоголю приніс цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». В них змальовано поетичний образ України, овіяний народними повір’ями і легендами. Українській тематиці присвячені його збірка «Миргород» і передусім повість-епопея «Тарас Бульба», що присвячена героїчній визвольній боротьбі українського (руського - у Гоголя) народу проти польських поневолювачів. Вершиною творчості М. Гоголя вважаються поема «Мертвые души» та комедія «Ревизор».
Одним з найбільш видатних синів українського народу по праву вважається Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 рр.). Т. Шевченко збагатив українську культуру такими високохудожніми творами, як поетична збірка «Кобзар», поеми «Гайдамаки», «Катерина», «Сон», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим, і не ненародженим землякам...», дев’ять повістей, написаних російською мовою, яку він до речі шанував не менше, ніж українську. Справжнім гімном визвольної боротьби народних мас став Шевченків «Заповіт». Шевченко разом з такими видатними російськими літераторами, як Некрасов, Чернишевський, Добролюбов, Салтиков-Щедрин та ін., започаткував критично-реалістичний напрям у художній літературі, змістом якого стала допомога народу в пошуках відповідей на питання «хто винен?» і «що робити?». У своїх чисельних творах Т. Шевченко висловлював глибоке співчуття і палку любов до свого народу, викривав і засуджував самодержавство і кріпосництво. Шевченкові належить провідна роль у формуванні національної самосвідомості українців, духовних засад визвольного руху в Україні, в історії української культури XIX ст. Іван Франко писав, що Т. Шевченко «був сином мужика - і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком - і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим... Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду...».
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 139 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |