Читайте также:
|
Иметь на своем южном фланге экономически сильные жизнеспособные страны в полной мере отвечает стратегическим интересам России. Это должно не только обеспечивать надежную буферную зону России, но и стимулировать капиталовложения российских деловых людей в Закавказье, и прежде всего в Азербайджан.
Как представляется, Россия должна изменить военно-политический подход в регионе на социально-экономический. В связи с этим уместно говорить о необходимости восстановления более глубоких экономических связей, активном участии России во всех проектах и создании социальной базы для пророссийских партий и группировок. Необходим баланс таких подходов.
В сложившихся условиях особенно возрастает значение внутриполитической ситуации в республиках и внешнеполитической ориентации политических партий и группировок.
4 апреля 1992 г. был подписан Протокол об установлении дипломатических отношений между Россией и Азербайджаном как равноправными субъектами международного права. Началась новая эра в истории взаимоотношений двух стран. Прошедшие годы подтвердили особую роль российского фактора в сохранении азербайджанской государственности. Время показало и то, что использование потенциала азербайджанского фактора во внешнеэкономической стратегии России ведет к выгодному для Москвы укреплению традиционных и выявлению новых сфер пересечения интересов двух стран, расширению ее влияния в стратегически важном Закавказском регионе.
Ведущим фактором современных российско-азербайджанских отношений является геополитический. Азербайджан сегодня — это страна, которая, во-первых, может содействовать сохранению и расширению влияния России к югу от ее границ, а во-вторых — предотвратить потенциальную возможность влияния деструктивных тенденций на российские регионы Северного Кавказа. При этом в первом случае речь идет не о традиционном — конфронтационном, а о принципиально новом — конструктивном и созидательном — содержании процесса «расширение влияния», направленного в новых условиях XXI века на создание максимально широкой и прочной «ткани» регионального политического, торгового и экономического взаимодействия между расположенными здесь странами.
Официальные лица Азербайджана, выступая на страницах российских газет, отвергают рассмотрение Азербайджана в роли некоего форпоста Турции и США, через который данные страны будто бы реализуют свои интересы на кавказском и центральноазиатском направлениях. Последнее утверждение, полагают они, столь же некорректно, сколь и опасно для развития азербайджано-российских отношений, т. к. не отражает непонимание сути внешнеполитической ориентации республики. Расположение Азербайджана на перекрестке Европы и Азии, на пересечении интересов ведущих региональных держав предопределяет необходимость формирования адекватной этому срединному статусу внешнеполитической концепции «Азербайджан открыт для всех стран мира», не предполагающей выделение каких-либо страновых приоритетов, учитывающей необходимость нахождения гибкого баланса между западным, северным и иными векторами национальной внешней политики и исходящей из вполне обоснованного стремления молодого Азербайджанского государства формировать привилегированные отношения с теми странами, которые в наибольшей степени учитывают и уважают его жизненные интересы. Для Азербайджана, ставшего объектом активной региональной и глобальной политики заинтересованных государств, сужение круга стратегических партнеров ограничивает поле для геополитического маневра и может создать дополнительные угрозы национальной безопасности. При этом азербайджанские дипломаты рекламируют, что практика межгосударственных отношений Азербайджана с другими странами мира убедительно показывает, что сотрудничество с ними тем успешнее, чем прочнее и эффективнее его отношения с Россией. Таким образом, сближение с Россией не является для Азербайджана тактическим ходом глобальной стратегии сближения с Западом. Оно имеет огромную самостоятельную ценность как с точки зрения реализации политических и экономических интересов Азербайджана на российском направлении, так и в плане укрепления его позиций во взаимоотношениях с другими мировыми и региональными державами
Стиль керівництва туристичною фірмою.
Стиль із грецького "стрижень для писання навосковій дошці", "почерк". Значить стиль керівництва - це свого роду "почерк" у діях менеджера. Більше повне визначення поняття "стиль керівництва" - відносно стійка система способів, методів і форм практичної діяльності менеджера. Крім того, під стилем керування розуміють манеру й спосіб поводження менеджера в процесі підготовки й реалізації управлінських рішень.
Стиль керівництва індивідуальний і залежить від специфіки характеру особистості. Треба мати на увазі, що не існує "ідеального" стилю. Часто стиль залежить від сформованої ситуації. Вибір стилю залежить від завдань, які ставить менеджер:
- управляти - давати точні вказівки й стежити за їхнім виконанням;
- направляти - обговорювати співробітниками шляху виконання завдань, просить вносити пропозиції й підтримувати ініціативу;
- підтримувати - надавати допомогу при виконанні завдань, розділяти відповідальність зі співробітниками.
- делигировать повноваження - передавати частина своїх повноважень виконавцями, покладати на них відповідальність за прийняття приватних рішень.
К. Левин виділив такі стилі керівництва: авторитарний, демократичний, анархічний (його називають ліберальним).
При авторитарному стилі влада перебуває в руках одного керівника, що вимагає, щоб про всі справи доповідали тільки йому. Менеджер приймає рішення одноосібно, не дозволяє підлеглим проявляти ініціативу. Часто різань. Основний зміст його управлінської діяльності складається з наказів і команд. Все нове він сприймає з обережністю або не сприймає взагалі. На підприємстві створюється напружена обстановка, підлеглі намагаються уникати контакту з керівником. Автократ, найчастіше по своїх якостях нижче рівня людей, якими керують або навпаки підлеглі мають низьку загальну й професійну культуру. Метою його керування є звільнення "неугодних", а сокроменной фразою "Ми з тобою не спрацюємося".
При демократичному стилі керівництва менеджер прагне вирішувати питання колегіально, систематично інформує підлеглих про положення справ у колективі, правильно реагує на критику. З подчиненными він увічливий і доброзичливий, частина управлінських функцій делегує іншим фахівцям, довіряє людям. Він вимогливий, але справедливий, не демонструє своєї переваги, під час ділових нарад розміщається в середині групи, що створює невимушену обстановку.
Керівник з ліберальним (невмешательским) стилем керівництва надає працівникам повну самостійність і можливість індивідуальної й колективної творчості. Такий керівник увічливий, готовий скасувати своє рішення, якщо воно загрожує його популярності. Ліберали безініціативні, і неосмислено виконують всі директиви вищих органів керування. Він пасивний, "пливе за течією", боїться конфліктів, у відношенні зі співробітниками переважає панібратство, має слабкі організаторські здатності, його управлінська діяльність не результативна.
Оцінивши стилі керування виділяють такі технології прийняття управлінських рішень менеджерами:
- одноосібно приймає рішення й сповіщає про нього (чистий автократ);
- "вселяє" рішення;
- висловлює свої думки, ідеї й пропонує задавати питання;
- пропонує пробне рішення як досвідчений зразок (моделі) для рішення;
- розкриває суть проблеми, дає вказівки, оцінює пропозиції, приймає рішення ("чистий" демократ);
- установлює обмеження й просить співробітників прийняти рішення;
- дозволяє підлеглим діяти без обмежень, установлених керівництвом "понад" (чистий ліберал).
Треба відзначити, що із зазначених стилів в "чистому виді" вони зустрічаються рідко. Гнучкість керівника полягає в тім, щоб використати переваги кожного стилю й застосовувати його залежно від особливостей ситуації. Ефективність керування залежить від ініціативності, информированности, здатності менеджера захищати свою думку, приймати рішення, дозволяти конфліктні ситуації й критично аналізувати свою діяльність.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 148 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |