Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Травня 1998 року, м. Париж

Для ефективного використання коштів Пенсійного фонду України потрібно удосконалити методи фінансового планування, звітності та систему контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Світова практика виділяє два основні методи державного нагляду у сфері пенсійного страхування: метод реагування на порушення встановлених законодавством правил функціонування суб'єктів загальнообов'язкового державного пенсійного страхуван­ня та метод запобігання можливим порушенням зазначених пра­вил і їх попередження.

У разі застосування першого методу уповноважені державні органи реагують лише на випадки погіршення функціонування окремих осіб — суб'єктів системи.

Під час застосування методу запобігання й попередження уповноваженні державні органи наглядають за роботою кожного суб'єкта системи, постійно збираючи та аналізуючи їхні звіти й інформацію, що отримується з цих джерел. Одним з найпоши­реніших методів збирання інформації є проведення планових, позапланових перевірок і перевірок на місцях.

Зазначені методи нагляду застосовують залежно від рівня розвитку системи пенсійного страхування, її стану і досвіду функ­ціонування, рівня кадрової професійності та розвитку інфраструк­тури уповноважених державних органів. Зазначені методи не можуть бути змішані внаслідок принципово відмінних вимог до їх організації та запровадження, у тому числі щодо обсягів необхід­ної інформації, повноважень органів державної влади, зокрема щодо застосування санкцій [33, с.80].

Вибір методів державного нагляду здійснюється також з ура­хуванням цілей запровадження державного регулювання та на­гляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування.

Метою державного нагляду у сфері пенсійного страхування є проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері; забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; створення умов для ефективного функціонування та роз­витку системи загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування; забезпечення дотримання суб'єктами системи загальнообо­в'язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; адаптація системи загальнообов'язкового державного пен­сійного страхування до міжнародних стандартів [3].

Згідно з тим, що в Україні спостерігається значне зменшення кількості працюючих до зростання кількості пенсіонерів, важливо залучити до праці якнайбільше осіб. В Україні, як і в багатьох розвинутих країнах світу, залучення інвалідів до сфери праці здійснюється шляхом квотування, тобто резервування певного мінімуму робочих місць на підприємствах (в установах, організаціях) усіх форм власності та господарювання. В нашій державі відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлено 4-відсотковий норматив для забезпечення робочими місцями інвалідів, а якщо працює від 8 до 25 осіб — резервується одне робоче місце. Невиконання зазначеного нормативу тягне за собою сплату штрафних санкцій суб'єктами господарювання (крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів) до Фонду соціального захисту інвалідів.

При цьому, вітчизняним законодавством для роботодавців, окрім безвідсоткових позик на створення робочих місць для інвалідів терміном на три роки, не передбачено інших стимулюючих механізмів до найму чи збереження зайнятості цієї категорії громадян. Тобто правова база зорієнтована переважно на адміністративно-примусові методи впливу на роботодавців, тоді як у зарубіжних країнах, окрім квотування, широко застосовують фінансово-економічні та навіть соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Найпоширенішими та дієвими важелями заохочення зарубіжних роботодавців до найму або збереження зайнятості інвалідів виступають фінансово-економічні важелі: різного роду пільги, дотації, субсидії. Так, в Японії за кожного інваліда, якого роботодавець наймає понад мінімальну квоту, останньому щомісячно виплачується дотація в 20000 йєн (184 дол. США). В Австралії та Новій Зеландії дотація виплачується тим роботодавцям, які приймають осіб з інвалідністю понад квоту не тільки як працівників, а й учнів на виробництві.

Для адаптації інвалідів до робочого місця або компенсації іноді нижчої продуктивності їхньої праці у деяких країнах роботодавцям надаються дотації та субсидії на заробітну плату таких працівників. У Бельгії та Болгарії, наприклад, дотації на зарплату роботодавцям надаються впродовж року з поступовим її зменшенням щомісяця.

За австралійською програмою "Початок роботи" роботодавцям на зарплату кожного працівника з інвалідністю надається піврічна субсидія в розмірі 50 австралійських доларів на місяць (38,6 дол. США).

У Німеччині субсидії на оплату праці сягають 80% розміру заробітку працівника з інвалідністю, у Швеції — 50%, а в Угорщині — 35%. Однак у Німеччині термін одержання роботодавцями субсидії сягає двох років, а в Швеції триває протягом усього періоду зайнятості інвалідів.

Надання пільгових преференцій в оподаткуванні роботодавцям, які наймають на роботу інвалідів, та пільг при сплаті внесків на соціальне страхування поширено в США, Чехії, Словаччині, Польщі тощо.

Так, згідно з американською Програмою податкових пільг за певні види робіт (TGTC), роботодавці мають податкові пільги терміном до двох років у розмірі 50% за перший рік роботи інваліда та 25% — за другий.

Польським роботодавцям — за умов прийняття ними на роботу інвалідів понад мінімальну квоту — знижується податок на фонд заробітної плати. При цьому половина невиплаченої суми перераховується ними до Державного фонду реабілітації інвалідів.

Як уже зазначалося, в зарубіжних країнах поряд із фінансово-економічним поширено також соціально-психологічне стимулювання роботодавців за наймання або збереження зайнятості інвалідів. Так, Ірландська національна компанія з реабілітації запровадила емблему "Реальність інвалідності" як підтвердження додержання стандарту рівних можливостей для інвалідів на підприємствах. Емблему для рекламування власної продукції можуть використовувати ті роботодавці, котрі на всіх етапах процесу підбору кадрів розглядали кандидатури осіб з інвалідністю виключно за їхніми діловими якостями та створили на своєму підприємстві найбільшу кількість робочих місць для інвалідів.

У східних країнах — Японія, Республіка Корея — вже тривалий час проводять та транслюють по телебаченню національні конкурси, де інваліди демонструють свої трудові навички. Такі конкурси сприяють позитивному сприйняттю громадськістю в цілому та роботодавцями зокрема можливості повноцінної участі людей з інвалідністю в сфері соціально-трудових відносин.

Враховуючи зарубіжний досвід, можна стверджувати, що у перспективі підвищенню рівня зайнятості інвалідів в Україні сприятиме розробка та впровадження механізмів стимулювання вітчизняних роботодавців. Ними, на мою думку, можуть бути:

1) матеріальне стимулювання (дотації) роботодавців, які наймають інвалідів понад мінімальну квоту;

2) дотації роботодавцям з метою компенсації заробітної плати працівників з інвалідністю з диференціацією її розміру в залежності від тяжкості їхніх фізичних вад;

3) надання дотацій та субсидій роботодавцям на облаштування та технічне обслуговування робочих місць для працівників з інвалідністю;

4) податкові преференції та пільги при сплаті внесків на соціальне страхування підприємствам (установам, організаціям) всіх форм власності та господарювання, де працюють інваліди;

5) щорічне публічне відзначення кращих роботодавців, які перевиконують нормативи з працевлаштування інвалідів та створюють їм належні умови для роботи;

6) інформування громадськості про творчі здібності та трудові можливості інвалідів, у т. ч. з тяжкими вадами здоров'я.

Вимагає удосконалення система державного пенсійного забезпечення. Витрати Державного бюджету України на всілякі пенсійні програми досить високі - в 2008 р. по цій статті передбачені асигнування у розмірі 33,7 млрд грн., що складає майже чверть всіх доходів Пенсійного фонду. Проте, головну проблему представляє навіть не великий об'єм пенсійних витрат державного бюджету, а обгрунтованість напрямів їх використання. Разом з абсолютно безперечними преференціями для таких категорій пенсіонерів, як ветерани війни і праці, громадяни, що мають особливі заслуги перед Україною, що пострадали внаслідок Чорнобильської катастрофи, донори, жертви політичних репресій, жителі гірських населених пунктів, деякі з цих програм створюють нерівні умови призначення пенсій. Особливий порядок числення розміру пенсій, встановлений спеціальними законами для представників окремих професій і посад (державних службовців, депутатів, суддів, науковців, деяких інших), зумовлює значно вищий їх розмір і вищі темпи зростання, чим в пенсій, призначених на загальних підставах. Фактично, основним чинником диференціації пенсій сьогодні є закони, по яких вони призначаються. При цьому слід звернути увагу, що надбавки або підвищення пенсій, встановлені окремими законами компенсаційного характеру, досить часто передбачають значно нижчий розмір пенсійних виплат, чим в пенсій по професійних ознаках.

Тому важливо звільнити Пенсійний фонд від виплат пенсій згідно із Законами України «Про зайнятість населення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата», «Про статус суддів», «Про судову експертизу», «Про донорство крові та її компонентів», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус гірських населених пунктів», «Про наукову та науково-технічну діяльність», від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

Таким чином, вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає такі заходи, як поступове запровадження зв’язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду – збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку, стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію, поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств, запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених розмірах.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

В ході даного дослідження був проведений аналіз доходів та видатків Пенсійного фонду в Ленінському районі міста Донецька та були розглянуті проблеми, що стоять перед нашою державою в галузі пенсійного забезпечення. Вияснення місця, яке займає Пенсійний фонд у пенсійній системі держави та в структурі пенсійного забезпечення дозволило нам розділити проблему на дві складові: джерела формування коштів фондів соціального страхування та механізм їхнього розподілу за призначенням. Аналіз кожної із складових дозволяє нам зробити певні узагальнення, висновки та пропозиції.

З теоретичних основ дослідження можна зробити висновок, що основним джерелом наповнення доходної частини бюджету Пенсійного фонду є власні надходження, які включають: страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; суми від фінансових санкцій, а також суми адміністративних стягнень; благодійні внески юридичних і фізичних осіб та добровільні внески; інвестиційний дохід від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах після створення резерву.

Крім того, до надходжень фонду належать кошти Державного бюджету, кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхуван­ня на випадок безробіття, кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. До бюджету Пенсійного фонду також входять суми внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, таких як здійснення операцій з купівлі валюти, торгівля ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини, дорогоцінного каміння, відчуження легкових автомобілів, купівля-продаж нерухомості, надання послуг стільникового зв’язку.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів, як виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України; виплата допомоги з догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати; реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення; забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду.

З практичного дослідження, що був проведений у дипломній роботі, можна зробити висновок, що в Пенсійному фонді Ленінського району спостерігається значне збільшення доходів бюджету Пенсійного фонду та зменшенням суми видатків бюджету. Так, надходження до Пенсійного фонду в 2006 р. перевищують видатки на 728636,55 тис.грн., в 2007 році - на 1236414,1 тис.грн., в 2008 р. – на 1684693,96 тис.грн. Таке зростання доходів бюджету Пенсійного фонду в Ленінському районі міста Донецька зумовлене збільшенням суми власних надходжень. Так, в 2008 році сума власних коштів збільшилась на 6437758,29 тис.грн. порівняно з 2006 роком, та на 6215050,5 тис.грн. порівняно з 2007 роком.

В структурі власних надходжень більше 80 % випадає на обов'язкові внески суб'єктів підприємницької діяльності, сума яких в 2008 році збільшилась на 218928,75 тис.грн. порівняно з 2006 роком та на 107529,22 тис.грн. порівняно з 2007 роком. Таке зростання суми страхових внесків було спричинено збільшенням кількості платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Так, в 2008 році збільшилась кількість страхувальників за спрощеною системою оподаткування на 691 особу порівняно з 2007 роком та на 492 особи порівняно з 2006 роком, у тому числі кількість платників фіксованого податку збільшилась на 15 осіб, а порівняно з 2006 роком – на 57 осіб. Кількість платників єдиного податку зросла в 2008 році порівняно з 2007 роком на 676 осіб, а порівняно з 2006 роком – на 940 осіб.

Завдяки тому, що Управління Пенсійного фонду в Ленінському районі міста Донецька є структурним підрозділом Пенсійного фонду України, то рекомендації щодо оптимізації напрямків формування і використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду, що приведені в даному дослідженнні, підходять і можуть використовуватися і для Пенсійного фонду України.

Таким чином, можна виділити найважливіші пропозиції щодо поширення доходів Пенсійного фонду в Ленінському районі, та в Україні взагалі. Це насамперед за рахунок повернення заборгованості Фонду підприємствами та покращення платіжної дисципліни всіх платників, за рахунок максимальної легалізації заробітної плати, за рахунок підвищення зайнятості населення та збільшення розміру заробітної плати, за рахунок надходжень страхового збору від суб’єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеному оподаткуванні.

З метою ефективного використання коштів Пенсійного фонду, важливо звільнити Пенсійний фонд від виплат пенсій згідно із Законами України «Про зайнятість населення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата», «Про статус суддів», «Про судову експертизу», «Про донорство крові та її компонентів», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус гірських населених пунктів», «Про наукову та науково-технічну діяльність», від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає такі заходи, як поступове запровадження зв’язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду – збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку; стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію; поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств; запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених розмірах.

травня 1998 року, м. Париж

СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ

ОСВІТИ

У Європейському процесі нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків. Однак не варто забувати, що Європа -це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і «Європою знань». Отже, необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.

Університети з'явилися в Європі понад сім століть тому, і наші чотири країни пишаються своїми найстарішими університетами, з-посеред них - Університет Парижа, що святкує сьогодні ювілей. У ті часи студенти і вчені могли вільно і швидко поширювати свої знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, так і не маючи можливості навчатися поза межами своєї країни.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання та підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, в якій вони мали б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих максимально себе реалізовували б.

Відкрита Зона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації перешкод і розробки таких умов для викладання й навчання, які розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.

Таке міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння та еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкості можна досягнути використанням семестрів і кредитів (як це зроблено у схемі ЕСТ8). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовжує навчання в різноманітних європейських університетах, і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, хто навчаються, повинні мати право увійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.

Студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій.

Міжнародне визнання першого, який є відповідним певному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.

У післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в іншій програмах відповідний акцент має бути зроблено на дослідницькій і самостійній роботі.

Студентів як доступеневого, так і післяступеневого циклів потрібно заохочувати до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, що відрізняються від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.

У більшості країн, не тільки в межах Європи, сьогодні дуже відчутна потреба в такій еволюції, що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях ректорів європейських ВНЗ, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.

Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже сьогодні є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейської спілки.

Однак наші уряди продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми очікуємо, що це сприятиме подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивної гармонізації усіх наших ступенів і циклів навчання можна досягти через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог з усіма зацікавленими особами.

Ми, отже, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на зовнішнє визнання та полегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут, у Сорбонні, ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного задля вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети - об'єднатися для підсилення становища Європи у світі через поступово регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

Клод АЛЛЕҐРІ,

Міністр у справах національної освіти, досліджень і технології

(Франція)

Лузджі БЕРЛШҐУЕР,

Міністр суспільного розвитку, університетів і досліджень (Італія)