Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

інтелектуальної власності

Читайте также:
  1. Автор об'єкта промислової власності має особисте немай­нове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розроб­леному ним об'єкту.
  2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності
  3. Важливу роль у праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.
  4. Види прав інтелектуальної власності України
  5. Виникнення майнових прав інтелектуальної власності.
  6. Витратний підхід до оцінки об'єктів права інтелектуальної власності
  7. Відносини власності , правовий режим її різних форм
  8. Власність та сучасні тенденції розвитку відносин власності
  9. До знищення приватної власності
  10. Економічні відносини власності

ПЛАН

 

1.1. Поняття права інтелектуальної власності.

1.2. Міжнародні джерела права інтелектуальної власності та

міжнародні організації, що опікуються охороною прав на

результати інтелектуальної діяльності.

1.3. Національне законодавство України про право інтелектуальної

власності.

1.4. Дуалізм права інтелектуальної власності.

1.5. Поняття та система суб’єктивних прав інтелектуальної власності.

1.6. Співвідношення права інтелектуальної власності та права

власності.

1.7. Характеристика виключних майнових прав інтелектуальної

власності.

1.8. Суб’єкти права інтелектуальної власності.

1.9. Оборот майнових прав інтелектуальної власності.

1.10. Система засобів захисту права інтелектуальної власності.

1.11. Державна система правової охорони інтелектуальної власності в

Україні.

1.12. Інститут патентних повірених.

 

 

1.1. Розумова діяльність людини перебуває поза межами регулюючого впливу права, проте результати цієї діяльності, якщо вони мають суспільну корисність чи значимість, стають об’єктами правового регулювання. Творіння людського розуму, такі як винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, літературні, художні чи наукові твори, бази даних, комп’ютерні програми, наукові відкриття, торговельні марки тощо мають нематеріальну природу, оскільки їхню сутність та зміст становить не тій чи інший тілесний, матеріальний об’єкт, зокрема, речі у будь-якій формі, у тому числі й гроші або інше майно, а ідеї, образи, технічні чи естетичні рішення, сполучення або композиція звуків, інформація про раніше невідомі, але об’єктивно існуючі закономірності, властивості та явища матеріального світу тощо, які викладені у певній об’єктивній формі і відповідають вимогам закону.

В умовах науково-технічного прогресу та ринкової системи економіки національні суспільства об’єктивно зацікавлені в стимулюванні корисної для них інтелектуальної, творчої діяльності індивідуумів, а тому створюють правові системи захисту законних інтересів творців нематеріальних об’єктів. Сутність юридичного захисту інтересів творця полягає в наділенні його низкою суб’єктивних прав на отримані ним результати інтелектуальної діяльності. Ці правові системи намагаються оптимально збалансувати інтереси творця результатів інтелектуальної діяльності з одного боку і інтереси суспільства, котре зацікавлене в найбільш широкому і безперешкодному використанні надбань людського інтелекту. Системи юридичного захисту інтересів творця на результати його інтелектуальної, творчої діяльності отримали назву право інтелектуальної власності (далі - ІВ). Терміном міжнародного права ІВ стала після прийняття 14 липня 1967 року Стокгольмської Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. У цій Конвенції зазначено, що інтелектуальна власність включає … усі права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях (стаття 2[viii]).

 

1.2. Право ІВ забезпечується цілою низкою багатосторонніх міжнародних договорів, до значної частини яких приєдналась й Україна. До числа основних міжнародно-правових договорів з питань охорони прав на об’єкти ІВ відносяться, зокрема, Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883 рік), Паризький акт Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1971 рік), Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 рік), Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року та інші.

Кожним багатостороннім міжнародно-правовим договором з питань ІВ було засновано союз країн-учасниць, в межах якого усім громадянам країн союзу надається однаковий режим охорони їх прав ІВ, а також щодо них застосовуються певні загальні правила і стандарти. Адміністративні функції щодо союзів багатосторонніх міжнародних договорів у сфері ІВ здійснює Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – міжурядова організація, яка є однією із шістнадцяти спеціалізованих установ у системі Організації Об'єднаних Націй. Конвенція, що засновує ВОІВ (Конвенція ВОІВ), була укладена 14 липня 1967 року у Стокгольмі і набула чинності у 1970 році. Головне завдання ВОІВ полягає у тому, щоб сприяти зростанню поваги до ІВ в усьому світі, забезпечити ефективну охорону прав на його об’єкти шляхом співробітництва між державами з метою формування сприятливих умов для промислового і культурного розвитку через стимулювання творчої активності.

Конвенцією ВОІВ створено чотири органи, які забезпечують виконання функцій ВОІВ: Генеральна асамблея, Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро.

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, яка призначає Генерального директора ВОІВ за поданням Координаційного комітету, розглядає і затверджує доповіді і результати роботи Координаційного комітету, приймає фінансові правила роботи ВОІВ, схвалює дворічний бюджет з витрат, загальний для усіх союзів, затверджує заходи, що пропонуються Генеральним директором, визначає робочі мови Міжнародного бюро та виконує деякі інші повноваження. Генеральна асамблея складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також членами будь-якого з її союзів.

Конференція ВОІВ складається з усіх держав-членів ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якогось з її союзів. Конференція ВОІВ здійснює функцію форуму для обміну думками між її членами з усіх питань, що стосуються ІВ і в цьому контексті може вносити рекомендації з врахуванням компетенції та автономії союзів. Конференція може вносити у певному порядку поправки до Конвенції ВОІВ, а також здійснює деякі інші повноваження.

Координаційний комітет ВОІВ є одночасно консультативним органом з питань, що становлять загальний інтерес для членів ВОІВ, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції.

Міжнародне бюро ВОІВ або Секретаріат очолює Генеральний директор ВОІВ. Саме Міжнародне бюро в межах своєї компетенції практично виконує функції адміністративного органу союзів багатосторонніх міжнародно-правових договорів з питань ІВ.

Діяльність ВОІВ ведеться з трьох основних напрямків: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядового співробітництва з адміністративних питань ІВ та програмна діяльність.

Реєстраційна діяльність ВОІВ передбачає надання послуг заявникам і власникам прав на об’єкти ІВ. Цей вид діяльності включає одержання і обробку міжнародних заявок на об’єкти права промислової власності, міжнародну реєстрацію прав на деякі об’єкти права ІВ тощо. ВОІВ надає реєстраційні послуги за Договором про патентну кооперацію (PCT), Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків, Гаазькою угодою про реєстрацію промислових зразків та Лісабонською угодою про захист місць походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

Забезпечення міжурядового співробітництва з адміністративних питань ІВ стосується в основному освітньої діяльності та роботи фондів патентних документів, які використовуються для проведення патентного пошуку, розробки методів полегшення доступу до інформації з цих фондів, роботи з оновлення міжнародних класифікаційних систем, складанні оглядів щодо стану нормативного масиву ІВ, статистичної роботи тощо.

Програмна діяльність ВОІВ спрямована на забезпечення більш широкого визнання багатосторонніх міжнародних договорів з питань ІВ, їх оновлення, розробки і ухвалення нових договорів у цій сфері. У ВОІВ функціонують постійні комітети експертів для визначення доцільності розробки нових договірних положень. Якщо постійний комітет встановить, що досягнутий достатній прогрес для укладення договору, Генеральна асамблея може прийняти рішення про скликання Дипломатичної конференції з метою завершення перемовин про укладення нового договору.

У сфері міжнародної торгівлі та міжнародного економічного співробітництва питаннями охорони прав ІВ опікується Світова організація торгівлі (далі - СОТ) відповідно до Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (далі - Угода TRIPS). Угода TRIPS є складовою частиною Угоди, якою засновано СОТ (далі - Угода СОТ). Угода СОТ була укладена 15 квітня 1994 року і стала результатом так званого Уругвайського раунду переговорів про багатосторонню торгівлю, що проводився в межах Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ). СОТ почала свою діяльність з 1 січня 1995 року. В рамках організаційної структури СОТ діє Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Рада TRIPS), яка здійснює спостереження за роботою Угоди TRIPS, перевіряє додержання країнами-членами своїх зобов’язань за цієї Угодою та здійснює інші закріплені за нею повноваження.

Угодою TRIPS було встановлено мінімальні стандарти охорони прав інтелектуальної власності відносно кожного об’єкту права ІВ, яких мають додержуватись країни – члени СОТ. Положеннями цієї Угоди також передбачено, що спори між членами СОТ щодо додержання цих стандартів вирішуються з використанням механізмів і процедур СОТ. Між ВОІВ та СОТ існує угода, що передбачає співробітництво цих організацій в реалізації основних положень і принципів ТРІПС.

Законом України від 10 квітня 2008 року № 250-VI було ратифіковано протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, підписаний у м. Женеві 5 лютого 2008 року. Отже Україна як член СОТ зобов’язана дотримуватись приписів Угоди TRIPS.

 

1.3. В Україні на конституційному рівні охороняються права і інтереси людини творця, чиєю розумовою працею створюються нематеріальні об’єкти. У частині першій статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У частинах першій та другій статті 54 Основного Закону передбачено, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Загальні положення про право ІВ та основні об’єкти цього права викладено у Книзі четвертій Цивільного кодексу України (статті 418 – 508). У главі 16 Господарського кодексу України передбачено норми про використання у господарській діяльності прав ІВ (статті 154 – 162). Крім того, право ІВ забезпечується профільними законами щодо охорони прав на різні об’єкти цієї власності (профільні закони). До кола цих профільних законів відносяться: «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про племінну справу у тваринництві», «Про захист від недобросовісної конкуренції».

 

1.4. Праву ІВ властивий принцип дуалізму, що проявляється в його системному поділі на авторське право та право промислової власності залежно від характеру результатів (об’єктів) інтелектуальної діяльності. Цей принцип загалом відтворено у чинному законодавстві України.

Авторсько-правова форма охорони надається тим результатам (об’єктам) інтелектуальної діяльності, для яких пріоритетне значення має унікальність їх форми, а не зміст. Права на ці об’єкти виникають на основі факту їх створення і на підтвердження їх існування не потребується якоїсь спеціальної реєстрації чи правоохоронного документу. До кола цих об’єктів належать літературні і художні твори, комп’ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) мовлення. Юридичні можливості щодо створення та використання цих нематеріальних об’єктів дістали назву авторські і суміжні права.

Ті результати інтелектуальної діяльності, для яких пріоритетне значення має їх зміст, а не форма, охороняються правом промислової власності. Промислова власність забезпечує правовими засобами інтереси винахідників та власників інших нематеріальних об’єктів у сфері науково-технічної діяльності, промисловості та торгівлі. До кола промислової власності включають і боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

Правом промислової власності охороняються права на три групи результатів (об’єктів) інтелектуальної діяльності.

Першу групу складають об’єкти, для забезпечення прав на які використовується патентна форма охорони. До кола цих об’єктів відносяться винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин. Права на перелічені об’єкти підтверджуються патентами, тобто правоохоронними документами, які засвідчують пріоритет, авторство і право ІВ на нематеріальний об’єкт та гарантують володільцям патенту виключні права протягом встановленого законом строку.

Другу групу об’єктів становлять засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, продукції, робіт, послуг – торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення.

Третю групу становлять нетрадиційні об’єкти права ІВ – топографія інтегральних мікросхем, наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці.

Права на нематеріальні об’єкти другої та третьої групи засвідчуються спеціальною реєстрацією та щодо деяких з них підтверджуються також такими правоохоронними документами як свідоцтво або диплом. У разі конкуренції між собою прав на різні об’єкти промислової власності (переважно конкурують права на засоби індивідуалізації) діє принцип: «перший у часі – першій у праві».

Крім того, слід відзначити і такі нематеріальні активи, права на які хоча на даний час прямо не охороняються ЦК та відповідними профільними законами, проте вони мають певну юридичну значимість. До таких нематеріальних активів відносяться ноу-хау, який визначають як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (стаття 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), та гудвіл (вартість ділової репутації) - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо (пункт 14.1.40 статті 14 Податкового кодексу України). Ці активи використовуються у бухгалтерському та податковому обліках.

Загальною функцією усіх об’єктів промислової власності є забезпечення для їх власників та інших носіїв прав на них (правоволодільцев) просування вироблених ними товарів та послуг на відповідних ринках.

 

1.5. У цивільному законодавстві України для захисту інтересів творця на створені ним нематеріальні об’єкти використовується інститут права ІВ, який є результатом інтеграції здобутків двох наукових доктрин: пропрієтарної теорії та теорії виключних прав. У своїй органічній єдності ці теорії визначають ІВ як особливий вид права власності, який закріплює за творцем коло суб’єктивних прав на результати його інтелектуальної, творчої діяльності. В основі системи регулювання ІВ лежить захист правоволодільців від усіх інших осіб на результати інтелектуальної діяльності, а отже за своєю юридичною природою право ІВ є абсолютним правом. ІВ відповідає основному призначенню інституту власності, а саме є правовим засобом закріплення за творцем можливостей панувати над створеним ним нематеріальним об’єктом. Для усіх видів власності панування суб’єкта над об’єктом власності означає визначення суб’єктом юридичної долі об’єкта.

Проте за своєю сутністю суб’єктивні правомочності ІВ відрізняються від правомочностей права власності. Фактичне панування особи над річчю як матеріальним об’єктом забезпечується правом власності на цю річ, тобто правом володіти, користуватись та розпоряджатись матеріальним носієм. Для опановування ж творцем результатів своєї інтелектуальної, розумової діяльності вимагається зовсім інший комплекс прав. Після того, як щось створене людським інтелектом стало надбанням суспільства, його творець більше не в змозі своїми силами здійснювати контроль за його використанням іншими особами, навіть якщо у суспільстві відомо про його пріоритет у створенні цього нематеріального об’єкта. Тому інтереси творця результатів інтелектуальної творчої діяльності неможливо більш-менш ефективно захищати комплексом тих речових прав, за допомогою яких здійснюється панування особи над тілесними речами чи іншими матеріальними об’єктами. Отже внаслідок нематеріальної, нетілесної природи результатів інтелектуальної, творчої діяльності сутність суб’єктивних прав на ці результати має істотну специфіку, яка докорінно відрізняє їх від прав власності на матеріальні, тілесні об’єкти.

 

1.5.1. Слід розрізняти право ІВ в об’єктивному та суб’єктивному сенсах.

В об’єктивному розумінні право ІВ є цивільно-правовим інститутом, тобто сукупністю юридичних норм, які регулюють відносини щодо привласнення та використання результатів інтелектуальної творчої діяльності або іншого нематеріального об’єкта (продукту), що прирівнюється до об’єкту права інтелектуальної діяльності.

У суб’єктивному сенсі право ІВ складається з сукупності суб’єктивних прав особи на результати інтелектуальної творчої діяльності або інший нематеріальний об’єкт (продукт). Відповідно до положень чинного Цивільного кодексу України ці суб’єктивні права за своїм змістом поділяються на особисті немайнові права ІВ та особисті майнові права ІВ, реалізуючи які людина творець опановує створені ним нематеріальні об’єкти.

 

1.5.2. Згідно зі статтею 423 ЦК до кола особистих немайнових прав ІВ віднесені:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем,
винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право
інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності,
встановлені законом (право на пріоритет, право на ім’я автора, право на обнародування твору, право вимагати не повідомляти ім’я автора тощо).

Особисті немайнові права ІВ належать творцеві нематеріального об'єкта. За загальним правилом ці права є невідчужуваними і охороняються безстроково. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права ІВ можуть належати іншим особам, хоча на даний час таких випадків не передбачено. Особисті немайнові права ІВ не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом».

Особисті немайнові права ІВ не залежать від майнових прав ІВ.

1.5.3. У статті 424 ЦК визначено особисті майнові права ІВ, до кола яких відносяться:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права
інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню
об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зміст майнових прав ІВ щодо певних нематеріальних об’єктів визначається ЦК та профільними законами. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах ІВ за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав ІВ та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

 

1.6. Право інтелектуальної власності на нематеріальний продукт та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Результати інтелектуальної діяльності можуть матеріалізуватись в конкретні речі, наприклад, виробничий пристрій, створений на основі технічної документації на винахід, або диск, на якому записано музику та текст пісні. Фактичне панування власника над річчю, в якій втілено результат інтелектуальної, творчої діяльності творця, забезпечується інструментарієм права власності. Право власності на річ може належати будь-кому, хто набув це право у встановленому законом порядку (купив, отримав в подарунок чи спадок тощо).

Проте слід пам’ятати, що деякі правомочності власника певних категорій матеріальних об’єктів (речей) законом обмежені на користь прав творців результатів інтелектуальної діяльності, які втілено в названих об’єктах (речах). До кола названих об’єктів (речей) відносяться, зокрема, оригінали та примірники творів образотворчого мистецтва, аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі. Наприклад, право здавання у майновий найм чи комерційний прокат цих об’єктів (речей) залишається виключно за особою, яка має авторське право. За автором твору образотворчого мистецтва зберігається право доступу до створеного ним твору навіть якщо власником цього твору є інша особа. Автор твору образотворчого мистецтва користується невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору.

1.7. Ядро особистих майнових прав становлять виключні майнові права. Виключне майнове право це абсолютне право особи на певний об’єкт ІВ, реалізуючи яке правовласник може визначити юридичну долю цього об’єкта шляхом передання усіх або частини майнових прав на цей нематеріальний об’єкт іншій особі чи особам у межах певного строку і на певних умовах.

За загальним правилом виключні майнові права є відчужуваними і охороняються на протязі лише певного визначеного у законі строку. Виключні майнові права визначають специфічну сутність охорони майнових інтересів їх суб'єктів, мають істотні властивості і саме завдяки цим властивостям юридична природа інституту права ІВ істотно відрізняється від режиму права власності на матеріальні об’єкти.

 

1.7.1. Виключні майнові права ІВ мають часові обмеження, тобто є чинними лише протягом строків, встановлених ЦК та профільними законами. Визначені законом строки чинності прав на нематеріальні об’єкти мають забезпечувати справедливий баланс між підтримкою майнових прав творця чи власника засобів індивідуалізації та потребами суспільства мати вільний доступ до досягнень культури науки, техніки або потребою стимулювати власників ефективно використовувати належні їм засоби індивідуалізації. Ці строки розрізняються залежно від виду об’єкта ІВ або засобу індивідуалізації.

Так, строк чинності майнових прав ІВ на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. Строк чинності майнових прав ІВ на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Строк чинності майнових прав ІВ на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав ІВ на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення. Строк чинності виключних майнових прав ІВ на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Строк чинності виключних майнових прав ІВ на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку. Строк чинності виключних майнових прав ІВ на промисловий зразок спливає через п'ятнадцять років від дати подання заявки на промисловий зразок в установленому законом порядку. Майнові права ІВ на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом. Право ІВ на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Строк чинності виключних майнових прав ІВ на компонування інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку. Строк чинності виключних майнових прав ІВ на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Строк чинності права ІВ на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Майнові права ІВ можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених профільними законами. 1.7.2. Щодо виключних майнових прав на об’єкти ІВ діє принцип їх вичерпання. Цей принцип означає, що виключне майнове право закінчується після первинного введення правовласником нематеріального об’єкта в цивільний оборот маркованих продуктів або продуктів з позначеннями засобів індивідуалізації (географічне зазначення, комерційне найменування) або тиражованих продуктів, в яких матеріалізовано нематеріальний об’єкт (твір, виконання артистів, фонограма, відеограма, винахід, корисна модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми). Профільними законами передбачено правоположення, які реалізують принцип вичерпання виключних майнових прав на ці об’єкти. Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в
Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом
продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має
авторське право) і без виплати авторської винагороди. Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені
виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний
обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх
наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди
виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без
виплати йому винагороди.

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам
використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється
на використання знака для товару, введеного під цим знаком в
цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою.

Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту,
введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням
запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою
особою, яка придбала його без порушення прав власника. Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), вважається придбаним без порушення прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією).
Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу. Пленумом Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 роз'яснено: «Відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу. У наведеній нормі йдеться про подальші операції з продажу і перепродажу саме конкретного виробу або партії виробів, виготовлених із застосуванням запатентованого промислового зразка і вперше введеного в оборот власником цього патенту чи з його спеціального дозволу. Тому виключні права власника патенту, визначені статтею 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", порушуються, якщо особа, не маючи патенту або дозволу (ліцензії) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору, вперше вводить в цивільний оборот конкретний виріб або партію виробів, виготовлених із застосуванням цього промислового зразка, навіть у разі коли до моменту цього введення в оборот власником патенту вже здійснювались операції з аналогічними партіями товару».Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, ввезення на митну територію України, пропонування
для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях або інше
введення в оборот IMC, виготовлених із застосуванням зареєстрованої топографії, і будь-яких виробів, що містять такі IMC, якщо вони придбані законним шляхом. IMC із зареєстрованою топографією та вироби, що містять такі IMC, вважаються придбаними будь-якою особою законним шляхом, якщо вони після виготовлення були введені в оборот власником прав на дану зареєстровану топографію IMC чи за його дозволом. За своєю правовою природою принцип вичерпання прав на об’єкти ІВ втілює межу здійснення належних правовласнику виключних майнових прав і це обмеження перебуває у прямому зв’язку з призначенням конкретного об’єкта ІВ та допустимими цілями використання виключних майнових прав. Зазначені обмеження, встановлені нормами про дію принципу вичерпання виключних майнових прав, забезпечують справедливий баланс між інтересами правовласника на нематеріальний об’єкт та інтересами споживачів продуктів, в яких матеріалізовано нематеріальний результат інтелектуальної, творчої діяльності. Профільними законами встановлено виключення з дії принципу вичерпання виключних майнових прав, коли це обумовлено необхідністю посиленого захисту інтересів правовласника або суспільства. Цілу низку виключень передбачено нормами авторського права та суміжних прав. Так, статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що право здавання творів у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право. Статтею 27 цього Закону встановлено право слідування, за яким автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж строку дії авторського права користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Статтею 39 передбачено: «У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а
також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та
іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання
справедливої винагороди за зазначені види використання свого
виконання через організації колективного управління або іншим
способом.Статтею 40 визначено: «Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди
виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без
виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми)». Виключення з дії принципу вичерпання виключних майнових прав поширено законодавцем і на власників торговельних марок у випадках, коли ці власники заперечують проти використання торговельних марок у зв’язку з погіршенням якості товарів, що ними марковані. Вказане виключення зумовлено гарантійною функцією товарних знаків для споживачів зазначених продуктів. 1.7.3. Виключні майнові права промислової власності мають територіальні обмеження, тобто, як правило, ці майнові права є чинними лише на території країни походження відповідного об’єкта ІВ. Для об’єктів права промислової власності властивим є наявність територіального принципу охорони, за яким виключне майнове право на такий об’єкт дійсне лише в межах держави, де його було отримано. Так, згідно зі статтею 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року знак, який належним чином зареєстрований в будь-якій країні Союзу, розглядається як незалежний від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи країну походження. Отримати правову охорону на об’єкти права промислової власності в інших країнах можливо лише в порядку, передбаченому міжнародними договорами та внутрішнім законодавством відповідної країни. Деяким виключенням можна вважати лише охорону добре відомих знаків на підставі положень статті 6 bis Паризької конвенції.На відміну від об’єктів промислової власності законодавство більшості країн світу, включаючи Україну, які приєднались до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів 1886 року надають іноземним суб’єктам авторського права національний режим, відповідно до якого твори, що з'явились в одній з країн – членів Союзу, мають одержувати у всіх інших країнах-членах таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року закріпила принцип національного режиму охорони авторських прав. Також національний режим охорони для іноземних суб’єктів суміжних прав надано і Римською конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 року. 1.8. Згідно зі статтею 421 Цивільного кодексу України (ЦК) суб’єктами права інтелектуальної власності або інакше правоволодільцями є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору. Первинним суб’єктом права ІВ є творець (творці) нематеріального об’єкта. На підставі закону чи договору майнові права ІВ можуть переходити до інших осіб, які в цих випадках стають похідними суб’єктами права інтелектуальної власності. Так, особисті немайнові права ІВ на нематеріальний об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права ІВ на такий об'єкт можуть належати його роботодавцеві. Майнові права ІВ на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та його роботодавцеві, спільно, якщо інше не встановлено договором. Аналогічно регулюються відносини між творцем та замовником нематеріального об’єкта. 1.9. Цивільним законодавством України передбачено досить широкий спектр правових інструментів для обороту прав на результати інтелектуальної діяльності. Майнові права ІВ можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав ІВ можуть бути визначені договором, який укладається за правилами, визначеними ЦК чи профільними законами. Законодавцем сконструйовано такі види договорів для розпоряджання майновими правами ІВ: 1. Ліцензія на використання об'єкта права ІВ.Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.2. Ліцензійний договір; 3. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права ІВ; 4. Договір про передання виключних майнових прав ІВ;5. Інший договір щодо розпоряджання майновими правами;6. Договір комерційної концесії (Франчайзінг).Усі ці види договорів укладаються у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами ІВ такий договір є нікчемним. Слід також мати на увазі, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору і згідно з положеннями статті 6 ЦК:1) сторони мають право укласти договір, який не передбачений
актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам
цивільного законодавства; 2) сторони мають право врегулювати у договорі, який
передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які
не врегульовані цими актами; 3) сторони в договорі можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний
розсуд.Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а
також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів
цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин
між сторонами. Патент за своєю юридичною природою є оборотоздатним документом (хоча деякі види патентів є обмежено обороноздатними чи взагалі вилучені з цивільного обороту). Тому є юридично допустимими договори про відчуження патентів на об’єкти промислової власності, які є оборотоздатними. У цих випадках правонаступник стає володільцем патенту. 1.10. Порушення права ІВ, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦК, профільними законами чи договором. Цивільним законодавством України правовласникам нематеріальних об’єктів надано достатньо широкий спектр способів для захисту порушеного права чи інтересу. Крім універсальних способів захисту, визначених у статті 16 ЦК, цей Кодекс у статті 432 передбачає також спеціальні засоби захисту права ІВ судом. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може
постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню
права ІВ та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів,
імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права ІВ; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або
введених у цивільний оборот з порушенням права ІВ та знищення таких товарів; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які
використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням
права ІВ або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права ІВ. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про
порушення права ІВ та зміст судового рішення щодо такого порушення. Для забезпечення доказової бази проти порушників прав ІВ та припинення порушень прав ІВ Господарським процесуальним кодексом передбачено у Розділі V-1 (статті 43-1 – 43-10) можливість вжиття господарськими судами запобіжних заходів за заявою правовласників нематеріальних об’єктів ще до подання ними відповідного позову. Запобіжні заходи включають: 1) витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з
порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. Крім того, профільними законами передбачено судові способи захисту прав ІВ згідно з юридичною природою відповідних нематеріальних об’єктів.

1.11. Для організаційного забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні створено Державну систему правової охорони інтелектуальної власності, що складається з Установи і сукупності експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.

На даний час функції Установи щодо більшості об’єктів права промислової власності (крім сортів рослин та порід тварин) здійснює Державна служба інтелектуальної власності України (далі – Державна служба). Державна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. Нормативною основою діяльності Державної служби є закони України та Указ Президента України від 8 квітня 2011 року № 436/2011 «Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України».

Основним завданням Державної служби є реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності. Державна служба відповідно до покладеного на неї завдання:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності;

3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок;

5) веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності;

6) організовує проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності;

7) аналізує стан дотримання суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства;

9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності;

12) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути Україна;

13) забезпечує облік організацій колективного управління, визначає уповноважені організації колективного управління, здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації колективного управління, виключає з реєстрів організації колективного управління та уповноважені організації колективного управління, анулює відповідні свідоцтва;

14) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав;

15) запроваджує заходи, пов’язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об’єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок;

16) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

17) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що експортуються, або матриці, що імпортуються;

18) видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України;

19) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав;

20) запроваджує заходи з легалізації комп’ютерних програм та правомірного їх використання;

21) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення;

22) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

23) здійснює управління об'єктами державної власності;

24) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Державну службу Президентом України.

У складі Державної служби діє Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції Законами про охорону прав на об'єкти промислової власності.

Державна служба забезпечує систему експертизи заявок на об'єкти промислової власності, для чого в сфері її управління функціонує Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (далі - Інститут). Інститут є уповноваженим Державною службою державним закладом експертизи. Головними завданнями Інституту є: прийом заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності, проведення експертизи заявок на об'єкти промислової власності на відповідність їх умовам надання правової охорони, забезпечення здійснення державної реєстрації об'єктів промислової власності і змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей.

У Державну систему правової охорони інтелектуальної власності в Україні також входять Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав», Державне підприємство «Інтелзахист», філія «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» та Інститут інтелектуальної власності Одеської національної юридичної академії в місті Києві.

 

1.12. Для охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні створено інститутпредставників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Патентний повірений надає особам, яких він представляє, допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Державній службі, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Державна служба інтелектуальної власності здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) та веде їх Державний реєстр. Патентному повіреному, внесеному до Державного реєстру, присвоюється реєстраційний номер. Державна служба інтелектуальної власності забезпечує публікацію відомостей про патентних повірених, внесених до Державного реєстру, в офіційному бюлетені з питань інтелектуальної власності.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Це доручення засвідчується договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження. Повноваження патентного повіреного можуть бути засвідчені також шляхом зазначення його прізвища та реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана заявником.

Патентний повірений є незалежним під час виконання професійних обов'язків і повинен керуватись у своїй діяльності законодавством України та Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 року № 545.

Патентний повірений має право згідно із законодавством, у межах доручення особи, яку він представляє, виконувати всі пов'язані з цим дії у відносинах з Державною службою інтелектуальної власності, а також судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами, зокрема:

підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо;

подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних
документів;

виконувати платіжні операції;

вносити зміни до опису винаходів і креслень;

відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти
промислової власності;

подавати доповнення, заперечення, скарги;

вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів;

проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження;

представляти інтереси власників прав на об'єкти інтелектуальної власності в державних і судових органах тощо.

Патентний повірений зобов'язаний сумлінно виконувати свої
обов'язки і додержуватися вимог законодавства, захищати інтереси
особи, яку він представляє.

Патентний повірений зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним під час здійснення своїх професійних обов'язків, зокрема суть порушених особою, яку він представляє, питань, зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо.

Патентний повірений зобов'язаний відмовитися від надання своїх послуг або припинити їх надання, якщо вони можуть бути використані у справі, в якій він вже представляв або консультував іншу особу з протилежними інтересами і конфлікт не був вирішений.

Патентний повірений може займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, створювати патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної особи, а також працювати за наймом.

Аналогічний правовий статус мають представники з питань інтелектуальної власності на сорти рослин, які виступають від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників (осіб, які подали заявку на сорт рослин) та власників сортів. Але вони керуються у своїй діяльності вимогами Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» та Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року № 1183.

 

 

 


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 8 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.079 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав