Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Екологічна модель соціальної роботи.

Формування й утвердження екологічного підходу в ін­дивідуальній соціальній роботі зумовлені виокремленням у 60-ті роки XX ст. у самостійну галузь знань з екології лю­дини (соціальної екології) — науки, предметом якої є вив­чення законів і закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища (природи), розвитку системи «суспільство — природа», проблем збереження і охорони людини.

Зародження покладених в основу соціальної еко­логії ідей почалось ще на початку XX ст. у США з виходом у світ праць «Місто» та «Екологія людини», які присвя­чувались соціальному конструюванню міста, описували його соціально-культурну інфраструктуру в період стрім­кої індустріалізації та урбанізації. Їх авторами були амери­канські соціологи Роберт Езра Парк (1864—1944), Ернест Берджесс (1986—1966) та Родерік Маккензі (1985—1940), представники так званої Чиказької школи соціології.

У соціальній роботі екологічна модель найяскравіше представлена життєвою моделлю (Life model), яку в 1972 р. почали розвивати американські вчені Карел Гермейн (1916—1995) і Алекс Гіттерман (нар. 1936), які її основні положення згодом виклали в книзі «Життєва модель та практика соціальної роботи» (1980).

Екологічна модель соціальної роботи — модель, зміст якої поля­гає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієн­та задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би й вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на со­ціальне і фізичне середовище для того, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Звернення соціальних працівників до екологічної тео­рії було продиктоване життєвою необхідністю врахування особливостей, проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Якщо більшість теорій соціальної роботи зо­середжувалася лише на особистості, вважаючи навколиш­нє середовище фоном її життєдіяльності, то екологічна наголошує на цінності не лише довкілля у всіх його вимірах, а й усіх взаємозв'язків, взаємообмінів. При цьо­му людина своєю діяльністю змінює оточення, а довкілля своїми впливами змінює людей, що є свідченням їх взаєм­ного пристосування. У цих теоретичних координатах і викристалізувалася екологічна модель соціальної роботи.

Спеціалісти, які вдаються до неї, намагаються методами адаптації і соціалізації клієнта стимулювати його особистісні зміни задля досягнення відповідності його стану ви­могам навколишнього середовища. Їх старання можуть спрямовуватися і на зміну соціального і фізичного середо­вища, щоб воно якомога більше відповідало правам, пот­ребам і життєвим цілям особистості.

Отже, теоретичним стрижнем екологічної моделісоці­альної роботи є ідея, відповідно до якої у роботі з клієнтом, особливо на етапі втручання, необхідно зважати на впливи середовища, оскільки фізичні і соціальні умови можуть бу­ти джерелом стресу (відсутність житла, географічна ізоля­ція), об'єктами змін (зміна місця проживання), інструмен­тами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тва­рини). Взаємний обмін у системі «особистість — довкілля» є безперервним процесом, у якому кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). У їх взаємодії вини­кає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, на які переважно спрямована соціальна робота.

Екологічний підхід у соціальній роботі спирається на теорію систем, збагачує її розумінням того, як впливає на функціонування людини її взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, громадами, суспільством.

Оцінювання становища клієнта за критеріями екологічного підходу враховує співвідношення стресових і підтримуючих чин­ників, ризики і захисні фактори. Дуже важливо з'ясувати особливості суб'єктивного осмислення людиною власного життя, оскільки її індивідуальна інтерпретація своєї ситу­ації залежить і від думок інших членів суспільства.

Залежно від реальних умов буття клієнта, мети прак­тичне здійснення роботи може ґрунтуватися на концепції життєвого стресу, концепції протистояння, концепції ніші та ареалу, концепції родинності, концепції життєвих на­вичок та ін.

Концепція життєвого стресу. Прихильники її ствер­джують, що співвідношення «людина — довкілля» може мати позитивне або негативне значення для людини. Пози­тивним це співвідношення буває, якщо людина сприймає події як виклик, який відповідає рівню її самооцінки і можливостей. За негативного співвідношення існуючі або усвідомлювані вимоги довкілля (втрати, конфлікти) або їхня ймовірність перевищують здатність людини проти­стояти їм. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції (неспокій, прови­ну, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену само­оцінку).

Концепція протистояння. Базується на здатнос­ті людини долати негативні наслідки змін чи стресів або протистояти їм. Пізнавальна і методологічна цінність цієї концепції полягає у витлумаченні суті, проблем і механіз­мів соціальної адаптації. Як свідчать дослідження, при ви­никненні внутрішнього стресу протистояння сприяє розв'язанню проблем та управлінню емоціями, що потре­бує використання клієнтом своїх внутрішніх і зовнішніх ресурсів. За належної їх розвинутості протистояння є ус­пішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подола­ти його. Низький рівень сформованості внутрішніх і зов­нішніх ресурсів є передумовою недостатнього протистоян­ня стресам, унаслідок чого можуть виникнути порушення фізичного здоров'я, емоційні розлади, неадекватна сус­пільна поведінка.

Багатьом клієнтам соціальної роботи властива низька самооцінка, яка асоціюється з тривогою та стражданнями особи щодо її можливості подобатися ін­шим людям, налагоджувати з ними стосунки, бути успіш­ною у професійній діяльності тощо. Такій особі значно важче протистояти стресам і долати їх. Тому соціальному працівнику у такому випадку слід працювати над підви­щенням самооцінки клієнта, що позитивно вплине на його здатність справлятися із стресовими ситуаціями. Корисне у такій ситуації і навчання різним технікам запобігання стресу та його зменшення, з яких доцільним є оволодіння навичками фізичної релаксації, планування часу та робо­чого навантаження, вміння відпочивати та переключатися на інші види діяльності тощо.

Концепції життєвої ніші та ареалу. Згідно з ними людині, як і будь-якому живому організму, для виживан­ня, розвитку і самореалізації потрібні певні фізичні і соці­альні умови — облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут, які підтримують здо­ров'я і соціальну діяльність. Однак мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені займати життєві ніші, які не відповідають їхнім потребам. Це призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації. Особливо важливими є положення цих концепцій для роботи у гро­мадах, багато з яких потерпають від наявності таких мар­гінальних, деструктивних і стигматизуючих ніш, як «без­домний», «хворий на ВІЛ/СНІД», «наркоман», «стара лю­дина», «зек», «голубий», «розумово відсталий», «псих», «алкаш» тощо.

Концепція родинності. Кожній людині для нормаль­ної життєдіяльності необхідна певна підтримуюча систе­ма, яку утворюють родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі, навіть домашні, свійські тварини, хатні квіти. Людина, яка має таку систему соціальної підтримки, не так страж­дає від фізичних, емоційних і соціальних порушень, тобто значно легше переносить стрес. Тому для соціальних пра­цівників у роботі, наприклад з бездомними, більшість з яких під час життя на вулиці втрачають родинні стосунки, надзвичайно важливим є налагодження та відновлення цих стосунків, що, в свою чергу, передбачає таку діяль­ність, як знаходження родичів, з'ясування їх життєвої си­туації (наприклад, навряд потепілому зможе допомогти його брат, який страждає на алкогольну залежність), ін­формування їх та переговори з ними, організація зустрічі тощо.

Концепція навичок. Суть її полягає у тому, що для пов­ноцінного функціонування людини в суспільстві необхідні відповідні вміння і навички, що є передумовою її самодос­татності. Живучи у динамічному, постійно змінюваному світі, ритм якого весь час прискорюється, а вимоги усклад­нюються, вона повинна упродовж усього життя розвивати набуті навички й опановувати нові.

Самовдосконалення людини відбувається за такими напрямами, як духовна і фізична сила, особистісна культура, професіоналізм, ста­новище в суспільстві тощо. Завдання соціальних працівників, які використовують у своїй діяльності екологічну теорію, полягає в аналізі від­повідності потреб і можливостей, цілей і прав клієнта

Питання для самоконтролю

1. У чому ви бачите зв'язок соціології та соціальної роботи?

2. Назвіть основні складові технології моніторингу системи соціального обслуговування.

3. Назвіть найголовніші, на вашу думку, ознаки соціологічного мислення соціального працівника.

4. Чому зростає роль соціології в сучасний період суспільного роз­витку?

Семінарське заняття питання:

1. Системна модель соціальної роботи. Сутність, показання, протипоказання застосування.

2. Екологічна модель соціальної роботи.

3. Концепції життєвого стресу, протистояння, життєвої ніші та ареалу, родинності, навичок. Сутність, показання, протипоказання застосування.