Читайте также:
|
Створення споживчих благ для задоволення потреб людей – найголовніша мета виробництва. Незважаючи на єдність мети, виробництво має різні форми свого вияву. Серед них розрізняють три основні: натуральне, товарне та суспільне виробництво.
Історично першим було натуральне виробництво. При ньому продукти праці призначалися для задоволення власних потреб, споживання всередині господарства. Такий спосіб виробництва існував у первіснообщинному, рабовласницькому та феодальному устроях. Поділ праці був розвинений досить слабо. Натуральне виробництво було дуже малоефективним.
Основою виникнення товарного виробництва був суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продуктів або певному виді діяльності. Він вів до підвищення продуктивності праці. Економічні відносини виникли між людьми вже у сфері обміну продуктами праці. Цьому процесу сприяла поява грошей та класу купців. Ще однією умовою виникнення товарного виробництва було становлення приватної власності на засоби виробництва.
Суспільне виробництво – найрозвиненіша форма, яка прийшла на зміну товарній. Основою його є поділ праці всередині компаній. Під впливом науково-технічного прогресу відбулася повна механізація виробництва, великих масштабів досягла автоматизація. Значно змінились і функції людини – усі важкі операції взяли на себе машини-автомати, витіснивши її з безпосереднього процесу виробництва. Праця людини стала творчою, оскільки поєднує функції контролю над виробництвом і якістю продукції, налагодження і управління роботою автоматизованих ліній, складання програм для комп’ютерів.
Для розуміння змісту виробництва необхідно охарактеризувати його основні елементи: працю, предмети праці та засоби праці.
Праця – це цілеспрямована діяльність людей для досягнення мети – виробництва певного продукту.
Предмети праці – це об’єкти, на які діє людина (земля, сировина, матеріали). Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.
Засоби праці – це машини, інструменти, обладнання, виробничі споруди тощо. Засоби праці та предмети праці у сукупності становлять засоби виробництва.
Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей, результатом якої є створення благ, що задовольняють різноманітні потреби. У цьому процесі взаємодіють основні фактори виробництва – праця, капітал, земля, підприємницькі здібності.
Виробництво можна класифікувати за різними ознаками.
З точки зору структури виробництво поділять на матеріальне та нематеріальне.
Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство тощо).
Нематеріальне виробництво охоплює галузі, у яких створюються нематеріальні блага (кінопродукція, твори мистецтва), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування тощо).
Існує поділ виробництва на первинне, вторинне, третинне та четвертинне, який свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.
Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувні виробництва, лісництво, рибальство.
Вторинне виробництво охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.
Третинне виробництво – це галузь виробничих та споживчих послуг.
Інформація й знання утворюють четвертинний сектор економіки. Капітал і праця – основа індустріального суспільства – поступаються місцем інформації – основі постіндустріального (інформаційного) суспільства.
Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це – транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, лізинг, консультації з управління.
Соціальна інфраструктура складається з таких під комплексів:
- соціально-культурного (театри, палаци культури, бібліотеки, музеї);
- оздоровчого (поліклініки, диспансери, санаторії, аптеки);
- матеріально-побутового (водо-, теплопостачання, хімчистки, перукарні, магазини, кав’ярні, ресторани).
Із точки зору використання технологій виділяють ручне, машинне, автоматизоване, комп’ютеризоване виробництво, засноване на біо- та нанотехнологіях.
У процесі виробництва створюється суспільний продукт (економічне благо), який проходить стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання, що взаємопов’язані між собою.
Просте виробництво – це процес, за якого виробництво з року в рік відбувається в незмінному обсязі. Результат розширеного виробництва – це збільшення обсягів суспільного продукту.
Економічне благо характеризується трьома ознаками:
1. Економічне благо завжди обмежене. Обмеженість визначається не кількістю блага, а співвідношенням наявності блага й потребою в ньому. Обмеженість – недостатність із погляду бажання мати це благо. Те саме благо в різних умовах може бути економічним і неекономічним. Пісок у пустелі – це неекономічне благо; пісок у кар’єрі – необхідне благо для будівництва, обмежене, і тому – економічне благо.
2. Економічні блага є результатом процесу виробництва.
3. Благо має розподілятись через суспільний обмін, і його може отримати або той, хто готовий заплатити його ціну, або той, за кого погодилося заплатити суспільство. Якщо продукт праці не пройшов етап ринкового кругообігу, то цей продукт не може бути враховано економікою як економічне благо.
Класифікація економічних благ відбувається за кількома критеріями. По-перше, усі товари і послуги можна розділити за ознакою споживання. Якщо вони споживаються в процесі задоволення потреб людей, то це прямі (споживчі) блага.
Прикладами споживчих благ є одяг, житло, побутові товари, товари особистої гігієни, театральні вистави, транспортні перевезення. Прямі блага споживаються таким економічним суб’єктом, як домашнє господарство. Якщо ж товари і послуги споживаються в процесі виробництва інших товарів і послуг, то це непрямі (інвестиційні, виробничі) блага. Інвестиційні товари – це те, що купує фірма для виробничої діяльності: верстати, обладнання, транспорт, сировину. Фірма споживає і виробничі послуги: юридичні, рекламні, аудиторські. Тобто споживачем інвестиційних благ виступає такий ринковий суб’єкт, як фірма.
Економічні блага поділяються на індивідуальні, суспільні і квазісуспільні блага.
Товари індивідуального споживання (предмети споживання й засоби виробництва) мають певні ознаки:
- ці товари подільні, тобто існують у вигляді порівняно малих одиниць, які доступні окремим покупцям;
- на ці речі поширюється «принцип виключення» (виключаються споживачі, які не в змозі платити за благо за ринковою ціною);
- такі товари мають ознаку «конкурентності» (споживачі конкурують між собою за те, кому дістануться корисні властивості цього товару або послуги). Споживачем такого блага може бути тільки один суб’єкт (або одне домогосподарство, або одна фірма).
Суспільні блага мають такі риси:
- корисні речі є неподільними, оскільки складаються з настільки великих одиниць, які неможливо продати окремим особам;
- на ці блага не поширюється «принцип виключення» (тобто неможливо відсторонити людей від використання вигод цих благ, якщо вони не бажають за них платити);
- за них споживачі не конкурують між собою – одночасно отримувати користь під час їхнього споживання може багато суб’єктів (скільки б не було перехожих на освітленій вулиці – користь від споживання для всіх суб’єктів однакова).
Виробництво суспільних товарів суперечить раціональності ринку, тому їх виробляє державний сектор.
Сюди можна віднести суспільну безпеку, національну оборону, національну систему комунікацій.
Виділяють також квазісуспільні, або квазідержавні блага (від лат. - нібито). До них може бути застосований «принцип виключення», але держава вважає за необхідне брати на себе оплату цих благ. До цього виду благ належать бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування, безкоштовний проїзд у транспорті для певних соціальних верств населення.
Процес виробництва в умовах обмеженості ресурсів має бути раціональним, що характеризується поняттям «ефективність».
Ефективність – це співвідношення між результатами виробництва (вартість або кількість створюваних економічних благ) і витраченими на їх виробництво ресурсами.
Виробнича ефективність означає, що ресурси, які залучаються у виробництво, використовуються максимально.
Розподільна ефективність означає, що ресурси спрямовуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, яке є найбажанішим для суспільства.
Ефективність вимірюється за допомогою таких показників, як фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність праці.
Продуктивність праці – це кількість виготовленої продукції одним суб’єктом (робітник, бригада, фірма) за одиницю часу (година, місяць, квартал, рік).
Трудомісткість показує, скільки часу потрібно для випуску одного виробу (у натуральному вираженні) або для виробництва продукції на одну гривню (у вартісному вираженні). Показник трудомісткості обернено пропорційний продуктивності праці.
Фондовіддача – виробництво продукції на 1 грн. основних виробничих фондів.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |