Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Билет 2.1. Классификация затрат для оценки запасов

Ми вже підкреслювали, що питання організації заробітної плати і формування її рівня складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в ці процеси в кожній країні різні.

Міжнародна організація праці в своєму статуті одним з основних завдань проголосила досягнення "гарантії заробітної плати, що забезпечує задовільні умови життя,... визнання принципу рівної оплати за рівну працю..." Однак діяльність МОП у цій галузі була і залишається дуже обмеженою внаслідок сильної протидії груп підприємців і деяких урядів.

Існування ринкових відносин, а тим більше перехід до них не відміняють, а змінюють напрямки державного регулювання відносин розподілу, його характер і ведуть до появи нових форм управління цим процесом, які не припускають жорстких схем і адміністрування. Державне втручання необхідне для встановлення, тлумачення і забезпечення виконання умов і принципів розподілу доходів. В економічній системі, що грунтується на ринкових відносинах, втручання держави в організацію заробітної плати повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану спрямованість. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямований на забезпечення соціальних гарантій і умов для заробітку потрібних коштів з метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин.

Згідно із Законом України "Про оплату праці", держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпеченні формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам. Держава в особі органів виконавчої влади має виступати як один із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання, а не визначають їх.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" (див. § 10.4).

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати. Згідно із Законом України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю" нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

· вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загального рівня середньої заробітної плати;

· продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за згодою сторін колективних переговорів.

До державних норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями.

Реформування заробітної плати в Україні потребує комплексного підходу, спрямованого на забезпечення випереджаючого розвитку національного ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення, впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної диференціації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробітної плати тощо.

билет 2.1. Классификация затрат для оценки запасов

Себестоимость продукции (работ, услуг) - это стоимостная оценка затрат, понесенных в процессе производства и реализа­ции продукции, товаров, работ, услуг.

Для исчисления себестоимости продукции (работ, услуг) составляется калькуляция (лат. calkulatio - счет, подсчет). Калькуляция имеет вид таблицы, в которой производится рас­чет себестоимости по установленным статьям затрат. Кальку­ляция как конечный финансовый документ является резуль­татом калькулирования - системы экономических расчетов по исчислению себестоимости продукции. Калькулирование включает организацию учета по объектам затрат, формирова­ние полных затрат по объектам учета и объектам калькулиро- вания, специальные способы расчетов, установление номен­клатуры статей затрат и центров ответственности.

Изучение зарубежных литературных источников показы­вает, что в странах с развитой экономикой учет затрат и каль­кулирование трактуется шире, чем в отечественной литературе и практике. Это понятие вбирает в себя не только документи­рование, отражение на счетах фактически понесенных затрат и калькулирование себестоимости продукции, но и все инфор­мационное обеспечение стратегии и тактики по внутреннему управлению организацией.

Общим является то, что независимо от применяемой ме­тодологии и целей исчисления себестоимости этот показатель в системе управления производством играет ключевую роль, а калькулирование является одним из важнейших способов определения экономической эффективности производства.

Одно из требований научно-обоснованного калькулирова­ния себестоимости продукции - применение единых способов оценки затрат, а также использование определенной классифи­кации затрат.

Затраты делятся на:

■прямые и косвенные (в зависимости от способа включе­ния затрат в производственную себестоимость). Прямые за­траты вызваны конкретным видом продукции. Их легко можно отнести к определенному виду продукции в момент их осущест­вления на основании данных первичных документов (затра­ты сырья, материалов и заработная плата основных производ­ственных рабочих). Образование косвенных затрат связано с од­новременным выпуском нескольких видов продукции, поэтому их распределяют на продукцию на основании некой выбранной базы распределения (производственные накладные расходы);

■основные и накладные (по отношению к процессу про­изводства). Основные - затраты, непосредственно связанные с процессом производства: вся совокупность материальных и трудовых затрат рабочих основного производства. Накладные-затраты, связанные с подготовкой, организацией, обслужива­нием и управлением процессом производства;

■ производственные, административные (управленче­
ские) и реализационные (коммерческие) (в соответствии с
функциональной ролью);

■ переменные и постоянные (в зависимости от измене­ния объемов производства).

Для целей калькулирования в системе управленческо­го учета особую значимость представляет классификация за­трат для оценки запасов.

Всю совокупность затрат, понесенных организацией в про­цессе ее функционирования, делят на две группы - затраты на продукт и затраты периода. Данная классификация име­ет важное методологическое значение, так как оказывает вли­яние на формирование прибыли. Затраты на продукт становят­ся расходами в качестве себестоимости реализованных товаров или продукции только тогда, когда продукция продана, что мо­жет произойти по истечении нескольких периодов после того, когда она была произведена. Затраты периода всегда относят­ся на расходы тогда, когда они были фактически произведены, они не проходят через стадию запасов, а сразу участвуют в ис­числении прибыли (рис. 1.1).

Затраты

Регистрируются как активы в балансе и переходят в разряд

расходов на счете прибылей и убытков как текущего, так и следующих отчетных периодов

Рис. 1.1. Различие в движении потоков затрат, относимых на продукт и на расходы периода

Рассмотрим подробно классификацию затрат для оценки запасов.

Затраты на продукт обусловлены производством готовой продукции. Они входят в стоимость продукции, т. е. запасов, поэтому иногда называются запасоемкими затратами. К затра­там на продукт относят затраты, непосредственно связанные с единицами продукции: основные материалы, основной труд,

а также производственные накладные затраты, так как они имеют непосредственное отношение к переработке сырья и ма­териалов в готовую продукцию.

Таким образом, основные материалы представляют со­бой сырье и материалы, которые перерабатываются в готовую продукцию. К основным материалам обычно не относят незна­чительные расходы (смазочные материалы, клей, краска, гай­ки, винты, заклепки и т. п.), так как более точное исчисление такого рода затрат не дает экономического выигрыша, то есть затраты на их исчисление и распределение превышают выгоды от формирования более точного показателя. Такие материалы обычно называются вспомогательными или косвенными и от­носятся к производственным накладным расходам.

Основной труд представляет собой оплату труда произ­водственных рабочих, непосредственно связанных с изготов­лением конкретных видов продукции. Косвенная заработная плата - это вся прочая оплата труда на предприятии, кото­рую невозможно или нецелесообразно относить на конкретную продукцию. Косвенная заработная плата входит в состав обще­производственных накладных расходов, например, заработ­ная плата производственных менеджеров, контролеров, охра­ны; заработная плата, начисленная за исправление брака (там, где брак является неизбежным из-за несовершенства техноло­гических процессов), сверхурочная доплата, оплата за время простоя.

Производственные накладные затраты (часто их не со­всем корректно называют производственными накладными расходами - ПНР) включают, таким образом, все остальные за­траты на производство продукции: вспомогательные материа­лы, косвенный труд, коммунальные услуги, амортизацию про­изводственных зданий и оборудования и т. п.

С одной стороны, основные материалы и основной труд представляют собой первичные затраты, как затраты, име­ющие непосредственную связь с единицами продукции. Если посмотреть на ситуацию с другой точки зрения, основной труд и производственные накладные расходы представляют собой добавленные затраты, то есть затраты, связанные с перера­боткой материалов в готовую продукцию (добавленные к сто­имости материалов). Затраты необходимо детализировать в

зависимости от экономической целесообразности. Если доля какого-либо элемента затрат относительно мала, его выделение не имеет смысла. Например, на предприятиях с высокой степе­нью автоматизации заработная плата производственных рабо­чих может составлять менее 5 % общей суммы затрат. В таких случаях затраты на заработную плату и производственные на­кладные расходы могут быть объединены в одну статью - кон­версионные (добавленные) затраты.

Затраты периода не включаются в стоимость запасов, а относятся на расходы в том периоде, в котором они возникли. Как уже отмечалось ранее, ряд затрат не способен генериро­вать будущие экономические выгоды, поэтому такие затраты не должны увеличивать затраты на продукт. Примеры затрат, исключаемых из себестоимости запасов и признаваемых в ка­честве расходов в периоде их возникновения:

1) сверхнормативные потери сырья, затраченного труда или прочих производственных затрат;

2) затраты на хранение, если только они не необходимы в производственном процессе для перехода к следующему его этапу;

3) административные накладные расходы;

4) затраты на продажу.

Таким образом, в наиболее общем виде затраты периода -это административные затраты и затраты, связанные с ре­ализацией.

Данные расходы напрямую не связаны с покупкой товаров или производством готовой продукции. Расходы по реализа­ции рассматриваются в основном как относящиеся к себестои­мости продаж, а административные расходы настолько косвен­но связаны с производственным процессом, что любое распре­деление их полностью произвольно.

Административные затраты - это затраты на общее управление организацией в целом (заработная плата админи­стративных работников, затраты на командировки админи­стративного персонала, амортизация административных зда­ний и офисного оборудования и т. п.).

Затраты, связанные с реализацией, включают все за­траты по обеспечению выполнения заказов и доставке готовой продукции покупателям (комиссионные, реклама, амортиза-

ция торгового оборудования, транспортных средств, доставка и хранение готовой продукции).

Классификация затрат на переменные и постоянные больше характерна для учетных систем, формирующих затра­ты для целей принятия управленческих решений. Однако и при калькуляции себестоимости продукции в системе управ­ленческого учета возникает необходимость классифицировать ряд затрат на переменные и постоянные. Деление затрат на по­стоянные и переменные происходит в контексте вопроса о рас­пределении производственных накладных расходов, которое мы будем рассматривать в теме 4 настоящего издания.