|
Читайте также: |
Австралія і Океанія – це 13 незалежних держав материка Австралія, острівних держав і територій Тихого океану та 17 груп островів та архіпелагів – колонії і території США, Австралії, Нової Зеландії.
Політична карта – це географічна карта, на якій відображено політичний поділ світу з нанесенням всіх існуючих держав, а також інших країн, які ще не добилися своєї політичної незалежності. Це предмет, який вивчає політична географія, об’єктом її вивчення є країна чи держава.
Політична карта – дзеркало епохи. Формування політичної карти – складний і довготривалий процес, який розпочався із поділу суспільства на класи. 5 тисяч років тому на Землі почали з’являтися перші держави – Китай, Індія, Вавилон, Єгипет, Іудея. Вони були несхожі на теперішні, і це природно, адже за такий період людське уявлення про навколишній світ дуже змінилося.
Етапи формування політичної карти:
1) Давній (Античний) – від виникнення перших форм державності до падіння Римської імперії у 5 ст. н.е. Це виникнення, розквіт і згасання рабовласницького ладу, найбільші держави цього часу Єгипет, Вавилон, Карфаген, Крит, Греція, Рим.
2) Середньовічний – 5-15 ст.н.е., епоха феодалізму. Політичні функції держави ускладнюються, стають більш різноманітними, формується внутрішній ринок. Постає потреба у відкритті і освоєнні нових земель, оскільки Європа вже чітко поділена і з політичної, і з торгової точок зору. Існують держави Київська Русь, Московська держава, Візантія, Священна Римська імперія, Англія, Франція, Іспанія (майже всі монархії). На формування карти вплинули Великі географічні відкриття, які сприяли зміні феодалізму капіталізмом.
3) Новий (Колоніальний) -кінець 15 ст. – початок Першої світової війни, епоха зародження та утвердження капіталізму. Великі географічні відкриття і розвиток капіталістичних відносин поклали початок колоніальному поділу світу: першими метрополіями стали Іспанія і Португалія, потім Англія, Франція, Нідерланди, Німеччина, у 19 ст. – США. Колоніальний поділ світу йшов на межі 19 – 20 ст. надшвидкими темпами, менше ніж за чверть століття – з 1876р. до 1900р. – європейські країни збільшили свої колонії в Африці з 10 до 90% території материка. На початку минулого століття на планеті практично не залишилося “нічиїх” територій.
4) Новітній – із початку першої світової війни до теперішнього часу. Різноманіття і гігантський масштаб подій, що відбувалися у світі, зумовили виділення всередині цього періоду кількох етапів:
а)1914 – 1939 рр. (початок ІІ світової війни). Розпад Османської, Російської, Австро-Угорської імперій, внаслідок чого з’явилися нові суверенні держави – Австрія, Чехословаччина, Угорщина, Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів, словенців і перші соціалістичні держави – СРСР, потім Монголія. За результатами І світової війни змінилися кордони держав, що існували, і колоніальних володінь: німецькі колонії були перерозподілені між Великою Британією, Францією, Бельгією, Японією. Почалися визвольні рухи в колоніальних країнах і формування соціалістичного табору.
Б)1939р. – серед. 50-х рр. До 1959р. склався світовий соціалістичний табір: НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія, Югославія, Албанія, Китай, Пн. Корея. Розкол Німеччини на ФРН і НДР, утворення Ізраїлю.
В) серед. 50-х рр. – серед. 80-х рр. - у 60-70 рр. політичну незалежність отримали близько 100 колишніх колоній в Азії, Африці, Латинській Америці.
В)з кінця 1980-х рр. до нашого часу. Крах світової соціалістичної системи, воз’єднання НДР і ФРН (1990р.), об’єднання ЄАР і НДРЄ (1990р.). Розпад СРСР, утворення СНД у 1991р., поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину (1993р.), Ефіопії – на Ефіопію та Еритрею (1993р.), громадянська війна в Югославії і утворення 5 держав (1991-1992рр.) – Югославія (Сербія і Чорногорія), Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Словенія. У другій половині 90-х рр. відбулися останні зміни політичної карти світу: у 1997р. Гонконг (колонія Великобританії) перейшов під суверенітет Китаю і став його спеціальним адміністративним районом – Сянган, у 1999р. володіння Португалії Макао перейшло під суверенітет Китаю і теж стало його спеціальним адміністративним районом – Аоминь. Незалежність отримали володіння США в Тихому океані – Маршалові острови, Мікронезія, Палау.
4.
Головні об’єкти політичної карти – це країни, держави, території.
Територія -частина суходолу з природними і створеними людською діяльністю ресурсами, яка має певні просторові межі та географічне положення.
Країна – територія з визначеними кордонами і населенням, яка може мати державний суверенітет або бути залежною.
Держава – суверенне політичне утворення, країна з певною територією, господарством і політичною владою в ній.
За нормами міжнародного права на Землі розрізняють території трьох видів:
1) території суверенних держав – їх 193, у державі є законодавча, виконавча, судова влади, грошова одиниця, митна служба, органи безпеки, Національні Збройні Сили. Суверенна держава володіє територією, яка обмежується сухопутними і морськими кордонами. До її території належить суходіл, внутрішні води, надра, територіальні води (12 морських миль = 2020 км) та повітряний простір над усім цим. За законами міжнародного права існує принцип недоторканності території держави і непорушності її кордонів.
2) Залежні країни і території – знаходять під політичним чи військовим контролем однієї із суверенних держав (більше 40), це 430 тис. кв. км площі Землі і 0,25% населення. У Європі - Гібралтар (Великобританія), Мелілья (Іспанія), в Африці – о.Св.Олени, Реюньйон, в Америці – о.Пуерто-Ріко, Антільські, Бермудські острови, о.Ангілія (всього 13), в Австралії і Океанії – 14.
А)колонії – країни, населення яких позбавлене державності і політичних свобод, а економіка контролюється.
Б)протекторати – державні утворення, що делегують свої зовнішньо-політичні права суверенній державі.
В)підопічні території – землі, тимчасово передані ООН під управління тієї чи іншої держави.
3)води відкритого моря та Антарктида. Нейтральні води знаходяться у загальному користуванні всіх держав, в т.ч. й тих, що не мають виходу до моря, в них всі мають право вільного торгового і військового судноплавства, вільного прольоту над морем. Окремий статус має морська економічна зона – акваторія за межами 12-мильних територіальних вод на відстань 200 км і глибину 500 м, яка знаходиться під контролем прибережної держави, яка має виключне право вести тут економічну діяльність. Антарктида – нейтральна демілітаризована територія, яку не можна використовувати для військових випробувань, а лише для наукових досліджень.
На карті світу число країн від 225 до 235 (нема одностайної думки). У науці прийнято, що для того, щоб країна здійснювала свій суверенітет, її площа має бути не менше 250 кв. км, населення не менше 200 тис. чоловік, щільність населення 800 чол/кв. км. Але у світі 22 держави з населенням менше за норму ((держави-карлики, острови в Океанії), 7 держав мають менше площу (Маршалли, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Тувалу, Науру, Монако, Ватикан) і 7 країн мають дещо вищу щільність (Бангладеш, Мальдіви, Бахрейн, Мальта, Ватикан, Сінгапур, Монако). Ватикан і Монако мають і населення і площу, менші за мінімально допустимі. Тому нема одностайної думки щодо кількості країн, держав у світі – за 200 країн, з яких за 190 держав.
5.
За формою правління розрізняють:
1)Республіки – 149, форма правління, при якій глава держави обирається населенням або спеціальною виборчою колегією (більшість). Республіки є: президентські (США, Мексика, Бразилія, Грузія), парламентські (ФРН, Угорщина, Ізраїль, Словенія), змішані (більшість європейських).
2)Монархії – 29, глава держави володіє одноосібною владою, яка, як правило, успадковується:
а)абсолютна – 8, влада монарха необмежена (Оман, Бутан, Свазіленд, ОАЕ,
Катар).
Б)конституційна – 21, влада суверена обмежена конституцією і фактично законодавчою владою є парламент. “Монарх царює, але не править” у Великобританії, Норвегії, Швеції, Японії, Данії, Іспанії, Бельгії, Нідерландах, Таїланді).
В)теократична –1, влада належить главі церкви (Ватикан).
У світі 29 монархій, з них 13 – в Азії, 12 – в Європі, 3 – в Африці, 1 – в Океанії, жодної нема в Америці.
Джамахірія – форма правління Лівії (Соціалістична Народна Лівійська Арабька Джамахірія) – народовладдя: у 1977р. завдяки реформам всі органи влади були замінені постійно діючими виборними народними зборами і народними комітетами.
Міждержавні союзи – БСН (14 країн), СНД (12 країн).
За адміністративно-територіальним устроєм (державним устроєм) розрізняють:
1)унітарні держави – 167, держави, що складаються з адміністративно-територіальних одиниць, які підлеглі центральним органам влади і не мають ознак суверенітету, в них єдина законодавча і виконавча влада (більшість).
2)Складні держави (федерації, конфедерації, унії). Федерація – союзна держава, до складу якої входять самоврядні території, які мають певну економічну і політичну самостійність, але питання оборони, зовнішньої політики, фінансів вирішуються федеративними органами влади (25, США, ФРН, Індія, Австрія, Канада, Бразилія, Венесуела, Росія, Пакистан, ОАЕ, Малайзія, Сербія і Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Мексика, Аргентина, Бельгія, ПАР, Танзанія, Нігерія, Австралія, Федеративні Штати Мікронезії).
Конфедерація – це союз держав, які об’єднуються для розв’язання певних політичних чи воєнних цілей, зберігаючи при цьому свою самостійність (Швейцарія у 1291 –1818рр, США у 1776-1787рр.) - формально Швейцарія.
Унія – об’єднання держав під скіпетром одного монарха (Польсько-Литовська Унія у 1386-1568рр., входили й українські землі).
6.
Сукупність всіх ознак (вихід до моря, площа, національний склад, ПРП, інше) визначає неповторність, унікальність окремої країни, в той же час цих ознак так багато, що спільну класифікацію всіх країн виділити дуже складно. Тому найчастіше при характеристиці країни використовують кілька класифікацій. Типології країн важливі тим, що дозволяють визначати не тільки ситуацію, що склалася на якийсь момент часу, але й відстежувати динаміку змін, що виникають на планеті, прогнозувати їх і навіть впливати на них: при розробці стратегії подальшого розвитку В ООН визначають групу найменш розвинутих країн, яким буде надано фінансову, гуманітарну допомогу (в них дуже низький прибуток на душу населення, частка обробної промисловості менше 10%, частка безграмотних серед дорослих більше 80% - це 47 країн). Найпоширеніша класифікація – за соціально-економічним розвитком:
І. Високорозвинені країни – 3 0 країн, 15% населення, 3/5 промислової продукції світу, на 1 чол. прибутки більше 20 тис. дол.
1. “Велика сімка” – 40 000$ на душу населення, високий рівень індустріалізації, перехід до постіндустріальної епохи, вирішальний вплив на світову економіку, 45% ВВП і 46% промислового виробництва світу, значні кошти на озброєння (в США 391 млрд. дол., в Японії 45 млрд, в Росії 9 млрд, в Україні менше 1 млрд.)
2. Малі індустріально розвинені країни Європи – 15, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Авсрія, країни-карлики). 30 000-55000$ на душу населення, високий рівень розвитку, вони дають 8% ВВП світу, більш вузька спеціалізація, переважає експорт. В багатьох із них дуже розвинені банківська справа, бізнес, туризм, так, Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн – країни-банкіри (у Цюриху найбільший банківський центр світу). Незначний вплив на світову економіку та політику.
3. Переселенські країни – Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль, 3% світового ВВП, переважає аграрно-сировинна спеціалізація, прибутки на 1 чол. становлять 25000$. Ці країни мають колоніальне минуле, значні площі з невеликим населенням, більшість якого – вихідці з Європи.
4. Країни с ереднього розвитку – 5, Іспанія, Ірландія, Греція, Португалія, Мальта, в них проживає 8% населення і створюється 3,8% ВВП економічно розвинених країн. Їх особливість – фінансова і технологічна залежність від високорозвинених країн, туризм, індустріально-агарарна спеціалізація. 20000$ на душу населення.
ІІ.Країни з перехідною економікою – 29, вних бракує капіталу, застаріла техніка, технології, але високий рівень суспільного поділу праці, здійснюється перехід до ринкової економіки, переважає важка промисловість. Це 18% площі суші, 7,5% населення, 3,5 % ВВП світу – країни-республіка колишнього СРСР, країни Цн. Європи, Монголія. Серед них лідери – Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія (прибутки 10-12 тис. дол). Відстають Албанія, Македонія, Румунія (3 тис. дол.). У колишньому СРСР – спад, виділяються лише Прибалтика, Росія, Білорусь, Україна, відстають Молдова, Закавказзя, в Середній Азії виділяються Казахстан, Узбекистан проти решти.
ІІІ. Країни планової економіки – 4, Китай, Куба, КНДР, В’єтнам. Займають 7,8% площі суходолу, 25% населення, 2% ВВП світу. Ці країни характеризуються в основному низьким рівнем соціально-економічного розвитку, ВНП на 1 чол. становить 14% від рівня США. Лише Китай і В’єтнам будують ринкову економіку, одночасно намагаючись зберегти соціалістичний устрій. Виділяють 2 групи:
1) країни з елементами ринкової економіки – Китай, В’єтнам, залучення іноземного капіталу, розвиток різних форм власності, створення ВЕЗ.
2) Країни з централізовано керованою економікою – КНДР, Куба, соціалістичне планування і зрівнялівка.
ІV. Країни, що розвиваються – 130, це 50% території Землі і 52% населення. На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле, перед ними стоять гострі проблеми: подолати загальну соціально-економічну відсталість і залежне положення у світовому господарстві. Для цих країн характерна багатоукладна структура економіки, і в основному аграрно-сировинна спеціалізація. Країни цього типу мають зовнішній борг 1,2 трлн дол.:
1.Країни середніх можливостей – це більше 60 країн (Пакистан, Індія, Колумбія, Єгипет, Туніс, Марокко, Перу, Еквадор, інші), основна частина населення в них зайнята у с/г, промисловість представлена в основному переробкою продукції с/г і гірничодобувною, в обробній переважають легка і харчова. Більшість країн мають значний потенціал для дальшого економічного розвитку, але не вистачає капіталу, тому зростає їх заборгованість. 1000-2000 $ на душу населення.
2. Країни-дрібні острови (малі острівні країни з високими доходами) – Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Бахрейн, Сейшельські острови. Провідне місце в них займає сфера послуг, туризм, доходи на 1 чол. 15-25 тис. дол. Барбадос, Багамські острови, Бахрейн, Бермудські острови виконують функції фінансових центрів, за кількістю філіалів вони конкурують з Лондоном, Парижем, Цюрихом.
3. Нафтодобувні країни з високими доходами – Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Лівія. Це 9,8% території і 27,8% населення. Вони мають високі темпи економічного розвитку, моногалузеву структуру господарства і експорту, велику залежність від світового ринку. Доходи до20 тис. дол. На 1 чол., але в Іраці 1 тис. Характерний нерівномірний розподіл прибутків (шейхи, правителі), нема демократії у західному розумінні (рабське становище жінки, шаріатські суди). В останні роки розвивається нафтопереробка, виплавка алюмінію, виробництво електроенергії на газових ТЕС.
4. НІК – Південня Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг – «далекосхідні тигри» (НІК першого покоління, 70-ї рр.), Мексика, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чилі. Ці країни відзначаються швидкими змінами у структурі економіки, високими темпами зростання ВВП і експорту продукції. Пріоритет в них надається розробкам в галузях мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, хоча ці країни відстають від економічно розвинених по кількості вчених, інженерів. 15 000 $ на душу населення, дешева робоча сила, гарантований ринок збуту, панування іноземного капіталу.
5. Найменш розвинені країни – 29% території, 13% населення країн, що розвиваються, 47 країн, в основному це країни тропічної Африки, Океанії, Непал, Бутан, Афганістан. ООН класифікує дану групу за 3 критеріями: ВВП на 1 чол. не більше 500 дол., питома вага обробної промисловості менша 10%, частка письменних серед дорослого населення менша 20%. Економіка цих країн має аграрно-сировинний характер, гострою є продовольча проблема. Ці країни у більшості є експортерами 1-2 видів традиційних сировинних товарів та імпортерами промислових і продовольчих товарів. Характерні високі темпи приросту населення, низькі темпи економічного зростання і низький рівень життя. Ці країни перебувають під опікою ООН.
ІЛР (ІРЛП) – індекс розвитку людського потенціалу, показник, по якому визначають місце країни у світі. Обрахований для 177 країн, на основі показників: рівень життя (ВВП), рівень освіти, рівень тривалості життя. Середньосвітовий ІРЛП 0,716. І місце – Норвегія (0,939), ІІ місце – Австралія,
Канада (0,936), ІІІ місце – США (0,934), Україна – 0,788 (76 місце). Росія –0,77, Ефіопія – 0,32, С’єрра-Леоне – 0,258.
В Україні індекс тривалості життя 0,72 (мінімальна тривалість життя 25 років, максимальна 85 років), індекс освіти 0,92, індекс рівня життя 0,59 (ВВП на 1 чол. 3458 дол, ВВП середньосвітовий 6980 дол.)
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 137 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |