Читайте также:
|
ТМВ є асоціативною стежкою наукового знання, яка за своєю архітектонікою вміщує наступні структурні компоненти, певною мірою умовні:
Þ Філософія міжнародних відносин, що вивчає принципові мегатенденції розвитку ВМФ, визначає його місце у онтологічній та гносеологічній структурі реальності, досліджує логіку та методологію пізнавальної діяльності у сфері міжнародних досліджень;
Þ Геополітична теорія, що досліджує зв’язок просторових конфігурацій та територіальних інтересів з міжнародно-політичною реальністю, визначає просторову детермінацію міжнародних відносин;
Þ Політологія міжнародних відносин, що вивчає діяльність політичних інститутів та вплив політичних процесів на міжнародні відносини, сутність, форми, методи міжнародної політики, міжнародно-політичні феномени та процеси у динамічному та статичному вимірах;
Þ Політекономія міжнародних відносин, що вивчає взаємодію між процесами розвитку світового господарства та політичною організацією міжнародних відносин;
Þ Соціологія міжнародних відносин, що вивчає вплив соціальних спільнот та процесів на міжнародні відносини, досліджує соціальні взаємодії у міжнародних відносинах та соціальні наслідки глобальних процесів;
Þ Психологія міжнародних відносин, що вивчає природу, характер, механізми поведінки міжнародних акторів, їх мотивації, настанови та інші аспекти психологічного виміру міжнародних відносин.
На практиці крім цих основних галузей ТМВ існують:
Þ міжнародна конфліктологія, що досліджує природу, структуру, розвиток та регулювання міжнародних конфліктів;
Þ вайолентологія – наука про природу сили та насильства, причини, зміст та форми їх прояву у міжнародних відносинах;
Þ політична цивіліологія – наука про політичне управління цивілізаційними процесами в сучасному світі та про локальні цивілізації як суб’єкти і об’єкти міжнародних відносин та ін.
З моменту свого виникнення теорія міжнародних відносин завжди пов’язана із задоволенням суспільних потреб. Попит до ТМВ з боку людського суспільства визначає її соціальні функції. Соціальні функції – це ролі, що їх виконує ТМВ як наука у житті суспільства та у своїй сукупності визначають її соціальну цінність.
Функції ТМВ як науки:
1) теоретико-пізнавальна – дозволяє розкривати об’єктивні тенденції міжнародних відносин, реально оцінювати міжнародні ситуації;
2) методологічна – створює базу для дослідження окремих міжнародних феноменів приватними теоріями та іншими суспільними науками шляхом розкриття загальних закономірностей та принципів міжнародних відносин;
3) нормативно-регулятивна – забезпечує вплив людей та інститутів на світові політичні, екологічні та соціальні процеси, раціоналізацію та ефективізацію міжнародної діяльності, впливаючи на формування її кори;
4) аксеологічна – цілеорієнтує міжнародні політичні ініціативи через співвіднесення практики зі значущими ідеалами, дозволяє співвідносити здобуті знання з цілями міжнародних акторів та перспективами світового розвитку, правильно визначати місце тих чи інших міжнародних акторів у ВМФ;
5) аналітична – полягає у аналізі та оцінюванні результатів міжнародної діяльності окремих міжнародних акторів, методів перетворення міжнародної політики та світового співтовариства;
6) прогностична – дозволяє прогнозувати та моделювати розвиток світових процесів та окремих міжнародних ситуацій, на основі чого – своєчасно корегувати міжнародну політику;
7) критична – полягає у критичній перевірці ідей та практичних дій у міжнародній сфері.
Основними напрямками сучасних міжнародних досліджень є:
- макродослідження міжнародних відносин у історичних масштабах часу і соціального змісту, на стику з філософією (політекономія міжнародних відносин, геополітика, теорія світового розвитку і теорія націоналізму в аспектах міжнародних відносин);
- вивчення міжнародних відносин у тривалому, але реальному масштабі часу (сучасний політичний реалізм і стратегічний аналіз, комплексні розробки проблем міжнародної стабільності і безпеки);
- дослідження обмежених у часі та/або масштабах конкретних міжнародних взаємодій (теорії конфлікту, переговорів, посередництва, сценарні розробки і планування зовнішньополітичних заходів, прикладні та навчальні сценарії типу ігор і ситуаційних аналізів, а також дескриптивні дослідження);
- нова соціологія міжнародних відносин, що ставить у центр уваги різні суб’єкти і типи міжнародних відносин, процеси інтеграції/сепаратизму, проблему “світового співтовариства”;
- процес формування і здійснення поведінки суб’єктів міжнародних відносин (аналіз структури і змісту зовнішньополітичного процесу, процесів прийняття політичних рішень, рекрутування зовнішньополітичних еліт і керівних груп, особливостей функціонування міжнародних організацій).
Поступово, на протязі 50-х років ХХ ст., з науки про міжнародні відносини виокремлюється теорія (аналіз) зовнішньої політики (ТЗП), який перетворився у цілісну самостійну сферу науково-теоретичної думки. На думку М. О. Косолапова, у другій половині 50-х - на рубежі 60-х років відбувається поділ науки про міжнародні відносини на три широких гирла:
- традиційні емпіричні (історичні, описові, реферативні) дослідження зовнішньої та світової політики, дипломатії та міжнародних відносин, окремих проблем міжнародних відносин (війни і миру, роззброєння, міжнародного права, організацій тощо);
- аналіз зовнішньої політики (з середини 50-х років), який поставив у центр своєї уваги проблеми рушійних сил, формування та здійснення, загальних закономірностей і специфіки зовнішньої політики та/або “поведінки” держав на міжнародній арені;
- власно теорія міжнародних відносин (з рубежу 60-х років), яка фактично поставила і намагається розв’язати проблеми світового співтовариства і процесу просування до його формування як цілісності.
Така точка зору, однак, фактично призводить до того, що зникає грань між ТМВ та глобалістикою - наукою про формування глобального світу як цілісності, що динамічно розвивається. З іншого боку, такий підхід стверджує, що ТМВ (яка відривається від класичних теорій міжнародних відносин) фактично є похідною від ТЗП, який нібито сприяв його виокремленню з комплексу наук про міжнародні відносини. Насправді ж ТЗП виникнула та розвинулася саме на базі (хоча і як антитеза) класичних теорій міжнародних відносин, що розроблялися на основі нормативно-ціннісного та позитивістського підходів.
Для визначення відмінностей ТМВ та ТЗП необхідно відзначити, що об’єктом ТЗП є держава, як діюча особа системи міждержавних політичних відносин. ТЗП визнає, що сучасні міжнародні відносини не зводяться до міждержавних, але саме держава залишається об’єктом досліджень для ТЗП. Воно ототожнюється з центральним урядом, а “поведінка” держави - з діями уряду. ТЗП не займається власно вивченням міжнародних відносин, розглядаючи їх лише як середовище, в якому діє держава. Якщо ТМВ звертається до зовнішньої по відношенню до держави сфери і прагне пояснити явища, процеси, механізми міжнародного життя, то ТЗП досліджує лише внутрішню сферу держави з метою виявити причини, рушійні сили і механізми, що призводять до певного змісту і форми взаємодій держави з зовнішнім для неї середовищем. В основу ТЗП було покладено методологію природничих наук, кількісні методи аналізу та ідея міждисциплінарності. Основними напрямками ТЗП є порівняльні дослідження зовнішньої політики, системний та структурно-функціональний аналізи зовнішньої політики, дослідження зовнішньої політики з позицій загальної і соціальної психології.
У 70-ті роки ХХ століття виокремилася інша галузь науки про міжнародні відносин - теорія світової політики, провозвісниками якої можна вважати професорів Гарвардського університету Р.Кохейна і Дж.Ная, які у 1972 році виступили з працею “Транснаціональні відносини та світова політика”. На думку Р. Кохейна, предметом даної науки є фактично міжнародні відносини на сучасному етапі їх розвитку, але більшість вчених вважають необхідним спрямувати її на дії та взаємодії нових (недержавних) міжнародних акторів та нові тенденції розвитку світу. Вона є суміжною з ТМВ науковою дисципліною. На перетині їх предметних областей, зокрема, взаємодія державних і недержавних структур у сучасних відносинах конфлікту та співробітництва. Основні дискусії між ними точаться навколо того, на чому необхідно робити акцент при аналізі сучасного світу - на державах або на недержавних учасниках міжнародних відносин.
Окрему проблему становить співвідношення науки про міжнародні відносини з науками про глобальний світ. Справа в тому, що трансформація глобального світу, яка відбувається на наших очах, зумовлює відповідну логіку розвитку наукового знання, пов’язану з формуванням нової системи наук про глобальний світ. Не дивні намагання осмислити нову глобальну реальність з нетрадиційних позицій. Російський дослідник М.О. Чешков запропонував виділити в ряду наук, предмет яких - цілісність світу (Землі, людства, суспільства) дві науки - світознавство (world studies) та глобалістику (global studies). Він визнає, що кордони між ними не визначені, і виходить з того, що “світознавство має своїм предметом соціальне буття людства у планетарному масштабі, а глобалістика вивчає людство як інтегральне планетарне утворення, соціальність якого є лише одним з вимірів його існування”.
Зрозуміло, що перед глобалістикою і світознавством стоять ряд спільних проблем, таких як проблеми варіабельності та альтернативності процесів глобалізації, співвідношення тенденцій гомогенізації та гетерогенізації в процесі розвитку глобальної спільноти, співвідношення ієрархічності та мережної організації світоцілісності, проблеми суб’єктів, агентів та опонентів глобалізації, глобальної безпеки, глобального етосу, глобалізації та особи, перспектив глобалізації «з людським обличчям».
Основою для їх диференціації є наявність двох об’єктивних процесів, що визначають становлення єдності світової системи, - взаємопов’язаних, але відмінних за своєю природою. Мова йде про процеси глобалізації и мондіалізації. Якщо в розумінні першого ми не можемо не акцентувати увагу на коеволюцію людського суспільства і природи, то другий означає формування цілісної системи в масштабах власно людського суспільства. Вивчаючи процеси глобалізації, глобалістика стає, за висловленням А.П. Федотова, «наукою про залежний світ, тобто про світ, який вийшов за антропогенні межі Землі». Мондіалізація, будучи складовою частиною або рівнем глобалізації, має свою власну внутрішню логіку «в межах» нашого світу, котра диктує необхідність її концептуального осмислення на основі специфічних теоретико-методологічних підходів і принципів.
Якщо для глобалістики основне питання полягає в тому, «чи кінцеві, чи обмежені можливості Землі при впливі на неї господарчої діяльності людства, тобто чи існує антропогенна межа біосфери Землі?», то в центрі уваги світознавства опиняється інше питання: як забезпечити збереження культурно–цивілізаційного розмаїття світу, спадкоємність у світовому цивілізаційному процесі в умовах глобальної, світосистемної кризи і виробити основані на історичному досвіді оптимальні механізми глобального управління? Тобто світознавство занепокоєно головним чином небезпекою використання глобальної ситуації антропогенного перевантаження для встановлення руйнівного для людської цивілізації світового порядку.
Глобалістика і світознавство займають особливе місце в системі наукового знання. На відміну від філософії, глобалістика орієнтована на науково–конструкторську постановку проблем руху земної цивілізації як єдиного живого космічного об’єкта, причому закономірності цього руху вона розглядає переважно у кількісному вигляді. На відміну від неї, світознавство протиставляється філософії в сенсі своєї прикладної спрямованості на вирішення завдань політичного управління світовим розвитком. В цьому сенсі світознавство зосереджено на якісному аналізі глобальних соціальних процесів. Тому принципово важливо, що висновки глобалістики можуть передаватися політикам і світовій громадськості, лише опосередковуючись якісним аналізом в рамках світознавства, трансформуючись у пропозиції про наукову організацію світопорядку та конкретні управлінські рішення.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 240 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |