Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Визначення та класифікація адміністративних методів.

Читайте также:
  1. Puc. 2. Класифікація ринків за призначенням і структурою
  2. адміністративних судів в Україні
  3. Бюджет адміністративних витрат
  4. Вибір методу ціноутворення (методу визначення базової ціни).
  5. Видатки бюджету, їх сутність і класифікація.
  6. Види визначення понять
  7. Види норм витрат праці, їх класифікація та визначення.
  8. Види пам’яті та їхня класифікація
  9. Визначення бази оподаткування
  10. Визначення в тані

Методи адміністративного менеджмента – це сукупність прийомів та засобів, застосування яких дозволяє забезпечити ефективне функціонування керуючої та керованої підсистем системи управління. Це також способи прямої дії на об’єкт управління, які базуються на повноваженні суб’єкта управління (органу державної влади, керівника) віддавати накази, розпорядження, розробляти інструкції, інші нормативні документи та на обов’язку підлеглого їх виконувати.

Для визначення місця і ролі адміністративних методів в системі державного управління розглянемо методи державного управління. Методи державного управління – це способи владного впливу державних органів на процеси суспільного і державного розвитку, на діяльність державних структур і конкретних посадових осіб. Методи державного управління безпосередньо пов’язані з практичною реалізацією державної влади, її керуючим впливом на об’єкти державного управління відповідно до інтересів і волі держави, із забезпеченням реалізації цілей і функцій державного управління, оскільки в них містяться механізми встановлення взаємовідносин між суб’єктом і об’єктом державного управління, реалізації компетенції суб’єктів державного управління відповідно до їх владно-управлінських повноважень.

Отже,метод адміністративного управлінняспосіб впливу вищих органів на об’єкт управління за допомогою адміністративних важелів (указів, наказів тощо), обов’язкових для виконання.

Метод державного управління –спосіб практичної реалізації функцій державного управління шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об’єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.

За допомогою адміністративних методів управління формуються основні стійкі системні зв’язки, відносини, положення, які зумовлюють права та відповідальність управлінців та членів трудового колективу. Для них найбільш характерним є застосування таких двох груп методів – організаційно-розпорядчих та адміністративно-розпорядчих.

Організаційно-розпорядчі методи передбачають: підбір, розстановку та роботу з кадрами; організаційне регламентування (нормування); організаційне планування; делегування повноважень та розподіл відповідальності; організаційний інструктаж; організаційне розпорядництво; організаційний контроль; організаційний аналіз; організаційне проектування; узагальнення організаційного досвіду.

Адміністративно-розпорядчі методи є системою засобів та прийомів, що забезпечують цілеспрямоване, планомірне, узгоджене та ефективне функціонування керуючої та керованої систем, апарату управління та всіх елементів організації. Призначення адміністративно-розпорядчих методів адміністративного управління – забезпечити організаційну чіткість, дисциплінованість та ефективність роботи управлінського апарату; підтримувати необхідний розпорядок у роботі підприємства, втілювати у життя постанови, накази та рішення керівництва; проводити роботу з кадрами; реалізовувати прийняті рішення.

Характерні ознаки адміністративних методів державного управління:

­ прямий вплив державного органу або посадової особи на керований об’єкт шляхом установлення його повноважень (прав, обов’язків, норм поведінки) і видання конкретних вказівок;

­ односторонній вибір суб’єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об’єктом, ресурсного забезпечення та умов поетапного виконання завдань;

­ юридична обов’язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов’язків та може спричинити не тільки адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, а й кримінальну.

Загалом класифікацію методів державного управління можна представити у такому вигляді:

1). Адміністративні:

· Регламентаційні;

· Розпорядчі;

· Дисциплінаргі.

2). Економічні:

· Державне регулювання;

· Індикативне планування;

· Грошово-кредитна і фінансова політика;

· Захист і стимулювання конкуренції;

· Ціноутворення;

· Податкова система;

· Економічне стимулювання.

3). Правові:

· Переконання і примус;

· Субординація і координації.

4). Соціально-психологічні:

· Соціальне прогнозування;

· Соціальне планування;

· Моральне стимулювання;

· Створення сприятливого психологічного клімату.

Адміністративні методи державного управління – це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми та загально-організаційних принципів управління; сукупність засобів правового і адміністративного впливу на відносини людей в організації; способи і прийоми, дії прямого і обов’язкового визначення поведінки і діяльності людей з боку відповідних керівних компонентів держави.

Економічні методи в державному управлінні – це сукупність засобів, способів і прийомів впливу держави, її органів та інститутів на суспільно-економічні відносини з метою розвитку матеріальної бази суспільства, приросту національного валового продукту, здійснення економічних та соціально- економічних програм та проектів. Сутність полягає в тому, щоб активізувати виробничу діяльність кожного підприємства і водночас сприяти нарощуванню економічного потенціалу держави, використовуючи економічні важелі і стимули.

Індикативне планування – це одна з форм державного регулювання ринкової економіки. Державне регулювання – це система типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, які здійснюються відповідними державними органами та громадськими організаціями. Грошово-кредитна та фінансова політика – узгоджений план, за допомогою якого уряд регулює фінансово-економічні відносини в державі, стимулює виробництво, впроваджує розподільчу та перерозподільну функції. Захист і заохочення конкуренції – метод, при якому держава повинна постійно підтримувати дію механізму конкуренції, заохочуючи створення малих і середніх підприємств, контролюючи угоди великих, визначаючи їх відповідність антимонопольному законодавству, забезпечуючи вільний доступ на внутрішній ринок іноземного капіталу, інвестицій тощо. Ціноутворення – метод, що застосовується державою для соціального захисту окремих категорій населення, запобігання інфляції. Податкова система – це сукупність окремих видів податків, відповідних суб’єктів і суб’єктів оподаткування у їх взаємодії, принципів оподаткування, підпорядкованих законам розвитку і функціонування економічної систем. Економічне стимулювання – метод використання державних дотацій та субсидій, пільг в оподаткуванні, встановлення квот на виробництво певних видів продукції, стимулювання матеріально-технічними ресурсами. Види субсидій: товарні, кредитні, цінові.

Правові методи – це юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі елементи у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учасником якого є державна влада.

Методи переконання та примусу - цілеспрямованість управлінської діяльності; функціонування встановленого державою режиму; конструктивні взаємовідносини всіх учасників управлінських відносин; метод координації - розвиток самоврядування, саморегулювання, взаємоконтролю, поінформованості, взаємодопомоги. Метод субординації - ієрархічна підпорядкованість; схильність до ухвалення одноосібних, переважно директивних рішень, інструкцій; надмірне втручання у повсякденну оперативну діяльність.

Соціально-психологічні методи управління в державному правлінні – це способи і прийоми впливу на процес формування та розвитку колективу, а також на соціальні та психологічні процеси, що притаманні групам чи окремим особам.

Такі методи ґрунтуються на використанні наукових положень психології та соціальної психології. Вони реалізуються через різні психологічні форми впливу: переконання, регулювання міжособистих та міжгрупових стосунків, особистий приклад, гуманізація праці. Колектив організації і її підрозділів – це складний соціальний організм, що відзначається певними закономірностями розвитку і принципами побудови, морально-психологічним кліматом. З метою управління соціальними процесами в колективі, слід проводити соціальні дослідження, які в організаціях, як правило, повинні проводитись спеціалістами-соціологами. За результатами цих досліджень розробляються і вживаються методи соціального регулювання, нормування та матеріального стимулювання для оптимального розв’язання завдань соціального розвитку колективу.

Соціально-психологічні методи управління базуються на використанні об’єктивних наукових положень соціального розвитку і психології, зокрема на системі засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, підвищенні ефективності діяльності організації та її окремих працівників, що спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб персоналу – розвитку особистості, соціального захисту та ін.

Соціальне прогнозування - встановлення й аналіз таких показників, як вікові та статеві зміни в колективі; параметри загально-освітнього і кваліфікаційного рівня працівників; рівень матеріального забезпечення, динаміка співвідноше-ння фізичної й розумової праці та ін. Соціальне нормування - встановлення соціальних норм, які регулюють поведінку окремих осіб і їхніх груп у колективі: юридичні норми права, суспільні норми, норми моралі. Соціальне регулювання - заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі, удосконалення соціальних відносин між працівниками та стимулювання колективної особистої ініціативи персоналу до праці. Регулюються документами: правилами внутрішн. розпорядку, колективним договором та ін. Соціальне планування реалізується для удосконалення умов праці, зміцнення здоров’я працівників, підвищення життєвого рівня, поліпшення житлових та культурно-побутових умов службовців, підвищення трудової активності, розвитку самоуправління.

 


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав