Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Види нормативно-правових актів

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Ознаки закону:

1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;

2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт; 2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства,

за суб'єктами законотворчості:

закони, що приймаються представницькими державними органами влади;

іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів;

уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо);

спільними (державних органів та інших соціальних структур);

народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання:

конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії:

постійні (Конституція України)

тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України),

надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою:

прості (Закон України «Про освіту»),

кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії:

загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»),

окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України.

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

Однією із сфер духовного життя суспільства є релігія як система відносин між людьми з приводу вірування або між людьми та предметами віри. Складовим елементом цієї системи відносин є релігійні норми — правила поведінки загальнообов'язкового характеру, що встановлені або затверджені церквою з метою регламентації певних сфер суспільних відносин у межах власної компетенції. Зміст релігійних норм обумовлюється релігійними потребами віруючих, у християнських країнах джерелами релігійного (канонічного) права були постанови Вселенських соборів, папські були та енцикліки, Біблія тощо; у мусульманських — це Коран, Сунна.

Неоднозначність змісту релігійних норм дозволяє їх класифікувати наступним чином.

1. Відповідно до значення у системі віровчення:

— догматичні норми — є первинними, визначають філософську спрямованість релігії, її постулати;

— канонічні — прийняті на засіданнях релігійних органів (синодів, соборів тощо) або одноособово представниками органів релігійної влади (папою,єпископами тощо) регулюють внутрішньоцерковне життя;

— побутові — визначають зміст правил, які використовуються віруючими в побуті.

2. За змістом і характером реалізації:

— доктринальні — визначають принципові положення віровчення;

— культові — регулюють порядок (процес) і зміст проведення релігійних обрядів і служб.

3. За сферою поширення дії:

— внутрішньоцерковні — регулюють відносини, що вникають у церковному середовищі;

— світські — регулюють відносини, що виникають між церквою, її діячами, віруючими особами та суспільними організаціями, у тому числі й державою.

Ознаки релігійних норм:

— нормативність — розповсюдження дії на невизначене і неперсоніфіковане коло суб'єктів;

— формальна визначеність — зовнішнє закріплення у відповідних джерелах (Біблія, Коран, Сунна, Каббала, постанови Вселенських, помісних соборів тощо);

— офіційний характер — мають релігійні норми, прийняті органами церковної влади (постанови Вселенських соборів, рішення Помісних соборів Російської Православної Церкви тощо);

— загальність — регулювання внутрішньоцерковних відносин, вдносин між церквою і державою, між церквою та іншими організаціями в суспільстві, змістом яких є символи віри, шлюбно-сімейні відносини тощо. У християнських країнах змістом релігійних норм вважають символи віри, вчення Ісуса Христа та апостолів, Старий і Новий Завіт, порядок богослужіння тощо.

Реалізація релігійних норм відбувається шляхом переконання, виконання, дотримання і примусу. Щодо примусовості, то Церква нікого не примушує вступати з нею у союз, але якщо будь-хто вже увійшов в нього і належить їй, якщо побажає користуватися її благами, повинен підкорятися її законам, заснованим на Божественній волі.

Сукупність релігійних норм утворює цілісну систему правил поведінки, взаємозалежних і взаємообумовлених, які містять релігійні приписи, звернені до осіб, що сповідують релігію.

Як правило, релігійні (канонічні) норми мають систематизований характер і існували чи існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Звід канонічного права, Кодекс канонічного права тощо.