Читайте также:
|
Необхідно знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.
Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу.
За даними Міжнародної Організації Праці (МОП), щороку в світі фіксується близько 125 млн нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогоднішній день зареєстровано близько 150 млн. випадків захворювань, пов’язаних із працею, 60 млн. працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн. працівників непрацездатні з причин невідповідності умов і стану безпеки праці санітарним вимогам.
Як свідчать статистичні дані, на підприємствах, в установах, організаціях України всіх форм власності щоденно травмується в середньому понад 200 працівників, з них близько 30 стають інвалідами і 5 – 6 осіб одержують травми зі смертельними наслідками. Випадки загибелі людей, зайнятих у суспільному виробництві, в Україні трапляються частіше, ніж у Великобританії в 6 разів, і частіше ніж у Японії – в 5 разів.
Загальна сума відшкодування шкоди працівникам, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, сягає 350 – 400 млн. грн. на рік, що за складних економічних умов сьогодення призводить до накопичення заборгованості з цих виплат і зростання соціальної напруженості в окремих реґіонах.
Протягом багатьох років високим залишається виробничий травматизм на підприємствах Мінвуглепрому.
Якщо в 1976 р. на кожний видобутий мільйон тонн вугілля було травмовано 105 шахтарів, з них 2 смертельно, то в 1996 р. потерпіло 458 осіб, у тому числі 5 загинули, тобто рівень травматизму зріс: зі смертельними наслідками – в 2,5 раза, а загальний – у 4,3 раза. При цьому видобуток вугілля скоротився з 218 до 70 млн. т, або в 3 рази. У центральному районі Донбасу, де розробляються крутоспадні пласти, цей показник ще вищий: на видобутий мільйон тонн вугілля там гине 13—14 шахтарів, або в 2,7 раза більше, ніж у середньому по галузі.
Таким самим є становище й на підприємствах гірничо-металургійного комплексу: за останні роки рівень виробництва тут скоротився в 2,3 раза, а рівень травматизму зі смертельними наслідками зріс у цій же пропорції.
В агропромисловому комплексі щорічно гине 700 – 800 осіб, або 40% усіх смертельно травмованих у народному господарстві. Серед загиблих близько 250 осіб – механізатори.
Тривалий період роботи в шкідливих умовах сприяє виникненню професійних захворювань.
Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.
Крім професійних, виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що, в принципі, не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці стимулюють виникнення деяких із них або загострюють їхній плин. Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку і т.ін. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи.
Необхідно зазначити, що до гострих професійних захворювань належать захворювання, викликані впливом: хімічних чинників – гострий бронхіт, трахеїт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань – гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичними перенавантаженнями та перенапруженням органів і систем – радикуліт, міофасцит тощо.
Рівень захворюваності в Україні за 1989 – 1994 роки неухильно зростав. У 1994 р. випередив рівень 1989 р. в 7 разів і сягнув 6,7 на 10000 працюючих.
У наступні роки мало місце зниження рівня професійних захворювань.
Стабілізація профзахворюваності за останні роки пояснюється не поліпшенням умов праці, а різким зниженням чисельності тих, хто працює, неповною зайнятістю робітників протягом робочого дня, погіршенням медичних оглядів, розладом системи пріоритетного медичного обслуговування працівників, відсутністю профпатологів у містах і районах. А головне, що з’явилася нова для нашого суспільства проблема – масове приховування працівниками своїх захворювань від страху втратити роботу, та активне звертання у профіологічні заклади при звільненні або бажанні зупинити свою діяльність на певному етапі, але вже будучи соціально обумовленими інвалідами, що потребують значних матеріальних компенсацій.
Таке явище, коли рівень виробництва знижується, а кількість профзахворювань залишається великою, пояснюється насамперед різким погіршенням умов праці та ігноруванням профілактичних заходів.
Джерела такого стану речей закладені державною політикою в галузі охорони праці ще в Радянському Союзі, тому що свого часу замість оздоровлення умов праці держава пішла шляхом пільг та компенсацій тим, хто працює у шкідливих умовах.
Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств призвело до приховування професійних захворювань та травматизму.
Тому таке стрімке зростання рівня професійної захворюваності не може пояснюватися лише погіршенням умов праці. За цим явищем стоїть можливість “регресійного позову” по професійному захворюванню, що з’явилася після появи нового законодавства про пільги. Фактом стали масові звернення пенсіонерів за встановленням зв’язку нинішніх порушень стану здоров’я із шкідливими умовами праці в минулому.
Високі показники неповністю відображають справжній рівень професійної захворюваності у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, у США щорічно реєструється від 125 до 350 тисяч профзахворювань, а в Канаді – від 77 до 112 тисяч.
Якщо раніше основними чинниками, що перешкоджали виявленню профзахворювань, були соціально-політичні, то зараз стали економічні.
Дослідження свідчать, що основне місце в структурі професійної захворюваності в Україні (70%) належить пиловим захворюванням легень, зокрема, пневмоконіозу, та хронічним бронхітам (основна частина з них припадає на підприємства вугільної промисловості); вібраційно-шумовій патології – вібраційній хворобі та невритам (до 10%), захворюванням опорно-рухового апарата (до 15%).
Слід зазначити, що на долю жінок у всій профпатології, що виявляється в Україні, припадає 5 – 6% (700 – 750 випадків щорічно).
В останні роки ВООЗ розглядає як пріоритетну проблему не лише чисто професійні захворювання, а й так звані виробничо-обумовлені або парапрофесійні захворювання, такі як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хвороби опорно-рухового апарата. Факторами ризику їх розвитку є шкідливі професійні чинники, фізичні чи нервово-психічні перевантаження.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 202 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |