Читайте также:
|
Винниченко Володимир Кирилович(1880 – 1951) – політичний діяч, талановитий письменник, драматург. Народився у бідній селянській сім’ї у м. Єлисаветграді Херсонської губернії. Закінчив гімназію, навчався у Київському університеті. Першокурсником залучається до активного суспільного життя (стає членом РУП), з 1903 р. професійно займається революційною роботою. Через переслідування збоку влади втратив можливість вчитися і змушений був емігрувати, однак неодноразово нелегально повертався в Україну. Захопившись за кордоном соціалістичною ідеологією, у 1905 р. вступає до УСДРП. З весни 1917 р. бере найактивнішу участь у політичному житті в Україні (вів переговори ЦР з Тимчасовим урядом у травні та 29-30 червня 1917 р., очолював до середини січня 1918 р. український уряд, був автором трьох Універсалів ЦР). За часів гетьманату П.Скоропадського вів життя приватної особи, однак був заарештований державною вартою. Восени 1918 р. очолив Український Національний Союз та повстання проти гетьмана. З листопада 1918 р. до лютого 1919 р. очолював Директорію. Після своєї відставки виїхав за кордон (в Австрію). Повернувшись у Радянську Україну в 1920 р., не зміг співпрацювати з більшовиками й знову виїжджає в еміграцію до Австрії. З кінця 1920-х років жив на півдні Франції, продовжуючи літературну і публіцистичну діяльність.
Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – політичний і громадський діяч, відомий історик, найавторитетніший діяч Української національно-демократичної революції. Народився у м. Холм (нині територія Польщі). У 1890 р. закінчив Київський університет. Працював у наукових установах Львова і Києва, займаючись дослідницькою та викладацькою діяльністю. Водночас провадив активну громадсько-наукову, організаційно-публікаторську роботу: редагував Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка (з 1897 р. очолив його діяльність), став одним з організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині (1899), засновником ТУП (1908). У листопаді 1914 р. був заарештований і засланий до Сибіру (у 1916 р. – до Москви). Повернувся до Києва 13 березня 1917 р. У період гетьманату П.Скоропадського перебував у підпіллі, з 1919 р. – в еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж). У 1924 повернувся в Радянську Україну, де займався суто науковою роботою, уникаючи політичних питань. З кінця 1930 до 1934 р. змушений був працювати у Москві. Помер 25 листопада 1934 р. у Кисловодську. Автор багатьох історичних праць (найбільш ґрунтовною є “Історія України-Руси” у 10 томах і 13 книгах), літературознавчих та публіцистичних студій. За наукові заслуги був обраний дійсним членом ВУАН (1923) та академіком АН СРСР (1929).
Петлюра Симон Васильович (1879 – 1926) – політичний, державний, військовий діяч, літератор. Народився у Полтаві у сім’ї міщан козацького походження. Вчився у Полтавській духовній семінарії. З 1900 р. – член РУП, з 1905 р. – УСДРП, бере активну участь в українському національному русі у період революції 1905 – 1907 рр. До Першої світової війни активно займався літературно-мистецькою та видавничою справами, журналістикою. Після Лютневої революції почалася стрімка політична кар’єра: у червні 1917 р. був призначений Центральною Радою генеральним секретарем військових справ, у грудні 1917 р., вийшовши у відставку, очолює Український Гайдамацький Кош Слобідської України. Після гетьманського перевороту очолив Всеукраїнський земський союз, за опозиційну роботу в якому у липні 1918 р. був арештований. Після звільнення взяв активну участь у підготовці повстання проти гетьмана, очолив військо Директорії. 11 лютого 1919 р. став Головою Директорії. У 1919 – 1920 рр. продовжував боротьбу за владу в Україні проти червоних та білогвардійських військ. Після поразки Української революції перебував в еміграції (у Польщі, Будапешті, Відні, Женеві). 25 травня 1926 р. був убитий у Парижі С.Шварцбардом.
Скоропадський Павло Петрович (1873-1945) походив із старовинної української козацько-шляхетської родини (нащадок гетьмана І.Скоропадського). Зробив досить успішну військову кар’єру: від корнета (з таким званням у 1893 р. закінчив Петербурзький Пажеський корпус) до чину генерал-лейтенанта (отримав у 1916 р.). Був учасником російсько-японської 1904 – 1905 рр. та Першої світової воєн. У 1917 р. приймає командування 34 гвардійським корпусом, розташованим на Україні. В серпні 1917 р. розпочав українізацію свого корпусу (налічував 60 тис. боєздатних військових). У листопаді 1917 р. на чолі свого корпусу виступив на захист Києва і ЦР від більшовицького наступу. З березня 1918 р. виступив одним з організаторів Української Народної Громади і прихильником сильної влади в Україні. 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський конгрес обрав П.Скоропадського гетьманом всієї України. Після зречення від влади виїхав до Швейцарії, а незабаром до Німеччини. В еміграції веде активне політичне життя – очолює новий гетьманський рух, піклується про розвиток української науки і культури. У роки Другої світової війни сприяв звільненню з німецьких концтаборів українських військовополонених та політичних діячів. Помер 26 квітня 1945 р. від тяжкого поранення, отриманого під час бомбардування.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 169 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |