Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 3. Межэтнические отношения и процессы

Читайте также:
  1. A)& товарно-денежные и иные, основанные на равенстве участников имущественного отношения, а также связанные с имущественными личные неимущественные отношения
  2. II. Конституционно-правовые нормы, отношения и их субъекты
  3. II. Хозяйственные процессы и их результаты.
  4. III. 3.1. Геоурбанизационные процессы в России
  5. III. Отношения между суждениями
  6. LINUX|| Процессы в ОС Linux. Общие понятия.
  7. LINUX|| Процессы в ОС Linux. Этапы создания процесса.
  8. V. Взаимоотношения отдела главного технолога с другими подразделениями предприятия
  9. V.Взаимоотношения нотариуса с коллегами и нотариальным сообществом
  10. V1:Химические процессы, реакционная способность веществ
  1. Правовий статус засуджених: структура та зміст.
  2. Основні права засуджених.
  3. Основні обов’язки засуджених.
  4. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань.

 

1. Поняття правового статусу засуджених
Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем є сукупністю передбачених різними галузями законодавства України прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.

Особи, які потрапляють у сферу кримінально-виконавчих правовідносин, мають певний правовий статус. Відповідно можна говорити про правовий статус засудженого, правовий статус персоналу установ і органів виконання покарань, правовий статус близьких родичів засудженого тощо. Серед них на особливу увагу заслуговує правовий статус засуджених, соціально-правове призначення якого зводиться ось до чого.

Особи, які відбувають покарання, як громадяни України володіють правами і свободами, які згідно із ст. З Конституції визнаються найвищою соціальною цінністю. Це обумовлює наявність особливих вимог до нормативних актів, що закріплюють правовий статус засуджених, до обмежень їх загально-цивільних прав і свобод. Крім цього, закріплення правового статусу засуджених водночас визначає встановлення меж і форм діяльності персоналу установ і органів виконання покарань, іншими словами, встановлює гарантію забезпечення законності в його діяльності.
Виконання засудженими покладених на них обов'язків та реалізація прав і законних інтересів утворюють той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, у першу чергу - виправлення засуджених.
Соціально-правове призначення правового статусу осіб, які відбувають покарання, останнім часом не обмежується вирішенням завдань лише у сфері правоохоронної діяльності. Україна, як правонаступник СРСР, є учасником численних міжнародних договорів, вона визнає низку резолюцій і рішень міжнародних організацій, насамперед ООН, з питань дотримання прав засуджених. До таких документів відносяться: Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ратифікована Верховною Радою України 24 січня 1997 р.); Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 р.); Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (1979 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, яких піддають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.); Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила, 1965 р.) та ін.

Правовий статус осіб, які відбувають покарання, в цілому можна сформулювати як засноване на загальному статусі громадян України і визначене за допомогою правових норм становище засуджених під час відбування кримінального покарання. Загальноприйнятими є виділення трьох видів правових статусів особи (людини): загальний правовий статус громадян, спеціальний правовий статус будь-якої категорії громадян і індивідуальний правовий статус громадянина. Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального правового статусу, що в свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види покарань (позбавлення волі, виправні роботи і та ін.).
Відмінною рисою спеціального правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадян України, оскільки засудження особи до покарання не позбавляє її громадянства, а також загальний правовий статус також зберігається.
Так, засуджені до позбавлення волі користуються без будь-яких суттєвих обмежень правами у сфері спадкоємних, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносин. Особи, які відбувають покарання без ізоляції від суспільства, як суб'єкти правовідносин майже повною мірою володіють загально цивільними правами і мають юридичні обов'язки.
Засуджені є суб'єктами як загальних, громадянських, так і спеціальних, властивих лише умовам відбування покарання, відносин. Внаслідок цього з'являються спеціальні права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Механізм їх появи зумовлюються призначеним засудженому покаранням, яке є своєрідним засобом самозахисту суспільства проти порушень умов його існування. Покарання, як різновид державного примусу, виражається в заподіянні винному певних втрат і обмежень (кари) з метою його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Крім цього, державно-примусовий характер мають як порядок і умови відбування покарання, так і застосування до деяких із засуджених заходів виправно-трудового впливу. У правовій формі державний примус проявляється у вигляді обмежень прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі встановлюються обмеження щодо свободи пересування, виборі місця проживання і місця перебування, для засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, — обмеження щодо свободи вибору об'єктів праці, заборона виїзду з країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.
Отже, правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування того чи іншого виду кримінального покарання.
Крім того, правовий статус засуджених - це: різновид галузевого правового статусу, який визначається нормами кримінально-виконавчого законодавства і, в свою чергу, поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили.
- сукупність всіх встановлених і нормативно-урегульованих прав засуджених, якими вони володіють і обов'язків, що покладені на них під час відбування кримінального покарання.

 

2. Зміст правового статусу засуджених
До змісту правового статусу осіб, які відбувають покарання, входять права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Вони виникають і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин. Права, законні інтереси і обов'язки засуджених можуть виникати у відносинах, що регулюються нормами конституційного, державного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.
Права, законні інтереси і обов'язки засуджених являють собою самостійні елементи змісту правового статусу.
Права засуджених, якщо вони гарантовані матеріально, політично, ідеологічно й організаційно, сприяють розвитку особи засудженого, в кінцевому результаті - його ресоціалізації. І, навпаки, права засуджених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставлених перед покаранням цілей.
Сутність прав засудженого полягає в наданні повноважній особі можливості певної поведінки чи користування соціальними благами. Ступінь реалізації такої можливості і відповідно ступінь вимоги з боку засудженого закріплених правом поведінки і благ визначаються змістом суб'єктивного права, яке включає в себе: по-перше, можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами (харчуванням, речовим майном) у межах, встановлених правом; по-друге, можливість вимагати виконання кореспондуючого такому праву юридичного обов'язку персоналу установи і органів виконання покарань, інших суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих та інших правовідносин; по-третє, можливість звернутися в необхідних випадках до захисту свого суб'єктивного права.
Отже, суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів.
Одним із елементів правового статусу засуджених є їхні законні інтереси. Соціально-правове призначення законних інтересів полягає в тому, що вони дозволяють забезпечити диференційований підхід до засуджених, стимулювати їх виправлення в процесі відбування покарання.
Зміст законних інтересів - це прагнення отримати передбачене законом соціальне благо, як матеріальне (наприклад, отримання додаткових посилок, передач, додаткове витрачання грошей на придбання продуктів харчування і предметів першої потреб, отримання премії за кращі показники в праці тощо), так і духовне (надання додаткового побачення, телефонної розмови тощо). Об'єктом законних інтересів можуть бути соціальні блага, що суттєво змінюють правовий статус засуджених (наприклад, переведення на покращені умови тримання засуджених до позбавлення волі, переведення з установ закритого типу до виправних центрів, та ті, що не спричиняють змін (надання матеріальної допомоги при звільненні з місць позбавлення волі).
Матеріальні чи духовні блага, що становлять об'єкт законного інтересу засудженого, встановлені в нормах права й у вигляді мети, для досягнення якої потрібні певні юридичні факти. Але для більшості законних інтересів характерно те, що в основі їх реалізації покладено (поряд з іншими факторами) оцінка поведінки засудженого, тобто (дотримання ним режимних правил, ставлення до праці, виховної роботи, навчання).
До змісту законних інтересів засуджених необхідно віднести також можливість клопотати про них (а не вимагати) перед вказаними повноважними суб'єктами стосовно їх відповідних дій щодо реалізації законних інтересів засуджених, а також можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Отже, законні інтереси засудженого можна визначити як закріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією УВП, посадовими особами органів виконання покарання, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.
Види законних інтересів засуджених досить різнобічні. Так, за соціально-політичним призначенням блага, законні інтереси можуть бути поділені на три групи.
Першу групу складають законні інтереси, спрямовані на отримання заохочення, можливість якого закріплена в заохочувальних нормах кримінального (умовно-дострокове звільнення), кримінально-виконавчого (надання покращених умов тримання засуджених до позбавлення волі) та інших галузей права.
Друга група - це законні інтереси, спрямовані на отримання пільг засудженими. На відміну від заохочень, які є мірою державного схвалення поведінки людей, більшість пільг встановлюється в залежності від заслуг людини, а від обставин, яким закон надає правове значення. Такі пільги передбачені для засуджених і кримінально-виконавчим законодавством (наприклад, можливість у місцях позбавлення волі пересуватися без конвою або супроводу).
Третю групу становлять законні інтереси, що спрямовані на отримання благ, які за своєю соціально-правовою суттю не є для засудженого ні заохоченнями, ні пільгами. Вони можуть бути закріплені в законі у вигляді законних інтересів, так і суб'єктивних прав
Соціально-правове значення обов'язків виявляється в тому, що вони є засобом формування моральної і правової свідомості засуджених, зміцнення законності і правопорядку, дисципліни й організованості під час відбування покарання. Сутність юридичних обов'язків засуджених полягає у вимозі необхідної з точки зору держави, влади і закону поведінки. Ця поведінка засуджених є обов'язковою, незаперечною забезпечується заходами державного примусу.
Сутність юридичних обов'язків засуджених проявляється через їхній зміст або структуру, що складається з двох елементів: -необхідність вчиняти певні дії (обов'язок засуджених до таких видів покарань, як позбавлення волі і виправні роботи, працювати; обов'язок особи, засудженої до штрафу, сплатити суму штрафу у встановлений законом строк тощо); - необхідність утриматися від вчинення встановлених законом дій (заборона засудженим до позбавлення волі мати при собі гроші й цінні речі, звільнення засуджених до виправних робіт за своїм бажанням тощо).
Юридичний обов'язок засуджених - це встановлена в зобов'язуючих і забороняючих нормах права міра необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення мети покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб.

 

3. Права засуджених на особисту безпеку
У кримінально-виконавчому законодавстві України права засуджених на особисту безпеку закріплюється шляхом:
— встановлення нормативного визначення правового статусу засуджених;
— регламентація прав, законних інтересів і обов'язків засуджених.
— закріплення права засуджених на особисту безпеку. Безперечною перевагою чинного КВК України є наявність у
ньому широкого спектру норм, які на рівні закону закріплюють конкретні права і обов'язки засуджених.
КВК України (Основи правового статусу засуджених) визначає, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їхню особисту безпеку, а засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та КВК України і встановлених вироком суду.
Право засуджених на особисту безпеку визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Отже, обмеження засуджених у правах та обов'язках можуть бути встановлені:
- безпосередньо законами України;
- КВК України - в залежності від виду призначеного покарання;
- вироком суду.
Відповідно до КВК України правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Перелік основних прав засуджених визначений у КВК України (Основні права засуджених), відповідно до якої засуджені мають право:
- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;
- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;
- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;
— давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
- на охорону здоров'я, що забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;
- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.
КВК України гарантує засудженим право на отримання правової допомоги: вони можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права. Засудженим іноземцям закон надає право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особам без громадянства та громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Поряд із наданням засудженим під час виконання покарання, закон вимагає від них виконання й певних обов'язків. Перелік основних обов'язків засуджених визначається КВК України, відповідно до вимог якої засуджені зобов'язані:
— виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;
- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;
— ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;
- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.
За невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань законом встановлюється відповідальність. Серед завдань кримінально-виконавчого законодавства України важливо виділити діяльність органів і установ виконання покарань, щодо забезпечення прав засуджених осіб на особисту безпеку.
Відповідно до КВК України засуджені мають право на особисту безпеку, сутність якого полягає в тому, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. В таких випадках відповідна посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
З метою забезпечення особистої безпеки засудженого адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до його переведення в безпечне місце, а також інших заходів щодо усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
Важливо враховувати, що засуджені, які відбувають покарання, можуть бути будь-якими суб'єктами кримінального процесу (потерпілими, свідками, підозрюваними або обвинуваченими) під час розслідування кримінальних справ про злочини, вчинені як в установах виконання покарань, так і поза їх межами. Одним із засобів забезпечення особистої безпеки засуджених в установах виконання покарань є диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів, засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, стимулювання законослухняної поведінки, поєднання покарання з профілактично-виховним впливом. Важливу роль у забезпеченні особистої безпеки засуджених відіграють оперативні підрозділи установ виконання покарань, завданням яких є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну поведінку окремих осіб та груп з метою вивчення причин і умов протиправної поведінки, запобігання вчинення ними правопорушень.
Серед засобів особистої безпеки засуджених також можна виділити право адміністрації установи виконання покарань застосувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю, використовувати аудіовізуальні, електроні і технічні засоби нагляду і контролю. Особливо слід наголосити на забезпеченні безпеки засуджених в період введення в установах виконання покарань режиму особливих умов. Відповідно до ст. 105 КВК України режим особливих умов вводиться у випадках стихійного лиха, епідемії, аварій на важливих для життєзабезпечення об'єктах, масових заворушень тощо.
Варто зазначити, що кримінально-виконавче законодавство України в частині забезпечення особистої безпеки засуджених потребує певного удосконалення, уточнення та конкретизації. На жаль, законодавець не дає визначення права засудженого на особисту безпеку, тим самим дає можливість наукового пошуку для теоретиків у галузі кримінально-виконавчого права.
Звільнення особи від відбування покарання (або виконання призначеного покарання) тягне за собою припинення кримінально-виконавчих правовідносин, а разом з цим і існування особливого правового статусу засудженого, в тому числі і права на особисту його безпеку.
Узагальнення вищевикладеного дозволяє нам зробити висновок, що під правом засуджених на особисту безпеку необхідно розуміти врегульовану чинним законодавством України діяльність органів і установ виконання покарань щодо здійснення організаційно-управлінських, матеріально-технічних, силових та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я та майна засуджених від протиправних посягань, створення належних для них умов відбування покарання і досягнення його мети.

 

4. Правовий статус осіб, засуджених до окремих видів покарань
Правовий статус засуджених до покарання певного виду є підвидом правового статусу засуджених і похідним від останнього. Між собою вони співвідносяться як окреме і загальне. Види покарань, закріплені у КВК України, розташовані у вигляді певної системи: від найменш суворого—до найбільш суворого. Чим нижче у системі покарань розташоване покарання, тим більшого обсягу правообмежень зазнає правовий статус засудженого і тим більший обсяг спеціальних обов'язків та заборон при його відбуванні покладає на засудженого кримінально-виконавче законодавство.
Так, виконання покарання у виді штрафу майже не позначається на правовому статусі засудженого до покарання цього виду - за ним в повному обсязі зберігаються його конституційні та загальногромадянські права, а будь-яких спеціальних обов'язків чи заборон на таких засуджених кримінально-виконавче законодавство не покладає. Певні обмеження в правому статусі таких осіб (протягом строку, передбаченого кримінальним законом) може тягнути за собою лише наявна у них судимість. Такі види покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські або виправні роботи передбачають для засудженого встановлення вже більшого обсягу право обмежень та заборон, які закріплюються у кримінально-виконавчому законодавстві України.
Зокрема, для засуджених до цих видів покарань обмежується дія ст. 43 Конституції України в тих її частинах, які передбачають, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава гарантує громадянам рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Так, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не можуть перебувати на посадах та займатися тим видом діяльності, які заборонені їм згідно вироком суду.
Крім цього, нормами КВК України для цих осіб встановлюються спеціальні обов'язки та заборони, обумовлені специфікою виконання цього виду покарання. Засуджені до громадських робіт відбувають покарання на тих роботах, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки цей вид покарання передбачає безоплатне виконання суспільно корисних робіт, то для цієї категорії засуджених обмежується також і дія ст. 45 Конституції України в тій її частині, яка передбачає, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Інші спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до громадських робіт закріплені у ст. 36, 37 КВК України. Що стосується засуджених до виправних робіт, то протягом строку відбування покарання їм забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а з їх заробітку здійснюються відрахування в доход держави. Спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до виправних робіт встановлюються у ст. 41, 42 КВК України.
Крім того, для засуджених до всіх розглянутих вище ВИДІВ покарань обмежується дія ст. 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто перебуває на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, оскільки кримінально-виконавче законодавство (ст. 34, 37, 41, 42 КВК України) забороняє таким засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України та зобов'язує їх негайно повідомити про зміну місця проживання. Всі інші конституційні та загальногромадянські права цих засуджених зберігаються за ними в повному обсязі і не обмежуються.
Найбільшої трансформації в бік збільшення встановлених обмежень та заборон зазнає правовий статус засуджених до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк та довічного позбавлення волі), що обумовлюється сутністю даного виду покарання.
Так, у сфері соціально-економічних прав на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок та ін.
Разом з тим, більшість із цих прав з огляду на відбування покарання у виді позбавлення волі, зазнають певних змін та обмежень. Засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання це право в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.
Зокрема, у ч. 1 ст. 118 КВК України закріплено норму, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. їх також залучають до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам — понад 55 років, інвалідам І та П груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.
Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановлено законодавством про працю, який становить 40 годин, (ч. 1 ст. 119 КВК України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч. 1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.
Право на освіту, передбачене ст. 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. 125-126 КВК, які передбачають, що у колоніях, відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту", для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.
Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.
Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання.
Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми ст. 116 КВК України, згідно з якими у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.
Засуджені також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.
Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ та органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП і Міністерства охорони здоров'я України. Крім того, адміністрації колонії надається право застосовувати примусове годування засуджених за медичним висновком, якщо засуджений з тих чи інших причин відмовляється від прийняття їжі і це загрожує його життю.
Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.
Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Особи, яким пенсія призначена до відбування покарання, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.
Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та ін.), при цьому не менш як 25% пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.
Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у порядку, і випадках встановлених законодавством України. На засуджених поширюється дія ст. 24 Конституції, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від вказаних ознак всі засуджені, які відбувають покарання у виправній колонії одного виду, утримуються в однакових умовах, користуються однаковими правами та несуть однакові обов'язки.
У сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі, поширюється дія ст. 25 Конституції, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені, які відбувають покарання, не позбавляються громадянства України.
На засуджених поширюються права, передбачені ст. 38 Конституції: брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право брати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.
У певній мірі засуджені користуються і такими політичними правами, як свобода слова, об'єднання громадян у суспільні організації, право збиратися і проводити збори, мітинги, які внаслідок факту ізоляції засуджених та вимог режиму суттєво обмежуються і вирішуються у такий спосіб чином. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією виправної колонії і вносити свої пропозиції, які спрямовані на покращення виробничої діяльності установи та самодіяльних організацій засуджених, а також інші позитивні пропозиції.
Ст. 127 КВК України передбачено створення самодіяльних організацій засуджених у колоніях, але ці організації не є суспільними організаціями і існують та працюють під контролем адміністрації виправної колонії. В принципі не виключена можливість проведення адміністрацією колонії зборів чи мітингу засуджених у зв'язку з певною подією у житті держави. Проведення походів і демонстрацій в умовах виправної колонії виключено з огляду на вимоги режиму та ізоляції.
На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене у ст. 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які встановлені КВК України і необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки.
Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.
Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання. Для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.
Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов. Якщо засуджений вчиняють злочин, то відповідності до зі ст. 29 Конституції він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом, тобто за рішенням суду.
Проте засуджені можуть бути поміщені до дисциплінарного ізолятору чи приміщення камерного типу у порядку застосування заходів дисциплінарного впливу. Засуджені, їхні речі й одяг, а також приміщення на території колонії підлягають обшуку і догляду. Кореспонденція засуджених підлягає перегляду. Адміністрація виправної колонії з огляду на режимні вимоги зобов'язана здійснювати перегляд змісту отриманих засудженими посилок та передач.
Короткочасні побачення та телефонні розмови засуджених до позбавлення волі здійснюються під контролем адміністрації колоній. Через вимоги режиму та ізоляції суттєво обмежується для засуджених передбачене ст. 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання.
На території колонії засуджені повинні пересуватися тільки строєм. Більший обсяг прав у цьому питанні надається засудженим, яких тримають у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.
Поряд з конституційними правами, якими користуються засуджені як громадяни України, на засуджених покладаються і певні обов'язки. Так, на них поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільно корисної праці тягне за собою застосування певних санкцій, у тому числі заходів дисциплінарного впливу.
Що стосується загальногромадянських прав і обов'язків засуджених, то позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося за місцем його проживання до арешту чи засудження. Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. Відповідно ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії.
Таке обмеження, зокрема, стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку, передбаченому КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі й речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.
За угодою купівлі-продажу засуджені можуть вступати в майнові відносини з адміністрацією установи шляхом, передбаченим уст. 108 КВК України: через придбання за безготівковим рахунком в торгівельних точках виправної колонії продуктів харчування та предметів першої потреби. Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але через фізичну ізоляцію, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.
Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: у випадках вилучення у засуджених предметів, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількості, встановленої кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.
За засудженими в повному обсязі зберігається авторське право і право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, для вдосконалення виробництва і розвитку творчої думки засуджених має організація у виправній колонії раціоналізаторської та винахідницької роботи.
Для розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у колонії організуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення необхідних документів відповідно до існуючих норм винахідницького права. Засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.
Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків у сфері сімейно-шлюбних правовідносин батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Однак в наслідок ізоляції засуджених, ці права зазнають певних обмежень.
Так, засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо брати участь у вихованні дитини. У випадку засудження одного із подружжя до позбавлення волі на строк не менше З років законодавством передбачений спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для вступу особи у шлюб і з дозволу адміністрації колонії за відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб. Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно сталими на протягом усього строку відбування покарання.
Однак при переведенні засуджених, які утримуються в дільницях ресоціалізації у колоніях мінімального та середнього рівня безпеки до дільниць соціальної реабілітації в цих же колоніях, обсяг обмежень загальногромадянських прав значно змінюється в бік зменшення. Це полягає в тому, що відповідно до ст. 99 КВК України вказаній категорії засуджених дозволяється мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом зі своєю родиною, придбавати жилий будинок у власність, вести особисте господарство.
Обов'язковою вимогою при вирішенні питання про переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації є відсутність злісних порушень вимог режиму. При злісному порушенні вимог режиму відбування покарання засуджені можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці (ресоціалізації або посиленого контролю), що тягне за собою посилення вимог щодо їх ізоляції і відповідно призводить до обмеження їх загальногромадянських прав.
Отже, правовий статус засуджених до позбавлення волі в частині обсягу наданих ним загальногромадянських прав суттєво залежить від сумлінного виконання засудженими вимог режиму, поведінки під час відбування покарання та ставлення до суспільно корисної праці.
Особливого значення для засуджених до позбавлення волі набувають спеціальні обов'язки та права, які встановлюються для них безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності даного виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання.
Законодавчо основні права та обов'язки засуджених до позбавлення волі закріплені у ст. 107 КВК України. Відповідно до ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК України і нормативно-правовими актами ДДУПВП:
- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;
- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
- брати участь у трудовій діяльності;
- отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;
- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;
- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;
- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;
- зустрічатися з родичами та іншими особами;
- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;
- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально — корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;
- придбавати, користуватися і зберігати предмети пертої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;
- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;
- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Важливо наголосити, щоч. 2 ст. 107 КВК України передбачає, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Спеціальні обов'язки засуджених до позбавлення волі визначаються у формі заборони вчинення певних дій або у формі припису (зобов'язання) чинити ті чи інші дії. їх перелік визначається у ч. 3-4 ст. 107 КВК України. Засуджені зобов'язані;
- дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;
- утримувати в чистоті й порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються під час виконання дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;
- виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;
- виконувати необхідні роботи з самообслуговування, благоустрою колонії;
- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;
- дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці. Засудженим забороняється:
- самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;
- спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;
- придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;
- продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;
- заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі й з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;
- завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;
- вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;
- чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;
- грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;
- вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;
- самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.
Враховуючи специфіку відбування покарання осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавець деталізує їхні окремі права у ст. 151 КВК України. Відповідно до ч. 5 ст. 151 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;
- одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі.
Засудженим також надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
Спеціальні обов'язки та права засуджених до позбавлення волі закріплені також у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом ДДУПВП № 275 від 25.12.2003 (далі - Правила). Перелік прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі, який закріплений у Правилах, є ширшим за той, що передбачений КВК України. Це пояснюється конкретизацією у Правилах прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі виходячи із необхідності забезпечення режимних вимог, встановлених для такого виду покарання.
Згідно з п. 29 Правил, крім визначених у ст. 7-10, 107 КВК України прав і обов'язків, засуджені до позбавлення волі мають право:
- користуватися у приміщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип'ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 кВт;
- відправляти поштою або передавати родичам під контролем адміністрації установи особисту літературу і періодичні видання;
- придбавати для загального користування за рахунок коштів, що перебувають на особистих рахунках, телевізори, холодильники з розрахунку: телевізор та холодильник - один на відділення.
Засуджені зобов'язані:
- дбайливо ставитися до державного майна;
- сумлінно ставитися до праці;
- за межами локальних секторів на території виправних колоній пересуватися тільки строєм;
- носити встановлені нагрудні знаки згідно з затвердженим зразком;
- під час відбування покарання у камерах виходити на прогулянку і дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки, за графіком чергувати в камерах;
- при зустрічі з працівниками установ виконання покарань та іншими посадовими особами, які відвідують установи, вставати і вітатися з ними;
- бути ввічливими між собою. Засудженим забороняється:
- завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших
службових або виробничих приміщеннях;
- відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови;
- перебувати без дозволу адміністрації у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють;
- мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені Правилами;
- курити в не відведених для цього місцях, а у виховних колоніях - курити взагалі;
- направляти й отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому Правилами;
- наносити собі або іншим особам татуювання;
- тримати тварин, займатись городництвом (у виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи);
- вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях;
- самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд установ виконання покарань, споруджувати на виробничих об'єктах різні будови (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення і т. ін.);
- користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, механізмами та іншими матеріалами з особистих мотивів.
Згідно зп. 23 Правил засуджені до довічного позбавлення волі, крім права, передбачених у КВК України, мають право:
- на безперервний восьмигодинний сон у нічний час;
- користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів за наявності можливості розміщення їх у камері;
- користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи, придбаними через торговельну мережу, переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями;
- без обмежень одержувати грошові перекази;
- подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менше як двадцяти років покарання;
- в індивідуальному порядку користуватися релігійною літературою, відправляти релігійні обряди, але тільки в межах камери у вільний час та якщо це не буде заважати іншим засудженим.
Певні особливості передбачені також п. ЗО Правил для засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації та засуджених жінок, які мешкають за межами колонії. Зокрема, засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації мають право:
- займатися сільським господарством;
- пересуватися без строю, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;
- мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;
- мешкати в разі наявності сім'ї з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи.
Разом з тим їм забороняється:
- самочинно залишати межі виправної колонії та дільниці соціальної реабілітації;
- придбавати, зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними.
Крім того, засуджені цієї категорії зобов'язані:
- у разі проживання із своїми сім'ями не менше одного разу на день у встановлений розпорядком дня час з'являтися до чергового помічника начальника установи виконання покарань або до начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі;
- за відсутності сім'ї мешкати в гуртожитках виправної колонії та дільниці соціальної реабілітації і дотримуватися встановленого розпорядку дня.
Пересування засуджених територією житлової зони в час, відведений для сну, за винятком випадків, передбачених розпорядком дня, повністю виключається.
Засуджені жінки, які мешкають за межами колоній у період звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку мають право:
- займатися сільським господарством;
- не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;
- мешкати в приватних квартирах або будинках. Цій категорії засуджених забороняється:
- самочинно порушувати межі території, визначені начальником колонії;
- придбавати, зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними.
Крім того, вони зобов'язані не менше одного разу на день, в установлений час, з'являтися до чергового помічника начальника установи виконання покарань або чатового контрольно-пропускного пункту для реєстрації у спеціальному журналі.
Правовий статус засуджених до покарання у виді арешту є майже аналогічним правовому статусу засуджених до позбавлення волі, так якч. 2 ст. 51КВК України передбачає, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, засуджені до арешту повинні користуватися таким самим обсягом прав, як і засуджені до позбавлення волі.
Проте обсяг спеціальних прав, наданих засудженим до арешту, відрізняється від обсягу прав, наданих засудженим до позбавлення волі, оскільки ч. З ст. 51 КВК України передбачає, що засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняються побачення з родичами та іншими особами, а також отримання посилок (передач) і бандеролей, за винятком тих, що містять предмети одягу за сезоном.
Слід зазначити, що іноземні громадяни й особи без громадянства під час відбування покарання не є безправними. Конституція (ст. 26) та інші законодавчі акти, міжнародні договори гарантують охорону їх життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність особи і житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

Тема 3. Межэтнические отношения и процессы

1. Понятие, факторы и виды межэтнических отношений

2. Модели государственного устройства многонациональных государств

3. Этнические процессы: понятие и типы

4. Толерантность в межэтнических отношениях

5. Право наций на самоопределение

6.Автономия как форма самоопределения наций

7. Национальный сепаратизм.

 


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 11 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.027 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав