Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Виконання місцевих бюджетів за видатками. Розпис видаткової частини бюджету

Бюджетна політика органів місцевого самоврядування втілюється у життя тільки під час виконання місцевих бюджетів. Саме здійснення видаткової частини місцевих бюджетів дає змогу забезпечувати необ­хідні суспільні блага, створювати бажані об'єкти інфраструктури, реа­лізувати певні перерозподільні функції.

Під виконанням місцевого бюджету за видатками слід розуміти здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів та досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів.

Заплановані показники доходів та видатків набувають дещо різного значення при виконанні бюджету. Так, заплановані обсяги доходів слу­гують тільки орієнтиром для фінансової діяльності і не є обмежуваль­ними, тобто, якщо суми надходжень певного виду доходу будуть пере­вищувати заплановані, то їх зарахують до бюджету. Розраховані обсяги видатків, які містяться в затвердженому бю­джеті, є обмеженням із боку представницької влади для виконавчої на здійснення видатків і не можуть бути перевищені в жодному разі.

Прийнято виокремлювати у фінансовій площині фактичні та касові видатки бюджету.

Фактичними видатками є економічні операції, які відображають використання в ході бюджетного процесу трудових, матеріальних та фі­нансових ресурсів. Прикладами таких видатків можуть бути факт нара­хування заробітної плати працівникам бюджетних установ, списання вартості використання канцелярського приладдя.

Касове виконання видаткової частини бюджету передбачає вико­нання дій з видачі бюджетних коштів. Відповідно касовими видатками бюджету є операції щодо грошових виплат із бюджетних рахунків на ра­хунки одержувачів трансфертів, фізичних та юридичних осіб, які по­стачали бюджетним установам товари, виконували роботи та надавали послуги, а також для інших передбачених бюджетом цілей. Прикладом касових видатків бюджету можуть бути перерахування коштів бюджет­ною установою постачальникам канцелярського приладдя.

Важливим елементом бюджетної системи в цілому та процесу вико­нання бюджету зокрема є система бюджетної звітності. Вона забезпечує необхідними відомостями органи державного управління та місцевого самоврядування, що стає основою для оперативного вживання потріб­них управлінських заходів, а також є джерелом інформації про виконан­ня бюджету для громадян. Основа інформаційного забезпечення бюджет­ної системи — бюджетний облік, який є базою для формування досто­вірної бюджетної звітності, а також виконує контрольні функції.

Велику роль у процесі виконання видаткової частини місцевих бю­джетів науковці відводять системі касового виконання бюджету за ви­датками, тобто організації управління залишком бюджету та здійснен­ня виплати бюджетних коштів, їх обліку. У практиці виконання бю­джетів можуть бути застосовані три системи — банківська, казначейська та змішана. Організація виконання видаткової частини місцевого бю­джету в умовах тієї чи іншої системи значно впливає на фінансову само­стійність місцевого самоврядування.

Фаза виконання бюджетів є найдовшою серед етапів бюджетного процесу і триває весь бюджетний період, який в Україні становить один рік. Бюджетним кодексом визначено стадії виконання видаткової ча­стини бюджету.

Виконання видаткової частини місцевого бюджету розпочинається після затвердження бюджету місцевими радами зі складання розпису видатків бюджету. Розпис видаткової частини бюджету — це доку­мент, в якому визначається розподіл бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів за певними періодами року та категоріями бюджетної класифікації відповідно до бюджетних призначень. Бю­джетне асигнування надає повноваження розпоряднику бюджетних коштів брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі щодо їх погашення. Бюджетне призначення — це повноваження, яке надане головному розпоряднику коштів рішенням про місцевий бюджет та має кількісні й часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування.

Роботу зі складання розпису видатків бюджетів виконують фінансові органи або виконавчі органи місцевих рад. Розпис видатків місцевого бюджету складається з двох частин і річного та помісячного розпису асигнувань.

Річний розпис видатків місцевого бюджету передбачає розподіл бю­джетних асигнувань, виділених головним розпорядникам коштів для ви­конання певних програм (у випадку застосування програмно-цільового методу) або для визначених функцій відповідно до кодів економічної класифікації видатків. Розпис видаткової частини місцевого бюджету складають окремо за загальним та спеціальним фондом.

Приклад. Районним бюджетом заплановано бюджетне при­значення для районного відділу освіти на утримання дошкіль­них закладів освіти в обсязі 1000 грн. У такому випадку річний розпис бюджетних призначень буде передбачати розподіл цієї су­ми за окремими економічними напрямами. Так, фінансове управління розподілить зазначений обсяг бюджетних призначень на такі частини: 500 грн — заробітна плата працівників; 170 грн — нарахування на заробітну плату; 230 грн — оплата придбання предметів та матеріалів; 100 грн — оплата послуг зв'язку.

Річний розпис бюджетних призначень фінансові органи та виконавчі органи місцевих рад складають на основі бюджетних запитів головних розпорядників коштів. Витяг із розпису надалі стає основою для скла­дання кошторису доходів і видатків бюджетних установ та планів вико­ристання коштів одержувачів бюджетних коштів і для розподілу кош­тів з рахунку бюджету між головними розпорядниками коштів.

Приклад. Відповідно до інформації з попереднього прикладу фінансове управління розподілить бюджетні асигнування та­ким чином. Передбачений обсяг асигнувань на заробітну плату та нарахувань буде розподілено за місяцями року окремими ряд­ками, оскільки зазначені напрями асигнувань виступають окре­мими розширеними кодами економічної класифікації видатків (обсяг заробітної плати: за січень — 300 грн, лютий — 200 грн; об­сяг нарахувань на заробітну плату: за січень — 100 грн, лютий — 70 грн). Зазначений обсяг бюджетних призначень, передбачений на придбання предметів і матеріалів та оплату послуг зв'язку, буде розподілено в сукупному обсязі, оскільки ці напрями асигну­вань входять до розширеного коду економічної класифікації "інші видатки" (за січень — 150 грн, лютий — 180 грн).

Складений розпис видатків місцевого бюджету фінансові органи та виконавчі органи місцевих рад подають в орган Державного казначей­ства та доводять до відома головних розпорядників коштів витяги із роз­пису.

Доведені до головного розпорядника коштів показники розпису асиг­нувань передбачені для здійснення заходів як безпосередньо головним розпорядником, так і підпорядкованими йому бюджетними установа­ми. Тому визначені у витягах із розпису показники асигнувань головний розпорядник коштів повинен розподілити між підпорядкованими йому розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Інформацію про розподіл він доводить до відома підпорядкованих йому юридичних осіб та до органу казначейства, в якому обслуговують головного розпоряд­ника. Отримані розпорядниками третього ступеня та одержу­вачами коштів показники розподілу слугують основою для складання кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань. Територіальний ор­ган казначейства перевіряє отриманий від головного розпорядника кош­тів розподіл бюджетних асигнувань щодо правильності арифметичних розрахунків та відповідності розпису видатків, отриманого від фінансо­вого відділу, і реєструє на рахунках обліку виконання бюджету.

На другій стадії виконання видаткової частини бюджету затверджу­ють кошториси та плани асигнувань розпорядників коштів місцевих бюджетів. Затверджені кошториси та плани асигнувань розпорядники коштів мають представити в органи казначейства, в яких їх обслуговують. За­значені документи органи казначейства перевіряють щодо відповідно­сті показникам розподілу асигнувань, які були представлені головними розпорядниками коштів. У випадку виявлення розбіжностей між показ­никами кошторисів та розпису, територіальні органи казначейства не реєструють кошториси, а повертають розпорядникам для подальшого узго­дження та приведення їх у відповідність до розпису. Якщо кошториси та плани асигнувань належним чином оформлені, відповідають показникам розпису, органи казначейства реєструють документи, представ­лені розпорядниками.

Після затвердження кошторисів та планів асигнувань бюджетні уста­нови отримують права брати зобов'язання. Слід зазначити, що чинне законодавство дозволяє розпорядникам коштів брати зобов'язання тіль­ки в межах передбачених обсягів бюджетних асигнувань.

Зобов'язанням бюджетної установи вважають укладену угоду, договір, які передбачають необхідність здійснюва­ти розпорядником бюджетних коштів платежі на виконання цієї угоди. Під фінансовим зобов'язанням розуміють зобов'язання розпорядника або одержувача бюджетних коштів сплатити кошти за будь-яке здійсне­не відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укла­дення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших анало­гічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто це кредиторська заборгованість або попередня оплата, дозволена законодавством.

Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів значну частину на­дісланих бюджетних асигнувань спрямовують на придбання товарів, робіт і послуг. Механізм закупівель має ґрунтуватися на двох принци­пах: економії та справедливості. Перший полягає в тому, що придбання товарів має здійснюватися з мінімальними витратами. Другий означає, що закупівлі товарів за рахунок бюджетних коштів мають забезпечити справедливий розподіл державних замовлень між суб'єктами підприєм­ницької діяльності.

При укладанні угод із постачальниками товарів, виконавцями робіт і послуг розпорядники та одержувачі коштів місцевих бюджетів повин­ні дотримуватися вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Закон покликаний створити конкурентне середовище у сфері державних закупівель, не допустити виявів коруп­ції, сприяти економії бюджетних ресурсів. Цим документом передба­чено особливий порядок визначення постачальників товарів, робіт і по­слуг. Для дотримання встановлених процедур державних закупівель розпорядником та одержувачем бюджетних коштів створюється тендерний комітет, який організовує конкурс на постачання товарів, виконання робіт і послуг та приймає рішення щодо визначення переможців кон­курсу.

Замовник визначає переможця торгів з-поміж учасників, тендерні про­позиції яких не були відхилені, на основі критеріїв і методики оцінки тендерних пропозицій, вміщених у тендерній документації. Слід зазна­чити, що при визначенні переможців конкурсу вітчизняним виробни­кам надається перевага (за винятком здійснення закупівель значних об­сягів), шляхом застосування преференційної поправки у 10 %. Кри­теріями визначення переможця тендера можуть бути:

— найнижча ціна;

— прийнятий строк поставки (виконання);

— потрібні якість і функціональні характеристики, екологічна чи­стота;

— наявність післяпродажного обслуговування;

— прийнятні умови розрахунків;

— погашення експлуатаційних витрат;

— передання технології та підготовка управлінських, наукових і ви­робничих кадрів.

Після проведення конкурсу тендерний комітет складає звіт про його результати. Розпорядники та одержувачі зобов'язані подавати звіт до уповноваженого органу з державних закупівель. Крім того, у визначе­них випадках, органи казначейства вимагають подання звіту при реєст­рації зобов'язань.

Наступні дві стадії виконання бюджету — отримання товарів та здій­снення платежу — часто відбуваються у зворотній послідовності, адже у багатьох випадках постачальники товарів, робіт і послуг вимагають передоплати у розрахунках із бюджетними установами. Причиною пере­важно є наявність істотного ризику несвоєчасного виконання зобов'я­зань з боку бюджетних установ, а також низька фінансова стійкість значної частини представників приватного сектору.

Необхідна умова здійснення видатків розпорядників та одержувачів коштів — це наявність коштів на їхніх рахунках. Процес руху коштів по бюджетних рахунках розпочинається після затвердження розпису бюджету і не залежить від стадії виконання видаткової частини бюдже­ту. Таким чином, перерахування коштів бюджету на рахунок розпоряд­ника бюджетних коштів може відбуватися безпосередньо після визна­чення бюджетних асигнувань чи затвердження кошторисів бюджетних установ або після взяття бюджетних зобов'язань чи отримання товарів. Від того, після якого етапу виконання видаткової частини бюджету від­бувається перерахування коштів на рахунок розпорядника, залежить, як правило, тривалість зберігання коштів на рахунку — перерахування коштів на початкових етапах призводить до сповільнення руху бюджет­них коштів.

Платежі, передбачені для оплати видатків місцевих бюджетів, відбу­ваються в межах касових надходжень бюджету. Факт виникнення роз­біжності між запланованими обсягами доходів і фактичними надхо­дженнями трактується як тимчасовий касовий розрив. У цьому разі Ра­да міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністра­ції та виконавчі органи місцевих рад на підставі рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад можуть отри­мувати короткотермінові позики у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів мають право здійснювати видатки як у безготівковій, так і у готівковій формі. Застосування готівки у розрахунках бюджетного сектору, зазвичай, обмежується видатками, які не можуть бути здійснені в безготівковій формі. Для того, щоб отри­мати готівку на здійснення розрахунків, розпорядник чи одержувач бюджетних коштів подає в орган Державного казначейства, в якому об­слуговується, заявку на видачу готівки. У цьому документі зазначаються сума, мета, для якої отримується готівка, особа, якій дору­чено отримати кошти, та інші необхідні відомості. Якщо готівка перед­бачена для виплати заробітної плати, то разом із заявкою на видачу готівки подають платіжні доручення на перерахування податку з дохо­дів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Для виплати готівки розпорядникам та одержувачам коштів органи казначейства відкривають спеціальні рахунки в банківських устано­вах. На підставі отриманих від своїх клієнтів заявок на видачу готівки у безготівковій формі (за допомогою платіжного доручення) здійснюють перерахування коштів на рахунок, призначений для виплати готівки. Після одержання підтвердження про отримання коштів банківською уста­новою, працівники казначейства виписують розпорядникам грошовий чек. Розпорядники та одержувачі коштів, як правило, наступного дня звертаються з грошовим чеком до установи банку, який на підставі пред'явлених розпорядниками грошових чеків видає зазначені суми го­тівки. Наступного дня установа банку надсилає власнику рахунку — органу Державного казначейства — виписку про рух коштів.

Завершальною стадією виконання видаткової частини бюджету є використання товарів, робіт і послуг. Після отримання товарів від поста­чальників частина їх перебуває в залишках, а інша використовується для забезпечення функціонування бюджетних установ.