Читайте также:
|
1.Раскройте понятия: «здоровье», «образ жизни», «качество жизни».
2. Раскройте понятие «Здоровый образ жизни».
3. Расскажите о факторах риска, ухудшающих здоровье.
4. Расскажите о демографической ситуации в России.
5. Расскажите о государственных мерах по коррекции ситуации.
6. Расскажите, какова роль среднего медицинского звена в коррекции ситуации.
Критерии оценки:
«2» - не может ответить на поставленный вопрос, не имеет конспекта.
«3» - может ответить на вопрос с опорой на свой конспект.
«4» - частично ответил на вопрос без помощи конспекта.
«5» - ответил на вопрос без опоры на конспект.
Подготовлено преподавателем - Далецкой Г.В.
Практичного заняття
Учбовий елемент 1
«Історія хірургії України. Організація хірургичної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії. Захворювання молочної залози (дисгормональні, пухлинні). Мастит. Пластична хірургія.»
Для студентів V курсу медичного факультету
Модуль 2. Торакальна, серцево-судинна хірургія. Загальні питання хірургії.
Змістовий модуль 3. Загальні питання хірургії.
Учбовий елемент 1. Історія хірургії України. Організація хірургичної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії. Захворювання молочної залози (дисгормональні, пухлинні). Мастит. Пластична хірургія.
Розвиток хірургії в Україні: У Київській Русі медицини, яку б очолювали лікарі, не було. У містах серед представників різних професій були особи, які займалися лікуванням. Для більшості з них воно було не основним, а додатковим заробітком. Лише із збільшенням населення міст (за часів найбільшого розвитку населення стародавнього Києва досягло 100 тисяч) з'явився попит на медичну допомогу, що сприяло виділенню значної кількості людей, для яких лікувальна справа стала основною професією, частіше спадковою. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру. Вже у ці часи окремі з них "спеціалізувалися" на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші — на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, родопомочі тощо. У ранніх збірниках законів ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування. Поруч із лікарями-ремісниками з корінного населення при окремих княжих дворах, у великих містах практикували й приїжджі лікарі-чужинці з країн Заходу і Сходу. Вони знайомили наших лікарів з лікувальними методами своїх країн і в свою чергу запозичали наші терапевтичні засоби, зокрема застосування лікарських рослин. Належну увагу лікарській справі приділяла княгиня Ольга. Вона заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Князь Володимир Великий у 996 р. та князь Ярослав Мудрий у 1096 р. закріпили право лікувати за монастирями. За грецькими зразками при монастирях і великих церквах, передусім при Києво-Печерському монастирі, влаштовуються притулки для хворих та інвалідів. Серед монахів виділяються особи, які спеціально присвячують себе піклуванню про хворих і їх лікування. Звичайно, вони найпершими ліками вважали молитви, але вдавалися й до засобів народної медицини. "Києво-Печерський патерик" доніс до нас відомості про монаха Агапіта, що в XI ст. лікував у Києво-Печерській лаврі. Першим визначним лікарем-жінкою України була онука Володимира Мономаха — Євпраксія Мстиславівна, яка народилася у 1108 р., виховувалася при княжому дворі і здобула енциклопедичну освіту. Вона почала свою лікарську діяльність молоденькою дівчиною і успішно лікувала хворих з усього Києва.
Крім цехових цирульників, у великих містах медичною практикою займалося багато осіб, які в цехи з тієї чи тієї причини не входили. Називали їх "партачами" (приватниками). Між цими групами постійно велася боротьба. Після скасування кріпацтва справа медичної допомоги сільському населенню була зосереджена в земських управах, де керівна роль належала поміщикам-дворянам. В Україні земство спочатку було введене на лівобережжі і тільки в 1905 р. — на правобережжі. Значне поширення в селах різних епідемічних захворювань, велика смертність населення, особливо дітей, змусили новостворені земські управи звернути увагу на медичну справу. Для обслуговування сільського населення стали запрошувати лікарів. Вони повинні були подавати медичну допомогу з усіх галузей медицини, в тому числі й хірургії. Лікарі ці пізніше сформувалися у таких видатних хірургів, як О. Богаєвський, Б. Козловський, Л. Малинівський. Земська хірургія сприяла проникненню хірургічної допомоги в широкі маси населення. У невеликих земських лікарнях формувалися видатні хірурги, які проводили складні операції. У 1805 р. Східна Україна дочекалася свого власного університету, який відкрили в Харкові. До його складу входив медичний факультет. У 1834 р. відкрито університет у Києві. Тут у 1844 р. організовано перші терапевтично-хірургічні клініки. У складі професорів медичного факультету Харківського університету в першій половині XIX ст. було мало видатних фахівців. Більшість із них були посередніми викладачами, які обмежувалися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювався багато років, дисципліни викладались лише теоретично. Ще у 1850—1855 рр. патологію, хірургію викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння цих дисциплін студентами. Такі лекції вони мало відвідували. У лекційному журналі викладача патології і терапії професора І. Рейпольського є такий запис: "Лекція відбулася, але слухачів не було". У другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних університетів Харкова і Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут пов'язане з іменами таких відомих учених, як В. Грубе, В. Караваєв, Ю. Шимановський, М.Волкович та ін. У 1865 р. відкрито університет в Одесі. Через шість років після заснування у Київському університеті було відкрито медичний факультет. Організовано терапевтичну і хірургічну клініки на 20 ліжок кожна, що відразу позитивно позначилося на діяльності новоствореного факультету. А найголовніше — провідні кафедри медичного факультету очолили видатні вчені. Протягом 48 років кафедру хірургії на медичному факультеті при Київському університеті очолював учень М. Пирогова В. Караваєв. У співдружності з В.Караваєвим працював талановитий хірург і вчений Ю. Шимановський, який викладав хірургічну анатомію і оперативну хірургію. Серед керівників хірургічних кафедр Київського університету слід назвати М. Волковича. Він був організатором і головою Київського хірургічного товариства. Широко відомим став вихованець Харківського університету хірург-новатор Аполінарій Підріз. Він був піонером хірургії серця. А. Підріза слід вважати одним із зачинателів поєднання асептики і антисептики. На медичному факультеті Одеського університету працювали такі видатні вчені-хірурги, як К. Серапін, М. Лисенков, К. Сапєжко, А. Щоголів.
Після Великої вітчизняної війни в Україні сформувалося багато наукових шкіл, які внесли значний вклад не лише у вітчизняну, але й у світову медицину. Все це сприяло розвитку хірургічної техніки, розширенню діапазону оперативних втручань. У 1957 р. видатним хірургом М.М. Амосовим було створено у Києві перше відділення серцевої хірургії, у 1983 р. — організовано НДІ серцево-судинної хірургії. Операції на серці почали виконувати в Київському НДІ клінічної і експериментальної хірургії, клініці торакальної хірургії Львівського медичного інституту, Харківському НДІ загальної і невідкладної хірургії, хірургічній клініці Донецького медінституту. М.М. Амосов вніс великий вклад і у розвиток легеневої хірургії в Україні, організувавши у 1952 р. в Києві спеціалізовані відділення, а в 1955 р. — першу в Україні кафедру торакальної хірургії. Науково-методичним центром трахеобронхіальної хірургії стала кафедра пульмонології Київського інституту вдосконалення лікарів. У 50-х роках починається формування анестезіологічної служби в Україні. При провідних хірургічних клініках організовуються анестезіологічні центри. У 1957 р. кафедру торакальної хірургії було перетворено на кафедру торакальної хірургії і анестезіології Київського інституту вдосконалення лікарів, яку очолив професор А.І. Трещинський. Удосконалились за останні десятиріччя діагностика та хірургічні методи лікування захворювань органів черевної порожнини. Велику роль щодо цього відіграв Київський інститут експериментальної і клінічної хірургії, очолюваний академіком О.О. Шалімовим. У 1965 р. було організовано НДІ захворювання нирок і сечовивідних шляхів (урології), який став науково-організаційним центром урологічної допомоги в республіці. Його очолює академік О.Ф.Возіанов, президент Академії медичних наук України. Поліпшення нейрохірургічної допомоги населенню стало можливим тільки зі створенням у Києві в 1950 р. Українського НДІ нейрохірургії на чолі з видатним нейрохірургом О.І.Арутюновим, а пізніше — академіком А.П. Ромодановим. У останні десятиріччя набула розвитку спеціалізована допомога при захворюваннях органів слуху та верхніх дихальних шляхів. Значний вклад у розвиток цієї галузі вніс професор О.І. Коломійченко та його школа. Важливу роль у розвитку онкологічної допомоги відіграє у повоєнні роки Український рентгенологічний інститут у Харкові і Київський науково-дослідний інститут онкології та радіології. Велика заслуга в розвитку онкологічної допомоги в Україні належить академіку Р.Є. Кавецькому, який з 1960 р. і до кінця свого життя очолював створений ним Інститут експериментальної і клінічної
Історія кафедри хірургії №2. Кафедра госпітальної хірургії була заснована в 1919 році для студентів V курсу на базі лікарні Червоного Хреста, яка потім стала першою міською лікарнею. Організатором і першим завідуючим кафедри госпітальної хірургії був професор Євген Костянтинович Істомін. До Першої Світової війни професор Є.К. Істомін працював у Харкові. Його дисертація "К патологической гистологии и клинике варикоцеле" (1908 рік) виконувалася під керівництвом професора Мельникова. Після захисту дисертації він одержав звання приват-доцента й читав лекції з хірургії студентам медичного факультету Харківського університету. На той час досить відома була його стаття про операцію Альбеє при туберкульозному ураженні хребта. Він одним із перших у Росії оперував на серці, і описав це.
Улітку 1919 року Є.К. Істомін був обраний професором кафедри госпітальної хірургії медичного факультету Катеринославського університету. Одночасно зайнявши посаду головного лікаря лікарні Червоного Хреста, він зробив її базою університетської кафедри госпітальної хірургії. У листопаді того ж 1919 року професор Є.К.Істомін був обраний деканом медичного факультету Катеринославського університету. Професор Є.К. Істомін був талановитим викладачем і чудовим хірургом із поміркованою, точною й бережливою рукою. У нього було багато учнів, серед них професор, заслужений діяч науки Д.А.Василенко, професор А.М. Абрамова, П.Я. Єзау та інші.
З 1922 року кафедру очолив професор Гальперн Яків Осипович. Захист його докторської дисертації "Про виразку шлунка й віддалені результати її оперативного лікування", консультантом якої був С.І. Спасокукоцький, відбувся у Військово-медичній Академії 4 грудня 1910 року.
Наукова діяльність його була присвячена актуальним проблемам хірургії. У ній можна простежити три найважливіших напрямки: робота з хірургії шлунка та стравоходу, із проблем переливання крові та праці публіцистичного характеру. У роботах із хірургії шлунка найбільша увага приділялася виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки, виробленню показань до оперативного втручання, ускладненням та рецидивам при цьому захворюванні.
Важливе значення мали і його роботи щодо створення штучного стравоходу. Ще в 1912 році він запропонував створити штучний стравохід зі стінки шлунка. У подальшому, приєднавшись до послідовників створення стравоходу зі шкіри, він запропонував використовувати із цією метою сальник на ніжці.
Розробляючи проблему переливання крові, Я.О.Гальперн особливу увагу приділяв переливанню гетерогенної крові, вивчав реакцію Вассермана в консервованій крові; вважав її вкрай необхідною для запобігання зараженню сифілісом.
Професор Я.О. Гальперн - піонер переливання крові в Дніпропетровській області. У його клініці в 1926 році вперше було виконано пряме переливання крові від донора хворому.
Поступово розширювалося коло наукової роботи на кафедрах Катеринославського медичного інституту. Це стало підставою для видання в 1922 р. у Катеринославі під редакцією Я.О.Гальперна та проф. С.П.Федорова журналу "Новий хірургічний архів". Журнал став дуже популярним серед вчених і видавався регулярно до початку Великої Вітчизняної війни. З 1946 р. він став видаватися в Києві під назвою "Клінічна хірургія".
З 1923 до 1925 року Я.О.Гальперн був деканом лікувального факультету, а з 1925 до 1926 рр. - проректором із наукової роботи Катеринославського медичного інституту. Він очолював хірургічну секцію єдиного наукового медичного товариства.
Я.О.Гальперн був головою багатьох Всеукраїнських, заступником голови Всесоюзних з'їздів хірургів. На XXIV Всесоюзному з'їзді хірургів він був обраний головою Всесоюзної асоціації хірургів, почесним членом Московського, Петербурзького, Саратовського, Харківського, Іванівського, Бакинського та інших хірургічних товариств.
У серпні 1941 р. Дніпропетровський медичний інститут був евакуйований спочатку в Ставрополь, а потім у Фергану. Після реевакуації кафедра госпітальної хірургії була розташована на базі обласної клінічної лікарні ім. І.І.Мечнікова, де знаходиться й зараз.
З 1945 р. по 1960 р. кафедру госпітальної хірургії очолював талановитий хірург, заслужений діяч науки УРСР, професор Гнилорибов Тимофій Єремійович. У 1940 р. він видає другу книгу "Трофічні виразки нижніх кінцівок і їх лікування" і в тому ж році захищає її як докторську дисертацію в Харківському медичному інституті.
Професор Т.Є.Гнилорибов активно займався науковою роботою, а також підготовкою наукових кадрів. Ним було опубліковано 287 журнальних статей. Крім двох дисертаційних монографій, він видав ще дві книги: "Свободная кожная пластика рубцовых конрактур" і "Кортикостероиды в хирургии брюшной полости". Він також автор великих розділів з шкірної пластики в п'ятитомнику "Руководство по хирургии" і хірургії судин черевної порожнини в багатотомному виданні "Опыт советской медицины у Великой Отечественной войне". Під його керівництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації.
Розділи військово-польової хірургії широко висвітлювались в роботах проф. Т.Є. Гнилорибова в період війни і в повоєнні роки. Але в повоєнні роки наукова діяльність проф. Т.Є.Гнилорибова більше зміщувалася в бік розвитку хірургії мирного часу, значну частину якої займала абдомінальна хірургія. Цікавими були розробки Тимофія Єремійовича по кишковій пластиці стравоходу при його рубцевому стенозі, відновлення піхви при її атрезії, сечового міхура при його екстрофії. Значний розділ наукової діяльності проф. Т.Є.Гнилорибова складали роботи по трансплантації органів і тканин. На матеріалах клініки була захищена докторська дисертація ректора Дніпропетровського медичного інституту доцента Д.П.Чухрієнка по темі "Лікування гострої кишкової непрохідності", кандидатські дисертації асистентів О.О.Вовка, Н.Г.Стапикіної, В.Г.Ананьєва, лікарів Л.А.Асляєва, В.Т.Карпухіна та інші.
За досягнення в практичній і науковій діяльності Гнилорибов Т.Є. був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1956 році була організована кафедра госпітальної хірургії № 2, яку очолив заслужений діяч науки УРСР, професор Чухрієнко Дмитро Павлович. Він народився в 1918 році. Після закінчення в 1943 році Куйбишевського медичного інституту був направлений у діючу армію. У 1945 році обраний асистентом кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту, де під керівництвом професора Дейнеки І.Я. у 1949 році захистив кандидатську, а в 1955 році - докторську дисертацію. У період з 1953 по 1959 роки - ректор Дніпропетровського медичного інституту. Він також був дійсним членом міжнародного наукового товариства, членом правління республіканського товариства хірургів, членом редакційної колегії журналів "Вестник хирургии им. И.И.Грекова", "Клиническая хирургия". Спочатку кафедра була розташована на базі Центральної клінічної лікарні Придніпровської залізниці, а з 1963 року переведена в 16-у міську лікарню. На кафедрі навчались студенти VI курсу лікувального факультету. Учбовий і лікувальний процес проходив на базі хірургічного й торакального відділень.
Під керівництвом професора Чухрієнка Д.П. колектив кафедри проводив активну, новаторську педагогічну, наукову, лікувальну, консультативну роботу, і кафедра стала однією з ведучих в Україні. Значний вклад внесла кафедра у вирішення проблем патології серця, легенів, стравоходу, шлунка, молочної залози, органів сечовидільної системи. Широко розроблялись й впроваджувались нові реконструктивні, пластичні операції, алотрансплантація, ендотрахеальне знеболювання. Уперше в Дніпропетровській області почали виконуватися операції на серці. Застосовано екстракорпоральний гемодіаліз.
У цей період на кафедрі склався колектив талановитих вчених- хірургів, у майбутньому широко відомих. Серед них були: член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, професор Люлько О.В., професори Бондаренко М.М., Білий І.С., Коваленко Л.Н., Філіпов Ю.О., Гриньов М.М., Бондаренко В.О., Мільков Б.О., Ананьєв В.Г., Гаджиєв А.С. та інші. Під керівництвом професора Чухрієнка Д.П. захищено 18 докторських і 92 кандидатські дисертації.
Значною була видавницька продукція кафедри. Сам професор Чухрієнко Д.П. автор і співавтор 300 наукових статей, 20 монографій, автор розділу "Абдоминальная хирургия" Большой Медицинской Энциклопедии. Такі монографії як "Непроходимость кишечника", "Спаечная болезнь", "Наружные кишечные свищи", "Внутрибрюшные абсцессы и флегмоны", "Хирургия прободных гастродуоденальных язв", "Бытовые химические ожоги пищевода", атласи операцій на молочній залозі, органах сечостатевої системи, рентгендіагностики захворювань сечовидільної системи та інші сприяли вихованню цілого покоління хірургів.
З 1960 року кафедрою госпітальної хірургії №1 завідував професор Хорошманенко Микола Якович. Він народився в 1897 році в Дніпропетровській області. Його кандидатська дисертація була присвячена туберкульозу й називалась "Об алкоголизации диафрагмального нерва при туберкулезе легких", у 1959 році захистив докторську дисертацію на тему "Тканевая терапия при спаечной болезни брюшной полости".
З 1959 по 1964 роки професор Хорошманенко М.Я. був ректором Дніпропетровського медичного інституту.
За період завідування професора Хорошманенка М.Я. кафедра займалась проблемами правця, захворювань щитовидної й підшлункової залоз, виразкової хвороби шлунка й 12-ти палої кишки в людей похилого й старечого віку. Ним розроблено хірургічний доступ при гастректомії. Він також широко застосовував гастректомію та резекцією частини стравоходу. Професор Хорошманенко М.Я. значну увагу приділяв проблемі злукової хвороби черевної порожнини. Він рекомендував тканинну терапію. Професор Хорошманенко М.Я. опублікував 47 наукових праць, підготував 1 доктора - Асляєва Л.А., та 7 кандидатів наук. Він був членом правління Українського республіканського наукового товариства хірургів, членом редколегії журналу "Клінічна хірургія". Нагороджений орденами Червоної Зірки й Трудового Червоного Прапора, медалями.
Професор Любін Фонік Андрійович у 1971 році був обраний на посаду завідуючого кафедрою госпітальної хірургії №1. На кафедрі в той період працювали доценти Йонов М.В., Коваль І.Й., асистенти Бондар М.І., Праваторова Л.І., Москаленко В.Т. Вони продовжували розробляти питання хірургічної гастроентерології в клініці. Стали частіше виконуватися операції на підшлунковій залозі. Найбільш значним у роботі кафедри слід вважати розробку проблеми кишкових нориць, що дало змогу організувати на базі хірургічного відділення №2 обласний центр по їх лікуванню, який існує до теперішнього часу.
Лауреат Державної премії СРСР професор Колесов Євген Васильович завідував кафедрою з 1983 по 1993 роки. За ініціативою проф. Є.В.Колесова на Дніпропетровщині стала розвиватися кардіохірургія. У зв'язку із цим в обласній лікарні ім. І.І.Мечникова в 1985 р. було відкрите торакальне відділення, яке через рік стало називатися відділенням кардіохірургії та електрокардіо-стимуляції. Клініка працювала в напрямку розробки вдосконалених методів лікування брадиаритмій на основі методів ендоскопії й електрокардіостимуляції та розробки вдосконалених методів прямої реваскуляризації міокарда. Крім того, займалась протезуванням клавпанів, лікуванням уроджених пороків серця.
Проф. Є.В.Колесов автор 160 наукових публікацій, однієї монографії, 7 винаходів, 4 патентів. Під його керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій.
З 1993 року кафедрою завідує професор Люлько І.В. За його участю, на базі обласної лікарні ім.. І.І. Мечникова організовано хірургічні відділення: гастроентерологічне, ендоскопічне, ангіохірургічне, ендокринологічне, гнійно-септичне, малоінвазивної та ендоваскулярної хірургії. Діяльність кафедри стає різнобічною. Кураторами відділень призначаються доценти Кутовий О.Б., Карпенко С.І., Самарець Е.Ф., Ткаченко В.М. Досягнення колективу кафедри дозволили організувати обласні центри: діабетичної ступні, хірургії печінки та підшлункової залози, лікування правця, кишкових нориць, сепсису та інші. На базі клініки організовано "школу хірурга". Розробки кафедри відомі в Україні та за її межами. Розроблено унікальні методи лікування: "Спосіб резекції аневризми черевного відділу аорти", "Спосіб хірургічного лікування поширених епіфасціальних флегмон", "Спосіб лікування флегмони шлунка", "Обтуратор зовнішньої кишкової нориці", "Спосіб визначення фази гострого перитоніту", "Спосіб діагностики жовчного перитоніту" та ін. А керівник клініки одержав диплом на відкриття в медицині "Закономірність зміни в'язкості літогенної жовчі ссавців під дією ультразвуку".
З 2007 року очолює кафедру доцент Кутовий О.Б. З 2008 року назву кафедри змінено на "Кафедра хірургії №2".
Загальні питання хірургічної допомоги
1. Медична допомога - комплекс медичних заходів, спрямованих на лікування пацієнта у випадку загрози його життю та здоров'ю, які виконуються професійно підготовленими фахівцями, що мають на це право відповідно до існуючого законодавства.
2. Хірургічна допомога (допомога хворим із хірургічними захворюваннями) є одним із найбільш масових видів медичної допомоги, що пояснюється низкою факторів:
- поширеністю хірургічних захворювань, вроджених вад розвитку і придбаних патологічних станів;
- постійним зростанням кількості травматичних ушкоджень у промислово розвинених країнах;
- необхідністю в багатьох випадках термінового надання допомоги для врятування життя хворого;
- збільшеними можливостями хірургії в лікуванні різних захворювань;
- швидким розвитком реконструктивно-відновної хірургії і трансплантології, малоінвазивної хірургії;
3. Медична допомога населенню України, у тому числі і хірургічна допомога, організаційно базується на:
- територіальному принципі;
- етапності надання допомоги з підпорядкуванням нижчого етапу вищому;
-максимальному наближенні медичної допомоги до місця проживання хворого;
4. Види хірургічної допомоги:
А) За часом надання допомоги:
- екстрена(невідкладна), яка необхідна хворим із гострими хірургічними захворюваннями і травмами;
- планова, яка надається хворим із хронічною хірургічною патологією;
Б) За видом допомоги:
- долікарська (первинна медична допомога);
- загальнохірургічна (кваліфікована) хірургічна допомога;
- спеціалізована хірургічна допомога;
В) За місцем надання допомоги:
- амбулаторно-поліклінічна допомога;
- стаціонарна допомога;
5. Обсяг хірургічної допомоги залежить від типу лікувальної установи:
А) ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) – екстрена і невідкладна долікарська допомога;
Б) Дільнична лікарня, поліклініка – екстрена і невідкладна допомога при гострих хірургічних захворюваннях;
В) Районна лікарня:
а) термінова і невідкладна допомога при гострих хірургічних захворюваннях;
б) планова хірургічна допомога при найпоширеніших хірургічних захворюваннях;
Г) Обласні та міські лікарні:
а) екстрена, невідкладна і планова загальнохірургічна допомога;
б) спеціалізована хірургічна допомога (урологічна, проктологічна, онкологічна і таке інше);
Д) Наукові установи хірургічного профілю та спеціалізовані центри системи АМН України та МОЗ України:
а) високоспеціалізована хірургічна допомога відповідно до профілю;
б) консультативна допомога хворим відповідно до профілю;
Амбулаторно - поліклінічна допомога
1. Вид хірургічної допомоги за своєю суттю є кваліфікованою хірургічною допомогою і включає:
- надання невідкладної допомоги і лікування хворих із травмами та захворюваннями, при яких не потрібна госпіталізація;
- обстеження, постановка попереднього діагнозу та вирішення організаційно-тактичних питань (куди направити хворого, яким видом транспорту перевозити, яке лікування проводити в період транспортування і т.п.) при захворюваннях та ушкодженнях, що вимагають стаціонарного лікування;
- диспансерне спостереження та обстеження певної категорії хворих;
- проведення санітарно-просвітньої роботи, спрямованої на профілактику, раннє виявлення й лікування хірургічних захворювань;
Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 43 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |