Сутність та значення програми соціологічного дослідження.

• Методологічну. Дає змогу визначити проблему – наукову і практичну, задля розв'язання якої здійснюється дослідження; сформулювати його цілі й завдання; зафіксувати вихідне уявлення про об'єкт, який вивчають; встановити співвідношення цього дослідження з тими, котрі проводилися раніше або проводяться паралельно щодо аналогічних проблем. На етапі підготовки анкети програма здійснює методологічне обґрунтування інструментарію дослідження, а на етапі аналізу одержаних даних – обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації.

• Методичну. Дає змогу розробити загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень; визначити методи збирання, обробки й аналізу інформації; виробити процедуру дослідження; проводити порівняльний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.

• Організаційну. Забезпечує розроблення чіткої системи розподілу праці між членами дослідницької групи; полегшує контроль за процесом дослідження.

Значення програми.

Ретельно розроблена програма – гарантія успіху всього дослідження, від неї залежить безпосередній результат. А нехтування виробленням програми соціологічного дослідження у кінцевому підсумку призводить до нераціонального використання грошей і зусиль, втрати часу, одержання спотвореної або викривленої картини явища, яке досліджують, і загострення проблемної ситуації.

На жаль, у багатьох випадках навіть професійні соціологи ставляться до програми не як до методологічного інструментарію, а як до формального документа: програма з викладеною метою та завданнями дослідження (більш-менш семантично пов'язаними з назвою теми) готується як офіційно необхідний документ. А потім (після проходження етапу затвердження теми і укладання угоди) відкладається і до неї більше не звертаються.

Розплатою за формальне ставлення до програми є відчуття розгубленості і невизначеності на тому етапі роботи, коли необхідно розпочати аналіз одержаного емпіричного матеріалу. У цьому випадку дослідник (часто того не усвідомлюючи) змушений повернутися до складання програми, щоб одержати більш-менш прийнятну схему аналізу. Проте наслідки спроби підмінити програму подібною схемою, як правило, виявляються необґрунтованими: одних ознак явно не вистачає, інші, хоч і здаються на перший погляд цікавими, не знаходять свого місця у загальному аналізі проблеми.

Дослідження без попередньої програми (чи з програмою, підготовленою формально) звичайно виглядають так. Керівник дослідження збирає групу виконавців і оголошує, що досліджуватиметься певна проблема, наприклад „міжнаціональні відносини на Буковині”.

Відразу ж розпочинається підготовка анкети. Можна скласти сотні запитань, що так чи інакше відображають заявлену проблему, і додати до анкети ще сотні запитань, які визначають гіпотетичні фактори, що справляють вплив на ці показники (процес складання запитань – доволі захоплююча частина роботи, особливо якщо вона не регламентується попередньою програмою). Значущість тих або інших запитань частіше обумовлюється темпераментом та наполегливістю автора питання, ніж цільовим та інформаційним запитом. Якщо запитань „занадто багато”, частина з них відсіюється зусиллями „колективного розуму” відповідно до тих самих критеріїв – авторитету і темпераменту окремих виконавців.

У результаті такого „мозкового штурму” з'являється інструментарій дослідження – анкета з кількома десятками чи сотнями запитань. Добра вийшла анкета чи погана? Кваліфікований соціолог ніколи не береться оцінювати анкету (йдеться про її змістовий, а не технічний аспект), не порівнявши її з програмою дослідження, адже якість анкети визначається її адекватністю конкретному інформаційному запитові і відповідністю індикаторів (запитань анкети) виділеним показникам досліджуваного явища. Потрібне чи не потрібне це запитання, вимірює чи не вимірює воно яку-небудь характеристику, – можна оцінити, лише маючи критерії оцінки. Ці критерії і повинна містити програма дослідження.

Переважна частина труднощів, що виникають у процесі емпіричного дослідження, яке розпочинається без попереднього теоретичного аналізу, породжується тією обставиною, що соціолог бажає отримати відповіді на непорушені питання. Коли автор без попереднього теоретичного аналізу одразу ж починає емпіричний збір інформації, у глибині душі він сподівається, що опитування респондентів допоможе йому розібратися в механізмах самого явища. Вдаючись до такого (частіше за все навіть цього не усвідомлюючи), дослідник фактично прагне свою наукову проблему адресувати людям. Як наслідок, одержавши матеріал, він спроможний не аналізувати результати емпіричного дослідження, а лише репрезентувати отримані дані.

Через відсутність попереднього теоретичного аналізу об'єкта дослідження соціолог стикається з багатьма конкретними проблемами практично на всіх етапах емпіричного дослідження. Уникнути їх доволі просто – необхідно лише твердо засвоїти і не забувати, що емпіричне дослідження є не більше, ніж збір „сирого” матеріалу. Саме по собі (без цілеспрямованого структурування і осмислення) воно дуже рідко дає нове знання і змогу розібратися в сутності явища. Емпіричне дослідження загалом призначене для підтвердження (чи спростування) гіпотез дослідника; і перш ніж розпочати планування емпіричного дослідження, соціолог повинен сформулювати гіпотези, які він бажає перевірити. Чим конкретніше вони будуть сформульовані, тим ефективнішим виявиться загальний результат емпіричного дослідження.

Тому перш ніж планувати емпіричне дослідження, соціолог повинен ясно усвідомлювати, що, з одного боку, це досить копітка праця, яка вимагає колосальної витрати організаційних, людських і матеріальних ресурсів, а з іншого – одержана інформація має надто обмежений характер.

Також при проведенні соціологічного дослідження необхідно враховувати вплив факторів „несподіваності” і „замовника”. „Несподіваність” визначається тим, що до професійного соціолога можуть звернутися із проханням (потенційним замовленням) провести дослідження з проблеми, яку він раніше не досліджував, а також тим, що події, які відбуваються у суспільстві, самі по собі можуть привернути увагу соціолога до проблем, над якими він учора ще не замислювався, а сьогодні вважає занадто значущими, щоб їх можна було залишити поза увагою у загальному аналізі досліджуваних ним соціальних явищ.

Фактор „замовника” визначається особливостями взаємодії із людьми, які самі не є дослідниками, і тому рідко бувають обізнаними як про можливості, так і про межі цих можливостей стосовно емпіричного соціального дослідження. Втім проект і програма емпіричного дослідженняобговорюються з замовником, а проект навіть ним схвалюється. Тому ці документи викладаються неодмінно загальнодоступною мовою, у якій не можна зловживати вузькоспеціальною термінологією й аргументацією.

Від правильної стратегії і тактики поведінки соціолога-виконавця на початковому етапі співробітництва здебільшого залежить кінцевий успіх роботи. А програма, оформлена як окремий документ, стане в нагоді не тільки при проведенні дослідження, але й при підготовці підсумкового звіту або публікації. Крім цього, програма може бути опублікована як самостійна наукова праця. Не виключено, що по цій програмі інші дослідники будуть збирати й аналізувати емпіричний матеріал, тим самим домагаючись спільними зусиллями підвищення його пізнавальної цінності. Публікація програми подібна до передачі ліцензії на виробництво наукового знання.

3. Структура програми соціологічного дослідження.

Опис програми соціологічного дослідження міститься практично в кожному посібнику з методики і техніки соціологічного дослідження. Вона складається з двох розділів: методологічного та методичного, які пов'язані між собою і підпорядковані загальному задуму наукового пошуку.

Відповідно, програма соціологічного дослідження включає такі елементи:

1. Методологічний розділ програми:

1.1. Формулювання і обґрунтування проблеми дослідження (преамбула), переведення її у тему.

1.2. Визначення об'єкта і предмета дослідження.

1.3. Постановка мети та основних завдань дослідження.

Перші три пункти ще називають інформаційним запитом.

1.4. Виділення основних понять, їх інтерпретація й операціоналізація.

1.5. Розробка системного аналізу об'єкта дослідження (концептуальної схеми).

1.6. Формулювання гіпотез дослідження.

2. Методичний розділ програми:

2.1. Побудова стратегічного (принципового, змістового) плану дослідження. Визначення практичної значимості дослідження (очікуванні результати та їх застосування, прогнози, рекомендації).

2.2. Підбір і обґрунтування методів збору, обробки й аналізу отриманих даних.

2.3. Розрахунок і обґрунтування вибірки.

У якості самостійних документів, до програми додаються: інструментарій (анкета, гайд тощо), який є квінтесенцією методологічного розділу програми; до багатоваріантних запитань анкети додаються окремі картки; а також різноманітні допоміжні документи, які звичайно оформлюються у вигляді інструкцій.

Одна з найбільш важливих інструкцій стосується техніки опитування – це інструкція анкетеру або інтерв'юеру. У ній надається коротка характеристика обсягу дослідження, описується інструментарій дослідження, його призначення та особливості практичного використання, а також порядок і правила виконання процедур та заповнення методичних документів. Там само містяться правила відбору обстежуваних одиниць, рекомендації щодо поведінки у складних ситуаціях, а також визначаються терміни виконання робіт, порядок одержання завдань та подання документів.

Також складається квотна інструкція (картка вибірки, квотне завдання). У ній вказується кількість респондентів, яких необхідно опитати, а за потреби – список опитуваних. У тих ситуаціях, коли відповідно до використовуваної моделі вибірки анкетер сам повинен відібрати респондентів, йому вручається спеціальний листок із вказівкою кількості людей, що підлягають опитуванню за відповідними параметрами.

До допоміжних документів дослідження належить також інструкція про закриття відкритих і напівзакритих питань анкети. У ній приводиться кодифікатор, за допомогою якого кодуються отримані від респондентів відповіді з метою їхнього подальшого згруповання й математичної обробки.

Можуть бути підготовлені інструкції, що пояснюють зміст і порядок здійснення інших процедур, наприклад, про вибракування невірно заповнених анкет, тощо.

Крім цього, готуються такі допоміжні документи, як маршрутні листи, бланки технічних звітів інтерв'юерів, посвідчення інтерв'юерів тощо. Взагалі ж кількість і обсяг допоміжних документів залежать від виду соціологічного дослідження, наукової кваліфікації, методичного й організаційного досвіду тих, хто його проводить.

Залежність структури програми від типу дослідження.

Термін емпіричні дослідження застосовується як тотожний до усіх соціологічних досліджень. Втім Н. Паніна ділить великомасштабні соціологічні дослідження на два типи: власне соціологічні дослідження та опитування громадської думки. Соціологічне дослідження – це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу, а опитування громадської думки – це збір інформації про сукупну думку (розподіл думок) певного контингенту населення з певного актуального питання. В. Ядов виділяє теоретико-прикладні і практико-прикладні дослідження, а опитування громадської думки відносить до останніх.

Відповідно, не всі програми соціологічних досліджень неодмінно повинні будуватися за однаковою схемою. Особливості типу дослідження накладають відбиток на деталі компонування програми та її побудови. При підготовці до опитування громадської думки основну увагу слід приділити підготовці репрезентативної вибіркової сукупності; замість програми дослідження цілком припустимо обмежитися інформаційним запитом. У тому випадку, коли має бути проведено соціологічне дослідження (тобто має місце певна соціальна проблема), особливу увагу слід звернути на розробку програми. Далі розробляються документи залежно від типу дослідження.

Основними елементами дослідження, які визначають його наукову значущість та фінансову вартість, є програма і вибірка. Їх співвідносна значущість для різних типів досліджень неоднакова. Якщо абстрактним ідеалом одержання соціальних фактів емпіричним шляхом є суцільне опитування усіх представників досліджуваної групи населення за всіма можливими характеристиками проблеми, яка вивчається, то реально через цілком зрозумілу обмеженість коштів, часу і організаційних можливостей у конкретному дослідженні необхідно обмежуватися певним обсягом вибірки і окремими аспектами досліджуваної проблеми. Для того, щоб ці обмеження мали достатньо усвідомлений характер і давали змогу оцінити значущість та якість одержаної інформації, розпочинаючи роботу, слід встановити пріоритетність елементів дослідження. Отже, перший крок до оцінки пріоритетності елементів – визначення типу дослідження.

У теоретико-прикладному дослідженні для переходу від постановки проблеми у найзагальнішому вигляді („Соціально-психологічні проблеми чорнобильської катастрофи”, „Загострення міжнаціональних відносин”, „Ставлення населення до ринкової економіки”, „Соціально-політична ситуація в Криму” тощо) до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження. Цю функцію (конкретизацію предмета дослідження) виконує програма дослідження. Тому у його проведенні підготовка програми є найважливішим етапом.

Під час проведення практично-прикладних досліджень, зокрема опитувань громадської думки, найважливішим елементом є проблема репрезентативності вибірки, і, відповідно, в організаційному плані – встановлення обсягу і способу відбору одиниць спостереження, оскільки результати опитування обмеженої кількості людей поширюються на всю генеральну сукупність. Наприклад, опитавши тисячу жителів Чернівців, дослідник робить висновки про думки і настрої чернівчан загалом; опитавши дві тисячі жителів України, поширює висновки на населення України в цілому і т. ін. Тому, визначаючи вибірку, дослідник повинен досить чітко уявляти, якою мірою і за якими характеристиками (стать, вік, освіта, соціальний стан тощо) опитувані становлять той контингент, на котрий поширюються висновки, одержані в результаті опитування.

При опитуванні громадської думки значення програми соціологічного дослідження зводиться до мінімуму, і часто-густо у програмі взагалі немає необхідності. Наприклад, програма не потрібна під час опитування в електоральних ситуаціях („За кого будете голосувати?”, „Чи братимете участь у референдумі?” тощо) та під час оперативних досліджень гострої соціальної ситуації (наприклад, реакція населення на ті або інші події у країні чи на рішення органів влади тощо). В опитуваннях громадської думки необхідне лише редагування інформаційного запиту відповідно до основних технічних вимог і правил складання анкети.