Читайте также:
|
Загальна характеристика економіки
Ще у XVIII ст. Японія була аграрною країною, 80 % населення якої становили селяни та самураї. Самурайство було основою для формування державного та військового апаратів, а також інтелігенції. З'являлися ремісники й купці.
Селяни отримували від феодалів землю на правах "вічної" оренди. Головною їх повинністю вважали натуральний оброк. Крім того, їх залучали до ремонтування доріг, мостів, каналів. У країні діяли закони, що строго регламентували побут і поведінку японського селянина.
Міське населення вважали нижчим станом, незважаючи на те, що його майнове становище було значно ліпшим. Із розвитком ремесел і торгівлі відбувалося об'єднання ремісників та купців у спілки на зразок цехів та гільдій. Допускалося підвищення рангу багатих купців до самураїв.
Однак у XVIII ст. почалася криза феодальної економіки, її головна причина полягала в розвитку товарно-грошових відносин, що проникали в господарства як феодалів, так і селян. У цих умовах збільшувалася роль міст і міських жителів.
Розвиток міст і їх роль
В японському селі формувався суспільний клас так званих нових поміщиків із купців, лихварів, заможних селян і навіть самураїв. У село проникав торговий капітал. У такий спосіб поступово відбувалося становлення капіталістичного укладу. Місто, кількість жителів якого зросла, ставало центром соціального й економічного життя країни, розвитку культури. Із розвитком міст поширювалося будівництво.
Разом із становленням економіки міст формувалася ідеологія міського жителя — шлях городянина, що протиставляли шляху самурая, її основа — переконання про потребу відстоювати життєвий ідеал городянина, який займався своєю справою та турбувався про отримання доходу. Прибуток, нагромадження багатств, матеріальний інтерес, власна справа — такі цінності все більше проникали у свідомість японського суспільства XVIII ст.
"Відкриття" Японії
Інтенсивний розвиток світової економіки змусив уряд у другій половині 40-х років XIX ст. відмовитися від політики ізоляції країни.
"Відкриття" Японії мало суперечливий вплив на її економічний розвиток. У 1854 р. Японія під тиском військової ескадри уклала нерівноправний договір із США про відкриття портів Сімода і Хакодате для американських кораблів. У 1858-му США примусили японський уряд підписати нову угоду, яка мала дискримінаційний характер. За цим документом передбачили: відкриття для торгівлі між двома країнами низки інших портів, обмеження вивізних мит до 5 %, коли мита на ввезені в США товари встановлювали в обсязі від 5 до 35 %, дотримання принципу найбільшого сприяння, встановлення екстериторіальності американців у громадянських та кримінальних справах. Потім укладали договори з іншими державами (Англією, Францією, Нідерландами), що привело до входження Японії у світовий ринок.
У промисловців з'явилися можливості придбати іноземні машини й устаткування. З 1860 р. обсяг зовнішньої торгівлі швидко збільшувався. В експорті перше місце посідало вивезення шовку (від 50 до 60 % вартості всього експорту), потім чай, мед, риба та інші морські продукти. Зростав експорт японської бавовни, цьому сприяло зменшення її експорту із США в період Громадянської війни.
В імпорті переважали тканини (пряжа), завозили зброю, судна, промислове обладнання.
Виробники сільськогосподарської продукції отримали ринок збуту в нових умовах розвитку Японії. На світовому ринку високий рівень попиту на дешеву сільськогосподарську продукцію сприяв зростанню товарності аграрного сектору, прискоренню процесу розшарування села, значному зміцненню економічних позицій поміщиків, багатих селян, торговців-лихварів, їх діяльність негативно впливала на монопольне становище попередніх торгових гільдій, створюючи таким чином вільніші умови для розвитку торгівлі.
У цей період у промисловості здійснювали інтенсивне будівництво підприємств, які оснащували європейською технікою. Організовували приватнокапіталістичні мануфактури (переважно шовкомотальні та виноробні).
Усе це свідчило про початок промислового перевороту в Японії. Проте в умовах феодального режиму становлення фабричної системи відбувалося повільно. Наповнення внутрішнього ринку іноземними промисловими товарами призвело до розорення домашньої промисловості та міських ремесел. Розорені невеликі товаровиробники поповнювали ринок робочої сили для мануфактурного і фабричного виробництва, що розвивалось. Отже, зовнішні чинники пришвидшували процес формування капіталістичного господарства.
Водночас насильницьке втягнення країни у світову торгівлю дезорганізувало економіку. На внутрішньому ринку зросли ціни на сільськогосподарську продукцію у результаті масового експорту. У зв'язку з високими цінами на сировину провідні галузі промисловості (бавовняна і шовкоткацька) перебували в тяжкому становищі. На споживчому ринку унаслідок підняття цін на продовольство спостерігалася вкрай складна ситуація, що стала критичною.
Масове вивезення золота з країни руйнувало фінансову систему держави і сприяло збільшенню цін на внутрішньому ринкові. Нееквівалентний обмін і спекуляція золотом перешкоджали нагромадженню капіталу в країні. Нееквівалентний характер мала також зовнішня торгівля, що зумовлювало пасивний баланс: сільськогосподарську продукцію вивозили за цінами, нижчими ніж світові, а імпортні промислові товари у зв'язку з високим митом реалізовували за вищими цінами.
Революція Мейдзі
В умовах кризи, краху державної фінансової системи, загрози перетворення країни на сировинний придаток розвинутих держав у Японії виник могутній антизарубіжний, антисегунівський рух, в якому брали участь найширші кола населення. Об'єднані сили опозиції, котрі прагнули модернізувати феодальний режим, здійснили урядовий переворот. Його назвали революцією Мейдзі (1867—1868), що привела до реставрації влади імператора. Новий імператор виконував нову програму реформ, що створювали передумови, необхідні для становлення капіталістичної системи. Цей переворот вважають буржуазною революцією.
Головні соціально-економічні й політичні перетворення
У результаті реформ відбулися такі радикальні зміни:
1) політичні перетворення — завершення процесу об'єднання держави. Сформувалася централізована держава, що стало вирішальним чинником перетворення Японії на могутню світову державу;
2) скасували феодальний устрій, феодальне право князів і самураїв. Уряд низкою указів визначив гарантії свободи особистості, надавши їх усім громадянам;
3) визнали недійсними державні обмеження на заняття і вибір професії для осіб усіх станів, ліквідували цеховий лад, гільдії, клани, надали право на вільне пересування країною, що означало ліквідацію феодальної залежності;
4) скасували станові нерівноправності в господарській діяльності;
5) уперше в історії Японії імператор і його уряд перетворилися на єдину і загальновизнану владу;
6) унаслідок подолання політичної роздробленості ліквідували всі внутрішні мита, ввели єдину грошову одиницю (ціна із золотим забезпеченням). З 1870 р. почали карбувати золоті й срібні монети — єни (кругла монета — долар із драконом), що дорівнювали за вагою і пробою доларові США, та дрібні монети — сени (центи).
Отже, незважаючи на те, що феодальні елементи вбудовувались у нові механізми управління та господарювання, в країні створювали умови для організації єдиного всеяпонського ринку, економічного об'єднання країни.
Промисловий переворот
Політичні й соціально-економічні перетворення створили передумови для промислового перевороту, здійсненого в Японії за винятково нетривалий час. Вирішуючи завдання стосовно перетворення країни на могутню військово-індустріальну, новий уряд Муцухіто (з 1867 р.), з одного боку, широко використовував західноєвропейський та північноамериканський досвід, а з іншого — враховував національні особливості. Не маючи власних винаходів, японці запозичили їх у розвинутіших країнах. Становлення великої промисловості потребувало значних інвестицій, можливості для яких мали лише привілейовані торгові доми "Міцуї", "Оно", "Сімада" та ін. Представники торговельно-лихварського капіталу, котрі були за сегунів і князів відкупниками, скарбниками, кредиторами, за нової влади віддавали перевагу вигіднішим кредитним операціям. Вони надавали позики уряду, неохоче вкладаючи капітал у виробничу сферу. Тому активним інвестором індустріалізації була держава, яка створювала фабричну промисловість, переважно підприємства важкої індустрії. Уряд підтримував приватних підприємців, надаючи їм субсидії, звільняючи від податків, продаючи споруджені заводи в розстрочку тим промисловим фірмам, котрі виконували державне замовлення. Особливі привілеї мала від уряду фірма "Міцуї", що виникла ще в XVI ст.; наприкінці XIX ст. вона посідала провідне місце.
Уряд відповідав за будівництво в найбільш складних і нових для Японії галузях — суднобудівній, скляній, суконній, шовкомотальній, залучаючи з-за кордону передову техніку, технологію, капітал, фахівців. Зведені "зразкові" фабрики, заводи, верфі, гірничі копальні, залізничні й телеграфні лінії мали створити потужний економічний потенціал, забезпечити приплив коштів у державний бюджет, бути прикладом для національної промислової буржуазії. Створений у 1870 р. Департамент промисловості керував новими підприємствами, сприяв втіленню досягнень науки й техніки у промисловість. Також зростала конкурентоспроможність японських товарів, забезпечувався приплив іноземної валюти, потрібної для закупівлі промислового обладнання для вітчизняних підприємств. Валютні надходження доповнювали активні операції на світовому ринкові, пов'язані зі скуповуванням і продажем рису, чаю, шовку. Безпосереднє втручання в економіку країни відбувалося у формі державного підприємництва. Його основою стали військові підприємства, які раніше належали сегуну й окремим князям. Військові галузі та пов'язані з ними виробництва залишалися пріоритетними насамперед, на них найбільше використовували досягнення науково-технічного прогресу.
Держава відводила важливу роль формуванню інфраструктури. Особливу увагу уряд звертав на розвиток нових видів транспорту, сучасних засобів зв'язку, що сприяли зменшенню вартості транспортних перевезень, розширенню внутрішнього ринку, економічному об'єднанню країни. Уряд також організував геологічне вивчення країни — відкрили родовища вугілля, залізної руди, золота.
Отже, для 70-х років XIX ст. характерне активне державне підприємництво у створенні промислового потенціалу країни. Індустріалізацію здійснювали із залученням іноземного капіталу та фахівців. Капіталів не вистачало, підприємства, котрі споруджували на приватні кошти (поміщиків, невеликої та середньої буржуазії), були невеликими, ґрунтувалися на ручній праці, спеціалізувалися на переробці сільськогосподарської сировини і виробництві текстилю. На початок 80-х років власність держави стала значною, їй належало 5 суднобудівних підприємств, 5 військових арсеналів, 10 рудників, 52 фабрики, 51 торговий корабель, 100 км залізниць, телеграфна система.
Економічна політика 80-х років
Уряд здійснював нову економічну політику, відмовився від "казенного капіталізму", оскільки частина "зразкових" державних підприємств виявилася збитковою. Щоб покрити їх витрати, держава в 1878-му вдалася до внутрішньої позики на 3 млн. єн. Високий рівень витрат зумовив дефіцит державного бюджету. Додатковий випуск паперових грошей призвів до інфляції.
Сутність нової політики полягала у створенні умов для активізації приватного підприємництва, насамперед шляхом приватизації державної власності. Продаж об'єктів, організованих за рахунок державного бюджету, доходи якого формували платники податків, відбувався за цінами, у 2—4 рази нижчими ніж вартість. Підприємства також продавали з метою погашення державних боргів.
Практикували відстрочку платежів на довготерміновий період. Основну частину державної власності отримали торговельно-лихварські доми і вищі стани самураїв.
Із цього часу активізувалося приватне підприємництво, що зумовило переміщення великого капіталу зі сфери обігу в сферу виробництва.
Японія здійснила грошову реформу, що сприяла стабілізації грошової та кредитної систем, розвитку експорту, обмеженню імпорту, нагромадженню державних коштів. Проте стабілізація курсу єни призвела до падіння прибутковості селянського господарства унаслідок зменшення цін на продукцію сільського господарства і збільшення податків. Сплата податку для багатьох селян ставала непосильним обов'язком. Розорялись здебільшого невеликі господарства та селяни-кустарі. Вони поповнювали ринок праці.
Нова економічна політика сприяла активізації промислового виробництва. Суконна промисловість вирізнялася найвищим рівнем концентрації виробництва, саме тут створювали фабрики.
Значні успіхи спостерігалися у галузях промисловості, котрі мали вітчизняну сировинну базу. Розвивалась також чорна металургія, хоча Японія не мала своєї сировини і за виробництвом металу поступалася європейським країнам. Для виготовлення військових замовлень (зброї та кораблів) промисловці форсували розвиток виробництва сталі. Військові галузі були найбільш передовими з технічного погляду.
Високими темпами розвивалося залізничне будівництво. У країні сформувалась єдина мережа сполучення, що мало важливе значення для становлення внутрішнього ринку.
Активно поширювалася торгівля, її особливість полягала в обмеженості внутрішнього ринку низькою купівельною спроможністю головної частини населення. Тому динамічніше розвивалася зовнішня торгівля. Зрушення в структурі товарообігу — результат змін у промисловості й сільському господарстві. Частка готових виробів в експорті зросла з 11 до 24,5 %. До 70-х років 95 % зовнішньої торгівлі країни належало іноземним компаніям. Виникнення національних зовнішньоторговельних агентств у торгових центрах Європи й Азії розширило можливості японського капіталу. Товари вивозили переважно в Китай і Корею. Забезпечення ринків для японської промисловості було одним із важливих завдань зовнішньої політики країни. Саме в цьому уряд вбачав вихід із кризи, що охопила Японію в 90-х роках.
Незважаючи на досягнення в індустріалізації, на початок XX ст. в загальному обсязі промислового виробництва Японії переважали легка і харчова галузі, продукція яких становила 90 %. Сільське господарство залишилось основою економіки країни, у ньому працювало 2/3 населення. Серед обмеженого комплексу галузей важкої промисловості пріоритетним було військове виробництво. Індустріалізації значною мірою сприяв менталітет нації — традиційні навички общинної колективної праці, зразкова акуратність, відповідальність та організованість. Такі характеристики допомагали селянам, які переходили на роботу в промисловість, швидко освоювати різноманітні професії. У період перетворень Мейдзі патерналістська сімейна етика, що виражала ідеали японської нації, стала початком організації заново створюваних економічних і соціальних інститутів на всіх рівнях.
Японія в 90-х роках XIX ст. посідала перше місце у світі за рівнем військових витрат, що становили 36% державного бюджету. Уже в 1903-му енергоозброєність праці робітників у військових галузях зросла в 40 разів. Високими темпами розвивалося військове і торговельне суднобудування.
Особливістю економічного розвитку Японії було також функціонування в одних і тих самих хронологічних межах мануфактурної, промислової та монопольної стадій розвитку капіталізму. У 1880 р. утворилася перша монополія-картель у текстильній промисловості. Наступною монополією стала японська корабельна компанія — суднобудівне і транспортне об'єднання, яке виникло в 1882 р. Одні монополії створювали з метою конкурентної боротьби з іноземними товарами, що переповнили японські ринки внаслідок недостатнього їх митного захисту, інші — для розширення сфери діяльності сімейних торговельно-лихварських домів шляхом заснування банків, придбання на пільгових умовах промислових підприємств, що раніше належали державі, участі в акціонерних транспортних компаніях тощо. Подібну практику вважали основою для формування специфічних монополій — дзайбацу — у формі конгломератів, котрі охоплювали підприємства різних галузей промисловості, банки, залізничні, судноплавні та торгові компанії.
Реформи 70-х років XIX ст., оформлення конституційної монархії та реалізація демократичних прав і свобод прискорили розвиток ринкової економіки. На початку XX ст. країна перетворилася на гідного для великих країн Заходу конкурента на світовому ринкові.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 108 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |