Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Співробітництво з країнами, які не є членами ОЕСР

ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації. Ці контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування знань та точок зору цих країн.

14. Особливості ринку міжнародного туризму.

Ринок туризму як система взаємозв'язків об'єднує велику кількість виробників турпродукції з наявними та потенційними покупцями, які можуть чи мають бажання купити туристичну продукцію.

Туристичний ринок — сукупність організаційно-економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу туристичних послуг. Цей ринок, як і будь-який інший, пов'язує разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників). Але від звичайних товарних ринків туристичний ринок відрізняється тим, що на ньому товар не просувається від продавців до покупців. Навпаки, покупці самі переміщуються до місця призначення, щоб отримати зарезервовані послуги.

Ринок — це сфера обміну. Предметом обміну на туристичному ринку є туристичні послуги, які надають різні підприємства туристичної індустрії (готелі, ресторани, перевізники, заклади дозвілля, організатори подорожей та ін.).

Туристичні ринки можна класифікувати за такими ознаками:

— за географічною приналежністю — світовий, регіональний, ринок окремої країни, регіону всередині країни, міста тощо;

— за ознакою відношення до національної території — ринки міжнародного туризму (в'їзного, виїзного), внутрішнього туризму;

— за ознакою напрямку руху — ринки, що генерують туристичні потоки, і ринки, які приймають туристів;

— за ступенем концентрації виробництва і збуту — монополістичний, олігополістичний і ринок вільної конкуренції;

— за співвідношенням між попитом і пропозицією — ринок продавця (характеризується високим попитом і обмеженістю пропозиції) і ринок покупця (характеризується перевищенням пропозиції над попитом).

У туристичній сфері використовують термін "регіон". Розрізняють регіони трьох типів:

1) географічні, наприклад, Західна Європа або Північна Африка;

2) адміністративні, наприклад, Закарпатська область;

3) природно-кліматичні, наприклад, морські курорти, Тихоокеанський басейн.

Економіка

Аналізуючи кон'юнктуру туристичного ринку, потрібно враховувати тенденції та стан економіки — динаміку ВВП, стан платіжного балансу, інфляційні процеси, рівень безробіття у регіонах, динаміку і рівень доходів. Економічні фактори впливають на купівельну спроможність, а як наслідок — і на попит. Загальна купівельна спроможність визначається поточними доходами, наявністю заощаджень, рівнем цін і розвитком кредитування.

Науково-технічний прогрес

Зміни в цій сфері важко піддаються прогнозуванню; можна спостерігати за тим, у розвиток яких галузей держава і великі корпорації насамперед вкладають кошти. Підприємцю, продукції якого можуть торкнутися технологічні зміни, для дотримання своїх інтересів необхідно стежити за появою технічних новинок.

Політичне середовище

Йдеться про питання політичної стабільності, законодавчі акти, діяльність урядових органів, які регулюють роботу організацій індустрії туризму, міждержавні відносини, вплив суспільних інститутів (наприклад, прав людини).

ДемографіяКонкуренто-утворюючими факторами у цьому разі є демографічні тренди, динаміка чисельності населення працездатного віку, вікова структура населення, розподіл на групи за віком, статтю, національностями, родом занять, іншими статистичними ознаками.

Культурне середовище

Маються на увазі вплив на систему цінностей, підвищення освітнього рівня, зміна поведінкових принципів, наприклад, мода на все вітчизняне чи, навпаки, на імпортне, на здоровий спосіб життя, на раціональне харчування.

Природне середовище — це туристичні ресурси і стан екології. На початку XXI ст. людство занепокоєне станом природних ресурсів. Туризм значною мірою залежить від цього фактора. Без наявності туристичних ресурсів туризм розвиватися не може.

15. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму.

У світовому міжнародному туризмі UNWTO виділяє шість туристичних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка (табл. 5.4).

Світовий туризм характеризується високим ступенем концентрації у відносно невеликих за площею регіонах. На початку XXI ст. лідерами світового туризму стали Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Канада, Мексика, Австрія, ФРН. На ці 10 країн припадає половина світового туристичного потоку. Шість із них знаходяться в Центральній і Західній Європі: Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, Австрія, ФРН.

Європа. Аналізуючи ринок міжнародних туристичних послуг, бачимо, що Європа — лідер цього ринку, вона приймає майже 65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому майже 55 % валютних надходжень. Успіх Європи пояснюється такими факторами:

— велика кількість держав на відносно невеликій території;

— населення європейських країн має високі реальні доходи;

— більшість населення деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великої Британії, охоче проводить відпустку за кордоном, але поблизу своєї країни;

— наявність багатьох культурно-історичних пам'ятників, створених природою та людиною;

— попит на міжнародні подорожі задовольняється потужною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

Активність європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів. В Європі переважає

внутрішньорегіональний туристичний обмін. Наприклад, 90 % усіх гостей, що відвідують Іспанію, прибувають із країн Європи.

Удосконалення роботи підприємств індустрії гостинності, розширення сфери послуг, рекламні кампанії, а також спрощення перетину міждержавних кордонів сприяють залученню туристів і активному використанню європейських рекреаційних ресурсів.

У середині 90-х років XX ст. до традиційних лідерів Європейського регіону (Франція, Іспанія, Італія) наблизилися Ізраїль і Туреччина, розвиток в'їзного туризму прискорився.

На початку XXI ст. динаміка європейського туризму сповільнилася, обсяг європейського в'їзного туризму скоротився у вересні-грудні 2001 р. на 6 %, проте події 11 вересня 2001 р. не були цьому єдиною причиною. Спалахи епідемії коров'ячого сказу та ящура спричинили зниження попиту на поїздки у Велику Британію, Ірландію та Нідерланди на 5—б%. Ізраїльсько-палестинський конфлікт негативно позначився на розвитку туріндустрії в охопленому конфліктом регіоні.

Однак зменшення кількості тих, хто подорожував авіаційним транспортом, певною мірою компенсувалося збільшенням кількості подорожей залізничним та автомобільним транспортом. Загалом у країни Європи 2001 р. турпотоки зменшилися всього на 0,7 %. Деякі країни Східної Європи поліпшили свої позиції: кількість туристів, які відвідали 2001 р. Болгарію, зросла на 14%, Естонію — на 9%, Словаччину — на 13%. Міжнародні туристські прибуття 2005 р. у регіоні зросли на 5 % завдяки позитивним результатам країн Центральної і Східної Європи (+15%), а також Північної Європи (+ 9 %). Позитивна тенденція зберігається дотепер.

16. Сегментація та сучасні тенденції попиту на туристичні послуги.

Сегментація споживчого ринку туристичних послуг - це своєрідне мистецтво маркетолога, оскільки універсальної методики цієї справи не існує. Підхід до сегментації залежить від масштабів дослідження і визначається ступенем деталізації вимог. Потреби загальної оцінки, динаміки змін, порівняльного аналізу ринку будь-якого таксономічного рівня базуються на узагальнюючому підході до сегментації шляхом укрупнення сегментів на основі виділення основних характерних ознак. Оцінка споживчого ринку з позицій виробника туристичних послуг потребує деталізованого підходу з виділенням вузьких сегментів і є елементом конкретного маркетингового аналізу, що прислуговує розробці відповідних міроприємств з виробництва та просування продукту на ринок.

Сегментація ринку туристичного попиту або його структурування за комплексом ознак відповідно до потреб аналізу ґрунтується переважно на чотирьох основних принципах - географічному, демографічному, психографічному та поведінковому.

У середині 80-х років XX ст. у туристичному попиті почали формуватися нові тенденції, зумовлені демографічними, економічними та соціальними факторами, а також змінами в психології сучасної людини. На обсяг і характер туристичного попиту суттєво впливають зміни в демографічній структурі суспільства і соціальної моделі народонаселення в розвинених і нових індустріальних країнах. Вони зводяться до таких ключових моментів: старіння населення, більш пізній вступ у шлюб, збільшення частки самотніх людей, збільшення кількості працюючих жінок, відкладання народження дитини, збільшення кількості бездітних сімейних пар.

Вікова структура суспільства в розвинених країнах має форму "демографічного гриба": подовження середньої тривалості життя і зниження рівня народжуваності призвели до збільшення частки осіб старшого віку, при цьому чисельність молодших вікових груп, зокрема від 15 до 24 років, швидко скорочується.

Серед інших змін, що мають значення для туризму, варто виокремити широке залучення жінок у сферу суспільної праці. В усіх регіонах світу зростає кількість працюючих жінок. Дехто з них прагне зробити кар'єру: стають успішними підприємцями, посідають керівні посади в державних і комерційних структурах.

Із зростанням суспільної ролі жінки відбуваються зміни в її свідомості, способі життя, переоцінка цінностей. Вона пізніше виходить заміж, зволікає з народженням дитини, а після її появи повертається на роботу. Жінки одержали матеріальну незалежність, а родини — додаткове джерело доходу, частина якого може бути спрямована на подорожі.

Зміни торкнулися і структури сім'ї. Більше стало самотніх людей і бездітних пар. У великих містах і агломераціях самотні люди становлять майже половину всього населення. Матеріально самостійні, вони не бажають обтяжувати себе сімейними "путами" і турботами. Споживачі цього типу відрізняються високим рівнем освіти, прагнуть професійного зростання, досить мобільні й висувають підвищені вимоги до комфорту та якості життя. Віднедавна їх розглядають як перспективну цільову групу туристичного ринку.

Процеси, які відбуваються у демографічному середовищі, дають підстави говорити про дві тенденції на ринку туризму. Перша з них — розширення кола потенційних споживачів туристичних послуг. Усе нові категорії осіб вливаються в туристський рух. У них з'являються бажання і можливість подорожувати. За прогнозом UNWTO, 2020 p. 7 % населення Землі здійснять закордонні поїздки. Друга тенденція - - старіння туристів, тобто збільшення частки літніх осіб у сукупності відвідувачів. Вона викликана загально демографічною ситуацією в індустріально розвинених країнах світу та зниженням пенсійного цензу в них (у більшості західних держав він установлений на порівняно невисокому рівні — 60— 65 років). Але треба врахувати, що внаслідок світової економічної кризи на початку 80-х років XX ст. деякі підприємства, потрапивши у скрутне фінансове становище, почали відправляти на заслужений відпочинок не тільки осіб, які досягли 60 років, а й людей перед пенсійного віку — фізично міцних, мобільних. Такі люди практично не обмежені в часі. Раніше вважалося, що особи похилого віку володіють низькою купівельною спроможністю. Сьогодні їхнє матеріальне становище змінилося на краще, вони готові витрачати чималі гроші на поїздки. У сучасних пенсіонерів виробилося нове психологічне ставлення до старіння, завдяки чому ця категорія осіб сформувала свої туристичні смаки і переваги.

На перший погляд, бажання відпочити для людей похилого віку може здатися парадоксом, адже вихід на пенсію і є заслуженим відпочинком. Однак поглиблене вивчання потреб різних вікових груп населення свідчить, що така проблема існує. На відміну від зайнятої частини населення, для якої туризм — це відпочинок, що дає змогу відійти від повсякденних турбот і відновити свою працездатність, туристична поїздка для пенсіонерів — форма активного способу життя.

Теперішні літні туристи — досвідчені мандрівники, для яких туризм став динамічною формою пізнання світу, а не лише способом втечі від щоденної рутини. Вони часто обирають поїздки з елементами пригод і ризику: катаються на лижах в Альпах, сплавляються на плотах у Колорадо, подорожують африканською пустелею. Вони надають перевагу груповим турам, користуючись послугами різних організацій і туристичних фірм. Підвищений попит серед них мають автобусні тури і круїзи.

Розширення туристичного попиту людей похилого віку набуває стійкого характеру. Високі темпи зростання, що відрізняють цей сегмент ринку туризму, збережуться й у перспективі. З урахуванням цієї тенденції провідні туристичні фірми перебудовують свою діяльність, вишуковуючи нові форми роботи з потенційними клієнтами літнього віку.

Сучасні модифікації туристичного попиту відбуваються під впливом соціально-економічних факторів. Зміна економічної кон'юнктури призводить до змін у соціальній сфері, що, своєю чергою, позначається на характері туристичного попиту.

Зі збільшенням обсягу вільного часу в рекреаційній поведінці населення сформувалися дві головні тенденції — дроблення відпускного періоду і зростання кількості короткотермінових поїздок. Дослідження ринку виїзного туризму розвинених країн Європи показало, що понад 20 % населення виїжджають на відпочинок влітку й узимку, а 10—15 % вирушають у подорожі три і більше разів на рік. Збільшується частота закордонних подорожей. Підвищену туристську активність виявляють чоловіки зрілого віку і незаміжні жінки. Найбільш масовими (близько 60 % усіх від'їздів) е подорожі тривалістю до 8 днів.

Туристичні поїздки стали менш тривалими, але більш частими. У західній літературі це явище одержало назву "подорожі з інтервалами". Організація таких подорожей виявилася надзвичайно вигідною справою, і туристичні фірми зі свого боку почали всіляко заохочувати споживчий попит на них. Зацікавленість компаній у розширенні нового сегмента туристичного ринку пояснюється тим, що витрати в розрахунку на один день перебування короткотермінових відвідувачів вищі, ніж звичайних туристів. Крім того, "подорожі з інтервалами" користуються попитом протягом усього року з деяким пожвавленням у квітні, вересні-жовтні та лютому, допомагаючи вирішити одну з найгостріших проблем туристичної галузі — згладити сезонну нерівномірність у роботі готелів і транспорту.

В Європі особливою популярністю користуються маршрути вихідних і святкових днів. Вони включають відвідування виставок, спектаклів, музеїв, галерей, а також магазинів, зокрема антикварних. З великим задоволенням люди проводять уїк-енди в національних парках чи беруть участь у фестивалях, карнавалах, різних дегустаціях. Основним видом транспорту тут служать приватні автомобілі.

"Подорожі з інтервалами" визначатимуть характер туристичного попиту, мандрівники XXI ст. матимуть більше грошей, але їм бракуватиме вільного часу. Такі споживачі прагнутимуть одержати калейдоскоп уражень у короткий термін, що сприятиме розвитку тематичних парків, круїзів, клубного відпочинку, екскурсій і поїздок вихідного дня.

Пасивне проведення вільного часу на пляжі, хоч і залишається найпоширенішою формою відпустки, все менше задовольняє потреби людей. На зміну формулі "трьох S": море — сонце — пляж (sea — sun — sand) — поступово приходить формула "три V: національні традиції — пейзажі — дозвілля (lore — landscape — leisure), що якнайкраще відповідає психології сучасної людини.

Бажаючи відірватися від повсякденної реальності, люди виявляють інтерес до особливостей побуту, культури чужого народу. Водночас зростає усвідомлення необхідності активного відпочинку для повноцінного відновлення сил і зміцнення здоров'я. Люди вирушають у подорожі, щоб компенсувати втрати від фізичного навантаження і нервового напруження в сфері виробництва чи побуті. За результатами опитування, проведеного у Франції, осіб, які надають перевагу активному відпочинку, майже вдвічі більше, ніж тих, хто любить пасивно проводити вільний час.

Ця еволюція рекреаційної мотивації відбувається в контексті розширення особистих свобод. Кожна людина бажає сама, без зовнішнього тиску, визначати програму своєї туристичної поїздки. Сучасний турист прагне випробувати себе, бажає активного проведення вільного часу, фізичної діяльності для підтримання форми, виявляє інтерес до розваг, хоче спробувати вести незвичний спосіб життя. Він вирушає в подорож у пошуках незалежності, розваг і життєвої сили.

Ще одна тенденція — перехід від масового стандартизованого, конвеєрного туризму до масового диференційованого. Масового характеру туризм набув у 50-ті роки XX ст., коли з предмета розкоші перетворився на потребу більшості населення високорозвинених країн світу. У цей період створюється могутня індустрія подорожей зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації й управління виробництвом. Розгортається широкомасштабне будівництво готелів, мотелів, різних розважальних закладів.

Масовий конвеєрний туризм переважав до початку 80-х років XX ст. Він відрізнявся однорідністю мотивації споживачів і відповідно конвеєрною формою надання послуг. Головним мотивом туризму в цей період був відпочинок як засіб відновлення витрачених сил людини для продовження повсякденної праці. Економічне зростання 60—70-х років XX ст. сприяло розвитку міжнародного туризму. Розширюється попит на туристичні послуги, і, як результат, з'являються нові туристичні підприємства, збільшується обсяг виробництва туристичного продукту.

Перехід від конвеєрного до диференційованого туризму в 80-ті роки XX ст. став результатом докорінних змін в економіці, насамперед перетворення "ринку виробників" із диктатом продавця на "ринок споживачів" із пріоритетним становищем покупця відносно продавця. Насичення ринку товарами, зростання добробуту людей, зміна співвідношення робочого і вільного часу на користь останнього — все це вплинуло на мотивацію, пріоритети і психологію споживання. До кінця 80-х років XX ст. сформувався новий тип поведінки покупця, заснований на його добрій поінформованості, незалежності, критичному ставленні до пропонованих товарів і послуг.

У туризмі споживач став більш вимогливим щодо ціни та якості послуг. Нагромадивши первинний туристський досвід, він шукає свіжих вражень і задоволень. Потенційний турист під впливом моди легко змінює свої симпатії, переваги, інтереси, мотиви поведінки на ринку. Сьогодні аматори подорожей не обмежуються відпочинком на березі теплого моря, вони відвідують атомні електростанції, підкоряють Північний полюс і навіть літають у космос.

Ускладнення структури туристичних потреб стимулює диверсифікацію туризму: прискореними темпами розвиваються пізнавальний, спортивний, пригодницький, сільський туризм, круїзи та їх різноманітні комбінації, У діловому туризмі помітно розширилися сегменти конгрес-турів та інсентив-турів. Спостерігається персоніфікація запитів споживачів, туризм вступає в епоху індивідуальності.

17. Туризм як галузь національної економіки країн, що розвиваються.

В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави туризм набуває виняткового значення як важливий фактор міжгалузевих зв'язків і ринкових відносин у національній економіці нашої країни. Кожного року Україна приймає понад 250 тисяч іноземних туристів в місяць, що становить 12% від рівня СНД та 0,05-0,06% від світового рівня, а в сумі доходів відповідно 12,5 і 0,02-0,03%. Це говорить про те, що питома вага України в міжнародному обміні туристами невелика. Так, надходження від туризму в іноземній валюті становить трохи більше 1% експортної виручки всієї торгівлі країни.

Для порівняння визначимо, що в Іспанії міжнародний туризм дає 17 млрд. доларів США доходу, що дорівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни, в Італії - 11%, у Данії - 8%, Австрії - 8%, які надходять від експорту товарів за кордон.

У 2001 році Україну відвідало 5,8 млн. іноземних туристів, 9,4млн.туристів нашої країни перебувало за кордоном, біля 7,5 млн. співвітчизників подорожувало українськими туристичними шляхами, понад 1,9 млн. осіб туристичні підприємства галузі надали екскурсійні послуги.

Наведені цифри показують, що в економіці України (порівняно з промислове розвинутими країнами) туризму належить поки що незначне місце, що не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності як додаткового джерела надходження валюти в український бюджет.

З економічної точки зору привабливість туризму як галузі, що надає послуги, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті. У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він:

збільшує місцеві доходи;

створює нові робочі місця;

розвиває всі галузі, пов'язані з виробництвом туристичних послуг;

розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристичних центрах;

активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм;

забезпечує зростання рівня життя місцевого населення;

збільшує валютні надходження.

Але позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається тільки у тому випадку, якщо він розвивається всебічно, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму передбачає, що він у державі повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

За даними ВТО, в 1998 році провідними країнами, які отримали найбільші доходи від туризму, стали:

Факторам, які визначають підвищення ефективності суспільного виробництва розвитку індустрії туризму, поки що не приділяється серйозної уваги на державному рівні.

Певною мірою це пояснюється тим, що в деяких українських економістів склалось враження, що сфера обслуговування, навіть якщо вона поставлена як товарне виробництво, не створює елементів сукупного продукту і національного доходу, створеного у галузях матеріального виробництва.

Такий підхід серйозно заважає розумінню реального економічного змісту експлуатації туристичних ресурсів. Тільки визнаючи рівнозначність праці, витраченої на створення послуг, і праці, яка створює продукти, ми зможемо дізнатися про загальну величину господарських благ, за рахунок яких суспільство задовольнить свої необхідні потреби.

Тільки у цьому випадку підприємства, які обслуговують відпочинок, можуть розглядатись як частина особливої галузі економіки, і можна ставити питання про порівняння ефективності вкладених коштів у розвиток індустрії туризму та інших сфер господарювання. Сучасна індустрія туризму складна галузь національної економіки, для забезпеченій швидкого її розвитку необхідна широка програма погоджених дій. Саме тому у багатьох країнах світу розвиток туризму розглядають зараз як одне з найважливіших завдань загальнонаціональної програми економічного розвитку.

Сьогодні туристична діяльність є однією з галузей світового господарства, що швидко розвивається і на яку припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% капітальних вкладень, 11% світових споживчих витрат і 5% всіх податкових надходжень. На даний час кожне 14 робоче місце у світі пов'язане з туризмом. На долю міжнародного туризму припадає біля 7% від світового експорту. В абсолютному вираженні він поступається тільки доходам від експорту нафти і нафтопродуктів та автомобілів.

За даними ВТО, зростання туристичної активності, вимірюваної чисельністю прибуття туристів в інші країни та доходів від їх обслуговування (у відсотках), наведені в табл. 1.7.1.

При цьому побічний вплив туризму на економіку майже дорівнює її прямому результату. З врахуванням цього питома вага туризму у створенні світового валового національного продукту за прогнозами ВТО досягає 11-12%.

Туристична діяльність стимулює розвиток інших галузей національної економіки: будівництва, торгівлі. сільського господарства, виробництва товарів широкого вжитку, транспорту, зв'язку тощо.

Туризм приваблює підприємців з багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності і мінімальний термін окупності витрат.

У туристичній індустрії динаміка збільшення обсягів надавання послуг приведе до зростання кількості робочих місць набагато швидше, чим в інших галузях. Тимчасовий проміжок між збільшенням попиту на туристичні послуги і появою нових робочих місць в туристичній діяльності мінімальний.

Україна втрачає мільйони гривень, створюючи додаткові труднощі для туристів. Крім того, втрачаються також тисячі потенційних робочих місць. Наприклад, для обслуговування одного іноземного туриста необхідно 9 чоловік.

Прямий вплив туризму на економіку України чи регіону - це результат доходів туриста на купівлю послуг і товарів туризму. Це треба розуміти як результат вкладу грошей туристами у туристичні підприємства, матеріальне забезпечення працівників туристичної індустрії і створення нових робочих місць.

Крім прямого впливу туристичних витрат на розвиток регіону країни, існує також побічний (непрямий) вплив, або "ефект мультиплікатора", який починає діяти при циркуляції туристичних витрат у регіоні. Дію мультиплікатора доходу від туризму можна продемонструвати на наступному умовному прикладі. Група іноземних туристів, подорожуючи по Криму, витрачає на купівлю товарів і послуг відповідну суму.

Дохід туристичних підприємств - це їхні надходження від продажу туристам послуг і товарів. Дохід регіону - це податки, отримані від цієї виручки і залишені у розпорядження регіону.

Незважаючи на інтенсивний туристичний бум в Україні за останні роки, вплив індустрії туризму на економіку країни поки що незначний. Він приблизно адекватний вкладу держави в розвиток даної галузі і стримується, в основному, відсутністю реальних інвестицій, низьким рівнем готельного сервісу, недостатньою кількістю комфортабельних готельних місць, дефіцитом кваліфікованих кадрів тощо.

Нерозвиненість туристичної інфраструктури, недостатня якість сервісу, стійкий міф про Україну, як про зону підвищеного ризику, призвели до того, що сьогодні на нашу країну припадає менше 1% світового туристичного потоку.

Очікувана соціально-економічна результативність туристичної індустрії залежить не тільки від обраної тактики і стратегії розвитку, а й від того, який економічний клімат буде встановлено у взаємовідносинах суб'єктів туристичного господарювання як між собою, так і з державою. Механізм формування таких відносин сьогодні знаходиться у стадії становлення. Але очевидним є те, що розвиток туристичної індустрії має опиратись на нові методи господарювання, ефективні організаційні структури, економічну свободу виробників туристичного продукту, що в умовах наростаючої конкуренції забезпечить насичення туристичного ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному прогресу території.

18. Особливості та структура індустрії міжнародного туризму.

iндустрія туризму — це система виробничих, транспортних, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення, призначена для задоволення попиту на туристські товари та послуги.

Для індустрії міжнародного туризму особливо важливими е питання узгодження діяльності підприємств, туроператорів і турагентств різних країн, вироблення міжнародних стандартів стосовно засобів розміщення, харчування, які використовуються у світі для обслуговування туристів.

Туризм доцільно розглядати як індустрію, що виробляє продукцію, а також забезпечує її реалізацію. Індустрія туризму складається з відокремлених, на перший погляд, видів діяльності (транспортне обслуговування, готельні послуги, діяльність туроператорів і турагентів та ін.), які насправді є взаємозалежними і функціонують завдяки співпраці багатьох підприємств — як дрібних, так і дуже великих. Крім того, у цій діяльності бере участь велика кількість людей, що безпосередньо забезпечують функціонування ринку: фахівці з маркетингу і реклами й, звичайно, роздрібні продавці — турагенти. Туризм обслуговують також безліч інших компаній, у тому числі організації з обміну валюти, кредитування та ін. Отже, організація цього бізнесу вимагає великого мистецтва, практичного досвіду та ретельної координації.

Туристична індустрія — це сукупність засобів розміщення, транспортних засобів, об'єктів громадського харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного й іншого призначення, туроператорів і турагентств, екскурсійних бюро, послуг гідів-перекладачів.

Туристичний попит зіштовхується зі специфічною пропозицією цілої низки продуктів і послуг, які виробляє індустрія, що розвивається швидше за будь-яку іншу.

Деякі туристичні продукти є основними при задоволенні потреб туриста, інші — додатковими чи другорядними, тому межі індустрії туризму визначити дуже важко. Наприклад, транспортні підприємства і ресторани при готелях задовольняють потреби не тільки туристів, ними можуть скористатися й інші люди. Тому сферу туризму можна розглядати у вузькому і широкому значеннях. У першому значенні вона охоплює підприємства, що виробляють продукти і послуги тільки для туристів, у другому — підприємства, що виробляють продукти і послуги не тільки для туристів, а й для всіх громадян, які бажають придбати певний продукт (послугу), тобто орієнтуються на весь ринок.

Підприємства, які виробляють продукти і послуги для туристів, можна поділити на три групи;

1. Первинні — призначені безпосередньо для обслуговування туристів (санаторії, пансіонати, турбази тощо). В умовах замкненого туристичного і курортного центру майже всі підприємства, розташовані на його території, належать до цієї групи.

2. Вторинні — призначені для обслуговування переважно туристів, хоча їхніми послугами можуть скористатися і місцеві жителі (підприємства громадського харчування, установи культури та ін.).

3. Третинні — як правило, призначені для обслуговування місцевих жителів, але їхніми послугами також можуть скористатися і задовольняти свої потреби й туристи (громадський транспорт, пошта тощо).

19. Транспортні перевезення. Туризм і транспортні системи.

Віддавна між подорожами (туризмом) та економікою, історією існував тісний взаємозв'язок. Відвідування започаткованих у Стародавній Греції Олімпійських ігор поклало початок сучасному спортивному транспортному туризму.

Транспорт дає можливість пересування суходолом, водою чи повітрям. Початок масовому туризму у формі сухопутних подорожей було покладено зі створенням залізниць. Щойно з'явившись, залізниця відразу стала центром формування нової господарської інфраструктури, в якій важливе місце по США індустрія туризму. Не лише вузлові, а й багато інших великих і малих залізничних станцій перетворилися на комплекси з обслуговування, до яких входили гостьові, пришляхові будинки, пункти харчування і поштові контори.

Найбільш поширеною є міжнародна класифікація транспортних засобів, що використовуються у туризмі, розроблена UNWTO. Під засобом транспорту в міжнародній класифікації мається на увазі спосіб, який відвідувач чи турист використовує для подорожі зі свого звичного місця проживання у відвідувані місця. Згідно з цією класифікацією, транспорт для туризму поділяється на підставі використання природного середовища планети:

1. Повітряний транспорт

1.1. Рейси, які відбуваються згідно з розкладом

1.2. Рейси, що відбуваються не за розкладом

1.3. Інші повітряні перевезення

2. Водний транспорт

2.1. Пасажирські лінії і пороми

2.2. Круїзи

2.3. Інші водні перевезення

3. Сухопутний транспорт

3.1. Залізничний транспорт

3.2. Міжміські та міські автобуси, інший громадський автодорож ній транспорт

3.2.1. Регулярний транспорт, чи транспорт, який працює за розкладом

3.2.2. Туристичний, або чартерний, транспорт, який не підкоряється розкладу

3.3. Приватні автотранспортні засоби

3.4. Прокат автотранспортних засобів

3.5. Інші засоби сухопутного транспорту

Ця класифікація запроваджена для потреб уніфікації збору, надання й узагальнення транспортно-туристичної інформації державами, для статистичних потреб міжнародних органів статистики, насамперед у межах UNWTO й ООН. В основу класифікації покладено положення про те, що такий феномен сучасного суспільного і державного устрою та господарства, як туризм, розглядається одним з головних факторів мобільності — у більшості країн на туризм припадає більше половини загального обсягу транспортних витрат.

Згідно з міжнародною класифікацією, транспортні засоби у туризмі розглядаються на двох рівнях: перший рівень (розряд) становить транспортні шляхи, другий — засоби транспорту (за групами). Міжнародні експерти зі статистики туризму рекомендують деякі групи засобів транспорту поділяти на комерційні та приватні. Якщо ж турист використовує кілька видів транспорту, органам міжнародної статистики кожної країни рекомендується виділяти основний засіб транспорту, визначаючи його за способом пересування для подолання найбільшої відстані.

20. Заклади розміщення туристів.

Закладами розміщення туристів є будь-які об'єкти, в яких туристам епізодично чи регулярно надають місце для ночівлі.

Відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації туризму (UNWT0), всі засоби розміщення можна поділити на дві категорії — колективні та індивідуальні (табл. 7.3).

Готелі надають перелік обов'язкових послуг, а також широку номенклатуру додаткових. У всіх туристичних закладах розміщення передбачені основні групи послуг, такі як розміщення, харчування, дозвілля та побутове обслуговування.

Сучасний готель повинен створити комфортабельні умови для ночівлі туриста та надати йому низку додаткових послуг. Досить складною проблемою є з'ясування потреби в готельних місцях. Для її вирішення необхідно володіти відповідними методами, знати фактори, які впливають на попит, передбачати майбутні зміни попиту та пропозиції. Потреба в готельних місцях залежить від привабливості регіону, забезпеченості готелями та ступеня їх завантаженості, особливостей регіонального розвитку, ділової активності, індустрії розваг і спорту, транспортної системи тощо.

Таблиця 7.3. Стандартна класифікація засобів розміщення туристів

За рівнем, асортиментом і вартістю послуг готельні підприємства поділяють на кілька типів:

— дешеві готелі, чи готелі з обмеженим сервісом, пропонують мінімум послуг, хоча деякі підприємства надають досить широкий набір послуг, але середнього рівня обслуговування;

— готелі "люкс" мають фешенебельний декор і ексклюзивні меблі, добре обладнані салони і громадські приміщення, численний персонал (його співвідношення з кількістю номерів іноді досягає 1:1).

Готельні підприємства дедалі частіше роблять ставку на визначений сегмент ринку, тому доцільно виокремити кілька основних типів готелів; характерних для сучасної готельної бази.

Готель "люкс" налічує в середньому від 100 до 400 номерів (є й малі готелі такого класу), розташований, як правило, у центрі міста, характеризується високим рівнем обслуговування добре навченого персоналу, високою ціною за проживання, має дорогий декор приміщень, комфортні умови для проживання. Гостями таких готелів, як правило, є керівники великих підприємств, професіонали високого рівня, учасники конференцій тощо.

Готель високого класу може включати від 400 до 2000 номерів, розташований у межах міста, пропонує широкий набір послуг, наданий навченим персоналом за цінами, вищими за середні, й орієнтований здебільшого на прийом бізнесменів, індивідуальних туристів, учасників конференцій тощо.

Готелі середнього рівня можуть бути різного розміру і місця розташування, вони прагнуть максимально використовувати сучасну технологію, знижуючи експлуатаційні витрати, отже, і ціни, дотримуються середнього в регіоні рівня цін.

Апарт-готель має від 100 до 400 номерів (квартирного типу з кухнею) з умовами, аналогічними умовам мебльованих кімнат із варіантом самообслуговування, і орієнтований переважно на бізнесменів і сімейних туристів, що зупиняються на тривалий термін.

Готель економічного класу може мати від 10 до 150 номерів, розташований, як правило, поблизу міста, штат персоналу є невеликим, пропонує невисокі ціни і сучасні, добре обладнані номери, але без послуг харчування. Споживачами е переважно ділові люди й індивідуальні туристи, які не потребують повного пансіону і прагнуть фактичної оплати за спожиті послуги.

Мотель, чи готель для туристів, які подорожують автомобілем, має від 150 до 400 номерів, розташований у передмісті, на автодорогах при в'їзді в місто, пропонує середній рівень обслуговування за середньою ціною при невеликому штаті персоналу і з наданням послуг харчування, як правило, у кафетерії чи їдальні.

Курортний готель зазвичай має 100—500 номерів, розташований на березі моря, озера, океану, поблизу гір, пропонує повний набір послуг, більший, ніж у міському готелі, за цінами, вищими за середні. Має велику кількість спортивних споруд, дорогі ресторани, банкетні зали, приміщення для зустрічей і орієнтований на різні категорії туристів.

Готель типу кондомініуму. Його місткість — від 50 до 500 номерів, можуть бути й окремі будівлі на 4—5 номерів. Номери типу квартир і спортивних споруд є аналогічними курортним готелям. Квартири в цих готелях призначені для обслуговування клієнтів, які перебувають у відпустках і на канікулах. Розрізняють два види власності на такі готелі. Деякі квартири продані прямо, їхні власники мають право на цілорічне проживання. Інший спосіб, який практикується дедалі частіше, полягає в тому, що квартири продаються на певний час (таймшер): один власник має право займати квартиру протягом визначеного обмеженого часу, а інші — в час, що залишився. Ціна таймшера зазвичай залежить від сезону: менш привабливі періоди (пори року) коштують значно менше, ніж пікові періоди привабливих сезонів. Концепція таймшера полягає у переході від купівлі нерухомості до купівлі довгострокового права на відпочинок.

Необхідно пам'ятати, що люди, які подорожують з особистими чи діловими цілями, мають неоднакові потреби, вимоги до готелів у групових і індивідуальних туристів відрізняються.

Запровадженню єдиної світової класифікації готелів перешкоджає низка факторів, пов'язаних із культурно-історичним розвитком держав, які провадять туристичну діяльність, їхніми національними особливостями, розходженнями в критеріях оцінки якості обслуговування тощо.

21. Підприємства харчування.

Підприємства масового чи громадського харчування є невід'ємною складовою процесу прийому та обслуговування туристів, елементом структури індустрії туризму.

Багато готелів мають власні підприємства харчування. Однак є й такі, в яких харчування не надається взагалі або надаються тільки сніданки. У цьому разі туристи обслуговуються в прилеглих до готелю підприємствах харчування або на маршруті туру.

Єдиної класифікації підприємств харчування не існує. Однак виокремлюють типи підприємств масового харчування, які набули поширення в багатьох країнах. Розглянемо основні з них, а саме ті, що найчастіше використовуються при обслуговуванні туристів.

Ресторан — загальнодоступне підприємство харчування, зазвичай з різноманітним, широким асортиментом страв складного приготування, закусок, кондитерських, алкогольних напоїв, фруктів, мінеральної води, соків, морозива, десертів. У ресторанах широко практикується приготування страв, закусок за індивідуальним замовленням, а також фірмових і національних страв, передбачених у меню. Залежно від кількості місць існують як дуже маленькі ресторани (10—15 місць), так і великі (500 і більше місць).

Часто в ресторанах високий рівень обслуговування поєднується з організацією відпочинку відвідувачів. У ресторанах проводять обслуговування сімейних свят, офіційних вечорів, прийомів, конференцій, тематичних вечорів. Наприклад, ресторани в знаменитих французьких клубних готелях "Клаб Мед" практично щовечора організовують тематичні вечори (французької, середземноморської чи східної кухні). Гостей обслуговують у ресторані офіціанти, метрдотелі, бармени. Страви і напої готують висококваліфіковані кухарі.

Кафетерій — підприємство, в асортименті напоїв якого обов'язково є кава декількох найменувань, а також спиртні напої — ром, лікер, коньяк, які подаються до кави. Найчастіше надається сервіс "а-ля карт".

Кафе-морозиво — підприємство, в асортименті якого багато видів морозива, гарячі напої, фруктово-ягідні соки, мінеральна вода, спиртне (коньяк, ром, лікер, шампанське). Можливе обслуговування як за допомогою офіціанта, так і самообслуговування.

їдальня — підприємство харчування, яке готує і реалізує продукцію переважно власного виробництва.

Піцерія — підприємство, яке спеціалізується на приготуванні та реалізації для споживання на місці піци.

Кавова крамниця, чи кав'ярня, — підприємство харчування з обмеженим асортиментом, яке спеціалізується головно на приготуванні кави. В асортименті кав'ярні великий вибір кави, чай, а також кондитерські вироби. Не виключені спиртні напої. Кондитерські вироби можуть готуватися на місці чи замовлятися в постачальника. Іноді можуть готуватися нескладні страви, бутерброди і сендвічі.

Найбільш відомими підприємствами швидкого обслуговування ("FastFood") е "McDonald's", "BurgerKing", які спеціалізуються на гамбургерах; "PizzaHut", що спеціалізується на піці. У Франції це мережа "Fnac", підприємства якої пропонують великий асортимент овочевих салатів, десертів (фруктових і кондитерських) і обмежений асортимент основних страв (м'ясних і рибних). У Німеччині — це "Nordsee", які пропонують рибні страви, страви з морепродуктів, салати з овочів, соки.

22. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму

В останні десятиліття XX ст. спостерігалося значне зростання обсягу туристичної діяльності, що стало наслідком демографічного вибуху 50-х років у країнах Європи й Північної Америки, які мають найвищий життєвий рівень. До початку 70-х років XX ст. люди, народжені в роки демографічного стрибка, досягли віку, який дозволяє активно подорожувати. У поєднанні з чинними на той час соціальними й економічними факторами це призвело до зростання попиту на поїздки.

Отже, до початку 70-х років XX ст. туризм розглядався як важливий фактор розвитку більшості закордонних держав. Для цього були всі підстави: туристична галузь розвивалася швидшими темпами, ніж будь-яка інша галузь економіки. Звернувши увагу на туристичну галузь, державні органи в країнах, де потенціал туризму зростав, вдавалися до заходів, здатних збільшити обсяги туристичної діяльності. Позитивну роль у збільшенні туристичних потоків відіграв, наприклад, той факт, що після закінчення Другої світової війни політика урядів європейських країн була орієнтована на спрощення візових формальностей при перетині кордонів. Це було фактично першим втручанням держави в розвиток туристичної галузі.

Однак необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і досконалим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп (у нашому випадку — виробників і споживачів туристичного продукту), втручання державних органів може бути мінімальним.

У країнах з нестійкою економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це частково допоможе нейтралізувати негативні впливи. Усунення держави від участі в регулюванні діяльності туристичної галузі порушує рівновагу у взаєминах між виробником і споживачем туристичного продукту, при цьому страждають здебільшого споживачі.

Отже, першочерговим завданням є визначення ролі держави й її адміністративних органів і установ у розвитку туристичної діяльності та просуванні національного туристичного продукту. Це не стільки конкретні заходи туристичної політики, скільки управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, які стоять перед галуззю.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є:

— розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (зазвичай, це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;

— розробка антикризових програм, які дають змогу пом'якшити не- і сприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту). Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом'якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як на жодну іншу, впливають фактори, що перебувають поза контролем представників цієї сфери (тер-акти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют та ін.);

— створення умов, які сприяють залученню інвестицій у туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії розвитку туристичної галузі на перспективу — найвагоміші серед них;

— вирівнювання економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;

— координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;

— регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції у сфері туристичних послуг.

Чим же зумовлений інтерес суспільних і владних структур до туризму й чи справді цій галузі необхідна підвищена увага? Перш ніж докладно відповісти на запитання, варто зробити кілька зауважень.

Перше стосується природи туризму, який є комплексом зі складною структурою й безліччю компонентів: засоби розміщення, підприємства харчування, установи дозвілля, організації-посередники (турагенти й туроператори), екскурсійні бюро тощо. Можна сказати, що туризм поєднує декілька галузей, які з точки зору державного управління належать до різних міністерств. Тому туризм є не тільки багатогалузевим, а й міжміністерським поняттям. З позиції державного чиновника туристичний сектор лежить у горизонтальній площині, а інші сектори народного господарства мають більш звичну вертикальну структуру.

Міністерства туризму в країнах, які надають туризму великого значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, є і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати відносини з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв'язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації (міністерства туризму) не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. По-перше, вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які входять винятково до її компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, в яких діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження для вирішення питань, які стосуються регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питань професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму.

Друге зауваження щодо аналізованої проблеми — суто прагматичне: до складу урядів країн, які в 70—80-х роках XX ст, досягли найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств туризму.

У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що дає змогу забезпечувати необхідний політичний і фінансовий рівень у вирішенні галузевих проблем і підтверджує важливе значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії й інших країнах, відомих у світі своїми туристичними пропозиціями.

23. Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму.

В останній чверті XX ст. закордонні країни у своїй політиці у сфері туризму переважно орієнтувалися на рекламно-інформаційну діяльність. Рекламна індустрія, як і індустрія туризму, перебувала в ці роки в розквіті. Зростання кількості засобів масової інформації й розширення їхніх можливостей у галузі реклами спонукали використовувати нові технічні засоби з метою збільшення споживчого попиту в туризмі. Але організувати велику рекламну кампанію з просування національного туристичного продукту не можливо без фінансової й організаційної підтримки держави. Таку підтримку туризм отримав, причому метою урядів багатьох країн насамперед було поліпшення динаміки й використання феномену масового туризму.

Рекламно-інформаційна діяльність, спрямована на збільшення потоку туристів у свою країну, залишалася функцією номер один державних органів аж до кінця XX ст.

Коли мова заходить про економічні механізми державного регулювання туристичної сфери, виходять звичайно з тих міркувань, що туризм як багатогалузевий комплекс має особливу потребу в координації й регулюванні. Водночас державна присутність і регламентація сковують підприємницьку ініціативу й заважають розвитку ринкових відносин. Іншими словами, держава повинна втручатися, коли цього вимагають інтереси суспільства і галузі, й відступати на другий план, дозволяючи суб'єктам туристичної діяльності діяти самостійно, якщо це необхідно, хоча поєднання суворої регламентації з розумною самостійністю є справою непростою.

У постіндустріальному суспільстві туризм є одним із головних видів діяльності, що визнано практично всіма розвиненими країнами. Якщо в цих країнах туристична галузь конкурує з автомобілебудуванням і нафтопереробкою, то в країнах, що розвиваються, туризм часто виявляється провідною галуззю економіки, єдиним джерелом формування державного бюджету.

Зародившись у надрах приватного сектору, туризм може стійко розвиватися лише за умови, що державні структури забезпечать для цього належні юридичні, політичні, економічні та інші гарантії. Повністю віддавши туризм "у розпорядження" ринкових факторів, не можна забезпечити його стійкий розвиток, який не завдаватиме збитків природним і культурним цінностям, що є об'єктами приваблення туристів. Саме держава повинна передбачити механізми, які стримують стихійний розвиток галузі й спрямовують її еволюцію в потрібне русло, щоб зберегти природне й культурне середовище для прийдешніх поколінь.

Отже, потреба державного регулювання туризму обґрунтована декількома умовами:

— комплексним характером галузі, що вимагає втручання зовнішнього координатора — елементами туризму є засоби розміщення, підприємства харчування, розважальні установи й туристичні підприємства — організатори поїздок. Крім цього, туризм перебуває на стику інших галузей економіки — транспорту, торгівлі, сільського господарства;

— тісним взаємозв'язком туризму й необхідністю охорони навколишнього середовища, культурної й природної спадщини, підвищення престижу країни в очах міжнародної громадськості, вирішення проблем безпеки та ін.;

— впливом туристичної галузі на загальний стан економіки країни, що визначається прямими надходженнями від внутрішнього й в'їзного туризму, а також активізацією діяльності в суміжних галузях, у тому числі завдяки мультиплікаційному ефекту;

— значним виховним впливом туризму, особливо в межах своєї країни, на формування почуття патріотизму й сприяння гармонійному розвитку людини;

— пропагандою національних туристичних цінностей, яка рівнозначна пропаганді державної моделі певної країни, у тому числі ЇЇ політичного ладу, економіки, культури й способу життя населення;

— тим, що в деяких країнах туризм є вирішальним чинником, який визначає стан платіжного балансу, а також економічну незалежність країни.

Кожна з перелічених причин уже є достатньою підставою для того, щоб держава звертала особливу увагу на туристичну сферу. Крім того, низка обставин дає підстави віднести туристичну галузь до стратегічних галузей економіки, тобто до таких, які чинять не локальний, а глобальний вплив на стан всієї економіки. Безумовно, державні органи не можуть не враховувати ці моменти при визначенні сфер першорядного регулювання.

Параметри розвитку туристичної галузі, яка одержала світове визнання як провідний сектор послуг, визначає держава. Вона ж покликана визначати юридичні й податкові правила, згідно з якими буде функціонувати індустрія туризму. До завдань державних органів у будь-якій сфері діяльності традиційно відносять пряме державне інвестування чи залучення приватних інвестицій для розвитку необхідної інфраструктури, особливо в найменш сприятливі з економічної точки зору регіони. Це позитивно впливає на рівень розвитку різних економічних зон у межах країни.

Нарешті, до розряду державних функцій належать підготовка й підвищення кваліфікації професійних кадрів.

Водночас через специфіку туристичної галузі роль держави в управлінні туризмом на цьому не обмежується.

Для успішного розвитку туризму, що впливає не тільки на темпи економічного розвитку країни, а й на її міжнародний імідж, держава бере на себе низку додаткових функцій, зокрема, просування на міжнародних ринках країни як туристичного напрямку, розробку національної туристичної політики, спрямованої на розширення й відновлення туристичної пропозиції. До завдань держави належить також вирішення характерної для туризму проблеми сезонності, яку учасники туристичної діяльності самостійно не в змозі подолати, і демократизації відпочинку. Ці проблеми ми розглянемо більш детально, ілюструючи виклад прикладами з практики провідних туристичних країн, а також з матеріалів UNWTO, Комітету з туризму країн — учасниць ОБСЄ й Всесвітньої ради з туризму.