Читайте также:
|
Загальне піднесення національної культури у 1917-1933 роках яскраво
проявилось у розвитку літературного процесу. Це була доба відносно вільного
розвитку літератури та мистецтва, коли створили свої найкращі прозові твори
М. Хвильовий, В.Підмогильний, Г. Косинка, Ю. Яновський. Широку
популярність завоював гуморист Остап Вишня. На 1920-ті роки припадає розквіт творчості П. Тичини та М. Рильського, поряд з ними творила цілаплеяда талановитих поетів: М. Зеров, М. Драй-Хмара, Є.Плужник, В. Сосюра, М. Бажан, Т. Осьмачка.
Новій українській поезії того часу були притаманні романтичні настрої.
Виходять поетичні збірки В. Чумака („Заспів”), В. Сосюри („Червона зима”), І.
Кулика („Мої коломийки”). Подією культурного життя стали поетичні збірки
П. Тичини „Сонячні кларнети” і „Плуг”.
Характерними рисами поетики нового стилю були неспокій, прискорений
рух життя, пошуки яскравих форм і засобів його художнього вираження.
Важливою ознакою культурного відродження стало продовження
гуманістичних традицій Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки,
О.Кобилянської, М. Коцюбинського. На творчості українських літераторів
позначився також вплив європейських модернізму. Зокрема, тяжіння до нього
було характерним для творчості поета, театрознавця, перекладача М. Вороного
(1871–1940). Він одним з перших увів до української лірики тему міста, інші
модерністські мотиви європейської поезії.
Проте наближення багатьох українських літераторів до
західноєвропейської модерністської естетики не було механічним
запозиченням. Продовжуючи притаманну для української культури барокову
традицію, вони виробляли новий, необароковий стиль у формі символізму.
Подібні мотиви відчутні в творчості Миколи Бажана 20-х років. Його поезія
характеризувалася узагальненнями глибокого філософського значення. Про
зрілість таланту поета свідчить збірка „Будівлі” (1929), що цілком відповідає
традиціям необароко і водночас є новаторською, наповненою тонкими
відтінками художнього зіставлення віків та культур.
Найвидатніша постать тогочасної української поезії – Павло Тичина
(1891–1967). Поезії його збірки „Сонячні кларнети” (мали новаторський
характер. На жаль, під тиском політичної диктатури поет зайняв примиренську
позицію і був канонізований як зразковий оспівувач соціалістичних
перетворень. Проте кращі твори П. Тичини продовжують гуманістичні традиції
народної пісенності, творчості Г. Сковороди та Т. Шевченка.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 209 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |