Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Алгоритм вирішення задачі

Читайте также:
  1. C. Ветвящихся алгоритмов
  2. CТРУКТУРЫ ДАННЫХ И АЛГОРИТМЫ
  3. III. Алгоритмическая конструкция ветвление и ее использование в языке Visual Basic
  4. IV. Алгоритмическая конструкция цикл и ее использование в языке Visual Basic
  5. IV. Задачі
  6. IV. Задачі
  7. LINUX|| Алгоритм замещения страниц в ОС Linux.
  8. Алгоритм
  9. Алгоритм
  10. АЛГОРИТМ

Ось ми поставили задачу1 - З1. За нею слідує рішання – РЗ1. Порішали, порішали - невдача. Ми вертаємося до задачі – З1 і призводимо її переформулювання – ставимо нову задачу – З2 і продовжуємо рішання вже відносно задачі – З2. Попрацювали, попрацювали – невдача, нічого не вийшло. Знов повернулися назад і поставили нову задачу – З3

Іноді у якихось ситуаціях, втомившись від усієї цієї роботи, ми можемо повернутися до цілеполагання і переформулювати ціль.

З.1 Проблематизація. Ми говоримо: «Навіщо нам взагалі такий продукт? Давайте замість цього отримаємо дещо досконало інше (вторинне цілеполагання4.1)» т.б. йде циклічний рух по структурі, про яку говорилося раніше (дивись блок схему). Причому, кожне повернення назад – розгортає відповідну лінійку праворуч і увесь процес, як слідує, ще додатково розгортається і створює відповідну структуру (4.1 – 4.2 – 4.3 …).

· Ці два блоки (1 та 2) являють собою складний блок, який може бути охарактеризовано як – рішання задачі без проблематизації, без постановки проблем.

Але може відбутися і наступне…

Ми порішав задачу та із рядно втомившись від цього, наважуємося на кардинальну зміну стратегії роботи та переходимо до третього етапу, який називається

Проблематизація – що таке проблематизація і чим вона характеризується?

- перш за все - принциповою зміною способу дії;

- якщо до цього ми шукали способи рішання, передбачаючи що вони є, накопичені людством і що у арсеналі культури, як у деякій «коморі» зберігаються ці способи рішання і ми можемо прийти туди, узяти цей набір засобів та методів і рішати нашу задачку (оскільки вона задачка);

- то перехід до проблематизації передбачає відмову від цього посилання

- проблематизація відбувається, як правило, за типом «ага - ефекту» т.б. достатньо втомившись, ми говоримо: «Дідько забирай! Мабуть у нас не задача а проблема. А ми її як задачу вирішуємо.»

Що значить проблема?

Проблема – це задача, яка не має способу рішання. Немає ще такого способу рішання, і тому безкорисно діяти звичними засобами – вибирати із «комори» якісь процедури та засоби і діяти. Людство ще не має відповідного способу рішання.

- Така думка, таке передбачення означає кардинальну зламну мить у самому способі роботи, необхідність принципової зміни усієї стратегії.

Проблема – це задача, яка не має (не забезпечена) способу рішання – у цьому ключ до визначення проблематизації. Бо це означає, що ми чогось не маємо та не знаємо.

І тому перше запитання, яке тут повинне бути поставлене коли ми переходимо від рішання задачі до проблематизації, це запитання: «А чого ми не маємо і чого ми не знаємо?». Але якщо це запитання взяти саме по собі, то воно начебто звучить дуже дивно. (Так древні греки звернули на це увагу – вони задавали таке філософське запитання: «А чи існує те чого немає?» І треба, до їхньої честі, сказати, що вони були достатньо проникливі та відповіли – що, те чого немає, також у деяких випадках існує і в цьому сенсі не відрізняється від того, що є.

При яких же умовах це так?

Це так, коли ми маємо перед собою організований простір (відношення), або деяку функціональну структуру (систему зв'язків)

у функціональній структурі (системі зв'язків) – пропуски – суть значущі елементи

· Якщо просто запитую про те, чого ви не маєте, чого я не маю або не знаю, то у відповідь можливо тільки посміхатися,

· Але якщо я записав ось такий ряд:

1 2 3 5 6 7 9 10 …

Причому не важливо, чи залишив я порожні місця для наочності або написав підряд – і запитую, чого тут немає, то як правило, усі відповідають: «Немає цифр 4 та 8. Усе досконало ясно»

Значить якщо ми маємо функціональну структуру то по відношенню до неї ми завжди можемо запитати: «Що там відсутнє?». Бо те, що там пропущене існує точно так, як і те, що є і морфологічно явлене.

Отак

Задача – є ціль, який відповідає спосіб рішання, або спосіб досягнення, а

Спосіб – передбачає наступні елементи:

· вихідний матеріал М1

· продукт М2

· засоби Зас та

· процедури або метод, відповідно

і між усіма цими елементами маються перехресні зв’язки або відношення відповідності

 

 
 

 


Схема: «Структура способу»

І якщо я зараз кажу: «Ага! Так у нас мабуть проблема»

(А що значить - проблема? Проблема – це задача, для якої способу немає або ми його не знаємо.)

Якщо справа обстоїть так, тоді по відношенню до такого уявлення способу (яке я можу проінтерпретувати тепер як функціональну структуру), я можу задавати запитання про те чого у мене немає, і послідовно перевірити це.

М2 – Скажемо продукт у мене заданий чи ні?Достатньо чи він у мене визначений або ні? І я можу поставити (+) або (-)

М1 - А вихідний матеріал в мене адекватний, відповідає чи він продукту? Чи є у мене вихідний матеріал?І знов я можу поставити (+) або (-)

Зас – А засоби в мене є?І раптом з'ясовується, що немає засобів (Ось у чому вся справа!) – засобів, знов таки, адекватних матеріалу та продукту.

- І те саме із процедурами.

 

Ми уданому випадку розглядаємо рішання простих задач, т.б. тих які передбачають спосіб рішання.

Зрозуміло, що тут у мене замість способу може фігурувати будь яка цілісна складна структура.

(Наприклад:

Якщо ми ведемо наукові дослідження - то замість способу делания можливо поставити

структуру наукового предмету – із його 8-ма блоками:

· емпіричним матеріалом

· знаннями

· моделлю

· онтологічною картиною

· засобами

· методом

· проблемами

· задачами

і точно так можу задавати запитання: «Так чого у мене немає? У мене що емпіричного матеріалу немає адекватного, або у мене немає онтологічної картини, або у мене модель відсутня необхідна, або у мене все це є, але тільки засоби у мене не ті, що треба, т.б. неадекватні за морфологією тому, що у мене є?»

І знов таки, точно знаючи, чого у мене може не бути я з'ясую, а чи є у мене це.)

Що є результатом процесу проблематизації? Це точна фіксація того, що ми не маємо або не знаємо.

Саме тут, в процесі проблематизації, вперше відбувається переорієнтація свідомості і усіх рефлексивних процесів.

Якщо до цього ми працювали у дійсності об’єктів, то у процесі проблематизації, звертаючись до організованостів способу рішання (до організованостів наукового предмету), до організованостів проектної діяльності і т.д. Ми кожного разу переходимо до рефлексії відносно діяльності та її складових (до задавання запитань).

У процесі проблематизації виникає інша дійсність, ніж та яка була на перших двох етапах (етапах рішання задачі без проблематизації).

Процес проблематизації взагалі може бути здійснений тільки на переводі нашої свідомості із об’єктів діяльності (що) на структуру самої діяльності (як), на склад її елементів (дивись структуру, побудову діяльності або діяльності проектування).

Проблематизацією (3.1) закінчується перша частина процесу програмування.

(Отак процес програмування являє собою:

· аналіз ситуації

· цілеполагання

· тематизацію

· постановку задачі

· рішання задачі на базі визначених способів і у випадку невдачі -

· кардинальну зміну стратегії, проблематизацію, т.б. постановку запитання чого у нас не вистачає, чого немає для того, щоб діяльність могла бути здійснена.)

Після цього починається наступний крок, або етап процесу проблематизації (і друга частина процесу програмування).

Отак якщо ми знаємо:

- чого у нас немає

- чого нам не вистачає, для того, щоб здійснити потрібний процес, тоді ми тепер це можемо сформулювати у якості – вторинної мети.

Ми говоримо: «Ага! Отже, нам, щоби не відмовитися від нашої вихідної (первинної) мети, щоб ми могли вирішувати відповідну задачу – потрібно тепер отримати ось цей блок, якого не вистачає».

І тому на межі, якщо працювати на простому способі, - проблема може розгортатися у 4 варіантні мети, а саме:

М2 – визначити продукт

М1 – визначити вихідний матеріал

Зас – визначити засоби

- визначити процедури або метод

 

Якщо ми працюємо на більш складній функціональній структурі (структурі наукового предмету), то там може виникнути 8 вторинних цілей.

Якщо у нас ще більш складна структура – проектування разом із дослідженням - то там за нашим попередніми розрахунками до 40 вторинних цілей, але це за межами.

На справді завжди не вистачає одного двох блоків.

Коли ми сформулювали вторинні цілі (4.1) т.б. коли проблематизація здійснена, то тепер йде блок 4, це відповідно:

4.1 – вторинне цілеполагання

4.2 – воринна тематизація

4.3 – аналіз вторинної ситуації

Тут цілі починають розкладатися, починають розгортатися у дерево цілей.

Є багато різних способів розгортання дерева цілей.

Один із них – цілі можуть розгортатися у складні дерева і довизначатися за рахунок різних процесів та різних рухів.

По відношенню до кожної мети ми повинні сформулювати задачу, і далі, приступити до її рішання.

І знов таки ми або отримаємо спосіб рішання та вирішимо задачу, або повинні будемо провести наступну проблематизацію:

- опиниться, що досягнення однієї із вторинних цілей немає відповідного способу і це, як слідує, не задача а проблема. А проблема знов таки потребує обертання, переходу до способу її рішання, загальної характеристики цих способів, і вказівки на те, чого у нас немає. І знову перехід – до цілей третього порядку.

Ось так починає розгортатися програмування.

До чого ж у ході усього цього процесу ми повинні прагнути?

Ось тут опиняється, що інтереси керівників великих, особливо, наукових підрозділів та інтереси виконавців – різко розбігаються *):

- виконавцю – завжди потрібні задачі, а не проблеми, особливо якщо він професіонал а не мислитель:

(1969 рік – конференція по кібернетиці м. Мінськ

Крупний інженер: «Георгію Петровичу! Запам'ятайте (і я із тих, пір запам’ятав назавжди), що інженера-проектувальника – цікавлять тільки задачі. Він не може дозволити собі розкіш возитися із проблемами».

Це вчений може сказати: «Знаєте, це дуже складна проблема і,мабуть, я через десять років відповім на запитання, як її розкладати.

Інженеру – дають місяць, рік, два роки, і він повинен вирішити задачу у вказаний йому термін, засобами, які він має. Тому для нього проблема – річ вторинна».)

Але якщо ми говоримо про стикування досліджень та розробок, ми повинні приймати, як законні обидві логіки.

Великий вчений – це той, хто має складніше дерево проблем, які ростуть із одного кореня. Чим більше не вирішених проблем, тем вище статус цього вченого. Тому керівники шкіл стають, фактично, лише проблематизаторами (і при наборі аспірантів ми зіштовхуємося із такими ситуаціями:

· один говорить, що він потрапив до керівника, а у нього – проблем немає;

· а інший говорить, що його керівник великий вчений – у нього багато проблем. І якщо навіть прийде 200 людей, то він кожного зможе наділити проблемою і усе це разом буде зростатися у одне дерево.

Напроти:

Проектувальники та інженери – мають справи із задачами та елімінують (виключають, прибирають) проблеми. Тому дуже часто для виконавців результатом програмування – повинна бути послідовність задач (а не проблем).

Для Інженера виконавця – мета програмування – отримати набір задач 2-го, 3-го, 4-го, 5 –го порядку (нумерація потім перевернеться). І коли він їх отримав (а хто їх поставив та йому надав?) – уявіть собі, що усі проблеми виключені і залишилися лише задачі (хоча у середині була маса проблем, але відкладаються із них лише задачі різних рівнів) – починається процедура планування рішання (5.1))

5.1 Здійснюється нова процедура - 5.

Усі ці задачі, які ми отримали, тепер збираються у зворотному порядку та розписуються у відповідні мережні графіки вже із врахуванням ресурсів, приблизним визначенням витрат часу.

Це можливо зробити, оскільки залишилися одні задачі – як слід, вже є досвід їхнього вирішення, ми це знаємо, робимо.

І цей план виступає, як план рішання задачі (див. у п. 2.2 – планування рішання), фіксує цей саме план.

Ми вставляємо між постановкою складної задачі або деревом задач, та рішанням задачі – план у тому випадку, коли це все явилося результатом програмування.

Якщо ж ми обговорюємо усе це із точки зору

керівника розробок – то йому потрібен, відповідно, план рішання проблем, або як його частіше називають, тематична програма. Отак одним із результатів програмування є – тематична програма.

Що це означає?

Тематична програма – це формулювання тем, котрі як з'ясувалося, є проблемами, т.б. у яких фіксується те, чого у нас немає і що потрібно отримати.

Це дуже грубе та схематичне уявлення про процес програмування.

(Увага!)




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 103 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав