Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Приклад. Розрахувати тарифні ставки страхування ри­зику пошкодження пральних машин, що перебува­ють на гарантійному обслуговуванні

Розрахувати тарифні ставки страхування ри­зику пошкодження пральних машин, що перебува­ють на гарантійному обслуговуванні. Факт вихо­ду з ладу пральної машини носить випадковий ха­рактер. Імовірність настання страхового випадку визначається на основі теорії статистики. Якщо із 100 тис. вироблених пральних машин виходять із ладу 3500, то ймовірність страхового випадку дорівнює
(3500: 100 000) = 0,035.

Якщо страховиком застраховано 1000 машин, то страховику впродовж року доведеться здійснюва­ти страхове відшкодування 35 разів.

Якщо кожна пральна машина застрахована на одну тисячу гривень, то у страховика має бути фонд: 3500 • 1000 = 35 • 10⁵ грн. Якщо страхова сума дорівнює 100 000 грн, то страховий фонд ста­новитиме:
3500 • 100 000 = 35 • 10⁷ грн. Для бази розрахунку береться страхова сума 100 грн.

Це означає, що з кожної сотні страхової суми слід отримати 3,5 грн страхової премії, яка забез­печує страховий фонд, що розглядається як мате­матичне сподівання виплати.

Як уже зазначалось раніше, у майновому страху­ванні виникає потреба обчислення ризикової надбав­ки. Розглянемо методику її розрахунку.

Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу 3500 пральних машин. На­справді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу 3000 шт., а іншого — 4200 шт. У пер­шому разі в страховика виникає запас страхового фонду, в другому — дефіцит. З цією метою ство­рюється резервний фонд. Він розраховується на
ос­нові показника — середньоквадратичного відхилен­ня (а) за формулою

де q — число страхових подій кожного року (місяця);

— середня кількість страхових подій;

n — тарифний період.

Розглянемо приклад (дані наведено у табл. 7).

Таблиця 7. Розрахунок відхилень від середнього рівня

Місяць	q	q-q
	3 750		12 769
	3 720
			26 569
			139 129
		-637	405 769
	3 200	-437	190 969
Разом	25 460	X	899 743

Ризикову надбавку, яка створює запасний резер­вний фонд, утворює двократне середньоквадратичне відхилення, або двосигмовидний інтервал. У на­шому прикладі він становить 2а = 774,4 грн.

В цілому внесок на 100 тис. грн становитиме: 3637 + 774,4 = 4411,4 грн.

Тариф на 100 грн дорівнює 4,41 грн. Із прикла­ду видно, що надбавка гарантує стійкість страхових операцій.

Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація, або беруть трисигмовидний інтервал.

Статистично встановлено: одиничне середньоквадратичне відхилення гарантує 68% упевненості в тому, що витрати не вийдуть за межі тарифу; подвійне — 95, а потрійне — 97,9%.

Відхилення, вищі трикратного середньоквадратичного, не використовують, оскільки, по-перше, 100%-ї га­рантії того, що втрати не перевищать величини та­рифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вищі середньоквадратичні відхилення значно підвищували б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.

У разі надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхування використовують інститут перестрахування.

Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається до середнього чле­на варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашому прикладі) або відхиляється від нього. Медіа­на ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всередині ряду. Для цього слід проранжувати ряд: 3000, 3200, 3720, 3750, 3800, 3980, 4010.

Медіану ряду більш-менш близька до середньої, яка дорівнює 3637.

Ще однією частиною тарифної ставки є витра­ти на ведення страхової справи. Ці витрати нор­мувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

1. організаційні — витрати, пов'язані із заснуван­ням страхової компанії, їх відносять до активів стра­ховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.;
2. аквізиційні - витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхо­вих договорів при посередництві страхових агентів.;
3. ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спри­чинених страховим випадком: на оплату праці лік­відаторам (особам, що займаються ліквідацією збит­ків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.;
4. управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.;
5. інкасаційні — витрати, пов'язані з обслугову­ванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових пла­тежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, дові­док тощо..

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов'язковим компо­нентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення стра­хового поля. Однак, оскільки страхування — комер­ційна діяльність, вона має бути прибутковою. У зв'яз­ку з цим розглянемо прибуток як структурний еле­мент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцен­зування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більш як 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме
нетто-ставці, помно­женій на 2, тобто: 4,41 • 2 = 8,82 грн з 100 грн, або 8,82%.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному процентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток — до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20—25%, а прибуток — на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

Т = Т_Н + Н=Тн + Н_С + Н_оТ_б, (2)

де Т — тариф;

Т_б — брутто-ставка;

Тн — нетто-ставка;

Н — навантаження;

Нс — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Но — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-став­ки обраховують за формулою

Конкретні розрахунки тарифів додаються до пра­вил страхування.